Розділ 3. Кваліфікуючі та особливо кваліфікуючі ознаки терористичного акту та його відмежування від суміжних складів злочинів

3.1. Характеристика кваліфіковних складів злочину, передбаченого ст.258 кк України

У нормах вітчизняного закону про кримінальну відповідальність кваліфікуючі ознаки мають досить велике значення і виконують не одну важливу функцію. Такими ознаками є вказані в законі характерні для частини злочинів відповідного виду суттєві обставини, що відображають типові, значно змінені, порівнюючи з основним складом злочину, ступінь суспіль­ної небезпечності вчиненого і особи винного, а також такі, що впливають на законодавчу оцінку (кваліфікацію) вчиненого та міру відповідальності [101, с.230]. Кваліфікуючі ознаки виступають і одним із засобів диференціації кримінальної відповідальності, передбачених Особливою частиною КК України, а тому від якості їх конструкції та достатності за­лежить і якість самої диференціації, що, у свою чергу, зумовлює ефектив­ність кримінального закону, який забезпечує захист прав і свобод людини та громадянина, дотримання законності у кримінальних провадженнях.

Стаття 258 КК України передбачає як основний склад злочину (без обтяжуючих обставин), так і кілька складів з обставинами, що посилюють відповідальність (так звані склади з кваліфікуючими ознаками), тобто, крім ознак основного складу, вона містить також ознаки, що характеризують вищу суспільну небезпечність діяння порівняно з основним складом.

Так, частина 2 статті 258 виділяє три кваліфікуючі ознаки терористичного акту:

1) вчинення злочину повторно;

2) вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб;

3) заподіяння злочином значної майнової шкоди чи інших тяжких наслідків (наприклад, знищення чи пошкодження майна, спричинення тяжкого тілесного ушкодження тощо).

Особливо кваліфікуючою ознакою цього злочину, згідно з ч. 3 ст.258 КК, є загибель людини, тобто смерть хоча б однієї особи.

Якість названих кваліфікуючих ознак сама по собі не викликає до­даткових запитань.

Відповідно до ст.32 КК України повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини Кримінального кодексу України. Зокрема, повторність має місце, якщо особа, яка вчинила терористичний акт, раніше вже вчиняла такий саме закінчений злочин або ж готування до них чи замахи на них. При цьому у даному випадку йдеться про повторність щодо даного конкретного злочину. Тобто, якщо особа, що звинувачується у вчиненні терористичного акту, раніше здійснювала фінансування тероризму, такі дії не вважатимуться повторністю.

Повторність відсутня, якщо за раніше вчинений терористичний акт особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом, або якщо судимість за цей злочин було погашено або знято. Терористичний акт не може кваліфікуватися як вчинений повторно у таких випадках, якщо судимість за раніше вчинений акт тероризму знята з винного у порядку амністії або помилування, погашена або знята відповідно до ст.55 КК України; якщо на момент вчинення нового терористичного акту минули строки давності притягнення до відповідальності за раніше вчинений злочин.

Взагалі, як вказано у Кримінальному кодексі, повторність злочинів враховується при кваліфікації злочину, в даному випадку терористичного акту, при призначенні покарання, при вирішенні питання щодо можливості звільнення від кримінальної відповідальності та покарання у випадках, передбачених Кримінальним Кодексом. Стаття 67 КК України вказує, що при призначенні покарання обставиною, яка його обтяжує, визнається вчинення злочину особою повторно.

Вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб означає спільне вчинення цього злочину декількома (двома і більше) суб’єктами злочину, які заздалегідь домовились про спільне його вчинення. Домовитись про спільне вчинення злочину заздалегідь - означає дійти згоди щодо його вчинення до моменту виконання його об’єктивної сторони. Таким чином, ця домовленість можлива на стадії до готування злочину, а також у процесі замаху на злочин. Як випливає із ч.2 ст.28 КК України, домовленість повина стосуватися спільності вчинення злочину (узгодження об’єкта злочину, його характеру, місця, часу, способу вчинення, змісту виконуваних функцій тощо). Така домовленість може відбутися у будь-якій формі - усній, письмовій, за допомогою конклюдентних дій тощо.

Учасники вчинення злочину такою групою діють як співвиконавці. При цьому можливий технічний розподіл функцій, за якого кожен співучасник виконує певну роль.

Ознака «вчинення за попередньою змовою групою осіб» певним чином тісно пов’язана із са­мостійною нормою, яка у ст.258-3 КК України встановлює кримінальну відповідальність за створення терористичної групи чи терористичної організації. Фактично ця норма була закріплена у частинах четвертій та п’ятій попередньої редакції ст.258 КК України, але й тоді, і на цей час залишаються не вирішеними питання щодо розуміння поняттям «терористична група» і того, як воно співвідноситься із наявною у ч.2 ст.258 КК України ква­ліфікуючою ознакою «вчинення за попередньою змовою групою осіб», чи «терористичною групою», бо саме так і тлумачиться поняття в низці літературних джерел.

