Аксіома про потенційну небезпеку. Класифікація небезпек.

Виходячи з основних задач, головним об'єктом вивчення БЖД є потенційна і реальна небезпека, під якою розуміють явища, процеси, об'єкти, здатні у визначених умовах негативно впливати на природні процеси, що протікають у біосфері і завдавати шкоду здоров'ю людини.

Кожний об'єкт матеріального світу, що містить енергетичні, хімічні чи біологічні активні компоненти характеризується тим чи іншим ступенем небезпеки. Таким чином, ця характеристика є невід'ємною формою їхнього існування. Виходячи з цього, формується аксіома про потенційну небезпеку:

Потенційна небезпека є універсальною властивістю процесу взаємодії людини із середовищем існування на всіх стадіях життєвого циклу.

Аксіома про потенційну небезпеку визначає, що всі дії людини й усі компоненти середовища існування (насамперед технічні і технологічні) крім позитивних властивостей і результатів мають здатність генерувати негативні фактори. Причому, будь-яка нова позитивна дія чи результат предметної діяльності людини неминуче супроводжується виникненням нової потенційної небезпеки чи групи небезпек.

Справедливість аксіоми потенційної небезпеки підтверджена аналізом системи «людина – середовище існування» на всіх етапах її розвитку. Так, на ранніх стадіях розвитку, при відсутності технічних засобів людина відчувала значний вплив небезпек природного походження (підвищена, знижена температура повітря; опади, землетруси, контакти з дикими тваринами і т.п.).

У процесі розвитку системи «людина – середовище існування» до природних небезпек додалися численні небезпеки техногенного походження – вібрація, шум, електромагнітні поля, висока напруга в електричній мережі, збільшення концентрації шкідливих речовин у повітрі, воді, ґрунті і т.п.

Виходячи з того факту, що природа походження небезпек, шкідливий чи небезпечний вплив, який вони наносять, рівень їх локалізації і ряд інших їхніх характеристик відрізняються значною розмаїтістю, у безпеці життєдіяльності розроблений ряд відповідних класифікацій.

Метою цих класифікацій є забезпечення системного підходу до визначення ступеня негативного впливу конкретної потенційної чи реальної небезпеки на людину і біосферу. Класифікація небезпек розроблена на основі положень таксономії.

Таксономія це наука про класифікацію і систематизацію явищ, процесів, об'єктів. Так як небезпека являє собою в більшості випадків комплексне явище, яке має складну ієрархічну структуру, що має багато ознак, таксономування їх виконує важливу роль в організації наукового знання в області безпеки життєдіяльності і тим самим дозволяє розкрити природу небезпеки.

За походженням небезпеки класифікуються на природні, антропогенні й антропогенно-природні.

За природою дії небезпеки поділяються на наступні основні групи: фізичні, хімічні, біологічні, психофізіологічні.

До фізичних небезпек відносяться: шум, вібрація, електромагнітні й іонізуючі випромінювання, параметри мікроклімату (температура, відносна вологість повітря, рухливість повітря), атмосферний тиск, рівень освітленості, запиленість, загазованість повітря, і т.д.

До хімічних небезпек відносяться: отруйні, токсичні речовини у різних фазових станах (газоподібному, рідкому чи твердому).

Біологічні небезпеки – це небезпечні мікро- і макроорганізми, продукти їхньої життєдіяльності і життєдіяльності людей.

Психофізіологічні – статичні і динамічні перевантаження, розумова перенапруга, одноманітність праці, емоційні стреси.

Наступною класифікацією небезпек є поділ за часом прояву негативних наслідків після реалізації небезпеки. Такий підхід дозволяє виділити їх у дві наступні групи: імпульсні та кумулятивні.

Під імпульсними небезпеками розуміють такі, негативний вплив яких на людину і середовище існування виявляється безпосередньо після реалізації небезпеки. Рівень негативних наслідків таких небезпек знижується з плином часу.

Кумулятивні небезпеки характеризуються підвищенням рівня небезпеки в протягом деякого періоду часу після їхньої реалізації.

Небезпеки класифікуються так само за рівнем локалізації. У цьому плані вони поділяються на зв'язані з літосферою, гідросферою, атмосферою, космосом та комплексні.

