- •5.02020801«Декоративно-прикладне мистецтво»
- •Розділ 1. Період відродження в італії
- •Поняття «Відродження»
- •Періодизація
- •1.3.Причини виникнення
- •1.4.Характерні риси
- •Розділ 2. Декоративно-прикладне мистецтво періоду відродження в італії
- •2.1. Керамічне мистецтво у період Відродження в Італії
- •2.3. Художня обробка скла
- •2.2. Металообробка в Італії у період Відродження
- •2.4. Ткацтво
- •2.5. Італійський костюм
- •Розділ 3. Орнамент епохи відродження в італії
- •3.1. Орнамент епохи Відродження, його основні мотиви та характерні особливості
- •3.2. Усі орнаментальні мотиви епохи Відродження
- •3.3. Використання орнаменту в декоративно-прикладному мистецтві
- •Висновок
- •Список використаної літератури
- •Додатки
- •Додатки
- •Додатки
Розділ 3. Орнамент епохи відродження в італії
3.1. Орнамент епохи Відродження, його основні мотиви та характерні особливості
Стиль епохи Відродження (XIV – XVI ст.) відрізняється підвищеним інтересом до античної культури. Надзвичайно популярними стають сюжети, мотиви, форми і техніки, які використовувалися колись майстрами Стародавнього Риму і Древньої Греції. Європейців знову починають цікавити гармонія, симетрія і перспектива. Орнамент епохи Відродження поєднав і переосмислив у собі три давні традиції – римську, арабо-мусульманську і готичну. Зрозуміло, римські традиції зіграли при цьому головну роль.
В орнаментах цієї епохи присутнє дубове листя, виноградна лоза, зооморфні елементи в поєднанні оголеним людським тілом. Тут же можна зустріти іконки, грецький меандр, луску, плетінку, намиста, стрічки та найдавніший мотив раковини. Акантовый лист і завиток займають у візерунках Ренесансу особливе місце. Після італійського походу у Франції (XVI ст.) в декорі часто застосовуються такі елементи, як ріг достатку, маски, дельфіни, левові голови, крилаті сфінкси. Фламандський стиль цього століття багато в чому повторює французький. При цьому в орнаментах активно використовують каріатид, маскарони, фігури геніїв, частково складаються з листя і композиції, що включають в себе медальйони.
Орнамент в епоху Відродження відрізняється реалістичністю і підвищеної мальовничістю. При цьому будь-які види декору перебувають під виключним впливом живопису. Саме їй була відведена визначальна роль у художній культурі епохи Ренесансу. У композиціях орнаментів панують врівноважені, спокійні мотиви, як горизонтальні, так і вертикальні. Повсюдно використовуються римські канделябри, а також напівциркульні мотиви. Особливо тонкогою і гармонійною орнаментикою відрізняється декор ренесансних інтер'єрів. Звичайно ж, у візерунках цього стилю присутні і власні, характерні лише йому мотиви. Це, насамперед, герб, укладений у вінок з квітів, підтримуваний купідонами.
3.2. Усі орнаментальні мотиви епохи Відродження
Ренесансний орнамент, як живопис і скульптура цієї епохи, шукає ясності й гармонії. Орнамент на рубежі готики і Відродження різко змінюється. Готичні мотиви зустрічаються все рідше, а потім і зовсім зникають. У XV ст. настає час все більш зростаючого захоплення античним геометричним орнаментом.
В орнаментах широко використовуються листя аканта, дуба, виноградної лози, різні елементи тваринного Світу в поєднанні з зображенням оголеного людського тіла. Крім того, застосовуються іоніки, намисто, меандр, плетінка, луска, стрічка, широко використовується мотив раковини.
Найбільш характерним типом ренесансного декору є так званий гротеск. Назва цього орнаменту походить від її першоджерела – збереглися під землею (грота – по італійськи «печера») залишків античних розписів, виявлених у 1480 р. при розкопках «Золотого будинку» - палацу імператора Нерона. Після того як у 1519 р. Рафаелем і його учнями гротесками були розписані стіни лоджій у Ватиканському палаці, цей вид орнаменту міцно і глибоко увійшов у творчість багатьох художників.
