Розділ 3. Види позовів

Розподіл позовів на види може бути класифікований за різними підставами. В основі процесуально-правової класифікації лежить процесуально-правова ознака: спосіб процесуального захисту. У вимозі до суду про порушення його діяльності на захист права визначається і спосіб бажаного захисту, як результат, на досягнення якого спрямовується така діяльність. За способом процесуального захисту, який відображається у змісті позову, вони поділяються:

- на позови про присудження (виконавчі) (actiones cum condemnacione),

- позови про визнання (установчі) (actiones condemnatione);

- позови про перетворювальні (про конститутивне рішення)¹⁵ .

Процесуально-правова класифікація охоплює усі види судового захисту і має найбільше значення в теорії цивільного процесу.

Першу групу позовів складають позови, спрямовані на примусове здійснення вимог позивача до відповідача зробити визначену дію чи утриматися від її здійснення. Вони називаються позовами про присудження. Прикладами позовів про присудження є позови про стягнення боргу за договором позики, про стягнення аліментів тощо.

Позови про присудження спрямовуються на поновлення порушеного права і усунення наслідків правопорушення (про стягнення позики, аліментів, відшкодування завданих збитків тощо). Позовами про присудження від суду вимагається поновлення становища, що існувало до порушення права, та припинення дій, які їх порушують: присудження відповідача до виконання обов'язку в натурі і стягнення з нього завданих збитків, передбачених законом або договором, штрафу, пені тощо (ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Предметом позову про присудження є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, спрямована на те, щоб відповідач зробив визначені дії (утримався від них), не порушуючи тим самим право позивача [4, 36].

Підстава позову про присудження складається з правостворюючих фактів, з якими пов'язане виникнення суб'єктивного цивільного права, і фактів, з якими пов'язане виникнення права вимоги.

Зміст позову про присудження виражається у вимозі позивача до суду, про примус відповідача до здійснення визначених дій або стримування від них.

Позовом про визнання є позов, спрямований на підтвердження судом наявності чи відсутності визначених правовідносин між сторонами (визнання угоди недійсною, встановлення батьківства, встановлення прав авторства тощо).

Позови про визнання спрямовуються на усунення спору між сторонами шляхом внесення ясності в існуючі між ними правовідносини. Суд своїм рішенням підтверджує наявність чи відсутність права і обов'язку (визнання права власності, авторства тощо).

Позови про визнання можна поділити на два види: позитивні позови щодо визнання, що містять вимогу підтвердити визначені правовідносини, і позови негативні, що характеризуються проханням підтвердити відсутність визначених правовідносин.

Предметом позову про визнання є самі матеріально-правові відносини між сторонами. Закон допускає позови про визнання, де предметом є правовідносини між співвідповідачами. Підставою позитивних позовів про визнання служать правостворюючі факти, підставою негативного позову про визнання є правоприпиняючі факти.

В основу позову про визнання, на відміну від позову про присудження, не входять факти, з якими пов'язується можливість примусового здійснення права, тому що позовом про визнання позивач не вимагає примусового здійснення своєї цивільно-правової вимоги, а просить підтвердити існування чи відсутність правовідносин.

Зміст позову про визнання - це вимога до суду про встановлення в судовому рішенні наявності чи відсутності правовідносин, зазначених позивачем.

Позов про існування певних правовідносин між сторонами буде позитивним, а про визнання відсутності їх – негативним [12, 182].

Таким чином, позови про присудження і позови про визнання відрізняються один від одного усіма елементами: предметом, підставами, змістом. Загальною рисою для них є те, що обидва позови спрямовані на підтвердження прав і обов'язків у судовому порядку в тому виді і змісті, у якому вони існували до процесу і незалежно від нього. Судове рішення не вносить змін в існуючі правовідносини, які після судового рішення залишаються такими ж, якими вони були до процесу.

Перетворювальними називаються позови, спрямовані на припинення, зміну чи створення (формування) нових правовідносин. Виносячи рішення за перетворювальним позовом, суд додає щось нове існуючим між сторонами правовідносинам, у зв'язку з чим даний вид позовів називають ще конститутивним.

Позови перетворювальні спрямовані на зміну або припинення правових відносин (пункти 6, 7 ч. 2 ст. 16 ЦК України). Це позови про виділ частки зі спільного майна, припинення договору найму жилого приміщення, розірвання шлюбу тощо. В юридичній літературі цей вид позовів називається ще конститутивним і до їх складу належать: перетворювальні, які спрямовуються на здійснення через суд перетворювальних повноважень; позови про рішення, які замінюють волевиявлення обох сторін у спорі або тільки боржника; позови, в яких конститутивні дії є елементом рішення.