За наслідками небезпеки класифікуються на такі, котрі викликають стомлення, захворювання, травми, летальні випадки.

За видом шкоди, яка наноситься небезпекою вони поділяються на соціальні, технічні, екологічні і комплексні.

Небезпеки класифікуються також за сферою прояву: виробничі, військові, дорожно-транспортні, побутові, спортивні.

За структурою небезпеки поділяються на прості і похідні, що породжуються впливом простих.

За характером впливу на людину небезпеки розділяються на активні і пасивні.

До пасивних відносяться небезпеки, що активізуються за рахунок енергії дій людини. До них відносяться гострі (колючі і що ріжуть) нерухомі предмети та елементи; нерівності поверхні, по якій переміщається людина; ухили, підйоми, незначне тертя між дотичними поверхнями, однією з яких є частина тіла людини і т.п.

До активних небезпек відносяться такі, котрі реалізуються у результаті вивільнення потенційної енергії об'єктів предметної діяльності людини в природних умовах чи в аварійних, нестандартних ситуаціях.

При вирішенні задач забезпечення безпеки життєдіяльності основним етапом є прогнозування потенційних і аналіз реальних небезпек, що дозволяє оцінити передбачуваний рівень їхнього негативного впливу на людину і навколишнє середовище. У цьому плані розрізняють апріорні й апостеріорні ознаки небезпек.

До першої групи, – апріорних, відносяться ознаки, що зафіксовані і вивчені на основі досвіду реалізованих небезпек. Такі ознаки використовуються для рішення задач попередження і ліквідації наслідків у випадку реалізації конкретної і відомої небезпеки.

Апостеріорні ознаки відносяться до потенційних невідомих чи невивчених небезпек. Вони виявляються в період, що передує реалізації небезпек. Унаслідок цього вони піддаються вивченню і класифікації в період реалізації і постреалізаційний періоди. Після цього дані дають змогу трансформувати апостеріорні ознаки небезпеки в клас апріорних.

Життєдіяльність людини безпосередньо зв'язана з біосферою Землі. Стан біосфери, її екологічних систем, закономірність протікання енергетичних і біохімічних процесів, тобто динамічна рівновага системи «людина – середовище існування» залежить від рівня негативних природних і антропогенних факторів.

Так, концентрація пилу і ступінь загазованості повітря, впливають на інтенсивність припливу сонячної енергії до екологічних систем і механізм фотосинтезу, круговорот хімічних елементів і речовин в екологічній і біохімічній природних системах, що уразливі стосовно впливу таких природних і антропогенних факторів. Зазнав негативного впливу і процес круговороту води в природі в результаті глобальної зміни клімату на Землі.

У результаті інтенсифікації науково-технічного розвитку суспільства слід підкреслити зростання інтенсивності впливу негативних факторів на біосферу Землі, що пов'язано з безупинним зростанням енергетичного рівня антропогенних факторів, а також підвищення рівня природних факторів. При цьому слід зазначити, що підвищення рівня та інтенсивності природних факторів, в основному, пов’язане з діяльністю людини, яка у глобальному масштабі впливає на закономірність протікання природних процесів, які регулюють життєдіяльність біосфери Землі. Цей тезис відноситься, частково, до явища глобального підвищення температури повітря в масштабах Землі, підвищення інтенсивності ультрафіолетової радіації, які змінюють природні, сформовані у процесі еволюції закони розвитку біосфери.

Зміни в характеристиках біосфери викликають адекватну негативну реакцію організму людини. Це пов’язано з тим, що він не пристосований до динаміки наявних змін характеристик біосфери. У зв’язку з таким положенням фізико-хімічні, біологічні процеси, які протікають у організмі людини підлягають підвищеному негативному зовнішньому впливу. Це, логічно, викликає появу нових захворювань, які спостерігаються не тільки у людини, але і в елементах біосфери – її флори та фауни.

Виходячи з вище викладеного можна зробити висновок, що вказані вище глобальні зміни природних факторів викликані діяльністю людини. У зв’язку з тим, що описані зміни характеристик навколишнього середовища знаходяться на рівні інтенсивності природних процесів, логічно їх віднести до групи антропогенно-природних негативних факторів.