Гротески через півтори тисячі років відродилися і розцвіли в епоху, головною рисою якої стала надзвичайна любов до всього античного. Протягом майже трьохсот років гротески були однією з найбільш розповсюджених орнаментальних форм європейського декоративного мистецтва, набуваючи з часом все більш фантастичні і витончені риси. Вони широко використовувалися в декоративно-монументальному живописі, а також різних видах прикладного мистецтва - гобеленах, розписах італійської майоліки, у виробах з дорогоцінних металів.
Гротески найчастіше композиційно насичувались різноманітними персонажами у вигляді фантастичних, часто потворних істот – напівлюдей-напівтварин. У характері цього орнаменту виразно відчувається близькість до епохи Середньовіччя з її збудженим, екзальтованим свідомістю, кошмари якого тепер як би взаємодіяли в «жартівливій» манері. Надалі термін «гротеск» став використовуватися для позначення якихось фантастично-гіпертрофованих сюжетів.
В ренесансних гротесках має місце якась активна діяльність персонажів, яка здобуває нову якість і надалі відіграє величезну роль у художньому мовою Європи. Це якість – алегорія, вона є свого роду гібридом язичницької безпосередній значущості образів і середньовічної символічності.
Алегорія має дуже просту структуру: видимий, зовнішній матеріальний знак. Мається на увазі якесь ідеальне, невловимий, але цілком конкретну якість або ж образ язичницького божества. Європейська культура породжує як би свою «міфологію», що спирається на античні та християнські символи, але має свій власний, цілком світський зміст.
Мудрість – сова, Достаток – ріг достатку, Мужність – орел, військові обладунки, Безсмертя – павич та інші алегоричні образи, «закодовані» під ті чи інші персонажі або предмети.
Символічні фігури, предмети, рослини пронизують орнаментику, роблять її надзвичайно насиченою всілякими атрибутами і символами в самому неймовірному поєднанні. Кожне конкретне художнє рішення обумовлено призначенням приміщення або речі, смаками її власника.
Якщо говорити про саме художнє вирішенні ренесансного орнаменту, то в ньому, як і раніше, виступає значно трансформований, але незмінний аканфовий завиток. Тепер він має ще більш реалістично-фантастичний вигляд, в тому сенсі, що з скурпульозно-реалістичною переконливістю в ньому об'єднані абсолютно несумісні в природі елементи (листя, квіти, плоди) і «заплуталися» в орнаменті всілякі предмети, і самі фантастичні персонажі.
Декор ренесансних інтер'єрів відрізняється гармонійною і тонкої орнаментикою. З'являється новий декоративний мотив – герб у вінку з квітів, підтримуваний крилатим купідоном, запозичене з римського декору і тепер трансформувався в пупти – своєрідний гібрид купідона і ангела.
Римський декор перетворив світоглядну глибину стародавнього орнаменту в театрально-розважальну гру. Середньовіччя повернуло орнаменту серйозність, наділивши його символічним змістом. Тепер, в ренесансному обличчі, знову відбувається відмова від серйозності, посилюється його театрально-ігрове звучання.
Орнамент Ренесансу, що перебував під великим впливом образотворчого мистецтва, виразно висловив ще одну істотну сторону культури епохи, що стосується її морального стану. В орнаменті помітне вторгнення еротичного початку, надзвичайно характерного для «великого» мистецтв Ренесансу. Все це створює певний емоційний настрій, відображаючи характер світосприйняття епохи.
На прикладі ренесансного декору можна простежити подальшу долю багатьох універсальних мотивів, які прийшли з античного світу. Ці мотиви стали воістину «вічними» для світової орнаментики. І в той же час в Ренесансі ці мотиви часто втрачають свою умовність і набувають нові, реалістичні трактування.
