Проблема свободи. Свобода і необхідність.

В чому полягає особистий і суспільний зміст проблеми свободи?

Свобода – це фундаментальна цінність особистісного і суспільного буття.

 Нині маємо близько 200 визначень свободи, що засвідчує її багатовимірність та неоднозначність.

В індивідуальному житті кожна людина сама здійснює вибір між свободою і несвободою. І часто вона йде на зречення, на втечу від свободи.

Належність до певної спільноти, невідокремленість від неї надають людині гарантію безпеки і впевненості. Але тут з’являється залежність від оточення, сім’ї, держави, нації. Християнство вперше протиставило відносинам особистої залежності принципово інші засади людської єдності – почуття любові і духовної спорідненості. Слова Ісуса – “вороги чоловікові – домашні його” (Мт.10;35) підкреслювали необхідність розірвати зв’язки особистої залежності, щоб стати вільною, тобто справжньою людиною.

Позити́вна свобо́да (яку ще називають «свободою до» чи «свободою для») визначається як спроможність і ресурси, щоб зреалізувати свій власний потенціал (це може включати в себе і свободу від внутрішніх обмежень) на відміну від негативної свободи («свободи від»), яка є свободою від зовнішніх обмежень. (Іссая Берлін Дві концепції свободи» (1958) 

Таке твердження як «Я нікому не раб» Берлін описував як характерне для негативної свободи, тобто свободи від прямого втручання з боку іншого індивіда. В якості протиставлення Берлін використовував притаманне позитивній свободі твердження «Я сам собі господар», заява про свободу вибору свого власного шляху в житті.

Припустимо, багатий та впливовий діяч є одночасно наркоманом. Він може володіти великою негативною свободою, але має дуже мало позитивної свободи, згідно з Тейлором. Позитивна свобода тягне за собою перебування в положенні дорослої, зрілої людини, здатної приймати рішення, вільної від внутрішніх обмежувачів (слабкість, страх і залежність)

Це - своєрідна практика існування, в якій людина здійснює право вибору життєвого шляху (хоча, мабуть, тут можна було б провести аналогію з дзен-буддистським принципом визначення шляху до просвітлення: "Не ти обираєш шлях, а шлях через тебе обирає себе"). У такому розумінні свобода постає не як бажаний результат, не як певний стан, що його потрібно досягти, а як нескінченний процес реалізації практики свободи.