Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
terapevtichna_usna.docx
Скачиваний:
2
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
1 Мб
Скачать
☆

44. Помилки та ускладнення при фізіотерапії хвороб пародонту

Застосування   фізіотерапевтичних   методів   за   наявності протипоказань;

фізіотерапевтична поліпрагмазія;

порушення техніки і методики проведення процедур;

неоптимальне і нераціональне комбінування лікувальних фізичних факторів;

статичність фізіотерапевтичних призначень;

невчасне (раннє або пізнє) призначення фізіотерапевтичних процедур;

недооцінка супутніх захворювань, синтропій;

недостатність використання фізичних факторів у комплексній терапії хворих;

зміни показників гемодинаміки (артеріального тиску, частоти серцевех скорочень і т.д.) при здійсненні гальванізації та медикаментозного електрофорезу;

загострення запального процесу в пародонті, активація„васкулярної резорбції кісткової тканини при застосуванні процедур, які спричиняють активну гіперемію (діатермія, УВЧ).

Ускладненнями в лікуванні захворювань пародонта може бути катаральний гінгівіт який виникає при ортопедичному лікуванні (шинування, протезування).

45.46.47. Профілактика - система соціальних, гігієнічних і виховних заходів, спрямованих на попередження захворювань шляхом усунення причин та умов їх виникнення і розвитку, а також на підвищення стійкості організму до дії несприятливих факторів оточуючого природного, виробничого і побутового середовища, які здатні викликати патологічні зміни. Профілактика хвороб пародонту буває:

I. За етапністю (ВООЗ, 1980):

1) первинна (переважно соціальна);

2) вторинна (соціально-медична);

3) третинна (переважно медична);

II. За способом дії:

1) ендогенна (загальна);

2) екзогенна (місцева).

Лікувально - профілактичні заходи

Лікувально - профілактичні заходи проводяться лікарями-стоматологами в порожнині рота. Зазвичай під ними розуміють:

1) санація порожнини рота;

2) видалення зубних відкладень;

3) лікування аномалій положення окремих зубів і аномалій прикусу;

4) лікування запальних захворювань ясен і слизової оболонки порожнини рота;

5) місцеве застосування протикаріозних засобів;

6) бережні методи лікування стоматологічних захворювань.

Первинна профілактика — це комплекс заходів, які попереджають виникнення і розвиток захворювань пародонту. Він направлений на усунення чинників, що викликають захворювання пародонту.

Вторинна профілактика — лікування ранніх проявів патологічних змін зубів і тканин пародонту з метою попередження їх прогресування. Основним методом її є планова санація порожнини рота з використанням комплексної терапевтичної, хірургічної і ортопедичної (ортодонтичної) терапії, фізичних методів для забезпечення повноцінної функції зубів, пародонту і зубо - щелепної системи в цілому.

Складові компоненти вторинної профілактики:

а) повноцінний гігієнічний догляд за порожниною рота,контроль за чищенням

зубів із застосуванням індикаторних речовин;

б) виключення травматичних факторів, санація зубних рядів,ортодонтичне лікування;

в) застосування ремінералізуючих і фторвмісних засобів для попередження і розвитку

карієсу зубів і ущільнення структури альвеолярного відростка;

г) рентгенологічний контроль, який дозволяє виявити характер та інтенсивність деструктивних процесів у кістковій тканині альвеолярних відростків;

д) за необхідності - хірургічне лікування пародонтиту.

Третинна профілактика включає весь комплекс терапевтичних, хірургічних і ортодонтичних заходів, направлених на припинення патологічного процесу, попередження ускладнень, відновлення функції жувального апарату.

Для попередження хвороб пародонту використовують різноманітні методи і засоби, спрямовані перш за все на усунення причини і факторів ризику цієї патології.

Увага акцентується на (Мельниченко Е. М., 1995):

- раціональному харчуванні;

- застосуванні препаратів фтору;

- усуненні патологічної оклюзії та аномалій прикусу;

- аномалійній будові і розміщенні деяких м'яких тканин та органів порожнини рота;

- наявності системної патології і хвороб зубів;

- функціональному перевантаженню щелепно-лицевої ділянки;

- недостатній гігієні порожнини рота;

- генетичній схильності.

48. Раціональна гігієна порожнини рота має важливе значення у профілактиці захворювань пародонта. Вона підвищує та закріплює ефективність лікування, запобігає загостренню основного захворювання і виникненню різних ускладнень. А тому індивідуальна профілактика і, зокрема, гігієна порожнини рота має відчутні переваги перед іншими методами профілактики. Вона є одним із дуже простих, масових, загальнодоступних та ефективних методів запобігання захворюванню зубів і тканин пародонта. Переконливим підтвердженням ефективності індивідуальних засобів профілактики є зіставлення та оцінювання стану порожнини рота в осіб, які дотримуються рекомендацій стоматолога, і осіб, які нехтують раціональною гігієною порожнини рота. Індивідуальна гігієна порожнини рота має на меті регулярне та ретельне видалення залишків їжі й зубного нальоту з усіх поверхонь зубів за допомогою індивідуальних засобів гігієни (зубна щітка, пасти тощо). Професійну гігієну проводить медичний працівник (стоматолог, зубний гігієніст). Вона полягає в наступному: пропаганда знань та навчання методів раціональної гігієни порожнини рота, призначення індивідуального комплексу засобів та методів гігієни, контроль за підтриманням гігієнічного стану порожнини рота, професійне видалення зубного нальоту, зубних відкладень, полірування шийок та оголених поверхонь зубів, полірування пломб, ремінералізуючу терапію. Гігієнічний догляд за порожниною рота повинен бути суворо індивідуальним, крім того, він не замінює, а лише доповнює лікувальні маніпуляції лікаря-стоматолога.

