Розділ 12. Увага (т.М. Єльчанінова)
12.1. Поняття про увагу
В процесі життєдіяльності людини на її органи чуття повсякчас впливають різноманітні предмети та явища об’єктивної дійсності. Проте не всі вони однаково нею відображаються. Людина, відображаючи дійсність, щоразу спрямовує свою психічну діяльність на ті предмети та явища, які мають для неї життєве значення, відповідають її потребам та інтересам, що підкреслює вибірковий характер уваги. Людина усвідомлює ті об’єкти, до яких вона уважна. Так, увага, за І.М. Сєченовим, є обов’язковою умовою для того, щоб акт дійшов до свідомості.
Процес уваги є невід’ємною складовою і необхідною умовою будь-якої діяльності людини, тому що в діяльності вона існує і нею підтримується. Без неї неможлива ні фізична ні розумова діяльність. Увага відіграє важливу роль в організації, регуляції психічної діяльності людини. Від того, на чому і як ми зосереджуємося, залежить ясність, чіткість, повнота наших відчуттів, сприймання, уявлень, думок та інших відображень об’єктивної дійсності (за Г.С. Костюком).
Отже, увага – форма організації психічної діяльності особистості, яка полягає в спрямованості і зосередженості свідомості людини на певних об'єктах чи якій-небудь дії при одночасному відволіканні від інших, внаслідок чого цей об’єкт відображається в мозку людини ясніше, повніше і ґрунтовніше.
Об'єктом уваги можуть стати предмети, явища, їх властивості та відносини, а також дії, думки, почуття інших людей та наші власні.
Спрямованість психічної діяльності – це вибірковий характер активності, тобто увага як пошук, вибір об'єктів пізнання. Вибір об'єктів уваги пов'язаний, перш за все, з аналізом величезного потоку інформації. Ця орієнтувально-дослідницька діяльність протікає у значній мірі на рівні підсвідомості.
Виокремлення у свідомості яких-небудь об'єктів обумовлене як їх об'єктивними характеристиками, так і суб'єктивними особливостями їх сприйняття.
Спрямованість проявляється у вибірковості, у довільному чи мимовільному виборі, виокремленні об'єктів, які відповідають потребам суб'єкта, цілям і задачам його діяльності. Також спрямованість проявляється у пильності та настороженості.
Усвідомлене виокремлення якихось об'єктів відбувається у цілеспрямованій пізнавальній діяльності (наприклад, діяльність коректора, виявлення контролером нестандартних виробів, чи, читання книги, слухання лекції).
Зосередженість уваги (концентрація) на одних об'єктах зумовлює одночасне відволікання від усього стороннього, тимчасове ігнорування інших об'єктів. Завдяки цьому відображення стає більш виразним, чітким, уявлення та думки утримуються у свідомості до тих пір, поки не завершується діяльність, поки не буде досягнута її мета. Тим самим забезпечується контроль та регуляція діяльності.
На відміну від пізнавальних процесів (відчуття, сприймання, пам'яті, мислення, уяви) увага свого особливого змісту не має, вона – динамічний бік усіх пізнавальних процесів.
Увага може мати прояв у сенсорних, мнемічних, розумових та рухових процесах. Тому у залежності від об'єкта зосередженості (предмети, які сприймаються, уявлення пам'яті, думки, рухи) виокремлюють наступні форми проявів уваги: сенсорна (перцептивна), інтелектуальна, моторна (рухова).
Увага виконує наступні функції: активізує потрібні та гальмує непотрібні у даний момент часу психологічні та фізіологічні потреби; сприяє цілеспрямованому відбору інформації, яка надходить; забезпечує тривалу зосередженість на одному і тому ж об'єкті чи діяльності.
Існує ряд факторів, що сприяють привертанню уваги, а саме: характер подразнення (сила, новизна, контраст і т.п.), структурна організація діяльності (об'єднані об'єкти сприймаються легше), відношення подразника до потреб (те, що відповідає потребам, приверне увагу насамперед).
