1722–1727 Рр. – правління Малоросійської колегії
Цей етап мав свої особливості: пасивна протидія офіційній російській політиці з боку І. Скоропадського. Після смерті гетьмана була створена 27 травня 1722 р. Малоросійська колегія, що складалась з шести чиновників на золі з С. Вельямiновим, якій підпорядковувалась гетьманщина. Ця інституція, приймаючи від населення скарги на українські суди, контролюючи фінанси, стежачи за стосунками старшини та козацтва, контролюючи діяльність Генеральної військової канцелярії, не лише звужувала владні повноваження гетьмана, а й обмежувала українську автономію, була дієвим дестабілізуючим чинником, що дедалі глибше вбивав клин між українською елітою та народом. Крім того, Вельямiнов мав право на власний розсуд втручатися в будь-яку сферу українського життя як повноправний господар краю.
М
ета
створення Малоросійської колегії:
— контроль за діяльністю гетьмана та старшини;
— поступове обмеження політичної автономії Гетьманщини і зведення її до статусу провінції.
Діяльність Малоросійської колегії:
— розміщувала на території Гетьманщини російські війська;
— контролювала роздачу земель старшині та офіцерам;
нагляд за діяльністю гетьмана і старшини, контроль за встановленням і стягненням податків, діяльністю Генеральної військової канцелярії, все адміністративне управління Гетьманщиною.
— розглядала апеляції на судові рішення українських судів.
Дещо змінила ситуацію поява на політичному горизонті наказного гетьмана П. Полуботка (1722–1724), людини енергійної, палкого оборонця української автономії. 22 липня 1722 р. Петро І доручив управління Гетьманщиною наказному гетьманові Павлу Полуботку. Виборів гетьмана не проводили.
Полуботок активно підтримує вимоги старшини ліквідувати Малоросійську колегію та відновити повноцінне гетьманство.
Намагаючись нейтралізувати руйнівні дії Малоросійської колегії, Полуботка проводить судову реформу.
—Генеральний суд стає колегіальним;
—розгортає боротьбу з хабарництвом;
— установлено порядок судової апеляції;
— призначені інспектори, які наглядали за виконанням гетьманських рішень тощо.
З 1723 р. без візи Малоросійської колегії не міг побачити світ жоден з важливих універсалів.
У військовому таборі на річці Коломак у 1723 р. були написані Коломацькі петиції – звернення до Петра І з вимогою відновлення державних прав України. У них, як і в попередніх статтях, старшина скаржилася на зубожіння козаків і селян через військові повинності, неврожаї та обтяжливі збори Малоросійської колегії тощо. Насамкінець старшина просила дозволу обрати гетьмана. Це звернення лишилося без відповіді. Друге звернення Полуботка до царя закінчилося викликом гетьмана та старшини до Петербурга, де їх заарештували і кинули до Петропавлівської фортеці. Ув'язнення П. Полуботка в Петропавлівській фортеці. Проти наказного гетьмана було розпочато судову справу за звинуваченням у державній зраді – таємних зв’язках з гетьманом в еміграції Пилипом Орликом. Однак судовий процес так і не відбувся, бо 18 грудня 1724 р. в Петропавловському казематі помер Павло Полуботок.
П. Полуботку приписують наступні слова:
«Знаю і бачу царю, що ви хочете згубити мою Батьківщину... ви ставите себе понад усіма законами – знищити всі привілеї, урочисто стверджені вашими попередниками і вашою величністю; ви хочете підкорити сваволі народ, котрого свободу самі визнали...; ви позбавляєте нас нашого права обирати вольними голосами гетьманів та інших старшин; ви настановили нам суддями великоросів, які не знають або вдають, що не знають наших прав і привілеїв, та повсюдно всіма способами нас неволять і ображають».
«Канцелярист Іван Романович подав чолобитну від усього війська малоросійського за підписом рук усієї полкової старшини й товариства бунчукового й значкового до рук його імператорської величності, що з церкви святої Троїці по службі Божій листопада 10 числа йшов. Так зараз у кофейний дім увійшовши й вичитавши, вийшов з того дому й наказав своїми вустами... з великим гнівом і лютістю взяти під варту полковника _____, суддю генерального Івана Черниша, Семена Савича – писаря генерального, які там-таки стояли..., того ж часу взято з України полковника миргородського ______».