У даний час можна виділити (К.М. Косенко, Т.П. Терешина, 2003) наступні аспекти, які має забезпечити раціональна гігієна порожнини рота: 1. Очисна дія. 2. Антимікробна дія. 3. Запобігання утворенню зубних відкладень (зубного нальоту, бляшки, каменю). 4. Вплив на мінералізацію твердих тканин зубів (зменшення явищ гіперестезії емалі та дентину). 5. Вплив на функціональну активність слинних залоз. 6. Вплив на процеси обміну в тканинах пародонта. 7. Стимуляція регенераторних процесів. 8. Посилення природних захисних механізмів порожнини рота. 9. Пригнічення проявів запалення в тканинах пародонта і слизової оболонки порожнини рота. 10. Дезодораційна дія.

49Алгоритм раціональної гігієни порожнини рота в пародонтологічних хворих складається з: – систематичного проведення професійної гігієни порожнини рота; – професійного моніторингу динаміки змін стану пародонта та гігієни порожнини рота (за допомогою скринінгових тестів); – навчання раціональній індивідуальній гігієні порожнини рота; – індивідуального моніторингу пацієнта за станом власної гігієни порожнини рота. Важливо застосовувати засоби, які перешкоджають утворенню нальоту на поверхні емалі (фториди, ундецинова кислота тощо), пригнічують ріст матриксу зубного нальоту (хлоргексидин тощо), інгібують утворення зубного каменю (солі цинку, похідні карбонових кислот тощо). Ці засоби входять до складу зубних паст, еліксирів для полоскання порожнини рота. Для ослаблення патогенних властивостей зубного нальоту застосовують антиметаболіти (фториди, антивітаміни тощо), які знижують утворення мікроорганізмами кислот, ферментів, токсинів. Антиметаболіти включають до складу зубних паст, еліксирів. У разі регулярного їх використання такі гігієнічні засоби можуть повністю усунути несприятливий вплив зубних відкладень, якщо їх регулярно видаляти та перешкоджати їх утворенню. Після попереднього навчання лікарем або його помічником (зубним гігієністом) пацієнт повинен сам видалити зубний наліт. Окрім того, зубні відкладення обов’язково періодично видаляють в умовах стоматологічного кабінету. Після видалення зубних відкладень лікарю потрібно виявити та усунути ймовірні загальні порушення, які спричиняють їх прискорене утворення і відкладення на зубах. Таким чином, професійна гігієна порожнини рота в разі захворювань пародонта включає наступні етапи: 1. Своєчасне виявлення початкових стадій захворювань та факторів ризику їх виникнення. 2. Контроль якості проведення пацієнтом індивідуальної гігієни порожнини рота. 3. Індивідуальний підбір предметів (зубні щітки тощо) та засобів гігієни порожнини рота (зубні пасти тощо). 4. Виконання профілактичних процедур. 5. Професійне чищення зубів. Частота проведення курсів професійної гігієни залежить від індивідуальних особливостей кожного окремого пацієнта та стану тканин пародонта. Зазвичай вони укладаються у звичні терміни проведення диспансеризації. Таким чином, обсяг лікувально-профілактичних засобів у конкретного пацієнта залежить від стану його порожнини рота, тобто чи їх проводять власне для запобігання виникнення захворювання пародонта (первинна профілактика), чи проводять на тлі вже наявного захворювання (вторинна профілактика).

50. Пародонтологічне відділення обладнують не менш ніж 3 кабінетами – для терапевтичного, хірургічного та ортопедичного лікування. Якщо в багатопрофільній стоматологічній поліклініці передбачено надання хірургічної, ортопедичної або фізіотерапевтичної допомоги, тоді виділяють приміщення для консервативної терапії та малої хірургії. Таке приміщення повинно складатися із 2-3 суміжних кімнат або одного досить просторого кабінету, розділеного перегородками. Досвід засвідчує, що більш кваліфіковано хірургічні втручання здійснює спеціально підготовлений лікар-хірург-пародонтолог у хірургічній секції, яка оснащена усім необхідним обладнанням та інструментарієм. Пародонтологічний кабінет потрібно облаштовувати відповідно до санітарно-гігієнічних норм. У ньому слід передбачити робоче місце медичної сестри, де вона стежить за регулярним запрошенням (викликом) пацієнтів, стоматологічну установку; робочий стіл, де ведеться документація та картотека диспансеризації. Передбачають також місце (окреме стоматологічне крісло), де медична сестра (помічник-асистент стоматолога, зубний гігієніст) проводить низку медичних маніпуляцій: видалення зубних відкладень, визначення гігієнічних індексів, аерозольні зрошення, накладення на зуби фторумісного лаку, лікувальних пов’язок тощо. Окрім того, помічники стоматолога навчають пацієнта правилам раціональної гігієни порожнини рота. Під час проведення лікувальних маніпуляцій медична сестра (помічник) асистує лікарю-стоматологу. Після проведеного сеансу лікування пацієнту видають спеціальну пам’ятку з відповідними рекомендаціями щодо поводження після лікування та рекомендованими гігієнічними маніпуляціями. У пам’ятці обов’язково зазначають термін наступного відвідування пацієнтом стоматологічного кабінету. Робота в кабінеті проводиться за чітко регламентованим графіком. Один день виділяють для консультацій хворого групою фахівців (терапевт, хірург, ортопед, фізіотерапевт тощо) первинного хворого для вироблення узгодженого плану комплексного лікування. Такий план узгоджують разом із пацієнтом, а потім (для уникнення небажаних юридичних ускладнень) між пацієнтом і даним медичним закладом бажано укласти відповідну до виробленого плану угоду на надання медичних послуг. Ураховуючи складність медичних утручань під час лікування пародонтологічного хворого, така юридична формальність на сьогоднішній день є конче необхідною. Наявність подібної угоди виключає цілу низку юридичних ускладнень для лікаря-стоматолога, оскільки весь обсяг запланованої (та узгодженої із пацієнтом) комплексної медичної допомоги викладено в ній. У роботі даного спеціалізованого пародонтологічного кабінету (відділення) бажано відводити один день (або кілька) для диспансерного обслуговування хворих. Цього дня (дні) приймають хворих, які проходять контрольний огляд, призначають профілактичне або повторне лікування. В інші дні проводять прийом хворих згідно з їх зверненнями по медичну допомогу та здійснюють плановий комплекс лікувальних заходів для обстежених та прийнятих на комплексне лікування хворих.