Теорії уваги. Традиційно поняття уваги вважається одним із складних питань психології. Науковий інтерес до цього явища виник досить давно. Вагоме місце у розробці проблематики уваги займають роботи класиків експериментальної психології кінця XIX – початку XX століття: В. Вундта, Е.Б. Тітченера, В. Джемса, Т.А. Рібо і М.М. Ланге. Е.Б. Тітченер вказував на те, що «дослідження уваги варто починати з психології ясності і розвивати її за зразком психології інтенсивності і якості». Психологія інтенсивності пов'язана з доробками Г.Т. Фехнера, які втілені у його «Елементах психофізики» (1860 р.). Психологія якості пов'язана з ім'ям Г. Гельмгольца, який у 1856-1867 роках опублікував посібник з фізіологічної оптики, а в 1863 році - «К учению о чувственном тоне». Предмет психології уваги формувався в рамках асоціаністської інтраспективної психології. Початок експериментального дослідження уваги можна датувати 1861 роком, коли В. Вундт почав ряд тих досліджень, що знайшли своє остаточне вираження в його вченні про апперцепцію. Проблема уваги розроблялася В.Вундтом у рамках його вчення про структуру поля свідомості. Він визначав увагу як особливий стан свідомості або її частини, що характеризується ясністю та виразністю елементів, які знаходяться в ній. В.Вундт зазначав, що у фокус уваги в кожний даний момент потрапляють лише деякі елементи, від яких потім тягнуться психічні зв'язки до нечітко сприйнятих елементів. Він вказує на те, що постійною величиною уваги для людської свідомості є число 6 (обсяг уваги).
Значення висновків щодо обсягу свідомості й уваги полягають ще й у тому, що вони висвітлюють відношення змістів свідомості, що знаходяться у фокусі уваги, із тими, що належать більш віддаленому зоровому полю свідомості. Фактичне входження якогось змісту у свідомість називається процесом перцепції, а зосередження на ньому уваги, залучення його у фокус уваги, називається апперцепцією (у подібному змісті апперцепцію і перцепцію застосовував вже Лейбніц). Зміст, що перципується, усвідомлюється завжди досить нечітко, хоча завжди піднімається над порогом свідомості; зміст, який апперципується, навпаки, усвідомлюється чітко. Обсяг першого досить ширший і мінливіший, ніж того, який апперципується (їх обсяг вужчий і постійніший). Відношення між обома областями свідомості полягає в тому, що щораз, коли апперципується відомий ізольований зміст свідомості, інші зникають, як якби їх не було зовсім. Процеси апперцепції і перцепції, узяті разом, утворюють ціле нашого душевного життя. Таким чином, В. Вундт обстоював апперцептивно-волюнтаристську теорію уваги і зробив висновок про те, що увага - це фіксаційна точка свідомості, найясніше її поле, зумовлене переходом змісту свідомості з зони перцепції до зони апперцепції, яка являє собою особливу психологічну активність, що є проявом невідомої нам внутрішньої сили. Концептуальний матеріал вундтівської теорії уваги вплинув на подальше її дослідження. Так, зокрема, у психології уваги з’явився підхід, в якому увага розглядалася як розумове зусилля.
В особі Е.Б. Тітченера, відомого представника інтроспективної психології, ми знаходимо одного з найбільш послідовних і вірних прихильників вундтівської психології. Новим, у порівнянні з концепцією Вундта, є його уявлення про рівні свідомості, а також спроба намітити генетичні відношення між формами уваги. Е.Б. Тітченер розумів увагу як певну сенсорну ясність. Він наводить довгий перелік чинників, що визначають увагу: інтенсивність, якість, повторення, раптовість, рух, новизна, узгодження з наявними змістами свідомості. Увага, зумовлена цими чинниками, у своїй першій стадії звичайно називається пасивною, або мимовільною. Е.Б. Тітченер називає її - первинною. Вона представляє найпершу стадію розвитку уваги. При вторинній увазі (довільній) в свідомості людини існує конфлікт, при якому людина повинна вибрати з ряду подразників одне, на що скервувати увагу і свідомість. І поки існує хоч якийсь спогад від цього конфлікту, наша увага буде вторинною, або активною.
Е.Б. Тітченер називав ще і третю стадію розвитку уваги, і вона полягає в поверненні до першої стадії. Коли ми вирішуємо наш конфлікт, робимо вибір, тобто ми поступово зацікавлюємося обраним нами подразником і повністю поринаємо у нього. Незабаром проблема набуває такої ж влади над нашою свідомістю, яку мав удар грому в момент появи в нашій свідомості.
Розглядаючи життя в цілому Тітченер вказував, що період навчання і виховання є період вторинної уваги, а наступний за ним період зрілої і самостійної діяльності є період довільної первинної уваги. Вторинна увага є перехідною стадією, стадією конфлікту, стадією розтрати нервової енергії.
