- •Одеський національний медичний університет
- •Методичні вказівки
- •Аксіома про потенційну небезпеку. Класифікація небезпек.
- •Концепція ризику. Керування ризиком.
- •Принципи і методи забезпечення безпеки життєдіяльності людини.
- •2.Задача для самоконтролю.
- •Одеський національний медичний університет
- •Методичні вказівки
- •2.Актуальність теми.
- •Класифікація і характеристики середовища життєдіяльності людини
- •Одеський національний медичний університет
- •Методичні вказівки
- •2.Актуальність теми.
- •Одеський національний медичний університет
- •Методичні вказівки
- •2.Актуальність теми.
- •Наслідки забруднення харчових продуктів пестицидами.
- •Одеський національний медичний університет
- •Методичні вказівки
- •2.Актуальність теми.
- •Особливості умов праці медичних працівників терапевтичних спеціальностей.
- •Особливості умов праці медичних працівників профілактичних закладів.
- •Правила техніки безпеки
Одеський національний медичний університет
Кафедра медицини катастроф та військової медицини
Методичні вказівки
з практичного заняття для студентів
Навчальна дисципліна: «Безпека життєдіяльності. Основи охорони праці.»
Тема № 3. «Забезпечення безпеки життєдіяльності людини »
Курс 1 Факультет медичний, стоматологічний, фармацевтичний.
Обговорено та затверджено на
методичній нараді кафедри
« »______________20____р.
Протокол № ____.
Зав. кафедри
доцент____________Майданюк В.П.
Одеса-2017 р.
1.Тема №3. «Забезпечення безпеки життєдіяльності людини» – 2 год.
2.Актуальність теми.
Людство увійшло в складний період історії свого існування,коли воно уже оволоділо величезним науково-технічним потенціалом,але ще не навчилося ним безпечно користуватися. Поширення антропогенного тиску на природу,швидка урбанізація порушили регенераційні механізми у природі та поклали початок її прогресуючому руйнуванню. Це поставило під загрозу здоров’я та життя сучасного і майбутніх поколінь людей,існування всієї людської цивілізації.
Вирішення проблеми захисту навколишнього середовища та здоров’я людини потребує наукового обгрунтування, розробки форм впровадження і досягнення якнайбільшого рівня застосування комплексу заходів для забезпечення БЖД людини. У системі цих заходів першочерговою є необхідність екологічного та валеологічного виховання населення,у тому числі студентів.
Фахова освіта покликана забезпечити майбутнього спеціаліста знаннями,вміннями та навичками безпечної професійної діяльності та формування адаптації,психосоматичної стійкості особистості до впливу небезпечних факторів на основі принципів збереження і зміцнення індивідуального здоров’я відповідно до вимог сьогодення. Важливим заходом є виховання у людей пріоритету здоров’я та мотивації для ведення здорового способу життя.
3. Цілі заняття:
3.1. Загальні цілі:
-Вивчити і засвоїти поняття про здоров’я людини як медико-біологічну і соціальну категорію та її духовний,психічний,фізичний,соціальний аспекти
-Вивчити і засвоїти поняття про індивідуальне здоров’я людини:показники та фактори,що забезпечують стабільність здоров’я .
3.2. Виховні цілі:
- формуванням професійно значущої підструктури особистості;
-формування та виховання у студенті високої патріотичної, правової, психологічної, деонтологічної, екологічної та професійної відповідальності.
3.3. Конкретні цілі:
-Оволодіти методиками розрахунку показників індивідуального здоров’я людини,оцінки адаптаційних можливостей організму,оцінки аеробної вартості
фізичних тренувальних навантажень.
-Опрацювати поняття «здоров’я», «патологія», «валеологія» та «санологія»,сутність і предмет їх вивчення.
3.4. На основі теоретичних знань з теми:
-Вміти побудувати індивідуальну програму здорового способу життя;
-Вміти застосувати систему заходів щодо збереження і підвищення рівня індивідуального здоров’я.
4. Матеріали доаудиторної самостійної підготовки (міждисциплінарна інтеграція).
№№ п.п. |
Дисципліни |
Знати |
Вміти |
1 |
2 |
3 |
4 |
1. |
Попередні дисципліни: 1. біологія, 2. анатомія, 3. біохімія, 4.фізіологія, 5.філософія
|
|
|
2. |
Наступні дисципліни 1.пат.анатомія,пат.фізіологія, 2пропедевтика внутр.хвороб 3.психологія,заг.хірургія |
|
|
3.
|
Внутрішньопредметна інтеграція: Здоров’я людини як медико-біологічна і соціальна категорія та її духовний,психічний,фізичний,соціальний аспекти.