Оснащення пародонтологічного кабінету залежить від кількості медичного персоналу. Окрім звичайних наборів стоматологічних інструментів для лікування та пломбування зубів, пародонтологічні кабінети слід обладнувати відповідними спеціальними інструментами: - для видалення зубних відкладень та вимірювання глибини пародонтальних кишень; - для кюретажу пародонтальних кишень; - для реконструктивних операцій у разі захворювань пародонта; - для функціонального вибіркового пришліфовування зубів і полірування твердих тканин зубів; - для заточування інструментів; - шприцами для ін’єкцій (звичайними, карпульними, у тому числі туберкуліновими, для проведення склерозивної терапії), шприцами для промивання пародонтальних кишень. Бажано, щоб шприци були одноразовими; - голками ін’єкційними (тупими, зігнутими тощо) – для промивання та оброблення пародонтальних кишень; - для забирання біопсійного матеріалу.

51.52. Диспансеризація хворих із захворюваннями пародонта є невід’ємною складовою профілактичного напряму всієї системи охорони здоров’я, конкретний метод його впровадження в практику охорони здоров’я. Основні завдання диспансеризації такі: активне виявлення ранніх форм захворювання і факторів ризику; цілеспрямоване обстеження хворого, проведення комплексних лікувально-профілактичних і соціально-гігієнічних заходів, які дають можливість зберегти функцію зубо-щелепної системи; динамічне спостереження, проведення санітарно-просвітницької роботи. Основною організаційною формою обслуговування є дільничний і цеховий принципи. Диспансеризації підлягають організовані верстви населення, у першу чергу, діти, підлітки, допризовники, студенти, робітники промислових підприємств і сільського господарства, стаціонарні хворі з хронічними загальносоматичними захворюваннями, інваліди та учасники Великої Вітчизняної війни, вагітні, а також хворі, направлені іншими фахівцями. Відбір на диспансерний облік здійснюють під час профілактичних оглядів, планової санації, прийому хворих за звертанням. При цьому вирішують низку питань: 1) найбільш раннє виявлення факторів ризику у здорових людей; 2) діагностика ранніх, початкових форм захворювань пародонта; 3) планування і проведення комплексних лікувально-профілактичних заходів індивідуально з урахуванням форми захворювання, характеру перебігу і глибини ураження; 4) визначення лікувальної тактики, динамічне спостереження, рекомендації з реабілітації з призначенням оптимальних повторних курсів лікування.

Диспансеризації підлягають такі особи: а) віком до 30 років без клінічних ознак захворювання пародонта, але в яких виявлені місцеві або загальні фактори ризику. Незалежно від віку за наявності хронічного гінгівіту, початкового ступеня генералізованого пародонтиту; б) віком до 50 років за наявності розвинутих форм І-ІІ-ІІІ ступеня генералізованого пародонтиту або пародонтозу; в) особи з ідіопатичними захворюваннями пародонта, перебіг яких відбувається на тлі загальних захворювань (захворювання крові, ендокринні захворювання тощо). Слід ураховувати осіб, які мають підвищений ризик виникнення захворювань пародонта, а також осіб з аномаліями прикусу та положення зубів; вагітних, підлітків у період статевого дозрівання та осіб, які пов’язані з професійними шкідливостями.

