2.3. Зміст позову
Питання щодо змісту - як третього елемента позову - в юридичній літературі спірне. Ряд дослідників (А.А. Добровольський, С.А. Іванова, Н.І. Масленникова) заперечують існування змісту як елемента позову. На їх думку, зміст — це мета позову, отже, він не може бути його складовою частиною.
Однак переважна більшість дослідників (М.А. Гурвич, В.В. Комаров, Н.А. Чечина, М.Й. Штефан, В.І. Тертишников) справедливо вказують, що в змісті позову виражається волевиявлення позивача, без якого немає звернення до суду за захистом порушеного або оспорюваного права, і якщо мета виражена у волевиявленні особи, що робить дію, то вона входить до його змісту.
Питання про наявність змісту як самостійного елемента позову у теорії цивільного процесу спірне. Окремі автори, виділяючи у позові два елементи, стверджують, що предметом є певні правові вимоги позивача до відповідача, а підставою – фактичні обставини і суб'єктивне право, що породжує вимогу позивача до відповідача. Водночас, на їхню думку, позов містить вимогу до суду про захист права та вимогу позивача до відповідача. З порівняння зазначених положень випливає, що процесуальний бік позову – вимога до суду про захист права – не відображена ними у складових позову. А це означає, що вимога позивача до суду про захист права складає третій елемент позову – його зміст.
Позов без зазначення процесуальних наслідків, на які він спрямований, без тих вимог до суду, які намагається одержати позивач, буде неповноцінним. Зміст позову має практичне значення – за ним провадиться класифікація позовів, що полегшує визначення межі дослідження справи у судовому засіданні, ухвалення конкретного, повного і зрозумілого рішення, яке є основою для швидкого і правильного поновлення порушеного права11 [8, 26].
Таким чином, третім елементом позову - змістом - є зазначена позивачем форма судового захисту. Позивач може просити суд: 1) присудити визначену річ; 2) визнати наявність чи відсутність суб'єктивних прав; 3) змінити, припинити існуючі між сторонами правовідносини (перетворити їх).
Спірність змісту позову зумовило у теорії цивільного процесу різний підхід до визначення поняття решти двох елементів – предмета і підстави. Вважається, що предмет позову становлять дії і бездіяльність відповідача, яких домагається позивач шляхом ухвалення судового рішення, а також матеріальний предмет. Він властивий не для всіх позовів (захист честі і гідності), а якщо є, то об'єктом спору, а не позову. Існує думка, що предметом позову є вимога позивача до суду про задоволення матеріально-правової вимоги до відповідача3. За цією концепцією всі позови про присудження мають один і той самий предмет, що суперечить дійсності. З іншого погляду, предмет позову складає захист порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу, дії суду щодо захисту шляхом визнання права, поновлення становища, яке існувало до порушення права тощо. Але захист порушеного чи оспорюваного права – це функція суду. Тому визначений так предмет позову має спрямовуватися до суду, насправді ж він характеризується спрямованістю до відповідача. Ним є матеріально-правова вимога, яка пред'являється позивачем до відповідача, з приводу якої суд має ухвалити рішення у справі, а не спірне суб'єктивне право і обов'язок правовідношення, які внаслідок неординарного розвитку правовідносин, складають тільки базу для виникнення матеріально-правової вимоги.
Щодо підстави позову була висловлена і підтримана думка, що позов має не тільки фактичну, а й правову основу. Обґрунтовується це тим, що юридичні факти, які складають підставу позову, визначаються нормами цивільного й інших галузей права. Справді, наявність у особи конкретного суб'єктивного цивільного права, на якому ґрунтується позов, може бути встановлена з певних фактичних обставин і норм права, що передбачають такі обставини і пов'язують з ними виникнення конкретного права. Але цивільне процесуальне право не зобов'язує позивача підтверджувати наявність суб'єктивного цивільного права вказівкою на закон (ст. 119 ЦПК України). Позивачі мають зробити лише посилання на фактичні обставини справи, а підвести їх під норми закону і .встановити наявність суб'єктивного права та обов'язку, який кореспондує такому праву, – завдання суду. Ось чому підставу позову складають лише фактичні обставини, з яких випливає вимога позивача. Норми права є базою, з якої визначається сукупність належних фактичних обставин.
