- •Методичні вказівки
- •7(8).070203 «Прикладна фізика»
- •Структура розрахунково–пояснювальної записки до випускної кваліфікаційної роботи
- •Вимоги до структурних елементів записки
- •Вступна частина
- •Основна частина
- •Додатки
- •Нумерація сторінок, розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів
- •Правила оформлення розрахунково–пояснювальної записки до випускної кваліфікаційної роботи
- •Загальні вимоги
- •Правила оформлення ілюстрацій, таблиць, переліків, формул та рівнянь, посилань
- •Ілюстрації
- •Формули та рівняння
- •Приклад
- •Приклад
- •Переліки
- •Посилання
- •Приклад
- •Пояснювальна записка до магістерської кваліфікаційної роботи на тему:
- •Завдання
- •Методичні вказівки
- •7(8).070203 «Прикладна фізика»
Формули та рівняння
Формули та рівняння розташовують безпосередньо після тексту, в якому вони згадуються, посередині сторінки. Вище і нижче кожної формули і рівняння повинно бути залишено не менше одного вільного рядка. Формули та рівняння у записці, за винятком формул та рівнянь, наведених у додатках, слід нумерувати порядковою нумерацією в межах розділу. Номер формули або рівняння складається з номера розділу та порядкового номера формули або рівняння, наприклад, формула (1.3) — третя формула першого розділу. Номер формули або рівняння зазначають на рівні формули або рівняння в дужках у крайньому правому положенні у рядку. Не дозволено розташовувати позначення одиниць фізичної величини в одному рядку з формулами, які подають залежності між величинами або між їх числовими значеннями вираженими буквами. Пояснення значень символів і числових коефіцієнтів, котрі входять до формули або рівняння слід наводити безпосередньо під формулою у тій послідовності, в якій вони наведені у формулі. Пояснення символу і числового коефіцієнту слід давати з нового рядка. Перший рядок починають з абзацу словом «де» без двокрапки. Після пояснення символу наводять позначення одиниць фізичної величини, відокремлюючи його комою.
Приклад
, (1.3)
де
– границя міцності, Н·
;
– максимальне
зусилля, Н;
– початкова
площа поперечного перерізу,
.
Позначення одиниць у розрахунках пишуть не тільки після числового значення кінцевого результату, а й після всіх проміжних результатів.
Приклад
(1.5)
Переносити формули або рівняння на наступний рядок допускається лише на знаках операцій, повторюючи знак на початку наступного рядка. Коли переносять формули або рівняння на знакові операції множення, застосовують знак помножити «×». Якщо формула одна, то її нумерують згідно з вимогами вказаних вище. Формули, які йдуть одна за одною і не розділені текстом, відокремлюють комами.
Для набирання формул використовують вбудований у Word for Windows редактор формул Microsoft Equation 2.0, 3.0, застосовуючи наступні стилі:
Text (текст) – Times New Roman, Italic;
Function (функція) – Times New Roman, Italic;
Variable (змінна) – Times New Roman, Italic;
L.C.Greek (мала грецька літера) – Symbol;
U.C.Greek (велика грецька літера) – Symbol;
Symbol (символ) – Symbol;
Matrix/Vector (матриця/вектор) – Times New Roman, Bold;
Number (цифри) – Times New Roman.
Розміри символів у формулі мають бути:
Full (звичайний символ) – 14 pt;
Subscript/Superscript (верхні/нижні індекси) – 11 pt;
Sub–Subscript/Superscript (індекси в індексах) – 9 pt;
Symbol (дуже великі символи) – 20 pt;
Sub–Symbol (зменшені символи) – 14 pt.
Позначення одиниць фізичних величин в тексті вказують після числових значень величин в одному рядку (без перенесення частини чи усього позначення в наступний рядок). Між останньою цифрою числового значення величини та позначенням одиниці залишають проміжок. Наприклад: 120 МВт; 740 ºС; 275,5 К; проте 32º24΄15,3˝. У позначеннях величин з граничними відхиленнями числові значення слід брати в дужки, а позначення одиниць розташовувати за дужками або проставляти позначення одиниць як після числового значення величини, так і після її граничного відхилення, наприклад, (120±0,02)·10–3 м; 520 Н·мм–2 ± 5 Н·мм–2.