Здоров’я і хвороба,валеологія та санологія,поняття,предмет вивчення,показники індивіду- ального здоров’я людини.
Спосіб життя,його особливості у сучасних умовах,формуван- ня здорового способу життя, вплив на безпеку життєдіяль- ності
|
Знати: Поняття поняття здоров’я людини як медико-біологічну і соціальну категорію та її духовний,психічний,фізичний,соціальний аспекти.
Опрацювати поняття «здоров’я», «патологія», «валеологія» та «санологія»,сутність і предмет їх вивчення. Знати визначення спосіб і здоровий спосіб життя, структуру і кри- терії
|
Вміти: Оволодіти методиками розрахунку показників індивідуального здоров’я людини,оцінки адаптаційних можливостей організму . -Вміти застосувати систему заходів щодо збереження і підвищення рівня індивідуального здоров’я.
Вміти побудувати індивідуальну програму здорового способу життя;
|
5. Зміст теми (текст або тези), граф логічної структури заняття.
Поняття “здоров’я” – це природний стан організму, який характеризується його рівновагою з навколишнім середовищем і відсутністю будь-яких хворобливих змін. Здоров’я людини визначається комплексом біологічних (спадкових і набутих) і соціальних факторів.
Останні мають настільки важливе значення в підтримці стану здоров’я або в появі і розвитку хвороби, що у преамбулі статуту Всесвітньої організації охорони здоров’я записано: “Здоров’я – це стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних вад”. Таке визначення поняття “здоров’я” є найбільш чітким, зрозумілим, повним і вміщує, насамперед, біологічні, соціальні та психологічні аспекти даної проблеми. У своїй книзі «Етюди про моральність. Нооетичний аспект» академік Запорожан розширює це визначення: “Здоров’я - це стан повного фізичного, психічного, духовного і соціального благополуччя, при якому всі органи людини здатні повністю виконувати свої функції, тобто гармонія не тільки всередині організму, але і в суспільстві, і в навколишньому середовищі.»
Виділяють основні аспекти поняття “здоров’я”:
1) біологічний – початкове здоров’я передбачає досконалість саморегуля-ції організму, гармонію фізіологічних процесів як наслідок максимуму адаптації;
2) соціальний – здоров’я є мірою соціальної активності, діяльності відношення людського індивіда до світу;
3) особливий психологічний – здоров’я є відсутність хвороби, але швидше заперечення її у значенні подолання (здоров’я – не тільки стан організму, але й стратегія життя людини).
Біологічні ознаки здоров’я передбачають фізіологічно нормальний стан і функціонування організму, тобто такий стан, за яким фізіологічні і біологічні процеси в організмі підпорядковуються доцільним біологічним процесам. Перші елементи здоров’я передаються дитині від батьків. З розвитком людини до визначеного ступеня змінюється й її здоров’я.
На біологічному рівні здоров’я характеризується нормальною функцією організму на всіх рівнях його організації – організму, органів, гістологічних, клітинних та генетичних структур; нормальною функцією типових фізіологічних і біохімічних процесів; здатністю організму пристосовуватися до умов існування в навколишньому середовищі, що постійно змінюються (адаптація); здатністю підтримувати постійність внутрішнього середовища організму; забезпеченням нормальної і різнобічної життєдіяльності.
Враховуючи, що людина є соціальною істотою, то її здоров’я є мірою соціальної активності, діяльності, відношення людини до світу.
Здоров’я є своєрідним дзеркалом соціально-економічного, екологічного, демографічного і санітарно-гігієнічного благополуччя країни, одним із соціальних індикаторів суспільного прогресу, важливим чинником, який впливає на якість та ефективність трудових ресурсів.
Психологічний рівень здоров’я обумовлений психічними особливостями людини, можливостями забезпечити і подолати хворобу, способом життя і розумінням того, що здоров’я – це не тільки стан організму, але і стратегія життя. Суттєво впливають на здоров’я людини її особливі психічні стани, які не є постійними її якостями, але виникають спонтанно або під впливом зовнішніх факторів (розлад свідомості, зміни настрою, апатія, афектні стани, напруженість тощо).