Під впливом вундтівської психології був і В. Джемс. Ним визначена функціональна думка про свідомість, виділені специфічні задачі, які розв'язуються довільною увагою, а також створене своєрідне уявлення про розвиток об'єкта уваги. Увага – це безперервний, мінливий, власне індивідуальний і вибірковий (селективний) потік. Будь-який об'єкт, здатний викликати нашу чутливість, викликає пристосування органів відчуттів і, отже, - активність та зростання чіткості цього об'єкта в свідомості. Однією з найважливіших характеристик свідомості В. Джемс вважав її вибірковість.
Ним були описані такі види уваги: чуттєва (пов’язана із сприйняттям) та інтелектуальна (до відтворених уявлень); безпосередня або опосередкована; пасивна, рефлекторна, мимовільна, не сполучена ні з яким зусиллям або активна, довільна.
В. Джемс називав найважливіші фізіологічні умови уваги: 1) на момент виникнення уваги до певного об'єкта необхідно, щоб відповідний кортикальний центр був збуджений і центральним шляхом, і шляхом зовнішнього чуттєвого подразнення; 2) орган чуттів повинний бути пристосований до найбільш чіткого сприйняття зовнішнього враження за допомогою пристосування відповідного м'язового апарату; 3) необхідний певний приплив крові до відповідного кортикального центру.
Ідея селективності уваги, висловлена В. Джемсом, стала однією з головних для багатьох дослідників, які в своїх роботах звертаються до теоретико-інформаційних уявлень.
В. Джемс розділяв усі концепції уваги на причинні теорії та теорії ефекту. Перші розглядають увагу як діючу причину, яка призводить до певного результату. Інші, на думку В. Джемса, вважають явища уваги ефектами, наслідками інших психічних процесів. Так, наприклад, уявлення про увагу В.Вундта відносяться до причинних теорій, а погляди Е.Тітченера – до «теорій ефекту».
У рамках розглянутого підходу психології свідомості, що більше зосереджені на когнітивному аспекті, існували також і моторні теорії уваги Т.А. Рібо й М.М. Ланге. Вони також розуміли увагу як характеристику роботи свідомості, але ці теорії акцентували увагу на розгляді механізмів, що здійснюють чітку, виразну роботу свідомості, яку вони вбачали в різного виду моторних настроюваннях організму. Т.А. Рібо вперше висловив думку про соціальну природу вищих форм уваги. Рух фізіологічно підтримує і посилює акт уваги, налаштовуючи органи чуття на зосередження або відвернення свідомості. Руховий ефект уваги та вміння ним керувати розкриває механізми довільної уваги. Т.А. Рібо вважав, що увага завжди пов'язана з емоціями і викликається ними.
М.М. Ланге в історії психології відомий «моторною теорією вольової уваги». Ним розроблялася модель вольової уваги, заснована на роботі моторних імпульсів, що супроводжують акт волі. Він стверджував, що увага, розглянута об'єктивно, є власне відносне панування певного уявлення в певний момент часу; суб'єктивно - це означає бути уважним, бути зосередженим на цьому враженні. За характером пануючого враження ним виділялася чуттєва (колір, запах) і інтелектуальна (уявлення, думка) уваги; за роллю пануючого враження в свідомості: безпосередня, що визначається власними особливостями, наприклад, силою враження (гучний звук, яскравий блиск), посередня, що визначається залежністю ролі від змісту і значення, що воно має для нас. Також він виділяв активну увагу (обумовлену зусиллям) і пасивну (коли це зусилля не спостерігається).
М.М. Ланге називав такі фактори, що зумовлюють увагу: сила або різкість враження; емоційний тон враження або думки; існування заздалегідь у свідомості уявлення, подібного з тим явищем, що сприймається; легше помічаються звичні враження. Ним окреслені такі ефекти уваги: основний – характеризується великим ступенем усвідомлення цього враження; аналітичний – уявлення стає для нас роздільніше, у ньому ми помічаємо більше подробиць; фіксуючий – уявлення стає стійкішим у свідомості; посилюючий - у деяких випадках враження може стати для нас більш сильним.
