8.3. Особливості психології дорослих людей у різні періоди життя

Численними дослідженнями встановлено, що в різні періоди життя людини спостерігається нерівномірний розвиток її психічних функцій. Так, найвища сприйнятливість соціального і професійного досвіду відзначається у 18−25 років, тобто в період навчання, у тому числі у вищій школі. У ці роки відбуваються найбільші зміни в інтелектуальних функціях, зростає рухливість і гнучкість зв’язків між сприйняттям та увагою. У 26−29 років увага за своїм розвитком випереджає пам’ять і мислення. Це пов’язано з визначенням життєвої позиції, зміною становища людини в родині, у колективі [7, 99].

У 30−33 роки знову відзначається високий розвиток інтелектуальних функцій: пам’яті, мислення, уваги, що знижується до 40 років.

Разом із тим виявлено, що у віці 41−46 років найбільш високий рівень розвитку має функція уваги, найнижчий рівень характерний для функцій пам’яті. Далі знижуються показники прийому інформації, інтенсивності уваги; знижується емоційна стійкість [7, 99].

Дослідженнями встановлено, що середній пік творчої активності для багатьох спеціальностей відзначається у 35−39 років. Пік творчих здібностей для різних наук неоднаковий. Для математики, фізики, хімії − 30−34 роки; геології, медицини − 35−39 років; філософії та політики – 40−55 років [7, 99].

Період зрілості за віком (40–45) був названий древніми греками ―акме‖, що означає вершина, момент найбільшого розквіту людської особистості. У віці 40 років людина усвідомлює, наскільки її мрії, плани збуваються і чи може вона їх коректувати. За належної корекції, активності людина благополучно переборює кризу і вступає в період зрілості. Фахівці стверджують, що найбільш небезпечним варто вважати стан застою, при якому немає прогресу в розвитку особистості, тому що все начебто досягнуто. Розумна, адекватна переоцінка цінностей у середині життя створює сприятливі можливості й передумови для успішного входження в період 40–45 − 55–60 років. Криза дорослого віку, як і інші вікові кризи, несе в собі позитивний початок, тому що сприяє самопізнанню, саморозвиткові, якісним новоутворенням психіки [7, 102].

Наступний етап життя людини − період геронтогенезу (літній і старечий вік). Цей період, відповідно до міжнародної класифікації, починається з 55 років для жінок і 60 – для чоловіків. На думку багатьох психологів, у цей період розвиток як такий припиняється, замість нього починається розвиток окремих психологічних характеристик, але є й інші точки зору, згідно з якими процес розвитку людини безмежний, але має певні особливості: продовжується виконання соціальних ролей, професійних обов’язків. На етапі зрілості особистість відрізняють:

− зріле інтелектуальне ставлення до життя;

− зріле професійно-активне життя;

− і, найважливіше, зріле ставлення до себе − суб’єкта життя

[7, 102].

Психологічно зріла особистість − це особистість, яка відповідає за сенс свого життя і перед собою, і перед іншими. Зрілі люди можуть характеризувати свої смаки, спосіб життя, стиль діяльності. У цьому віці багато хто досягає вершини професійної та суспільної кар’єри.

Однак, у зрілому віці людину чекають також чималі іспити. У професійній і соціальній ролі вона може переживати ―предметну смерть‖, ―кризу ідентичності‖, втрату рідних, близьких, знайомих. Ростуть із віком емоційні витрати, що призводять до стресових станів. Процес старіння становить генетично запрограмований процес, що супроводжується віковими змінами в психіці й організмі [7, 103].

Зміни людини як індивіда в літньому та старечому віці спрямовані на те, щоб актуалізувати резервні можливості, накопичені в організмі. При цьому вплив збереження індивідуальної організації і регуляції її розвитку в період геронтогенезу повинен підсилюватися. Щодо психічних функцій, то у віці 70–90 років особливо страждає механічна пам’ять, краще зберігається логічна; слабшає образна, але менше, ніж смислова. Провідним видом пам’яті стає логічна.

