2. Функції та принципи стратегічного планування

Стратегічне планування — це сукупність дій і рішень керівництва компанії стосовно розробки специфічних стратегій для досягнення цілей її діяльності. Відповідно до визначення авторитетного американського спеціаліста в галузі менеджменту Пітера Лоранжа процес стратегічного планування є допоміжним інструментом у прийнятті управлінських рішень, головне завдання якого полягає в забезпеченні ефективних нововведень і змін в компанії.

Розподіл ресурсів. Включає в себе розподіл обмежених організаційних ресурсів, зокрема, спеціальних фондів, дефіцитних управлінських талантів, накопиченого технологічного досвіду тощо.

Прикладом ефективного розподілу ресурсів може бути рішення компанії «Філіп Морріс» стосовно реорганізації свого відділення «Дженерал Фудз» восени 1997 року. Таким чином, компанія здійснила цілеспрямовані заходи щодо отримання надвеликих прибутків від колишнього гіганта харчової промисловості, який був приєднаний до неї ще у 1985 році. Відповідно до нового плану компанія «Філіп Морріс» розподілила «Дженерал Фудз» на три окремі фірми, різко скоротила кількість менеджерів і загального персоналу. Грошові кошти, які вивільнилися в результаті цих процесів, були ефективно інвестовані в нові фірми.

Адаптація до зовнішнього середовища. Включає в себе дії стратегічного характеру, які покращують відносини компанії з її оточенням.

Будь-якій компанії, якщо вона має намір закріпитися на ринку, необхідно адаптуватися до зовнішнього середовища, причому як до його позитивних чинників та можливостей, так і до небезпечних та ризикованих, виявити адекватні варіанти подальших дій і забезпечити ефективне пристосування стратегії до зовнішніх умов. Стратегічне планування в цьому випадку ведеться в напрямі створення нових сприятливих умов діяльності шляхом розробки більш досконалих виробничих моделей, гнучких систем внутрішнього контролю, схем взаємодії з урядом та суспільством у цілому.

Внутрішня координація. Включає координацію стратегічної діяльності з метою відображення як здобутків, так і недоліків компанії для досягнення адекватної інтеграції операцій, з яких складається її діяльність.

Відомий теоретик і практик стратегічного планування Гарольд Дженин у свій час був членом ради директорів досить солідної компанії «Інтернешнл Телефон енд Телеграф» і відповідав за консолідацію діяльності більше ніж 250 різних фірм, серед яких були «Гріннел Кантин», «Хартфорд Файе Іншуранс», «Авіс» тощо. Він неодноразово наголошував на тому, що забезпечення адекватної інтеграції операцій у компанії — невід'ємна частина управлінської діяльності.

Розуміння організаційних стратегій. Передбачає систематичний розвиток мислення менеджерів шляхом формування в компанії інтелектуальних систем, які створюються з урахуванням минулих стратегічних рішень. Здатність враховувати досвід минулого дозволяє компанії правильно скоригувати свої стратегічні напрями і підвищити професіоналізм менеджерів в галузі стратегічного управління. Стабільний успіх таких компаній, як «Ай Бі Ем», «Дельта Ейрлайнз», «Істмен Кодак», «Федерейтед Департмент Сторз», свідчить про незмінні наміри їх керівництва враховувати минулий досвід і прогнозувати свої дії в майбутньому.

Це детальний комплексний план, який складається для того, щоб постійно забезпечувати досягнення цілей компанії. Основні тези стратегії повинні бути зрозумілими і, що важливіше, прийнятними для вищого керівництва компанії. Безумовно, стратегічний план формулюється і розробляється вищим керівництвом, але його реалізація передбачає участь усіх рівнів управління. Зокрема, нові перспективні напрями розвитку корпорації «Крайслер» були задумані і реалізовані її головою — Лі Якоккою. Результатом ефективного формування і реалізації стратегічного плану корпорації стали популярність нових моделей автомобілів, розширення маркетингової діяльності, стабільні прибутки тощо.

Стратегічний план повинен формуватися з точки зору перспектив розвитку всієї корпорації, а не конкретного працівника. Лише власники приватних фірм можуть дозволити собі відносну розкіш поєднувати особисті плани зі стратегією фірми. У фірм з корпоративними правами і великою кількістю акціонерів або учасників такої розкоші нема і не може бути. Беззаперечно, що наявність у голови корпорації приватного реактивного літака, розкішних бунгало на узбережжях Тихого або Атлантичного океану, гігантських кабінетів тощо, не може позитивно впливати як на ефективний розвиток корпорації, так і на взаємини між людьми.

Складання стратегічного плану в багатьох стабільно працюючих корпораціях супроводжується здійсненням відповідних досліджень і розрахунків, аналізом фактичних даних. Для того, щоб компанія могла бути достойним конкурентом у нинішньому світі бізнесу і успішно займала свій «сегмент» ринку, вона повинна постійно проводити збір великої кількості інформації про стан галузі, ступінь розвитку товарного ринку, умови фондового ринку, монетарні показники, стан банківської системи тощо.

Стратегічний план дозволяє корпорації мати визначеність й індивідуальність, залучати для роботи працівників тільки з відповідними освітою і досвідом, допомагає реалізовувати товари або послуги.

Стратегічні плани повинні бути розроблені так, щоб не тільки залишатися цілісними протягом довгого часу, але й бути достатньо гнучкими, щоб при необхідності здійснити їх модифікацію й коригування, тому що так передбачають конфліктні ділові та соціальні обставини.

Процес стратегічного планування включає в себе визначення:

· місії корпорації,

· цілей її діяльності,

· підсумків аналізу та оцінки зовнішнього середовища,

· аналізу і оцінки сильних і слабких сторін корпорації,

· оцінки стратегії,

· шляхів реалізації стратегії,

· альтернативних стратегій

Основними принципами стратегічного планування, що встановлюють загальні правила проектування і функціонування цієї підсистеми в інноваційному менеджменті, є:

- єдність науково-технічних, соціальних і економічних завдань розвитку, тобто забезпечення гармонії, скоординованості науково-технічного, виробничого, економічного та соціального напрямів розвитку організації. Цей принцип реалізується у складі цільових параметрів планування інноваційної діяльності, видах планів, критеріях оцінки результатів;

- наукове обґрунтування й оптимальність планових рішень. Цей принцип базується на врахуванні законів і тенденції економіко-інноваційного розвитку та конкретних, специфічних умов підприємства;

- домінування стратегічних аспектів, комплексності, неперервності, гнучкості та еластичності. Принцип домінування стратегічних аспектів у плануванні визначається довгостроковим характером результатів, тривалим циклом здійснення інновацій, їх життєвим циклом. Комплексність забезпечує єдність стадій і етапів інноваційних процесів, усіх сфер і напрямів інноваційної діяльності;

- принцип гнучкості та еластичності планування інновацій означає динамічність реакції на відхилення під час роботи чи зміни зовнішніх і внутрішніх чинників;

- бюджетне збалансування. Цей принцип реалізується через розробку в усіх сферах і на всіх рівнях підприємства матеріальних, трудових, фінансових, енергетичних та інших видів балансів, що підвищує ступінь реальності планів і рівень їх забезпеченості шляхом розподілу обмежених ресурсів різним виконавцям відповідно до встановлених завдань;

- неперервність планування. Цей принцип реалізується через послідовність і взаємозв'язок планів різної довготривалості та здійснення планових розрахунків з урахуванням змін умов і відхилень, що виникають.

Ці принципи є методологічною основою формування системи планування інноваційної діяльності і застосовуються в процесі стратегічного планування, розробки планів в організації.