8. Операції банків у іноземній валюті

Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і контролю” термін іноземна валюта означає іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу;

Згідно з Декретом до валютних операцій належать:

• операції, пов’язані з переходом права власності на валютні цінності, за

винятком операцій між резидентами у валюті України;

• операції, пов’язані з використанням валютних цінностей у міжнародному

обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов’язань, предметом яких є валютні цінності;

• операції, пов’язані із ввезенням, переказуванням і пересиланням на

територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей. [6]

Валютні операції можуть здійснюватися як громадянами України, так і громадянами іноземних держав. Відповідно до цього існують такі поняття, як “резидент” та “нерезидент”.

Для резидентів і нерезидентів існують різні порядки відкриття і ведення рахунків в іноземній валюті, що регламентуються НБУ в межах валютного регулювання. У системі валютного регулювання поняття “резидент” і “нерезидент” визначають суб’єктів стосовно їх операцій з національною та іноземною валютою.

Банківські операції з іноземною валютою за ступенем їх складності та ризикованості можна класифікувати таким чином:

- ведення валютних рахунків клієнтів;

- неторговельні операції;

- встановлення прямих кореспондентських зв’язків з іноземними банками;

- операції за міжнародними торговельними розрахунками;

- операції з торгівлі іноземною валютою на внутрішньому валютному ринку;

- операції із залучення та розміщення валютних коштів на внутрішньому ринку (здійснюються з резидентами України);

- операції із залучення та розміщення валютних коштів на міжнародних ринках (здійснюється з нерезидентами України);

- валютні операції на міжнародних грошових ринках;

- операції з монетарними металами на внутрішньому ринку;

- операції з монетарними металами на міжнародних ринках.

Валютні операції здійснюються уповноваженими банками, тобто банками, що мають ліцензії НБУ на здійснення цих операцій. Банки, котрі одержали ліцензію на здійснення операцій в іноземній валюті, виконують функції агента валютного контролю за операціями своїх клієнтів.

При проведенні валютних операцій банки керуються законодавчими та нормативними документами України. [2]

Станом на 01.04.2017 активи усіх банків в інонемній валюті становлять

502,5 млрд. грн., а сума зобовязань 622,4 млрд. грн.. В Ощадбанку активи в інонемній валюті становлять 90,4 млрд. грн., а сума зобовязань 118,6 млрд. грн..

9. Операції із надання банківських послуг

Банківські операції являють собою операції для залучення грошових коштів та їх вкладення у позички, цінні папери і послуги, випуску в обіг і вилучення з нього грошей, для розрахунків, фінансування та кредитування капітальних вкладень, касового виконання державного бюджету тощо.

Банки можуть також здійснювати такі види активних операцій: лізингові операції, факторинг і форфейтинг. Відповід­но до Закону України «Про банки і банківську діяльність» банки мають право придбати на власні кошти засоби виробництва (певне майно — автомобілі, літаки, устаткування, транспортні засоби, обчислювальну техніку тощо) для передачі їх клієнтам в оренду. Така форма фінансово-кредитних відносин називається лізингом і в банківській практиці набула широкого розповсюдження. На прохання клієнта банк придбає певне майно і приймає на себе всі зобов’язання власника, включаючи відповідальність за збереження майна, внесення страхових платежів, оплату майнових податків. Клієнт, на прохання якого було куплене майно, підписує з банком строковий договір оренди, в якому визначаються, поряд з іншими умовами, розмір орендної плати і періодичність її внеску, можливість продажу клієнту устаткування після закінчення строку договору. [1]

Лізинг — це різновид довгострокового кредиту, який надається в натуральній формі і погашається клієнтом у розстрочку. При здійсненні такої лізингової операції банки організують отримання довгострокової позики в одного або у декількох кредиторів на суму до 80 % вартості зданих в оренду активів. За організацію позики банки отримують від орендаря додаткову винагороду.

Нетрадиційною банківською операцією є факторинг. Факторинг являє собою купівлю банком у клієнта термінових вимог платежу, пов’язаних з постачанням товарів або наданням послуг, інших договорів. Факторинг — це уступка права вимоги (цесія), що оформляється відповідним чином укладеним договором між банком і клієнтом. У договорі банк зобов’язується не тільки стягувати борги, але визначає свої функції по обслуговуванню боргу, передбачає аналіз кредитної спроможності боржників, інкасування, залікові операції, приймання на себе ризику несплати та ін.

Клієнт, що продав дебіторський борг, отримує від банку гроші (готівка, переказ, оплата чеку та ін.) у розмірі 80—90 % суми боргу, а залишені 10—20 % банк тимчасово стягує у вигляді компенсації ризику до погашення боргу. Після погашення боргу банк повертає стягнену суму клієнту. За факторингові операції банк стягує з клієнта плату.

Різновидом факторингової операції є форфейтинг — форма кредитування зовнішньоекономічних операцій шляхом купівлі комерційним банком векселів, акцептованих імпортером, тобто експортер переуступає банку свої вимоги до покупця. Форфейтинг передбачає перехід усіх ризиків до покупця векселя (банку), тому останній вимагає гарантій банку країни-імпортера. Перевагою форфейтинга є тверда ставка кредитування та простота оформлення переуступки векселів. [10]

Методика визначення лізингових платежів:

1. Амортизаційні відрахування на об'єкт лізингу розраховуються за формулою:

А = С х На/100 (9.1)

де А - амортизаційні відрахування; С - вартість об'єкта лізингу; На - норма амортизації.

2. Плату за кредитні ресурси визначають таким чином:

Пк = Вк х Пс/100 (9.2)

де Пк - плата за кредитні ресурси; Вк - величина кредитних ресурсів, що залучаються; Пс - кредитна ставка,%.

В свою чергу

Вк = (Сп + Ск) /2 (9.3)

де Сп - вартість об'єкта лізингу на початок року; Ск - вартість об'єкта лізингу на кінець року.

2. Розмір комісійних витрат (Пком):

Пком = Вк х Пв/100 (9.4)

де Пв - ставка комісійної винагороди лізингодавцю.

3. Плата за додаткові послуги (Пп):

Пп = Втп + Втв + Втн + Вті (9.5)

де Втп - витрати на послуги (юридичні, консультаційні, інформація з експлуатації устаткування); Втв - витрати на відрядження; Втн - витрати на навчання персоналу; Вті - інші витрати лізингодавця.

5. ПДВ розраховується таким чином:

ПДВ = В х 20/100 (9.6)

де В - виручка за лізинговою угодою, з якої стягується ПДВ;

В=Пк + Пком + Пп (9.7)

Слід зазначити, що операції з оплати послуг за договорами оперативної оренди є об'єктом оподаткування ПДВ згідно із п. 3.1.1 Закону України "Про податок на додану вартість", а при фінансовому лізингу орендні платежі не оподатковуються ПДВ.

6. Загальна сума лізингових платежів (Лп) розраховується за формулою:

^{Лп - А + Пк + Пком + Пп + ПДВ (9.8)}

7. Величина лізингових внесків визначається відповідно до їх періодичності:

− при щорічній сплаті:

Лв = Лп/Тл (9.9)

де Тл - строк лізингу в роках;

− при щоквартальній сплаті:

Лв - Лп/Тл/4 (9.10)

− при щомісячній сплаті:

Лв = Лп/Тл/12 (9.11)