Клінічне значення досліджень слини

Дослідження слини є цінним неінвазивним методом оцінки загального стану організму, а також органів порожнини рота. Склад слини залежить від ряду зовнішніх і внутрішніх факторів (характеру харчування, нейроендокринной регуляції, віку та ін.), і при оцінці кількісних і якісних змін секрету слинних залоз необхідно враховувати їхній можливий вплив.

Використання біохімічних тестів слини рекомендується для діагностики початкових стадій патологічного процесу в порожнині рота, виявлення патогенних умов, що сприяють виникненню, наприклад, карієсогенної ситуації. Результати визначення біохімічних показників у змішаній слині можуть бути використані при оцінці ефективності профілактики і лікування стоматологічних захворювань.

У змішаній слині доцільно визначати показники, що характеризують нормальне функціонування зубів і слизової оболонки порожнини рота. У динаміці лікування хворих карієсом зубів рекомендують визначати глюкозу, лактат, α-амілазу, кальцій, фосфор, лужну фосфатазу. При гінгівіті і пародонтиті більш інформативні показники системи фібріноліуа, загального білку, лужної і кислої фосфатази. Біохімічні аналізи слини варто проводити не тільки у хворих з вираженими формами захворювань, але і при профілактичних оглядах з метою ранньої діагностики.

Кількісний і якісний склад слини залежить від віку. У людей похилого віку підщелепні залози синтезують менше білку і α-амілази, чим у людей молодого віку, що визначає відповідні відмінності слини даних вікових груп. У немовлят активність α-амілази дуже низька, у молодих людей вона сильно зростає, а в літньому віці активність ферменту знижується.

Вміст натрію в слині дитин у 2 рази вище, ніж у молодих людей, що зв'язують з незрілістю залозистої тканини і її підвищеною проникністю для іонів натрію, а також особливостями гормональної регуляції секреції. Рівень тіоцианату в слині в немовлят набагато нижче, ніж у дорослих людей.

Вміст slg А в слині підлітків значно перевищує відповідний показник у дітей молодшого віку (2-4 років). Встановлено, що для пубертатного віку характерні не тільки вікові, але також сезонні і добові коливання рівня нейрамінової кислоти і фукози в змішаній слині. У підлітків 15 років із захворюваннями тканин пародонту виявлені найбільш високі показники вмісту нейрамвнової кислоти і фукози в ротовій рідині, що корелює з частотою зустрічальності захворювань пародонту.

Про функцію слинних залоз судять по кількості і якості секрету. Гіпосіалія - зниження секреції слини - є симптомом багатьох захворювань, як правило, що важко протікають і зв'язаних з дегідратацією, а саме: септичні стани, пневмонія, гастроентероколіт, цукровий діабет та ін., а також отруєння атропіном, опіатами і нікотином та ін.

При запаленні слинних залоз - сіаладеніті - і при більшій частині сіалозів зменшення секреції слини є одним з основних ознак захворювання. Системна поразка слинних залоз - синдром Шегрена - характеризується вираженою ксеростомією. Закупорка проток слинних залоз каменями при калькулезному сіаладеніті супроводжується порушенням слиновиділення.

В останні роки для діагностики і лікування захворювань травної системи використовують електростимуляцію. Потрапляючи в шлунково-кишковий тракт, електростимулятор викликає посилення секреції і екскреції шлунку, моторики кишковика, чи розслаблення скорочення сфінктерів. При введенні електростимулятора в защічний простір ротової порожнини підвищується секреція слинних залоз .

Також встановлено, що при виразковій хворобі шлунку і дванадцятипалої кишки спостерігається зниження утворення слини. Найбільш значне гноблення виявлене при запальних захворюваннях слинних залоз. Після електростимуляції кількість секретуємої слини збільшується в 2,5-3,0 рази, однак при захворюваннях травної системи не досягає показників практично здорових людей.

При хронічному генералізованому пародонтиті спостерігається підвищений вміст ейкозаноїдів у ротовій рідині хворих. Встановлено, що пародонтит супроводжується підвищенням активності протеіназ і зниженням антітриптичної активності тканин пародонту, тобто порушенням їх протеіназно-інгібиторного потенціалу. Дуже характерні для пародонту наростання колагенолітичної активності і збільшення вмісту продуктів свободнорадікального окислювання в змішаній слині.

Ксеростомія нерідко протікає як самостійне захворювання без супутніх системних патологічних проявів і в ряді випадків може виникати як тимчасовий симптом інфекційних захворювань. У хворих, що страждають ксеростомієй, спостерігаються запальні процеси слизової оболонки порожнини рота і множинний карієс. При ксеростомії в слині вірогідно збільшується активність лізосомальних ферментів – кислої фосфатази і кислих протеіназ. Ще більш зростає активність нейтральних протеіназ, визначаємих при рН 7,5. Істотно міняється співвідношення між кислими і нейтральними протеіназами убік нейтральних, перевищуючих у 2,5 рази активність кислих протеиназ.

Істотне значення має дослідження активності протеіназ і інгібіторів слини при захворюваннях травної системи. Висока активність протеолітичних ферментів на тлі дефіциту інгібіторів при виразковій хворобі сприяє активації факторів «агресії», що ушкоджують стінку шлунка і дванадцятипалої кишки.

Слина використовується для імуноферментної діагностики гепатиту А, В і С. Вміст геному вірусу гепатиту С в слині корелює з показником сироватки крові.

При цукровому діабеті вагомим діагностичним критерієм є підвищена активність цитозольних ферментів Алат і Асат і зниження вмісту імунореактивного інсуліну в змішаній слині. Концентрація глюкози в слині хворих цукровим діабетом вище, ніж у здорових людей.

Слинні залози людини мають виражену рекреторну здатність виділяти з крові до складу ротової рідини і слини ендогенні та екзогенні речовини, що знаходяться в прямої залежності від їхнього вмісту в крові.

У хворих пародонтитом відзначається зв'язок змін амінокислотного спектру слини з вагою захворювання. Встановлено паралелізм змін протеолітичної активності слини і ступеня ваги пародонтиту. Чим важче протікає запалення пародонту, тим вище протеолітична активність слини. Хронічні запальні захворювання пародонту супроводжуються зменшенням вмісту лізоциму в слині, а також посиленням еміграції лейкоцитів, число яких зростає в середньому в 10 разів у порівнянні зі здоровими особами. Підвищений лейколиз, безумовно, сприяє вивільненню багатого набору ферментів, що надходять у змішану слину.

Механічна травма привушних залоз характеризується підвищенням виділення зі слиною натрію і зниженням екскреції калію.

Ендогенну інтоксикацію зв'язують з нагромадженням кінцевих і проміжних продуктів порушеного обміну. До них відносяться продукти протеолізу, що утворюються в результаті деструкції органів і тканин, неповного перетравлення речовин у шлунково-кишковому тракті, а також порушення його проникності. Усі ці речовини одержали назва ендогенних токсичних речовин, що кількісно визначаються в УФ-області спектру при 220-310 нм. Для визначення їхній концентрації у слині рекомендують: зібрати 1 мл слини ранком натще через 20 хвилин після ополіскування порожнини рота кип'яченою водою. Потім до 1 мл слини додають 0,5 мл 10% розчину ТХУ, залишають на 10 хв і центрифугують 20 хв при 8000 об/хв. Відбирають 0,5 мл надосадової рідини і переносять у пробірку з 2,8 мл дистильованої води. Визначають екстинкцію отриманого розчину в діапазоні від 230 до 300 нм. Проти контрольного розчину (0,17 мл 10% розчину ТХУ і 3,13 мл дистильованої води).