Згідно з існуючими законодавчими актами, визначають наступні диспансерні групи: І – здорові (Д1) – не потребують лікування; ІІ – майже здорові (Д2), в яких спостерігають стабілізацію процесу (при гінгівітах – до 1 року, при пародонтиті й пародонтозі – протягом 2 років). До цієї групи відносять також і осіб молодого віку без клінічних ознак захворювань пародонта, але із виявленими факторами ризику (загальні захворювання, зубо-щелепні деформації, аномалії положення окремих зубів, травматична оклюзія тощо); ІІІ – особи, які потребують лікування (Д3) – найбільш численна диспансерна група (хворі на гінгівіт, генералізований пародонтит і пародонтоз різних ступенів розвитку і характеру перебігу). Диспансерне обслуговування кожної із груп має свої особливості. Групу Д1 оглядають один раз на рік. Під час огляду пацієнту дають індивідуальний листок рекомендацій з гігієни порожнини рота, проводять співбесіду деонтологічного та медичного плану. Особи з групи Д2 проходять диспансерний огляд 1 раз на рік. Профілактичне лікування включає видалення зубних відкладень, лікування відповідних захворювань, вибіркове пришліфовування зубів, рекомендації з гігієни порожнини рота, фізіотерапевтичні процедури (авто- та гідромасаж). У групі Д3 виділяють 2 підгрупи: з активним перебігом захворювання і у фазі ремісії. Хворим 1-ї підгрупи проводять повний курс комплексної лікувально-профілактичної терапії; 2-ї – переважно профілактичні заходи (санація, видалення зубних відкладень, контроль за станом гігієни, рекомендації з лікування супутніх захворювань, раціональному харчуванню тощо). При будь-якій формі гінгівіту (Д3) хворі проходять повторний курс комплексного лікування через кожні 6 міс (у разі загострення процесу лікування – проводять у разі звернення хворого). Під час настання ремісії хворих із підгрупи активного лікування переводять у групу спостереження. У разі відчутного поліпшення стану і стабілізації процесу протягом року хворого переводять у групу Д2. При генералізованому пародонтиті І-ІІ ступеня (Д3) лікування проводять 2 рази на рік. Якщо протягом року ремісія зберігається, хворих переводять у 2-гу підгрупу. Осіб, у яких стабілізація процесу триває впродовж 2 років, переводять у групу Д2. При генералізованому пародонтиті ІІІ ступеня (Д3) курси лікування проводять  3-4 рази на рік. Лише в разі ремісії, що триває впродовж 2 років, хворих переводять у 2-гу підгрупу. У разі стабілізації патологічного процесу впродовж 3 років і більше хворих переводять у групу Д2, а профілактичне лікування проводять 1 раз на рік. У разі пародонтозу курс комплексного лікування проводять 2 рази на рік при  І-ІІ ступені і 4 рази – при ІІІ ступені. У разі розвитку ускладнень може виникнути потреба у більш частішому відвідуванні стоматолога. Після усунення ускладнення і стабілізації патологічного процесу хворих переводять у групу Д3.

Хворим І диспансерної групи проводять планову санацію, підвищення неспецифічної резистентності й загальнооздоровчі заходи, навчають правилам раціональної гігієни порожнини рота. Таких хворих достатньо оглядати 1 раз на рік.

Хворих на пародонтоз ІІ диспансерної групи оглядають через 6 міс, а в разі стабілізації процесу – 1 раз на рік. Особам ІІІ групи проводять повторні курси лікування не рідше, ніж через 6 міс. Зняття хворих із диспансерного обліку здійснюють за наявності стійкої стабілізації дистрофічно-запального процесу в пародонті впродовж 3 років, який підтверджують клінічними, рентгенологічними та лабораторними дослідженнями. У процесі оцінювання такого сприятливого стану пародонта доцільно використовувати наступні терміни. Стабілізація – стан пародонта без виражених ознак активності дистрофічно-запального процесу впродовж 3 років. Ремісія – короткочасна стабілізація протягом 1 року. Клінічне благополуччя – задовільний клінічний стан пародонта відразу після проведеного ефективного лікування. Без змін – стан, коли процес не призводить до стабілізації або погіршення перебігу захворювання. Погіршення – стан, коли захворювання прогресує.

ІІ

28. Особливості перебігу генералізованого пародонтиту у хворих з супутньою патологією.

29. Пародонтоз. Клініка, діагностика, диференційна діагностика.

Пародонтоз відносять до первинно- дистрофічних захворювань тканин пародонту. Епідеміологічні дані про поширеність пародонтозу дуже неточні через рідкісне звернення хворих за стоматологічною допомогою на ранніх стадіях захворювання. За даними деяких авторів, пародонтоз становить 3-10% інших хвороб пародонту. При значній тривалості пародонтоз ускладнюється запаленням ясен і діагностується як пародонтит.

      Пародонтоз має такі диференційно-діагностичні ознаки:

- Відсутність запальних змін ясен, ясна бліді, ущільнені;

- Відсутність рясного мікробного нальоту;

- Відсутність пародонтальних кишень;

- Крайова рецесія пародонту;

- Можливе поєднання з патологією твердих тканин зуба некаріозних уражень

 (клиновидні дефекти, ерозія емалі, патологічна стертість зубів);

- Відсутність ознак запальної деструкції кісткової тканини міжзубних перегородок    на рентгенограмі, при цьому спостерігається рівномірне зниження їх висоти;

- Відсутність патологічної рухомості зубів;

- Захворювання серцево-судинної системи, ендокринні, обмінні порушення

Клініка пародонтозу.

Пародонтоз це дистрофічне захворювання пародонту і зустрічається порівняно рідко, складаючи приблизно 5—8% загального числа хворих дистрофічно-запальними ураженнями пародонту. Захворювання починається непомітно, розвивається і прогресує поволі, триває роками. Характерними для нього є атрофічний гінгівіт (анемічністьясен, атрофія вершин ясенних сосочків і краю ясен), оголення шийок і коренів зубів, утворення клиновидних дефектів, помірно виражена травматична оклюзія

Дифференциальная диагностика пародонтоза.

Проводится с атрофическим гингивитом, хроническим катаральным гингивитом, хроническим пародонтитом и прогрессирующим пародонтитом в стадии ремиссии.

30. Ідіопатичні захворювання тканин пародонта.

Течія і розвиток таких хвороб не вкладаються в описані клінічні форми різних захворювань пародонту. Прогноз їх також різний. Загальним для ідіопатичнихзахворювань є локалізація процесу. Вони зустрічаються рідко і тому вивчені недостатньо.

У групу ідіопатичних захворювань відносять симптоми і синдроми інших загальних захворювань, переважно дитячого і молодого віку: хвороби крові, цукровий діабет,еозінофільную гранулему, синдроми Хенда—Шюллера—Крісчена, Папійона—Лефевра, Ослера, хвороби Леттерера—Сиве, Іценко—Кушинга, гістиоцитоз X.