1 Іван Скоропадський 2 Данило Апостол 3 Павло Полуботок 4 Пилип Орлик 5 Семен Палій
II етап (1727–1734) – повернення Україні частини її прав та вольностей. Смерть Петра І, реальна загроза війни з Туреччиною змінили політичну кон'юнктуру. Бурхлива діяльність Малоросійської колегії, яка весь час накладала нові податки на українських землевласників, зачепила інтереси всесильного О. Меншикова, який володів величезними маєтками і навіть містами в Україні. Це зумовило скасування 1727 р. Малоросійської колегії та певне пом'якшення офіційної російської позиції в українському питанні – було знову дозволено вибори гетьмана. Ним став Д. Апостол (1727–1734).
1
727–1734 рр.
– правління Данила Апостола.
У 1728 р. в день коронації Петра II новий гетьман подав петицію про повернення Україні колишніх прав та вольностей згідно з угодою 1654 р. Натомість одержав «Рішительні пункти» (1727), що була відповіддю влади на пропозицію Данила Апостола укласти договірні статті та мала форму указу імператорського уряду гетьманові. Відповідно до них:
гетьман не мав права вести дипломатичні переговори;
для контролю за гетьманськими фінансами вводилися посади не одного, а зразу двох підскарбіїв – росіянина та українця;
мито за товари, які ввозилися до України, мало йти у царську казну;
зменшення кількості російських військових, розташованих на території України;
переведення Гетьманщини з імперського Сенату знову під юрисдикцію міністерства закордонних справ;
Генеральну старшину і полковників із 2-3 кандидатів на посаду затверджує цар, а не гетьман.
скасування податків, запроваджених Малоросійською колегією.
українське військо обмежується трьома полками (по 500 чоловік), що підпорядковуються російським воєначальникам, і реєстровими козаками;
Особливістю цього періоду було лише формальне поновлення української автономії, фактично ж усе суспільне життя перебувало під контролем російської сторони. У цей час сваволя російського уряду обмежувалася певними юридичними нормами. Це дало можливість Д. Апостолу добитися позитивних зрушень:
Під гетьманську владу повернулися запорожці, що з 1708 р. мешкали та території Кримського ханства; засновано Нову Січ на річці Підпільній (1734 р.);
Зменшено кількість росіян у гетьманському уряді, обмежено кількість російських військ в Україні;
Генеральне слідство про маєтності, тобто ревізія землеволодіння (1729–1730), дало змогу поповнити державний земельний фонд; реформа судочинства та заснування скарбниці забезпечили Гетьманщині перший річний бюджет;
під владу гетьмана було повернуто Київ;
за сприяння Апостола Кодифікаційна комісія в Глухові в 1728 р. розпочала створювати звід законів "Права, за якими судиться малоросійський народ", що мав юридично закріпити автономний статус й привілеї Гетьманщини в складі Російської імперії. Звід було завершено вже після смерті гетьмана, але російська імператриця категорично відмовилася його затвердити.
помітно зменшилося переселення селян на Правобережжя і, навпаки, зріс потік тих, хто повертався на Лівобережжя;
Укладено «Звід українських законів» на основі литовських статутів та магдебурзького права; проведено ревізію державних земель, незаконно захоплені повернуто в державне володіння;
Д. Апостол відокремив гетьманську казну від державної, вперше чітко було визначено бюджетні видатки України;
Скасовано податки, раніше накладені Малоросійською колегією;
Гетьман вимагав від російського уряду скасувати торговельні обмеження для Гетьманщини;
Був змушений направляти людей на будівництво «Української лінії» – оборонних споруд від Дніпра до Дінця – та до козацького корпусу у Польщу. У 1733 р. гетьман захворів, й імператриця Анна Іоаннівна скасувала гетьманський уряд. Наступного, 1734 р., Д. Апостол помер.
III етап (1734–1750) – посилення імперського тиску. Після смерті Д. Апостола в Петербурзі було прийнято ухвалу: нового гетьмана не обирати, а всю повноту влади передати тимчасовому державному органу, що дістав назву «Правління гетьманського уряду». До нього входило шість осіб: троє росіян та троє українців («А бути їм в засіданнях у рівності, а засідати праворуч великоросійським, а ліворуч малоросійським…»)
На чолі правління став князь О. Шаховський, який діяв відповідно до наказу: «Недремным оком наблюдать за поступками тамошнего малороссийского народа».