Поняття «здоров’я людини» можна охарактеризувати такими ознаками:
-нормальна функція організму на всіх рівнях його організації – органів, організму в цілому, гістологічних, клітинних та генетичних структур;
-здатність до повноцінного виконання основних соціальних функцій, участь у соціальній діяльності та суспільно-корисній праці;
-динамічна рівновага організму і його функцій та чинників навколишнього середовища;
-здатність організму пристосовуватися до умов існування в навколишньому середовищі, що постійно змінюється (адаптація), здатність підтримувати нормальну і різнобічну життєдіяльність;
-відсутність хвороби, хворобливого стану або хворобливих змін, тобто оптимальне функціонування організму за відсутності ознак захворювання або будь-якого порушення;
-повне фізичне, духовне, розумове і соціальне благополуччя, гармонійний розвиток фізичних і духовних сил організму.
Усе життя людини проходить у безперервному зв’язку із зовнішнім середовищем, тому здоров’я людини не можна розглядати як щось незалежне, автономне. Воно є результатом дії природних, антропогенних та соціальних чинників і віддзеркалює динамічну рівновагу між організмом і середовищем його існування.
Людина при взаємодії з навколишнім середовищем реагує індивідуально за допомогою фізіологічних реакцій.
У силу загальних соматичних властивостей фізіологічного пристосування організм може адаптуватися або виробити імунітет до найрізноманітніших зовнішніх факторів. Усі люди здатні проявляти необхідну пластичність реакцій у відповідь на зміни зовнішніх умов. Адаптація допомагає підтримувати стійким внутрішнє середовище організму, коли параметри деяких факторів навколишнього середовища виходять за межі оптимальних.
Адаптація залежить від дії факторів навколишнього середовища та індивідуальної чутливості організму. Якщо надходить сигнали про небезпеку і включених механізмів не вистачає, виникає картина стресових захворювань, характерних для нашої цивілізації.
Індивідуальне пристосування до нових умов існування відбувається за рахунок зміни обміну речовин (метаболізму), збереження сталості внутрішнього середовища організму (гомеостазу); імунітету, тобто несприйнятливість організму до інфекційних та неінфекційних агентів і речовин, які потрапляють в організм ззовні чи утворюються в організмі під впливом тих чи інших чинників; регенерації, тобто відновлення структури ушкоджених органів чи тканин організму (загоювання ран і т. ін.); адаптивних безумовних та умовно-рефлекторних реакцій (адаптивна поведінка).
В організмі людини утворюється динамічний стереотип зі збереженням гомеостазу здорової людини, який виробився у процесі еволюційного розвитку в умовах навколишнього середовища. Здоров’я людини, забезпечення її гомеостазу може зберігатися і при деяких змінах параметрів, факторів навколишнього середовища. Такий вплив викликає в організмі людини відповідні біологічні зміни, але завдяки процесам адаптації (пристосування) у здорової людини фактори навколишнього середовища до певних меж дозволяють зберігати здоров’я.
До того часу, доки організм спроможний за допомогою адаптаційних механізмів та реакцій забезпечити стабільність внутрішнього середовища при зміні зовнішнього середовища, він знаходиться у стані, який можна оцінити як здоров’я. Якщо ж організм потрапляє в умови, коли інтенсивність впливу факторів зовнішнього середовища переважає можливості його адаптації, наступає стан, протилежний здоров’ю, тобто хвороба, патологія.
Для правильного розуміння взаємозв’язку між показниками здоров’я і взаємодією чинників навколишнього середовища в системі “людина – здоров’я – середовище” визначається три взаємопов’язані рівні здоров’я: суспільний, груповий та індивідуальний.
Перший рівень – суспільний – характеризує стан здоров’я населення загалом і виявляє цілісну систему матеріальних та духовних відносин, які існують у суспільстві. Другий – групове здоров’я, зумовлене специфікою життєдіяльності людей даного трудового чи сімейного колективу та безпосереднього оточення, в якому перебувають його члени. Третій – індивідуальний рівень здоров’я, який сформовано як в умовах всього суспільства та групи, так і на основі фізіологічних і психічних особливостей індивіда та неповторного способу життя, який веде кожна людина.
Оцінюючи здоров’я, необхідно пам’ятати, що дефіцит здоров’я може проявитися через третій стан, відмінний від понять “здоров’я” і “хвороба”. Він характеризується тим, що організм, здавалося б, здоровий, але працює в зміненому, умовно нормальному на даний час режимі. У цьому стані відзначається невпевненість у самопочутті: немає хвороби, але немає і повного здоров’я. Очевидно, це виникає, коли порушуються чи змінюються зворотні зв’язки у функціонуванні внутрішніх систем організму або в системі взаємодії внутрішніх структур організму і зовнішнього середовища. Третій стан в основному характерний для прояву донозологічних змін в організмі, тобто тих, що передують хворобі. Більше ніж половина людей мають донозологічні прояви, в тому числі як особливі фізіологічні стани. Якщо хвороба триває якийсь обмежений час, то передпатологічний стан, стан непевного здоров’я, напруження адаптації – протягом років, десятиріч, а то й протягом усього життя. У такому стані людина реалізує частину своїх психофізіологічних можливостей і тому нерідко не може досягти головної мети свого життя.
