2.4. Ткацтво

У виробництві тканин, як і у решті галузях ремісничого виробництва та прикладного мистецтва Європи, спостерігається потужний підйом. Центром розвитку ремесел була Італія. В Італії а саме: Генуї, Мілані, Флоренції, Венеції— широко розвивається шовкове ткацтво, виготовлення вибійок.

По фактурі, щільності і зовнішнім виглядом італійські шовкові тканини були надзвичайно різноманітні. Особливо ефектні були італійські алтабаси і оксамити. На алтабасі золотом по золотому фону чи сріблом по срібному ткали візерунок. Його контури підкреслювали кольоровим атласним чи оксамитовим кантом. На золотом чи срібному тлі оксамиту складний петельчатий візерунок з різновисоким рівнем петель, котрий грав світловими відблисками.

У орнаменті переважали стилізовані форми ананаса, тюльпана, виноградної лози, аканта і натомість рослинних завитків і візерунків. Особливим успіхом користувалися гранатовий візерунок і «павині пера». Крім квіткових візерунків, на тканинах зображувалися постаті тварин, птахів. Колірна гама тканин італійського Відродження відрізнялася яскравістю колориту, барвистістю, насиченістю, колірними контрастами. Найулюбленішими квітами були холодний червоний, синьо-блакитний, смарагдово-зелений, золотавий. Для жалобних костюмів використовували не чорний, а коричневий фіолетовий, темно-малиновий кольори.

Крім тканого візерунка і набивки на прикрасу оксамитових і шовкових тканин широко застосовувалася вишивка малюнків як золотих листочків, кілець, гуртків з рельєфним зображенням левів, драконів, птахів, вишивка перлами і коштовним камінням. Маса костюма, розшитого в такий спосіб, могла досягати 25-40 кг.

З XV-XVI ст. Італії, для верхнього одягу перестають застосовувати лляні тканини, замінюючи їх парчею, оксамитом, щільним шовком. Льон стає незамінним матеріалом їх виготовляти нижніх одягу, але його матова чи блискуча фактура, білизна продовжують відігравати велику декоративну роль костюмі. З XV в. у Європі з'являється мереживо, яким обшивали краю сорочки, низ рукавів. Ранні венеціанські мережива були шиті, типу гіпюру, без тюлевого фону, з бавовни білого і кремового кольору. Потім виникають в'язані мережива, чорні, золоті, срібні як краю, що складається з маленьких петельок, комбінації яких давали складні геометричні візерунки. Малюнки виготовлення шитих і плетених мережив починають друкуватися у спеціальних збірниках Італії.

2.5. Італійський костюм

Зазнаючи досі значне культурне вплив Франції, Візантії, країн Сходу, Італія з XV в. сама стає законодавцем моди серед країн Європи.

Естетика Ренесансу зажадала від костюма настільки повній відповідності природним формам тіла, підкреслення краси пропорцій, щоб він міг бути «другим тілом» людини. У цьому обов'язково мовити часткова його оголеність. У створенні італійської моди брали участь найкращі художники, які розписували тканини, створювали ювелірні прикраси, візерунки для мережив.

Широкий приземкуватий силует костюма, прагнення великим обсягам, стійкі пропорції виявляють зв'язку з горизонтальними лініями архітектури та прикладного мистецтва епохи, допомагають відтворити естетичний ідеал краси людини.

Чоловічий костюм

Головною законодавицею моди в XV в. була Флоренція, в XVI в.— Венеція. У костюмі флорентійця XV в. зберігається прилеглий силует французької готики. Проте одяг вони мали перебільшених форм, відрізнялася зручністю. Основними видами чоловічої одягу були: сорочка, коле, панчохи-штани, симара, табар, плащ.

Сорочка найчастіше була з тонкого білого полотна довжиною незалежності до середини стегон. Її носили заправленої в штани. М'яко спущений лінія плеча, великий обсяг ліфа і довгих рукавів дозволяли пропускати тканину сорочки крізь розрізи рукавів верхнього одягу. Сорочку випускали також між штанями та короткою верхнім одягом. Горловина мала широку овальну чи квадратної форми і оброблялася краєм тасьмою, мереживом, зубцями тканини.

Колет— верхній одяг, короткий, до талії чи стегон, з застібкою на гудзики чи шнурівкою. Колет прилягав до лінії грудей, талії, стегон, мав відрізну баску і різноманітно оформлену горловину: з великим стоячим коміром, глибоким трикутним вирізом, овальним зі вставкою. Рукава їх вшивались в пройму, а прив'язувалися на окремі ділянки (низ пройми, плече, з обох боків). Це забезпечувало необхідну свободу руху. Рукав прорізали на плечі і лікті. В мені весь щілини і прорізи випускали тканину нижньої сорочки, та був декоративну тканину обробки, створюючи пишні порив

Панчохи-штани з еластичною тканини щільно облягали ноги. У XV в. обидві половинки з'єднали гульфиком, який вгорі пристібали на гудзики чи шнурували. Панчохи-штани прив'язували до колету шнурівками через спеціальні отвори. Між колетом і штанями проглядалася нижня сорочка.