Збереження психофізичних функцій пов’язане з професією. Так, у вчених не змінюється з віком запас слів і загальна ерудиція, в інженерів − багато невербальних функцій, старі бухгалтери виконують розрахунки настільки ж успішно, як і в молодості, у водіїв, пілотів зберігається гострота, поле зору, координація в стандартних умовах. Старі люди зберігають працездатність, але складніше справляються з нормами робочого дня [7, 103].

До найтиповіших проявів змін особистості в старості відносять:

−	зниження самооцінки;
−	невпевненість у собі;
−	зниження інтересу до нового (бурчання);
−	невизначеність у завтрашньому дні;
−	слабку ініціативу і т. д. [7, 103].

Виділяють чотири соціально-психологічних типи старості:

1. активна творча старість (участь у суспільному житті);

2. заняття справами, на які раніше не було часу (самоосвіта, розваги);

3. залучення своїх сил у родину;

4. турбота про власне здоров’я (фізична активність) [7, 103].

Досить широко в психологічній літературі використовується класифікація, відповідно до якої виділяються типи пристосування людини в старості:

− конструктивне ставлення до старості (задоволеність контактами, терпимість до думки інших, відсутність драматизму в разі закінчення роботи, висока самооцінка);

− залежне ставлення проявляється в підпорядкуванні комунебудь (сімейне середовище забезпечує відчуття безпеки, емоційної рівноваги);

− захисне ставлення, для якого характерні перебільшення, емоційна стриманість, прямолінійність у звичках (такі люди залишають роботу);

− вороже ставлення до навколишніх проявляється в

підозрілості до інших, порушенні контактів із молодими людьми;

− вороже ставлення людини до самої себе проявляється в пасивності, покірності, у депресії, у смутку, а відхід із життя трактується як рятування від страждань[7, 103−104].

Інтенсивність старіння інтелектуальних функцій залежить від двох факторів (внутрішнього й зовнішнього): обдарованості та утворення. Утворення протистоїть старінню, гальмує його процеси. Відзначено, що в період між 26 і 35 роками відбувається інтегрованість психічних процесів, до 35 років – становлення цілісності функціональної основи інтелектуальної діяльності. А от у період між 35 і 46 роками під впливом твердих зв’язків між психічними функціями знижуються можливості для новотворень. Це створює чинне протиріччя, яке виражається в тому, що проявляється висока інтелектуальна активність і продуктивність, яка спостерігаються у звичних умовах професійної роботи і в той же час виникають серйозні труднощі в оволодінні новими видами діяльності. Тому перепідготовка й постійне підвищення кваліфікації фахівців, безперервна освіта є важливою умовою інтелектуальності та професійного розвитку людини. Однак під час навчання для дорослої людини характерні кілька груп протиріч:

− диспропорція між необхідним і реальним рівнем знання

для даної спеціальності;

− протиріччя між реальним рівнем знань та соціально схвалюваними нормами поведінки;

− протиріччя між прагненням краще і глибше розібратися в собі й недостатньо розвинутим механізмом рефлексії (пізнання самого себе);

− протиріччя між рівнем знань і нових проблемних завдань (самовиховання, перепрограмування психіки).

Аналіз психологічних особливостей дорослої людини не буде повним, якщо не торкнутися хоча б коротко характеристики гендерних розходжень психіки. Гендерні дослідження наочно продемонстрували статеві відмінності інтересів, бажань, професійних виборів і типів кар’єр, кар’єрних досягнень, поведінки на роботі, поєднання ролей професійних з іншими життєвими ролями. У цьому напрямі американський дослідник Д. Сьюпер запропонував одну з перших психологічних класифікацій кар’єр. У ній виділені чоловічі й жіночі типи кар’єр залежно від чергування професійних проб і періодів стабільної роботи [12, 16]. Чоловічі:

1. стабільна, коли суб’єкт відразу після навчання займається професійною діяльністю і незмінно слідує обраному шляху;

2. звичайна, коли після навчання відбувається серія професійних проб, які закінчуються стабільною роботою;

3. нестабільна, з чергуванням професійних проб і періодів стабільної роботи;

4. кар’єра з множиною проб, коли людина часто змінює вид зайнятості, не маючи стабільної роботи.