Постійне зведення уваги до якогось іншого процесу, тобто фактичне заперечення її як самостійного процесу та обмеження її явищами, властивими іншому психічному процесу, зрештою призвело до того, що з першої половини ХХ століття стали обмежувати увагу неспецифічними її виявами. Ця тенденція отримала своє логічне завершення в гештальтпсихології. Як своєрідний документ історії психології уваги є тези доповіді Е. Рубіна «Неіснування уваги» на IX Міжнародному психологічному конгресі (Йєн, 1925). Він на прикладах показував як недостатнім і нічого не стверджуючим є звичайний засіб пояснення пережитого роботою уваги.
Гештальтпсихологами підкреслювався активний характер уваги. Для гештальтпсихології сам феномен уваги був важливий і трактувався як особлива властивість сприйняття, що відображає взаємодію Его-об'єктних сил. Увагу вони називали Его-об'єктною силою. Сили, що надходять ззовні й від суб'єкта обумовлюють перцептивну організацію. Коли об'єктні сили переважають над суб'єктними відбувається перцептивна організація, й фігура на структурованому фоні притягує увагу. Тому, спираючись на основи гештальтпсихології, увага – це не сукупність сенсорних ясностей, а результат перцептивної організації, формування нового образу. Представники цього напрямку закликали до спеціальних досліджень ефектів уваги і виконували їх на матеріалі розв’язання перцептивних задач.
Французький психолог Г. Рево д'Аллон зазначав особливу роль схем у процесі організації уваги, що підводить до вчення про роль схем і, більш широко, - знака в організації уваги, що було предметом досліджень вітчизняних психологів Л.С.Виготського, О.М. Леонтьєва, П.Я. Гальперіна.
Біхевіористами вивчалися всі ззовні реєстровані форми пристосувальної поведінки до середовища. Увага розглядалися як акти певного сенсорного й моторного настроювання систем органів, які дозволяли краще сприймати навколишнє середовище. Особливо цікаві дослідження представників цієї школи мали на меті дослідити мимовільну увагу – вивчити орієнтувальний рефлекс й орієнтувально-дослідницьку діяльність, як механізм мимовільної уваги людини.
Цікавим є визначення місця уваги в психоаналітичному підході. Так, Д. Рапопорт виділив із вивчення механізмів свідомого й несвідомого ідею катексиса, пов'язаного з поняттям психічної енергії і її розподілу. В несвідомому вияв енергії пов'язаний з лібідо й підпорядковується специфічним законам трансформації несвідомого матеріалу. У свідомості катексис керується силами уваги. В психоаналізі увага розглядається як розподіл психічної енергії на те, що визначає вибір у нашій свідомості тих або інших переживань. Тобто головна сила, що управляє свідомим, - це розподіл уваги на певний зміст.
Зародження когнітивної психології розпочалося з уявлення про пізнання як процес переробки інформації технічним засобом. Під цим кутом когнітивістами розроблялася проблематика уваги. Ними запропоновано три основні підходи до дослідження уваги: 1) увага як відбір; 2) увага як резервуар чи механізм розподілу ресурсів системи переробки інформації; 3) увага як перцептивна дія. Основою для розрізнення цих напрямків (за М.В. Фалікман) є ставлення до ідеї центрального обмеження системи переробки інформації чи її обмежених ресурсів. Для більш чіткого розуміння цих підходів запозичимо наступну схему (див. рис. 1.1) із роботи М.В. Фалікман.
Рис. 1.1. Основні підходи до розуміння уваги в когнітивній психології
Два підходи підтверджують існування центральних (єдиних) обмежених ресурсів у системі переробки інформації. Перший підхід визначає ці ресурси як структурні, а самі обмеження називають ємнісними (це блок із обмеженою пропускною здатністю за типом «пляшкове горлечко»). Тут увага визначається як відбір. Другий підхід спирається на позиції енергетичних ресурсів, де є потужнісні обмеження на кількість доступної активації. Тут увага розглядається як розумове зусилля з певними обмеженнями, не безмежне. Третій підхід характеризує увагу як перцептивну дію. Ця дія є вибірковою з огляду на свою цілеспрямованість та обмеженою щодо можливостей сполучення з іншими діями до того часу, поки не буде засвоєна в достатній кількості та/чи не скоординована з ними в єдину систему. Повертаючись до розподілу В. Джемсом усіх концепцій уваги на причинні теорії та теорії ефекту М.В. Фалікман зазначила наступне. Увага в причинних теоріях когнітивної психології впливає на переробку інформації, регулює перебіг цієї переробки, і, подекуди, є причиною певних дій у системі переробки інформації. До цих теорій у когнітивному підході віднесемо теорії з використанням метафори уваги як прожектора (Б. та Ч. Еріксен, І. Коен, М. Познер, Г. Шульман) та уваги як енергетичних ресурсів системи переробки інформації (модель розумового зусилля Д. Канемана).