Що ж може служити показниками здоров’я населення? На думку вчених, цілком припустимо використовувати з метою оцінки здоров’я такі демографічні показники, як смертність, дитяча смертність і середня очікувана тривалість життя. Рівень медичних знань і стан охорони здоров’я вважаються найважливішими показниками добробуту та розвитку держави і суспільства. Проте не варто перебільшувати значення медицини, коли мова йде, наприклад, про тривалість життя людини, що, до речі, теж є вагомим показником рівня розвитку кожної держави. За умов розвиненого технічного прогресу на тривалість життя впливають також екологія, якість їжі й пиття, спадковість, спосіб життя людини та інші так звані фактори ризику. Саме від них на 85–90 % залежить тривалість життя, і тільки на 8–10 % цей показник визначається рівнем медицини та охорони здоров’я.
Також враховуються показники фізичного розвитку, інвалідності, захворюваності та захворюваності (туберкульоз, серцево-судинні, шлунково-кишкові, онкологічні захворювання та інше). Як показники стану здоров’я працюючих, найчастіше використовують захворюваність з тимчасовою втратою працездатності.
Фактичне індивідуальне здоров’я оцінюється як стан організму людини, при якому він здатний повноцінно і без шкоди для себе виконувати свої біологічні і соціальні функції. Для людини, залежно від віку, соціальні функції представлені навчанням, трудовою діяльністю і, нарешті, можливістю самостійно забезпечувати своє існування в побутовому плані, тобто обходитись без сторонньої допомоги у побуті. Про стан індивідуального здоров’я людини роблять висновок за даними антропометрії (вимір розмірів тіла – зріст, маса тіла та інші), результатами дослідження деяких фізіологічних показників, оцінка яких проводиться з урахуванням віку, статі, географічних, кліматичних та інших параметрів.
Здоров’я людини залежить від багатьох факторів: кліматичних умов, стану навколишнього середовища, забезпечення продуктами харчування та їх цінності, соціально-економічних умов, а також станом медицини.
Доведено, що приблизно 50 % здоров’я людини визначає спосіб життя.
Спосіб життя людини – це сукупність матеріальних умов, суспільних соціальних установок (культура, освіта, традиції тощо), умов поведінки (включаючи соціально-психологічну та фізіологічну реактивність) особистості і зворотний її вплив на ці умови. Активна участь людини в процесі формування умов життя – обов’язковий елемент поняття “спосіб життя”, так як спосіб життя людини – адекватна реакція на навколишне її середовище в цілому.
Негативними його чинниками є шкідливі звички, незбалансоване, неправильне харчування, несприятливі умови праці, моральне і психічне навантаження, малорухомий спосіб життя, погані матеріальні умови, незгода в сім’ї, самотність, низький освітній та культурний рівень тощо.
Негативно позначається на формуванні здоров’я і несприятлива екологічна обстановка, зокрема забруднення повітря, води, ґрунту, а також складні природнокліматичні умови (внесок цих чинників – до 20 %).
Істотне значення має стан генетичного фонду популяції, схильність до спадкових хвороб. Це ще близько 20 %, які визначають сучасний рівень здоров’я населення.
Безпосередньо на охорону здоров’я з її низькою якістю медичної допомоги, неефективність медичних профілактичних заходів припадає всього 10 % “внеску” на той рівень здоров’я населення, що маємо сьогодні.
Причиною порушення нормальної життєдіяльності організму і виникнення патологічного процесу можуть бути абіотичні (властивості неживої природи) чинники навколишнього середовища. Очевидний зв’язок географічного розподілу низки захворювань, пов’язаних з кліматично-географічними зонами, висотою місцевості, інтенсивністю випромінювань, переміщенням повітря, атмосферним тиском, вологістю повітря тощо.
На здоров’я людини впливає біотичний (властивості живої природи) компонент навколишнього середовища у вигляді продуктів метаболізму рослин та мікроорганізмів, патогенних мікроорганізмів (віруси, бактерії, гриби тощо), отруйних речовин, комах та небезпечних для людини тварин.