Закон України «Про боротьбу з тероризмом» (ст.1) визначає терорис­тичну групу як групу з двох або більше осіб, які об’єдналися з метою здійснення терористичних актів. Однак, подібне визначення не може вважатися вдалим, адже воно є занадто широким і, до того ж, певною мірою суперечить наявним у кримінальному праві положенням стосовно співучасті у злочині та незакінченій злочинній діяльності. Крім того, це призводить до необґрунтованого по­силення репресії щодо багатьох діянь, яким не притаманний великий ступінь суспільної небезпеки. Нарешті, такий підхід до поняття «група» не відповідає міжна­родним стандартам. Так, згідно з Палермською конвенцією ООН проти транснаціональної організованої злочинності від 15 листопада 2000 р. рекомендується здійснити криміналізацію участі якої б то не було фор­ми в організованій злочинній групі, яка є структурно оформленою гру­пою у складі трьох або більше осіб [136, с.47–48].

З огляду на сказане можна зрозуміти, чому серед вчених не існує єдиної думки щодо тлумачення поняття «терористична група» та визначення групового характеру терористичного акту як кваліфікуючої ознаки злочину. Так, висловлюється позиція, що віднесення до терористичної групи двох осіб можна зрозуміти і виправдати, оскільки більш жорсткі вимоги до терористів пояснюються підвищеним рівнем суспільної небезпечності злочинів, вчинюваних ними, і це підкреслює законодавець, передбачивши меншу кількість учасників терористичних угруповань у порівнянні зі «звичайними» організовани­ми групами та злочинними організаціями [136, с.21]. Однак, на думку автора, тільки КК України є єдиним інструментом, за допомогою якого мають регулюватися всі питання, що стосуються рівня суспільної небезпечності будь-якого злочину, а також питання співучасті у ньому. Інші закони, у тому числі і спеціальні, не можуть підміняти чи су­перечити йому, або звужувати чи розширювати його дію.

З цього приводу було б доречно поняття «терористична група» у ст.258-3 замінити терміном «організована терористична гру­па», що дозволить чітко відмежувати цей злочин від кваліфікуючої озна­ки «вчинення за попередньою змовою групою осіб», яка передбачена у ч. 2 ст. 258 КК України.

Науковий і практичний інтерес при дослідженні кваліфікуючих ознак терористичного акту із точки зору їх побудови та наповнення змістом представляють ознаки, пов’язані із визначенням розміру заподіяння майнової шкоди та інших тяжких наслідків.

Вбачається, що заподіяння значної майнової шкоди у терористич­них злочинах за своїм змістом повинно визначатися чіткими економіч­ними (фінансовими) критеріями суспільно небезпечної шкоди, так як це, наприклад, передбачено у злочинах проти власності. Відсутність такої конкретизації суттєво ускладнює встановлення цієї ознаки при право­застосовній діяльності. Законодавець у примітці до ст.258-5 КК України визначив нижчі і верхні межі фінансування тероризму, вчиненого у великому розмірі та особливо великому розмі­рі, відповідною сумою неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, але стосовно наслідків терористичного акту такі роз’яснення в законі відсутні, що спричиняє різні тлумачення та суб’єктивний підхід, абсолютно неприпустимий в площині кримінального права.

Деякі науковці вважають, що у ст. 258 КК України зайва вказівка на такий наслідок, як «заподіяння значної май­нової шкоди», оскільки це поняття охоплюється наслідком «настання інших тяжких наслідків» [136, с.30]. На нашу думку, погодитися із такою позицією не можна, оскільки майнова шкода, хоча і може охоплюватися тяжкими наслідками, є цілком окремим видом такого наслідку, інша справа, що чіткі межі її мають бути встановлені в законі.

У цьому контексті вважаємо за доцільне навести думку Л.М.Де­мидової, яка наголошує, що у випадках, коли майнова шкода виступає альтернативним видом тяжких наслідків, вона відображає підвищений ступінь тяжкості, небезпечності як наслідків, так і злочинного діяння [37, с.500].

Той самий автор вважає, що з позицій якості кваліфікуючої ознаки «значна майнова шкода» у ст.258 КК України останню доцільно було б замінити терміном «значна шкода». Так, при використанні терміна «значна шкода» фіксується не тільки комбінований наслідок, різновидом якого є майнова шкода у певному розмірі, а й інші обставини, які оцінюють­ся за допомогою соціального критерію – врахування матеріального ста­новища потерпілого (наприклад, п.2 примітки до ст.185 КК України). Такий термінологічний підхід є виправданим, тому що законодавець правильно враховує можливість заподіяння й іншої шкоди, наприклад, моральної – у вигляді психологічних страждань або комерційних додаткових втрат при знищенні інформації, що призвело до зниження рейтингу та престижу підприємства на ринку послуг, тощо.