Увага як побічний продукт переробки інформації представлена в когнітивних теоріях ефекту. Тут було висунуте припущення про те, що за межами системи переробки відсутній зовнішній механізм уваги чи джерела ресурсів. До цих теорій можна віднести ті, що ґрунтуються на метафорі фільтру, який вбудований в систему переробки для запобігання її перевантаження. Результатом праці такого фільтру є розуміння уваги як процесу відбору та його використання в моделях селекції (Д. Бродбент, У. Джонсон, Д. Дойч, Дж. Е. Дойч, Д. Норман, Е. Трейсмен, С. П. Хайнц). Представником теорій ефекту є функціональний підхід до уваги, що розроблявся в теорії перцептивного циклу У.Найссера. Центральним поняттям у цій теорії є «схеми» та успішність їх координації в різних сферах. Модель уваги та управління дією Д. Нормана та Т. Шалліса стоїть між причинними теоріями та теоріями ефекту. У своїй моделі уваги вони успішно синтезували механізм відбору та механізм розподілу ресурсів уваги. У цій моделі увага виконує функцію управління зовнішніми і внутрішніми діями людини на основі відповідних схем дій. Ці схеми зберігаються в пам’яті людини і їх активація призводить до виконання дії. Автоматичні дії виконуються безсвідомо і, найчастіше пов’язані із автоматичним залученням уваги внаслідок орієнтувальної реакції. Довільні дії потребують довільної уваги, докладання вольових зусиль і виконуються при плануванні дії, прийнятті рішення, корекції дій, виконанні погано засвоєних чи нових дій. Таким чином, під увагою вони розуміли результат роботи певної диспетчерської служби уваги. Увазі підпорядковується активація та гальмування, а не процес відбору. Відбір, на думку авторів описаної моделі, наслідок певної активації схеми під час роботи механізму запобігання конфліктів між діями, які керуються різними схемами. Процеси уваги передують початку дії. Вони прямо не пов’язані із виконанням дій.
У вітчизняній психології проблема уваги розглядалася з різних теоретичних позицій. Безсумнівно, фундаментальне значення мають роботи видатного вітчизняного психолога, засновника культурно-історичної теорії Л.С. Виготського. Ним було зазначено, що увага підпорядковується загальним законам культурного розвитку й утворення вищих форм поведінки. Довільна увага й за складом, і за структурою й функцією є не просто результатом природного, органічного розвитку уваги, а результатом її зміни й перебудови під впливом зовнішніх стимулів-засобів. Л.С. Виготський вказував на те, що природні коріння довільної уваги знаходяться в функції вказівки. Спочатку цю функцію виконує вказівний жест дорослого, а потім і слово.
Надзвичайно важливу роль увазі відводить грузинська школа установки (Д.М. Узнадзе). У доробках Д.М. Узнадзе увага визначається як особливий стан налаштованості, породжений впливом попереднього досвіду на подальші дії суб’єкта. Увага внутрішньо зумовлюється установкою, це в подальшому впливає на орієнтацію в умовах певної ситуації. Із установкою Д.М. Узнадзе співвідносив різні форми мимовільної уваги. Довільна увага ним пов’язувалася із поняттям об’єктивації – затримці на певному предметі чи дії, подоланні імпульсивності поведінки. Цей образ, або враження, і стає об'єктом уваги.
На думку вітчизняних психологів увага людини розвивалася в процесі свідомої трудової діяльності, особливо такої, що потребує від людей вольових зусиль. У руслі діяльнісного підходу можемо виділити два основних напрямки, два погляди на природу уваги й, відповідно, на умови, необхідні для її розвитку.
Перший напрямок представлений такими відомими вітчизняними психологами як Б.Г. Ананьєв, Ф.Н. Гоноболін, М.Ф. Добринін, С.Л. Рубінштейн, І.В. Страхов. Вони визначають увагу як «спрямованість і зосередженість будь-якої діяльності». Прихильники даної концепції не вважають увагу самостійним процесом, а лише характеристикою інших, в яких вона й проявляється.
Перші спроби розробки проблеми уваги в рамках уявлення про суспільно-історичну і діяльністну природу психіки зробили Н.Ф. Добринін і С.Л. Рубін штейн.