Прогресуючі ідіопатичні захворювання

1. Ті, що супроводжують захворювання крові: лейкоз, циклічна

нейтропенія, агранулоцитоз.

2.  Гістіоцитоз X: хвороба Летерера-Зіве, хвороба Хенда-Шиллєра-Крісчена, еозінофільна гранульома (хворобаТаратинова).

3. Ті, що супроводжують порушення обміну: хвороба Німана-

Піка, хвороба Гоше, синдром Папійона-Лефевра.

4. При вроджених захворюваннях: хвороба Дауна, акаталазія,

десмодонтоз.

ІІІ

  1. Папіліт. Лікування та профілактика.

Папіліт являє собою запалення, обмежене ділянкою одного-двох ясенних сосочків. За клінічно-морфологічними ознаками розрізняють (М.Ф. Данилевський, 1957) катаральний (гострий, хронічний), виразковий (гострий, хронічний), гіпертрофічний (хронічний, загострений) папіліт.

Лікування папілліта, як і хронічного гипертрофического гінгівіту, полягає в першу чергу в усуненні всіх місцевих подразників, у застосуванні місцевих медикаментозних і хірургічних коштів та коштів загального впливу на організм,

  1. Лікування та профілактика катарального папіліту

Етіотропне лікування полягає у виявленні та усуненні місцевих екзогенних факторів: зубного нальоту, зубного каменю, каріозних порожнин, дефектів пломбування та протезування. Тобто пацієнту проводять професійну чистку зубів і навчають правильному догляду за порожниною рота.

Патогенетична терапія полягає в медикаментозному впливові на патофізіологічні ланки запального процесу з врахуванням характеру протікання та інтенсивності запалення. При виборі лікарських середників необхідно враховувати фазу запалення та механізм дії препарату.

Метою симптоматичного лікування є ліквідація окремих симптомів захворювання пародонту( болі, косметичний дефект, запах з рота), проводиться завжди в комплексі з патогенетичним і етіотропним лікуванням.

При гострому запаленні в період ексудації необхідно застосовувати нестероїдні протизапальні препарати: 3% мазь ацетилсаліцилової кислоти, 5% бутадіонову мазь,індометацинову мазь у вигляді аплікацій на ясна та як основу лікувальної пов’язки. Препарати цієї групи гальмують синтез простагландинів, які мають вирішальне значення в патогенезі запалення.

3. Лікування та профілактика гіпертрофічного папіліту.

Лікування повинно бути комплексним – загальне в поєднанні з місцевим, з врахуванням ступеню гіпертрофії, характеру запалення та причинних факторів.

Загальне лікування включає вітамінотерапію, лікування соматичних захворювань.

Місцеве: медикаментозне, хірургічне, фізіотерапевтичне.

При І та ІІ ступені гіпертрофії показане медикаментозне та фізіотерапевтичне лікування, при неефективності та ІІІ ступені захворювання рекомендується хірургічний метод лікування. При проведенні медикаментозної терапії використовують лікарські препарати з різним механізмом дії – знеболювальні, протизапальні,антигістамінні, антисептики, регенеруючі, склерозуючі.

  1. Лікування та профілактика виразкового папіліту.

Складається з місцевого і загального.

Місцеве проходить в  декілька етапів. Перш за все, необхідно видалити зубні відкладення. Цю процедуру проводять обережно, щоб не спричинити додаткового травмування ясен. Обов’язковим є використання обезболюючих препаратів(дуже часто у вигляді аплікаційної анестезії). Дана процедура проводиться з обов’язковим зрошенням антисептиками, особливо препаратами, які подавляють анаеробну мікрофлору. Дуже часто використовується комбінація перекису водню з фурациліном, а також при даній патології добре зарекомендували себе полоскання сумішшю з мікроциду та протеолітичних ферментів. Після видалення зубних відкладень проводятьнекректомію – видалення некротичних тканин з поверхні ясен. Її проводять інструментами, ватними валиками, турундами обережно і під постійним зрошенням антисептиками. Для полегшення відторгнення некротизованих тканин використовують протеолітичні ферменти самі або в суміші з антибіотиками. Показником правильності проведення процедури є чиста виразкова поверхня ясен. Після некректомії використовують антибіотики, протизапальні препарати в вигляді мазей. Для стимуляції епітелеутворення на оголені поверхні виразок накладають кератопластики – вітамін А, обліпихова олія, солкосерил, вінілін, аекол.

Крім цього використовують і фізіотерапевтичні методи.

Загальне лікування залежить від важкості процесу. Гарні результати дає дана схема:

-  метронідазол по 0,25 мг 3 рази на день 6 днів

-  аскорутин по 0,5  мг 3 рази на день 1 тиждень   

                     по 0,3  мг 3 рази на день 2 тиждень            

                     по 0,05 мг 3 рази на день 3 тиждень

-  полівітаміни

-  супрастін, тавегіл.

  1. Лікування та профілактика атрофічного папіліту.

6. Гінгівіт. Лікування та профілактика.

Залежно від важкості захворювання проводиться відповідне лікування гінгівіту, яке може полягати у професійній чистці ротової порожнини або застосування хірургічних методів лікування. Лікувальні процедури починають з антибактеріальної обробки порожнини рота розчинами хлоргексидину і перекису водню. Потім видаляється зубний наліт, зубний камінь і усуваються травмуючі фактори. У разі необхідності, проводиться видалення зруйнованих зубів та пломбування каріозних порожнин.