Символи фізичних величин повинні відповідати літерним позначенням величин наведеним у стандартах і в термінологічних додатках до стандартів. Для кожної фізичної величини, зазвичай, застосовують один, так званий, основний символ. В одному розрахунку слід уникати застосування одних і тих самих символів для різних величин і не допускається використання різних символів для однієї й тієї ж величини.
Для символів фізичних величин використовують: малі та великі літери латинської абетки (переважно); малі та великі літери грецької абетки (обмежено); малі та великі літери української абетки. Літери латинської та української абеток, котрі використовують для позначення символів фізичних величин, набирають переважно похилим шрифтом (курсивом), а літери грецької абетки переважно прямим шрифтом.
Декотрі символи фізичних величин та математичних понять набирають прямим шрифтом. До таких, зокрема, відносяться:
символи чисел подібності, наприклад:
(Архімеда),
(Біо),
(Больцмана),
(Бугера),
(Ейлера),
(Фур’є),
(Фруда),
(Галілея),
(Ґрасґофа),
(Кірпічова),
(Маха),
(Нусельта),
(Пекле),
(Прандтля),
(Рейнольдса),
(Шмідта),
(Стантона),
(Струхаля),
(Жуковського),
(Вебера);векторні величини позначені літерами латинської абетки можна набирати прямим напівтовстим шрифтом, або — літерами латинської чи грецької абеток прямим світлим шрифтом зі стрілкою нагорі, наприклад
,
.
Для підкреслювання різниці між кількома різними величинами чи різновидами однієї й тієї ж величини, позначеної однаковими символами, застосовують індекси. Індекси розташовують:
праворуч нижче від основного знака (правий нижній індекс, застосовують переважно);
праворуч вище від основного знака (правий верхній індекс);
ліворуч нижче від основного знака (лівий нижній індекс);
ліворуч вище від основного знака (лівий верхній індекс);
над основним знаком;
під основним знаком.
Літери
латинської й української абеток, римські
та арабські цифри в індексах набирають
прямим шрифтом, наприклад:
(число Авогадро);
(маса електрона);
(максимальний тиск);
(сила
електричного струму в першій ділянці
електричного ланцюга);
(коефіцієнт корисної дії антени);
(густина
міді). Проте, якщо літери латинської
абетки в індексах є порядковими номерами
чи початковими буквами в позначенні
величин їх набирають похилим шрифтом,
наприклад:
(
– складові тензора напружень);
,
(коефіцієнти
для
або
величин;
;
);
(питома
теплоємність за сталого тиску; з анг.
pressure
– тиск);
(поверхнева
густина; з анг. surface
– поверхня).
Назву хімічного елемента завжди пишуть з великої літери, а назву простої речовини, що відповідає цьому елементу — з малої (табл. 1).
Нуклонне
число елемента позначають арабською
цифрою як лівий верхній індекс, наприклад
.
Протонне число елемента — арабською
цифрою як лівий нижній індекс, наприклад
.
Заряд іона — із знаком «+» або «–» після
арабської цифри як правий верхній
індекс, наприклад:
,
.
Таблиця 1
Назви найпоширеніших простих речовин (ДСТУ 2439–94)
Назва простої речовини |
Символ |
Назва відповідного елемента |
|
N2 |
Нітроґен |
|
H2 |
Гідроґен |
|
C |
Карбон |
|
Fe |
Ферум |
|
Au |
Аурум |
|
I |
Іод |
|
O2 |
Оксиґен |
|
Mn |
Манґан |
|
Cu |
Купрум |
|
Ni |
Нікол |
|
Sn |
Станум |
|
Hg |
Меркурій |
|
Pb |
Плюмбум |
|
S |
Сульфур |
|
Ag |
Арґентум |
|
F |
Флюор |
Стехіометричне
співвідношення в молекулі — як правий
нижній індекс, наприклад
.
За необхідності повний символ елемента
(нуклонне й протонне числа, заряд іона,
стехіометричне число) можна подавати
одночасно, наприклад
.
Під час написання лінійних сполук
ступінь окиснення елемента позначають
із знаком «+» або «–» перед арабською
цифрою, застосовуючи індекс над основним
знаком, наприклад
.
Поліморфні модифікації позначають
малими грецькими літерами перед символом
елемента через дефіс, або у дужках після
назви елемента чи простої речовини
символами Пірсона.