Заперечуючи наявність перетворювальних позовів, оскільки закон не наділяє суд нормотворчою діяльністю, одні автори допускають їх існування не як самостійного виду, а складової (підвиду) позовів про визнання. На думку інших, вони можуть бути підвидом позовів про присудження, наприклад, позови про зміну періодичних платежів (ч. 4 ст. 223 ЦПК України). Позови про виключення майна з опису спрямовані не на перетворення правовідносин, а на визнання за особою права на певне майно і виключення його з опису. Отож поділяючи спільне майно, суд не виконує перетворювальних дій, а визнає право за конкретною особою на певне майно і присуджує відповідача передати його позивачу. Отже, позови, які в юридичній літературі називаються перетворювальними, можуть бути віднесені до позовів про визнання або присудження і тому немає потреби виділяти їх в самостійний вид. Питання це суто теоретичне і для практики не має значення. Але деякі позови, що належать до цієї групи, мають істотну вагу для порушення судової діяльності на захист прав громадян і організацій [13, 328]. Це позови про розірвання договорів підряду, оренди, купівлі-продажу тощо.

Перетворення судом правовідносин може здійснюватися трьома способами, відповідно можна виділити три підвиди перетворювальних позовів: про встановлення, зміну і припинення правовідносин.

Позови щодо встановлення нових правовідносин. У даному випадку позивач просить, щоб суд на основі правовідносин, які існували раніше, встановив нові правовідносини. Так, наприклад, згідно зі ст.114 ЦК при продажі частки в спільній власності з порушенням права привілейованої купівлі інший учасник спільної власності протягом трьох місяців може звернутися до суду з позовом про переведення на нього прав і обов'язків покупця.

Позови про зміну правовідносин. У даному випадку позивач просить суд змінити існуюче між ним і відповідачем матеріальне правовідношення. Так, наприклад, якщо між учасниками спільної дольової власності не досягнуто згоди щодо способу виділення частки кожного, а майно не можна розділити без значних збитків для його господарського призначення, суд за позовом власника, який виділяється, призначає йому грошову компенсацію (ст.115 ЦК).

Позови про припинення правовідносин. Вказані позови містять прохання до суду припинити існуючі між позивачем і відповідачем правовідносини. Так, наприклад, виносячи рішення про розірвання шлюбу, суд припиняє шлюбно-сімейні правовідносини між подружжям.

Предметом перетворювального позову є ті матеріально-правові відносини, що підлягають судовому перетворенню, зміні за рішенням суду.

Підставою перетворювальних позовів, спрямованих на створення прав, є правоутворюючі факти, підставою правозмінюючих позовів є правозмінюючі та правоприпиняючі факти, підставою позовів щодо припинення прав є право-припиняючі факти.

Змістом перетворювального позову є вимога до суду про припинення, зміну чи встановлення нових правовідносин.

Деякі автори заперечують можливість виділення перетворювальних позовів, посилаючись на те, що суд не вправі змінити, припинити правовідносини, а має право тільки захищати права й охоронювані законом інтереси. Це твердження уявляється необґрунтованим, адже існування перетворювальних позовів підтверджується законом. Крім того, законодавство встановлює конкретні випадки захисту прав шляхом зміни, припинення і формування нових правовідносин .

Як справедливо вказує професор М.А. Гурвич у своїй відомій роботі «Право на иск», яка вийшла ще в 1949 р., виносячи перетворювальне рішення, суд не створює нових прав, а захищає право позивача на зміну чи припинення існуючих правовідносин [12, 183].

Матеріально-правова класифікація позовів заснована на матеріально-правовій ознаці - за матеріально-правовою належністю правовідносин. Ґрунтуючись на зазначеній ознаці, позови поділяють на цивільні, трудові, сімейні тощо. Такий поділ з врахуванням особливостей їх розгляду в судовому процесі має практичне значення при узагальненні судової практики. На цій основі побудовані постанови Пленуму Верховного Суду України.

Класифікація позовів на види не завжди розкриває особливості всіх позовів, у зв'язку з чим вони можуть бути класифіковані залежно від характеру спірних відносин та у складі окремих правовідносин. Така систематизація допомагає виявити причини спорів і ефективність забезпечення правового регулювання в окремих галузях суспільних відносин, необхідність його зміни і вдосконалення.