При виразково-некротичному гінгівіті запалену поверхню обробляють метронідазолом або сульфаніламідними препаратами, для очищення від некротичних тканин застосовують протеолітичні ферменти. Для внутрішнього прийому призначають 10-процентний розчин хлориду кальцію і аскорутин.

При лікуванні гіпертрофічного гінгівіту крім протизапальної терапії проводять висічення гіпертрофованих ділянок десни.

При гострих формах захворювання призначають фізіотерапевтичне лікування гінгівіту: мікрохвильова терапія та електрофорез вітамінів В1, С, Р хлориду кальцію та ін. У важкий випадках допустимо застосування антибіотиків.

Часто в стоматології застовують магнітотерапію. Зокрема, для лікування катарального гінгівіту, пародонтиту, післяопераційних травм, запальних процесів в області щелепно-лицьової сторони, виразок порожнини рота, травматичних ушкоджень слизової в роті і т.д.

Лікування гінгівіту, як правило, закінчується позитивно і настає одужання.

7. Гіпертрофічний гінгівіт. Лікування та профілактика.

Лікування гіпертрофічного гінгівіту.

Лікування повинно бути комплексним – загальне в поєднанні з місцевим, з врахуванням ступеню гіпертрофії, характеру запалення та причинних факторів.

Загальне лікування включає вітамінотерапію, лікування соматичних захворювань.

Місцеве: медикаментозне, хірургічне, фізіотерапевтичне.

При І та ІІ ступені гіпертрофії показане медикаментозне та фізіотерапевтичне лікування, при неефективності та ІІІ ступені захворювання рекомендується хірургічний метод лікування. При проведенні медикаментозної терапії використовують лікарські препарати з різним механізмом дії – знеболювальні, протизапальні,антигістамінні, антисептики, регенеруючі, склерозуючі.

Місцеве лікування слід починати з ретельного усунення місцевих подразнюючих факторів. Гранулююча або набрякова форма гінгівіту підлягає обов’язковому проведенню протизапальної терапії. При загостренні хронічного процесу слід застосовувати сильнодіючі антисептики, які мають бактерицидну та бактеріостатичну дію: препарати нітрофуранового ряду, окислювачі, галогенвмісні препарати. Доцільно застосовувати не стероїдні протизапальні середники. При хронічному протіканні проліферативного процесу в яснах перевагу слід надавати слабким антисептикам, вітамінам, галуновим та неогаленовим препаратам. Всі ці препарати в залежності від форми випуску вводяться в вигляді аплікацій, інсталяцій, лікувальних ясенних пов’язок.

Наступним необхідним етапом лікування є склерозуючі терапія. Вона направлена на припинення процесу інфільтрації та стимуляцію фіброгенезу. З метою склерозування препарати вводять безпосередньо в ясенну кишеню.

З метою поверхневої склеротизації доцільне застосування середників, які мають цитотоксичну дію: бефунгіну, проспідину, неоциду. Досить ефективно застосовувати настої чистотілу, ваготилу, мараславіну.

Одна із найдоступніших речовин склерозуючої дії - ваготил препарат із групи фенолів, який вводять у ясенні кишені без розведення або в розведенні 1-2% розчином новокаїну в співвідношенні 1:2 на 20 хв., через день, не менше ніж 3-5 сеансів. A.M. Ковалевський та ін. (1993) запропонували після обробки ваготиломвводити в кишені ліофілізований порошок хонсуриду і накладати лікувальну пов'язку, яка містить хонсурид.

Аналогічну (склерозуючу) дію мають:

- 20% розчин резорцину (група фенолу);         •         :,

- 25-50%розчин цинку хлориду;

- 3% розчин хлоргексидину біглюконату (Іванов B.C.,  1989; Гук А.С. та ін., 1992).

Турунди із вказаними розчинами вводять у пародонтальну кишеню на 20 хв. не більше як 2-3 рази і із трьохденною перервою.

О.В.Удовицька рекомендує застосовувати 20% настойку чистотілу з гліцерином у розведенні 1:1, на курс 10 процедур (100 г сухої трави чистотілу заливають 50 мл 70% спирту, фільтрують; цієї кількості вистачає на тиждень). Використовують і 30% настойку чистотілу - для полоскання (1ч. ложку настойки додають на склянку води) і аплікацій (настойку у співвідношенні 1:5 змішують з будь-якою рослинною олією), експозиція - 5-7 хв., курс лікування - 5-7-10 аплікацій.

Добре застосовувати аплікації неоциду 2-3 рази на добу, на 15-20 хв., упродовж 12 днів; через тиждень перерви курс повторити (Овруцький Г.Д.).

 З метою регуляції мікрогемодинаміки транскапілярного обміну мікроциркуляторного русла пародонту, нормалізації лімфотоку та проникності кровоносних капілярів доцільне застосування гепарину у вигляді мазі та розчину.

З метою глибокої склеротизації запропоновані 10% розчин глюконату кальцію, ваготилу, 40-60% розчин глюкози, 0,25%  розчин хлорофіліпту. Як правило одноразова доза введення препарату становить 0,1-0,2 мл. Розчин вводять в вершину ясенного сосочка тонкою голкою інсулінового шприца. Одночасно обробляють 3-4 ясенні сосочки, повторні ін’єкції проводять через тиждень. Всього призначається 3-5 курсів.

Після проведення медикаментозного лікування проводять фізіотерапевтичне: електрофорез, вакуум - терапія, гідромасаж. Ефективним є призначення електрофорезу з вітамінами С і Р, 10% розчином хлористого кальцію.

