Висновки

В дипломній роботі сформульовано низку теоретичних узагальнень щодо комплексного дослідження кримінальної відповідальності за терористичний акт, на підставі чого отримано такі науково обґрунтовані висновки:

1. Встановлено, що загроза тероризму в Україні існує на протязі всієї історії незалежності нашої держави, що зазначалося багатьма науковцями та підтверджувалося серйозними і фундаментальними дослідженнями. Однак, зштовхнувшись з масштабною терористичною агресією, яка відбулася з боку Росії, Україна виявилася абсолютно не готовою до цього ані з практичної, ані із законодавчої точки зору. Така ситуація потребує від керівництва держави вжиття невідкладних та ефективних заходів задля протидії терористичним проявам, що, в тому числі, має стосуватися законотворчої діяльності. Доведено, що застосування терміну «антитерористична операція» до стану військового конфлікту перешкоджає як вдосконаленню законодавчої бази щодо боротьби з тероризмом, так і практичній діяльності правоохоронних органів, які змушені розслідувати як терористичний акт чи не кожний обстріл наших позицій озброєними бойовиками, замість того, щоб спрямувати увагу на боротьбу із справжнім тероризмом, що має дещо інші ознаки.

2. З’ясоване значення понять тероризму, терору та терористичного акту, встановлені ознаки, що розмежовують ці явища. Виявлено проблему неповного усвідомлення законодавцем різниці між тероризмом, як багатогранним явищем, і терористичним актом, як одним з елементів тероризму.

3. Розглянуто проблему тероризму в історичному розвитку, з’ясовано, тероризм як кримінальне явище вже багато століть являє собою глобальну загрозу для людства, яка з часом лише зростає, а, отже, тероризму як міжнародній проблемі можна протидіяти лише шляхом стійкого усеосяжного підходу, включаючи активну участь і співробітництво всіх держав, міжнародних і регіональних організацій, а також шляхом активізації зусиль на національному рівні.

4. Встановлено, що з точки зору ефективної протидії терористичним загрозам на національному грунті, яка вимагає вироблення чіткої концепції та стратегії, чинне антитерористичне законодавства України, зокрема, ст.258 КК, абсолютно не відповідає рівню загрози, яку несе в собі терористичний акт, причому це стосується всіх без виключення елементів складу відповідного злочину.

5. Доведено, що віднесення терористичного акту до злочинів проти громадської безпеки нівелює рівень суспільної небезпеки даного виду злочину, адже насправді безпосереднім об’єктом терористичних актів на сучасному етапі є національна безпека України як на зовнішньому, так і на внутрішньому рівні: політичний режим, державний устрій, територіальна цілісність держави – це те, на що в дійсності посягають терористи. Крім того, в роботі обгрунтовано доцільність виокремлення в Кримінальному кодексі спеціального розділу, цілком присвяченого тероризму, до якого доречно було б додатково включити такі діяння, як міжнародний тероризм, державний тероризм, пропаганда і поширення ідеології тероризму тощо.

6. Сформульовано докази недоцільності конкретизації в об’єктивній стороні терористичного переліку дій, за допомогою яких вчиняються відповідні злочини, адже ці способи постійно змінюються та вдосконалюються, йдучи подібним шляхом, законодавець завжди відставатиме від злочинців.

7. Визначено потребу включення до конструкції норми, що встановлює відповідальність за терористичний акт, додатково до загального суб’єкта, ще й спеціального, яким мають бути визнані особи, які займають вищі посади в державі (як у власній, так і в іноземній), адже державний тероризм – це окреме явище, яке характеризується більш високою суспільною небезпекою.

8. Запропоновано визнати терористичний акт злочином проти національної безпеки та дати йому таке визначення: «застосування чи погроза застосування насильства або інших загальнонебезпечних дій, які створюють загрозу національній чи міжнародній безпеці, життю чи здоров’ю невизначеного кола осіб, спричинення майнової шкоди або настання інших суспільно небезпечних наслідків, якщо такі дії спрямовані на підрив атмосфери спокою, дестабілізацію, залякування чи пригнічення суспільства, з метою досягнення політичних, націоналістичних, ідеологічних або релігійних цілей».

9. Констатовано відсутність єдиної концепції в криміналь­ному законодавстві щодо чіткої диференціації кримінальної відповідальності за терористичний акт шляхом використання кваліфікуючих ознак: деякі з них не відповідають іншим нормам КК України, деякі містять оціночні категорії, що є неприпустимим в кримінальному праві, а деякі за своєю конструкцію є надто подібними до ознакам інших злочинів. За таких обставин встановлено, що уніфікації термінології та впорядкування потребує весь комплекс кваліфікуючих ознак, закріплених у КК України, адже усунення недоліків в одній статті чи одному розділі кри­мінального закону не вирішить проблеми. При вдосконаленні кримінального законодавства слід використовувати єдиний сисмематизуючий підхід та враховувати зарубіжний досвід та загальноприйняті в міжнародно-правових актах терміни і поняття.

10. Визначено, що терористичний акт має бугато спільних рис із цілою низкою інших насильницьких злочинів, передбачених різними розділами КК України, тим часом коли чинне формулювання диспозиції ст.258 КК України не повною мірою відбиває в ознаках цього складу злочину ті властивості, що притаманні саме терористичному акту в реальній дійсності, в результаті чого чітке відмежування цього складу злочину від суміжних складів злочинів не завжди вдається зробити.