У моді Флоренції XV в. ці штани щільно прилягали до стегон. У XVI в. їх почали розширювати по низу.

Симара—верхній одяг різної довжини з довгими широкими рукавами.

Табар— верхній одяг з вільною спинкою і підперезаній по талії порожнистої. Широке поширення мали плащі різної довжини і форми. У Венеції XVI в. плащі нерідко прикрашалися комірцями-пелеринами.

Довжина одягу визначалася віком і суспільною становищем флорентійця. Верхня одяг літнього городянина, навіть якщо він обіймав ніякої виборній посаді, була обов'язково довгою, широкої і надавала його зовнішності відбиток статечності й важливості.

Після завоювання Флоренції Іспанією італійська мода відчуває вплив іспанців. Тільки Венеція, котра зберегла на своїй незалежності, продовжує диктувати свій смак і форми у одязі.

У чоловічому костюмі Венеції значно рідше вдаються до строкатим і яскравим тканинам. Темні оксамитові одягу розширюються обсягом шляхом конструктивно-декоративного рішення: спущеного плеча, низькою глибокої пройми, широкого, донизу звуженого рукави, широкої баски, відривний по талії. Майстерний вишивка чи оздоблення дорогим хутром особливо чітко виділяється на темному тлі оксамиту.

У другій половині XVI в. на одязі з'являються продовгуваті декоративні розрізи, розташовані на всієї поверхні тканини. Перерізи обробляють кольорової тканиною чи обшивають вінця кольорової ниткою. Спочатку крізь них просвічувала біла сорочка, потім їх одягнули починають закріплювати підкладкою іншого кольору, що створює цілком нову, мальовничу фактуру костюма у новій кольорах. колористичне рішення костюма, пишність його форм, гра світлотіні в складках, ювелірні прикраси, ланцюги — усе це надає велику художньої виразності фігурі італійця кінця XV— початку XVI в. Культ розкоші, багатства і пишноти стають характерною рисою Венеції цього періоду.Головні убори були дуже різноманітної форми: низькі капелюхи, берети, фески.

Жіночий костюм

Флорентійский жіночий одяг XV в. мав м'які, що підкреслюють постать лінії, природні пропорції чи певне підвищення лінії талії попереду, воронкоподібну спідницю, м'яко й поволі розширюються від талії до стегнам і низу. Ліф мав декольте— попереду квадратне, ззаду подовжене. Рукава, як і й у чоловічому одязі, приєднувалися до сукні в різний спосіб. Своєю формою, буфами, витонченими прикрасами вони підкреслювали красу всього костюма.

Верхнє сукню— симара— складалася з трьох частин: подовженою вільної спинки, закладеної від горловини спинки складками, і більше коротких поличок. З боків симара не зшивалась і лише попереду дотримувалася поясом на талії. Такий покрій дозволяв драпірувати симару у різних варіантах.

Силует флорентійського сукні XV в. вписується в овал чи трикутник, де ширина спідниці належить до зростання як 1:2, довжина ліфа до довжини спідниці як 1:3,5, голова входить у зростанні 8 раз. Лінії силуету м'які і округлі.

У костюмі венеціанок XVI в. намічається прагнення більшої розкоші, пишності форм, що у безпосередній зв'язок з естетичним ідеалом краси на той час. Величаву пишність і округлість форм підкреслюють широким вирізом щільного ліфа, широкими рукавами, об'ємної спідницею.

Силует постаті наближається до прямокутнику, у якому відношення ширини плечей до ширини спідниці близько до одиниці. Лінія талії підкреслюється природному рівні.

У верхньому сукню з'являються короткі широкі рукави, з-під яких видніються довгі рукави нижньої одягу. Форма її також стає прилеглої з відривний лінією талії важкою складчастої спідницею з оксамиту чи парчі. Велике поширення отримує посічена тканину, через яку просвічують білосніжні тонкі збористі сорочки.

Поєднання червоних, зелених, синіх важких шовків з золотом парчі і білизною сорочки створює прекрасне мальовниче рішення італійського костюма цього часу.

Пишний мальовничий туалет венеціанки завершувався вигадливою взуттям на дуже високою (до 55 див) дерев'яної підставці. Дерев'яні підошви і гору черевиків обтягалися сап'яном, шовком чи розшитим оксамитом.

Головні убори італійок— чіпці, м'які капелюхи, тюрбани.

Зачіски — гладкі, низькі, прикрашені перлами, вуалями, стрічками, квітами.

Для обробки застосовували мереживо, яким прикрашали комір, рукавички, пояс, панчохи. З'являється нового вигляду доповнення до одягу— шовкова муфта на хутрі, прикрашена стрічками, пензлями, різними дрібничками.