Віднайдення і здійснення смислу – шлях до достотності людського буття

Буття – можливість – свобода – вибір – відповідальність

Сенс життя – в його утвердженні у вічності – це безсмертя розуму і гуманності людини, відповідальності за збереження життя і розуму на планеті

Проблема життя та смерті в духовному досвіді людства.

Людина є єдиним створінням у світі, яке усвідомлює свою конечність, тому її життя для неї самої виступає як проблема. Для людини яка діє, творить, мислить – ця думка є нестерпною, якщо не знайдений духовний зміст цього існування. Проблема сенсу життя виникає як потреба певного виправдання власної присутності у світі, своєї долі та призначення. Саме при такому випраданню стає можливим подолання кінечності індивідуального бутті. Таємниця людського існування полягає не втому, щоб тільки жити, а втому, як і для чого, для кого жити. За словами Е.Фрома, в самих основах людського існуання укорінена потреба в об’єкті для служіння.

Подібно до всіх світоглядних питань, проблема сенсу життя є вічною проблемою: вона знову і знову ставиться людиною на протязі історії, отримує нові грані в духовному досвіді людства. Вона не може мати остаточного, наперед заданого вирішення для індивіда, не може бути прийнятою як “готове” знання, або рецепт життя, бо потребує особистого усвідомлення і вибору.

1. В історії людської культури вирішення цієї проблеми пропонувалось різними позиціями. З античних часів відома позиція філософа Епікура, так звана гедоністична (від гр. “насолода”, “задоволення”) позиція яку можна розуміти як “життя заради життя”. Жити потрібно так, вважав філософ, щоб насолоджуватися самим життям, отримувати задоволення від життєвих благ і не думати про час смерті.

Цінність епікурейської позиції в тому, що вона застерігає нас від ситуації, при якій пошук сенсу життя усуває на другий план саме життя. Життя є самоцінністю, таємничим дарунком людині і треба ставитися з вдячністю і любов’ю до цього дарунку. Людині дана рідкісна можливість переживати неповторіність власного існування зі всією гаммою його проявів – від радощів, злетів і премог до падінь, страждань. Саме епікурейське ставлення до життя, якщо воно позбавлене відповідальності за дарунок життя, вироджується в егоїстичну позицію “життя заради себе” і веде до втрати людиною відчуття повноцінності життя.

2. Інший шлях сенсу життя можна назвати життям заради інших людей, коли гарантією осмисленності життя для людини постають інтереси родини, нації, суспільства, прийдешніх поколінь. Для людини небайдуже, що вона залишила після себе. Недаремно прожити життя – це і продовжитися в своїх нащадках, і передати їм результати своєї матеріальної та духовної діяльності. Але на цьому шляху існує небезпека опинитися в ситуації, коли саме твоє неповторне життя перетворюється лише в засіб для чогось іншого.

3. Камю: «Єлише одна по справжньому серйозна філософська проблема – проблема самогубства. Вирішити чи варте життя, щоб його прожити – значить дати відповідь на одне із фундаментальних питань філософії! Всі інші питання у світлі цього головного вважаються другорядними. Їх рішення завше можна відкласти.(Міф про Сізіфа)

Если этот миф трагичен, то все дело в отчетливом осознании героем своей участи. У Камю Сизиф - это человек, который поднялся над бессмысленностью своего существования, который в этой бессмысленности обрел свой смысл и свою гордость. Как бы тяжела и бесцельна ни была бы жизнь - это моя жизнь, и я должен ее прожить достойно. Камю считал, что смысл жизни не дан, а задан; смысл жизни должен быть внутри нас, а не во вне. Искание смысла жизни есть борьба против тьмы бессмыслия, это внутреннее преображение, внутреннее творчество человеком самого себя. Но это не значит, что подобные люди, занятые внутренним творчеством, ничего не делают, а заняты только личным спасением. Исканиями и мучениями таких людей в мире накапливается добро. Философ, святой, художник, вообще любой человек, не ограничивающийся внешней жизнью, а ищущий истоки своего бытия, пытающийся найти свое настоящее место в этой жизни, понять свое предназначение, производит и накапливает в мире добро. Без таких людей мир давно бы уже рухнул в пропасть полного хаоса и бессмысленности.

Нам необходимо ввести, так сказать, “взаимное страхование от самоубийства”. Его единственной формой является внимательное отношение к окружающим. Ведь самоубийство есть регрессивный инстинкт, который отрицает положительное нарастание смысла в мировой жизни. Нужно в любой ситуации оставаться человеком, личностью и не допускать разложения своего сознания от страха противоречий и страданий жизни.

Николай Бердяев писал: “Для самоубийцы нет больше ни Бога, ни мира, ни других людей”, и предлагал “подумать о других и о другом, взглянуть на Божий мир, на звездное небо, на страдания других людей и на их радости”. ”Самоубийца считает себя единственным хозяином своей жизни и своей смерти, он не хочет знать Того, Кто создал жизнь и от Кого зависит смерть. Он считает, что его крест тяжелее, чем у других” и это тяготит его еще больше.

Таким іншим може виявитися і певна ідея чи ідеал реалізації якого людина може присвятити своє життя (ідея комунізму, світлого майбутнього тщо). Така позиція якщо вона не пов’язана з духовн. еволюцією людської особистості, людина стає на шлях фанатизму( відомі безліч прикладів класового, національного, релігійного фанатизму.

Призначення та сенс життя індивіда в першу чергу самому здійснитися як Людина. Мовою релігії – “піднятися до Бога” стати “образом і подобою Божою”. Як писав фр. Філ. Габріель Марсель “піднятися до Бога – це озачає ввійти в самих себе, більше того, в глибину самих себе – і себе ж перевершити”.

Конкретні шляхи духовної еволюції особистості – справа її власного вибору, особистого розвитку віри і долі.

Саме можливість ставлення людини до буття, можливість вибору світовідношення є виявом свободи як визначального принципу власне людського способу буття

• Здатність людини чинити свідомий вибір стратегії власної життєдіяльності з поміж багатьох можливостей а) свобода вибору

б) позитивна свобода – це зусилля наповнене смислу

в) свобода волі

Свобода – «від» - зовнішніх обмежень, політичних, громадських

• «для» - внутрішня, що дозволяє людині прилучатися до смислу буття

\ /

Як здатність до самообмеження

Як відповідальність за весь Універсум