При перевазі проліферативних процесів ІІ і ІІІ ступеня в лікуванні необхідно дотримуватись принципу етапності лікування і консервативне поєднувати з хірургічними методами лікування: кріохірургією, діатермокоагуляцією, гінгівектомією.

Гінгівектомія

Загальні відомості. При гінгівектомії всю патологічно змінену тканину видаляють хірургічним способом, внаслідок чого ясна приймають фізіологічну форму.

Переваги:

- проста техніка

- короткочасне втручання

Недоліки:

- радикальне втручання із загрозою значного оголення коренів зубів; перш за все передніх зубів, що викликає серйозні естетичні проблеми

- вірогідна гіперчутливість дентину.

Протипокази:    

- на естетично складних ділянках, напр. ділянка передніх зубів верхньої щелепи у пародонтального фенотипа з вузькими і тонкими яснами

- внутрішньоальвеолярні кісткові кишені

- валикоподібні кісткові потовщення із загрозою оголення при оперативних втручаннях.

Післяопераційне лікування        

Двічі в день полоскання порожнини рота 0,1-0,2% розчином хлоргексидина з метою

післяопераційної антиінфекційної профілактики до повного забезпечення ефективної гігієни порожнини рота з використанням зубної щітки.

Зміна пов'язки через 1 тиждень: очищення поверхні після гінгівектомії від фібрину і епітеліальних клітин, що відлущилися

Критична оцінка      

Після гінгівектомії частіше, ніж після інших хірургічних втручань на пародонті, виникають післяопераційні ускладнення:

- вторинне загоєння рани, тому потрібна пародонтальна пов'язка (Соєрак).

- епітелізація від країв розрізу. Міжзубні проміжки епітелізуються в останню чергу (через 10-14 днів).

Особливу обачність слід дотримувати на естетично складних ділянках. Необхідно враховувати можливі протипоказання на ділянці передніх зубів верхньої щелепи.

8. Виразковий гінгівіт. Лікування та профілактика.

Лікування виразкового гінгівіту.

Складається з місцевого і загального.

Місцеве проходить в  декілька етапів. Перш за все, необхідно видалити зубні відкладення. Цю процедуру проводять обережно, щоб не спричинити додаткового травмування ясен. Обов’язковим є використання обезболюючих препаратів(дуже часто у вигляді аплікаційної анестезії). Дана процедура проводиться з обов’язковим зрошенням антисептиками, особливо препаратами, які подавляють анаеробну мікрофлору. Дуже часто використовується комбінація перекису водню з фурациліном, а також при даній патології добре зарекомендували себе полоскання сумішшю з мікроциду та протеолітичних ферментів. Після видалення зубних відкладень проводятьнекректомію – видалення некротичних тканин з поверхні ясен. Її проводять інструментами, ватними валиками, турундами обережно і під постійним зрошенням антисептиками. Для полегшення відторгнення некротизованих тканин використовують протеолітичні ферменти самі або в суміші з антибіотиками. Показником правильності проведення процедури є чиста виразкова поверхня ясен. Після некректомії використовують антибіотики, протизапальні препарати в вигляді мазей. Для стимуляції епітелеутворення на оголені поверхні виразок накладають кератопластики – вітамін А, обліпихова олія, солкосерил, вінілін, аекол.

Крім цього використовують і фізіотерапевтичні методи.

Загальне лікування залежить від важкості процесу. Гарні результати дає дана схема:

-  метронідазол по 0,25 мг 3 рази на день 6 днів

-  аскорутин по 0,5  мг 3 рази на день 1 тиждень   

                     по 0,3  мг 3 рази на день 2 тиждень            

                     по 0,05 мг 3 рази на день 3 тиждень

-  полівітаміни

-  супрастін, тавегіл.

9. Катаральний гінгівіт. Лікування та профілактика.

Лікування катарального гінгівіту.

Лікування катарального гінгівіту повинно бути комплексним і включати етіотропну, патогенетичну і симптоматичну терапію.

Етіотропне лікування полягає у виявленні та усуненні місцевих екзогенних факторів: зубного нальоту, зубного каменю, каріозних порожнин, дефектів пломбування та протезування. Тобто пацієнту проводять професійну чистку зубів і навчають правильному догляду за порожниною рота.

Патогенетична терапія полягає в медикаментозному впливові на патофізіологічні ланки запального процесу з врахуванням характеру протікання та інтенсивності запалення. При виборі лікарських середників необхідно враховувати фазу запалення та механізм дії препарату.

Метою симптоматичного лікування є ліквідація окремих симптомів захворювання пародонту( болі, косметичний дефект, запах з рота), проводиться завжди в комплексі з патогенетичним і етіотропним лікуванням.

При гострому запаленні в період ексудації необхідно застосовувати нестероїдні протизапальні препарати: 3% мазь ацетилсаліцилової кислоти, 5% бутадіонову мазь,індометацинову мазь у вигляді аплікацій на ясна та як основу лікувальної пов’язки. Препарати цієї групи гальмують синтез простагландинів, які мають вирішальне значення в патогенезі запалення.