Інша ситуація з фіксуванням наслідків за допомогою термінів «зна­чна майнова шкода» та «значна матеріальна шкода», бо описується якісна кількість явища у вигляді майнової і матеріальної шкоди відповідно. При­кметник «значна» виокремлює головну властивість такої шкоди і означає, що вона є не тільки майновою. Вочевидь, це словосполучення є таким, що недостатньо точно відображає зміст майнової шкоди і суперечить загально­мовним правилам, тому що не чітко відображає реальні наслідки терорис­тичного акту (ч.2 ст.258 КК України) і фінансування тероризму (ч.2 ст.2585 КК України). При вчиненні терористичного акту таким наслідком є майнова шкода в значному розмірі, тому що вона являє собою вираз пошкодження, знищення, руйнування майна, а при фінансуванні тероризму значна шкода має розглядатися як комбінований наслідок і оціночне поняття, різновидом якого може бути майнова шкода в певному розмірі [37, с. 488–489].

Втім, на думку автора, соціальний та моральний критерій повинні врахо­вуватися і стосовно вчинення терористичного акта, оскільки у сучасних умовах особливо гостро стоїть питання всебічного захисту потерпілих осіб від тероризму, а терористичний акт може завдавати не лише майнову, а й інші види шкоди.

З’ясовуючи зміст «інших тяжких наслідків» у злочинах проти громадської безпеки, необхідно виділяти два аспекти:

1) „інші тяжкі наслідки”, які виражені у заподіянні фізичної шкоди;

2) „інші тяжкі наслідки”, які виражені у заподіянні матеріальної шкоди [89, с.620].

На сьогодні подібну невизначеність усунуто завдяки окремим роз’ясненням Пленуму Верховного Суду України, в яких подано визначення деяких оціночних понять, у тому числі й «інших тяжких наслідків». Так, під «іншими тяжкими наслідками» слід розуміти заподіяння тяжких тілесних ушкоджень одній або кільком особам, середньої тяжкості тілесних ушкоджень двом та більше особам [132, с.221].

Таким чином, при визначенні змісту «інших тяжких наслідків» (якщо вони виражені у заподіяння фізичної шкоди), які найчастіше використовує законодавець, встановлюючи наслідки у складі злочину «терористичний акт», необхідно виходити з того, що цим поняттям охоплюються заподіяння:

1) тяжких тілесних ушкоджень одній або кільком особам;

2) середньої тяжкості тілесних ушкоджень двом або більше особам.

Відносно заподіяння легких тілесних ушкоджень, то вони не можуть вважатися «іншими тяжкими наслідками», тому що у переважній більшості цих злочинів психічне ставлення до тяжких наслідків може бути лише необережним, а, як відомо, заподіяння легких тілесних ушкоджень з необережності не тягне за собою кримінальної відповідальності.

Аналіз законодавчого визначення поняття «інших тяжких наслідків», вищенаведених роз’яснень постанов Пленуму Верховного Суду України також свідчить про те, що до них законодавець відносить і значну майнову шкоду (ст.258 КК), але ж значна майнова шкода, вживається у статті «Терористичний акт» за самостійну кваліфікуючу ознаку. Виникає питання, чому законодавець виніс це поняття за межі «інших тяжких наслідків». Те, що майнова шкода є значною, а інші наслідки — тяжкими, визначається з урахуванням вартості майна, витрат на відвернення загрози чи ліквідацію збитків, кількості осіб, які потерпіли внаслідок акту тероризму, характеру і розміру заподіяної їм матеріальної, моральної та іншої шкоди тощо.

Очевидно, що визначення та зміст даного оціночного поняття слід узагальними відносно злочинів проти громадської безпеки або взагалі усіх видів злочинів та закріпити його в законі.

Інші кваліфікуючі ознаки терористичного акту, з точки зору їх якості, на сьогоднішній день не потребують вдо­сконалення, хоча дослідження у цьому напрямку обов’язково необхідно продовжувати.

Особливо кваліфікованим є склад злочину з особливо кваліфікуючими обставинами, тобто такими, які надають злочину особливої суспільної небезпечності. Що стосується терористичного акту, то такий склад характеризує настання особливо небезпечного наслідку - загибель людини. Більшість терористичних актів, згідно з диспозицією статті 258 КК України, створює реальну або потерційну загрозу життю чи здоров’ю людей. Але реалізована загроза має більшу суспільну небезпечність, аніж проголошена. Тим більш, коли йдеться про життя людини, що є найвищою соціальною цінністю в демократичній державі (ст.3 Конституції України). Тому якщо в результаті терористичного акту, дійсно, настала смерть хоча б однієї особи, подібні дії кваліфікуються за частиною 3 ст.258 КК України, яка передбачає можливість застосування вищої міри покарання – довічне утримання. Для кваліфікації дій терористів за цією частиною не має значення, настала загибель людини безпосередньо в момент вчинення терористичного акту, або відбулася згодом (наприклад, у лікарні, куди потрапив постраждалий внаслідок теракту).