Не випадково значна увага у юридичній літературі приділяється елементам позову та їх співвідношенню. Вони мають значення для всіх стадій процесу, починаючи з відкриття справи і закінчуючи виконанням судового рішення.
Елементи індивідуалізують позов, допомагають встановити його тотожність з іншими, що має вирішальне значення для відкриття цивільної справи у суді і розвитку цивільного процесу (пункти 2, 3 ч. 2 ст. 122 ЦПК України). Вони визначають зміст процесуальної діяльності щодо захисту цивільного права. Виділення елементів позову необхідно для реалізації позивачем права на зміну предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог (ст. 31 ЦПК України).
Предмет і підстава позову сприяють з'ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, виявленню всіх заінтересованих осіб у справі, а також застосуванню необхідного способу для підтвердження наявності у них конкретного цивільного права і обов'язку. На їх основі визначається обсяг і напрямок дослідження справи у судовому засіданні, підстави і види забезпечення позову (статті 151,152 ЦПК України). Предмет і зміст позову дають змогу вирішувати питання про оголошення розшуку відповідача (ст. 78 ЦПК України). У стадії розгляду і вирішення справи елементи позову є основою, з приводу якої здійснюється вся процесуальна діяльність осіб, які беруть участь у справі. Визначення елементів позову необхідне: для пред'явлення вимоги і ухвалення додаткового рішення з підстав пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 220 ЦПК України; з'ясування змісту рішення шляхом його роз'яснення (ст. 221 ЦПК України). Без них неможливе вирішення питань про негайне виконання рішення (ст. 367 ЦПК України), закриття провадження у справі (ст. 205 ЦПК України), залишення позову без розгляду (ст. 207 ЦПК України) тощо. Необхідність визначення елементів позову виникає при перевірці у апеляційному і касаційному порядках обґрунтованості та законності судового рішення. Його повнота може бути правильно встановлена при зіставленні з предметом і змістом, а обґрунтованість – з підставою позову12.
Одержавши відображення у рішенні, яке стало підставою для виконавчого документа і виконання, елементи позову дають змогу пізнати правові джерела, що визначають мету і суть виконавчих дій, спрямованих на реалізацію захисту права. Неуважне ставлення до виділення елементів позову, як правило, призводить до неповного дослідження справи, до ухвалення незаконного і необґрунтованого рішення. Так, у справі за позовом О. до М. і ЖБК про поділ паю, суд ухвалив рішення про стягнення на користь позивачки 46850 грн. Це рішення було скасовано тому, що у даному випадку йдеться про виділення у користування кожному з подружжя жилої площі в кооперативному будинку, оскільки тільки для цього вони вносили гроші. Суд же фактично поділив лише грошові кошти, не вирішивши спір між сторонами. Помилка суду стала можливою тому, що він не з'ясовував предмет і зміст позову у цій справі. Предметом позову є матеріально-правова вимога про поділ майна подружжя, а не тільки грошових сум. Змістом – ухвалення рішення про виділ на користь позивача частини жилої площі кооперативної квартири.
Елементи позову тісно взаємопов'язані. Певні юридичні факти, які підтверджують суб'єктивне матеріальне право і визначають підставу позову, вказують на юридичну природу спірних вимог і правовідносин, що складають предмет позову. Водночас правова вимога і правовідносини, що підлягають захисту, зумовлюють і процесуальний засіб такого захисту – зміст позову13.
Таким чином існує три елементи позову: предмет, підстава та зміст. Можна було б заперечити: а чому б не збільшити елементи позову до чотирьох і більше елементів? Цьому можна протиставити нижченаведене: по-перше, названі елементи (наприклад, способи захисту і предмет позову) частково (або навіть повністю) перекривають один одного, а значить, виділення таких елементів зайве. По-друге, необхідно підкреслити, що раціональним є виділення тільки необхідних елементів, тоді як при зайвому дробленні втрачається суть виділення елементів, оскільки основна мета - індивідуалізація позовів, а не дроблення позову на структурні елементи14.