Жіночі:

1. кар’єра домогосподарки;

2. звична кар’єра, коли освічені жінки, вийшовши заміж, припиняють працювати і стають домогосподарками;

3. стабільна робоча кар’єра, коли здобута освіта допомагає знайти роботу, що стає справою життя;

4. дволінійна кар’єра, коли кар’єра домогосподарки

узгоджується зі стабільною робочою кар’єрою;

5. переривчаста кар’єра − робота до одруження, потім перерва

(народження та виховання дітей), повернення на роботу;

6. нестабільна кар’єра − чергування періодів роботи після одруження поряд із поверненням до кар’єри домогосподарки;

7. кар’єра з множинними пробами − послідовність непов’язаних видів праці без стабілізації у якій-небудь професійній галузі [11, 356].

Окрім вищеописаних чоловічих і жіночих типів кар’єр, виділяють три типи чоловіків:

1. Урівноважені чоловіки з нормативним самоконтролем. Протягом життя від 13–14 років до 45 зберігають продуктивність у роботі, широту інтересів, честолюбство, самовладання.

2. Неврівноважені чоловіки зі слабким самоконтролем. У підлітковому віці проявляють бунтарство, балакучість, схильність до ризику, дратівливість та агресивність, а в зрілому − імпульсивність, мінливість, драматизацію подій, часту зміну роботи, непередбачуваність поведінки.

3. Люди з підвищеним самоконтролем у підлітковому віці виділяються емоційністю, чутливістю і самозаглибленістю, не впевнені в собі, залежні, недовірливі. Досягши сорокаліття, стають вразливими, напружені в контактах з іншими людьми, впадають у відчай у разі невдач, важко сходяться з людьми.

Існують певні типи особистості й серед жінок. Виділяють три типологічні групи:

1. Домінантний тип – характеризується захопленням технікою, творчою активністю, задоволеністю відносинами на роботі.

2. Ситуативний тип – відзначається низькою творчою активністю, високою товариськістю, прагненням до самоствердження, але має низький рівень домагань у професійній діяльності.

3. Пристосовницький конформістський тип відрізняє низька творча активність, незадоволеність роботою, оточенням, низький рівень професійної мотивації, підозрілість, залежність від найближчого оточення [7, 101].

Гендерна диференціація, як установлено дослідженнями, демонструє деяку перевагу чоловіків у просторовій і тимчасовій орієнтації, у розумінні механічних рухів. Жінки перевершують чоловіків у спритності рук, швидкості сприйняття, швидкості мови, запам’ятовуванні різного матеріалу.

Серед основних особистісних якостей чоловіків більшою мірою виражені агресивність, мотив досягнення, емоційна стабільність, а в жінок, як правило, – соціальна стабільність; у чоловіків більш стійкими проявляються такі риси, як інтелектуальні інтереси, вони менш піддані мінливості настрою, їм притаманний високий рівень домагань, а в жінок − наполегливість, естетична чуйність, життєрадісність [7, 100−101; 8; 9; 24].

Вікові зміни організму в чоловіків і жінок відбуваються неоднаково. І ставлення їх до цього також різне. Старіння для жінки – це своєрідна трагедія, яку вона переживає часто бурхливо і досить відверто. Чоловік своє старіння переживає приховано, як щось глибоко інтимне. Скарги чоловіків мають в основному психомоторний характер. У них настає час оцінки і переоцінки пережитого. Часто чоловіки приходять до думки, що не всі можливості були використані. Така оцінка минулого призводить до надолужування, як вони вважають, утраченого. Психологи називають такий процес симптомом ―зачинених дверей‖ (у цей симптом вони включають і проблеми професійної діяльності)¹.