М.Ф. Добринін висловлювався проти зведення уваги до орієнтувальної діяльності. Ним була чітко сформульована думка про залежність уваги від вимог, що висувають людині соціальні умови. У його роботах здійснювався підхід до уваги з позицій психології особистості, яка здійснює вибіркову поведінку. Визначення уваги М.Ф. Добриніна ввійшло до основних навчальних посібників з психології: «Увага представляє собою спрямованість і зосередженість психічної діяльності особистості. Під спрямованістю розуміємо вибірковий характер цієї діяльності і її зберігання, під зосередженням - поглиблення в дану діяльність і відволікання від іншого». М.Ф. Добринін зі своїми учнями досліджували спрямованість та зосередженість уваги і встановили, що вони щільно пов’язані з спрямованістю особистості, з її світоглядом, потребами, інтересами, переконаннями, активністю.
Зведення уваги до спрямованості і зосередженості будь-якої психічної діяльності на якомусь об'єкті отримало критичні зауваження багатьох авторів. Наприклад, С.Л. Рубінштейн, погоджуючись із тим, що увага позбавлена самостійного змісту, водночас відзначає, що характеристика уваги як вибіркової спрямованості на визначений об'єкт є його феноменологічною характеристикою, але при ній джерела уваги залишаються нерозкритими.
Ф.Н. Гоноболін, аналізуючи психолого-педагогічні аспекти розвитку уваги вказував на те, що її не можна вважати самостійним психічним процесом. Вона характеризує стан психічних процесів та є однією з характеристик психічної діяльності особистості.
Багато дослідників вказували на те, що увага (як пам’ять та свідомість) є наскрізним, стрижневим психічним процесом, який проходить усі інші види та форми діяльності і є одним із інтеграторів психіки людини. Іншими словами, увага – це процес регуляції інтелектуальної активності; процес, який допомагає функціонувати іншим пізнавальним процесам. Для виникнення і перебігу всіх цих процесів потрібна увага, що виявляється в певній спрямованості, зосередженості та стійкості психічної діяльності.
Другий напрямок виник хронологічно пізніше й містить у собі критичне ставлення до першого напрямку. Так, П.Я. Гальперін визначав увагу як самостійну форму психічної діяльності, «спеціальну діяльність контролю», яка ґрунтується на основі контрольної фази будь-якої діяльності. Ним розроблено ряд тверджень щодо уваги. А саме:
1. Увага є одним із моментів орієнтувально-дослідницької діяльності. Вона репрезентує собою психологічну дію, яка скерована на зміст образу, думки, чи іншого феномену, який є у певний момент часу у психіці людини.
2. Її функція – контроль за цим змістом.
3. Діяльність контролю, чи уваги, не має окремого, особливого результату (продукту).
4. Увага, як окремий, самостійний, конкретний акт виділяється лише тоді, коли дія стає не тільки розумовою, але й скороченою. «Коли нова дія контролю перетворюється у розумову та скорочену, тоді й тільки тоді вона (ця дія) стає увагою… Не усякий контроль є увагою, але усяка увага є контроль», - писав П.Я. Гальперін.
5. Довільна увага є планомірною.
6. Щоб сформувати новий прийом довільної уваги, ми повинні поряд із основною діяльністю запропонувати людині завдання, перевірити його перебіг та наслідки, розробити та реалізувати відповідний план.
7. З точки зору уваги, як діяльності психічного контролю, усі конкретні акти уваги – і довільна, і мимовільна – є результатом формування нових розумових дій.
Ідея П.Я. Гальперіна щодо уваги міститься у такому визначенні: увага – це ідеальна, згорнута та автоматизована дія контролю.
На сучасному етапі увага визначається як спрямованість будь-якої діяльності суб'єкта на певний об'єкт і зосередженість на ньому зусиль для найкращого виконання цієї діяльності. Проте спрямованість і зосередженість - теж істотно різні характеристики. Тому деякі з психологів обмежували увагу тільки однією із цих ознак: одні - її спрямованістю (Теплов Б.М.), інші – зосередженістю (Страхов І.В.).
Наведемо ще одне розповсюджене визначення уваги. Увага – це здібність людини зосереджувати свідомість на будь-яких предметах чи явищах. Іншими словами, увага – це процес регуляції інтелектуальної активності, процес, який допомагає функціонувати іншим пізнавальним процесам.
За А.В. Петровським, увага – це зосередженість та направленість активності людини на що-небудь, що має певне значення для неї.