При гострому катаральному гінгівіті показані сильнодіючі антисептики – препарати нітрофуранового ряду: фурацилін, фурадонін, фурагін; окислювачі: розчини перекису водню та марганцевокислого калію; галогеновмісні антисептики – розчин йодинолу. При гострому запальному процесі доцільно застосовувати хлоргексидин, діоксидин, етонію ектерицид. Розчини використовуються у вигляді аплікацій, полоскань, зрошень, ротових ванночок, інсталяцій ясенних кишень. Але на рахунок хлоргексидину треба пам’ятати, що використовувати його можна лише не більше двох тижнів, оскільки він має здатність викликати дисбактеріоз та пігментацію коронок. В репаративній фазі доцільно застосовувати аплікації 1% метилурациловою та 1% мефенаміновою пастою, вітамінних препаратів, стимуляторів неспецифічного імунітету порожнини рота( розчинів натрію хлориду, натрію гідрокарбонату, лізоциму), галунових та новогаленових препаратів( звіробій, шалфей, ромашка, евкаліпт, хлорофіліпт). При сильно вираженому больовому симптомі можна використовувати анальгезуючі препарати, які наносять в виді аплікацій на ясна.

За показами при лікуванні гострого катарального гінгівіту проводять загальну терапію: протизапальними засобами( антибіотиками, сульфаніламідами), противірусними препаратами, загальноукріплюючими(вітаміни, раціональна дієта), десенсибілізуючими середниками.

При лікуванні хронічного катарального гінгівіту призначають протизапальну терапію та фізіотерапевтичне лікування, спрямоване на нормалізацію мікроциркуляції та покращення трофіки тканин пародонту, підвищення їх репаративних та імунобіологічних властивостей. З цією метою застосовують аскорбінову кислоту з рутином, токоферолу ацетат, вікасол, препарати рослинного походження. Серед фізіотерапевтичних методів ефективний масаж та аутомасаж ясен(гідро - , вібро-, вакуум - масаж), гідротерапія, електрофорез, фонофорез аскорбінової кислоти з вітаміном Р, галаскорбіну.

Загальне лікування проводиться з метою гіпосенсибілізації організму(супрастін, димедрол, діазолін),

загальноукріплюючого впливу (вітаміни, раціональна дієта). З метою ефективного та цілеспрямованого лікування катарального гінгівіту доречні консультації інших спеціалістів(терапевта, ендокринолога, гінеколога), так як доволі часто патологія пародонту виникає на фоні системних захворювань організму.

Тривалий перебіг хронічного катарального гінгівіту за відсутності раціональної терапії знижує захисні властивості пародонту, сприяє розвитку агресивніших захворювань виразкового, гіпертрофічного гінгівіту, генералізованого пародонтиту. При обстеженні таких хворих слід пам'ятати, що катаральний гінгівіт може бути симптомом загального захворювання, раннє виявлення якого має значне лікувально - профілактичне значення.

10. Локалізований пародонтит. Лікування і профілактика.

Локалізований пародонтит характеризується про­гресуючою деструкцією періодонта і кісткової тканини міжзубних перегородок. Процес обмежений, локалізується в ділянці окремих зубів або групи зубів, частіше фронтальної.

Лікування Лікування локалізованого пародонтиту спрямовано, насамперед, на визначення викликала захворювання причини та її усунення. Перш за все, лікар проводить очищення порожнини рота і видаляє зубний камінь. Для усунення запального процесу прописують ряд антибіотиків, а потім призначають препарати, що відновлюють мікрофлору ротової порожнини. Якщо є «кишені» в яснах, їх обробляють спеціальним розчином. У разі масивного ураження ясен і руйнування кісткових тканин потрібно хірургічне втручання, в ході якого уражені ділянки нарощують за допомогою биопластических матеріалів. Лікування локалізованого пародонтиту завжди комплексне.

11. Генералізований пародонтит. Загальні ознаки захворювання. Клініка, діагностика.

Для генералізованого пародонтиту властиві такі озна­ки:

•         симптоматичний гінгівіт;

•         формування пародонтальної кишені;

•         патологічна рухомість зубів;

•         травматична оклюзія;

•         прогресуюча резорбція альвеолярної кістки.

Клініка. Виділяють легкий, середньотяжкий і тяжкий ступінь захворювання, хронічний і загострений його перебіг.

Легкий ступінь генералізованого пародонтита частіше протікає безсимптомно. Лише при загостренні процесу діти скаржаться на біль у яснах, їх кровоточивість. При об'єктивному обстеженні виявляють хронічний симптоматичний катаральний гінгівіт або його загострення. (Мал. 21, 22). У деяких дітей можливий симптоматичний гіпертрофічний гінгівіт, особ­ливо при тривалому порушенні функції статевих зало. Окрім гінгівіту, відзначаються пародонтальні кишені завглибшки до 3—3,5 мм, м'який зубний наліт, зуби нерухомі.

На рентгенограмі при генералізованому пародонтиті початкового ступеня спостерігається: розширення перідонтальної щілини в ділянці шийок зубів, деструкція кортикальної щілини виявляються явища остеопорозу губчатої речовини на вершинах між альвеолярних перегородок. Як наслідок спостерігається зниження їх висоти не більше 1/3 довжиникореня.

Генералізований парадонтит необхідно диференціювати із самостійним катаральним або гіпертрофічним гінгівітом за допомогою рентгенологічних дослід­жень. При генералізованому пародонтиті на початку хвороби спостерігаються характерні зміни: розширення періодонтальної щілини довкола шийок зубів, деструкція компактної пластини вершини міжзубних перегородок, можлива їх незначна резорбція, при загост­ренні процесу — дифузний остеопороз у верхній третині міжзубної перегородки. При гінгівіті таких змін не буде.

Рентгенологічно — го­ризонтальна та вертикальна резорбція альвеолярної кістки в межах 2/3 висоти міжзубних перегородок. При загостренні хвороби вияв­ляються дифузні зони остеопорозу кісткової тканини, що ще зали­шилась.

12. Генералізований пародонтит. Роль спеціальних методів діагностики (індексна оцінка стану пародонта, діагностична проба)

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]