Патологічні стани людини можуть бути пов’язані з антропогенними чинниками забруднення навколишнього середовища: повітря, ґрунт, вода, продукти промислового виробництва. Сюди також віднесено патологію, пов’язану з біологічними забрудненнями від тваринництва, виробництва продуктів мікробіологічного синтезу (кормові дріжджі, амінокислоти, ферментні препарати, антибіотики тощо).
Суттєвий вплив на стан здоров’я населення справляють чинники соціального середовища: демографічна та медична ситуації, духовний та культурний рівень, матеріальний стан, соціальні відносини, засоби масової інформації, урбанізація, конфлікти тощо.
Серед факторів, які можуть несприятливо впливати, розрізняють етіологічні, тобто причинні фактори, які безпосередньо обумовлюють розвиток і вираження патологічного процесу (хвороби), і фактори ризику, які не є причиною захворювання, але сприяють, посилюють дію етіологічних факторів. Наприклад, збудники інфекційних хвороб, токсичні речовини, вібрація є причиною певних захворювань – грипу, туберкульозу, отруєння ртуттю, вібраційної хвороби, а зайва маса тіла, паління, малорухливий спосіб життя можуть як збільшити ймовірність захворювань (гіпертонія, ішемічна хвороба серця тощо), тобто впливати на частоту захворювань серцево-судинної системи, так і негативно впливати на їх перебіг, робити менш сприятливий прогноз цих та інших захворювань, які обумовлені дією етіологічних факторів. Так, алкоголь може служити фактором ризику, який посилює несприятливу дію хімічних речовин, що діють на нервову систему, а паління – на речовини, які вражають переважно легені та дихальні шляхи. Неповноцінне харчування (обмаль білків, вітамінів тощо) може служити етіологічним фактором аліментарних розладів і фактором ризику інтоксикацій важкими металами або радіаційного ураження осіб, які стикаються з ними.
Початок ХХІ ст. ознаменувався тим, що внаслідок науково-технічної революції і урбанізації нашої планети навколишнє середовище неухильно погіршується у результаті антропогенної діяльності і люди вже неспроможні адаптуватися до цих швидких і глобальних змін. Велику загрозу для людства несе антропогенне забруднення природного середовища. Хімічне, радіоактивне та бактеріологічне забруднення повітря, води, ґрунту, продуктів харчування, а також шум, вібрація, електромагнітні поля, іонізуючі випромінювання тощо викликають в організмах людей тяжкі патологічні явища, глибокі генетичні зміни. Це призводить до різкого збільшення захворювань, передчасного старіння й смерті, народження неповноцінних дітей.
На фоні дії негативних факторів навколишнього середовища на організм людини виникають такі захворювання, як серцево-судинні хвороби, онкологічні запалення, дистрофічні зміни, алергія, цукровий діабет, гормональні дисфункції, порушення у розвитку плоду, пошкодження спадкового апарату клітини.
Внаслідок катастрофічного погіршення стану навколишнього середовища загальний рівень здоров’я населення України в останні роки різко знизився. Значно збільшилась кількість захворювань: серцево-судинних, особливо інфаркту міокарда, ішемічної хвороби серця, судинних захворювань мозку; органів травлення; рак; бронхіальну астму та цукровий діабет. Порушилися генетичні процеси, народження дітей з різними спадковими хворобами збільшилось у 2–4 рази. Смертність перевищила народжуваність. Україна посіла перше місце у Європі за рівнем дитячої смертності.
Для вирішення проблеми збереження здоров’я та працездатності людини, продовження її життя в масштабах держави створена система охорони здоров’я, яка є сукупністю взаємопов’язаних підсистем: санітарно-профілактичних, лікувально-профілактичних, санітарно-епідеміологічних.
Однією із стратегій системи охорони здоров’я є здійснення первинної профілактики, яка є масовою і ефективною, наприклад, будівництво очисних споруд або відповідні зміни технологічного процесу на підприємствах, які забруднюють атмосферне повітря, призводить до різкого зниження рівня злоякісних новоутворень, хвороб органів дихання, серцево-судинної системи та інших захворювань.
Сутність вирішення цієї проблеми полягає у визначенні форм, методів і засобів профілактики, лікування, реабілітації, а також організації відпочинку людини.
Наукова основа поглядів на збереження здоров'я людини стала закладатися лише в останні два десятиліття. Сформувалися два терміни, які відповідають за змістом двом наукам – санології і валеології. Відмінність цих наук - принципове.
Санологія – вивчає механізми процесів відновлення порушених функцій — одужання від хвороби, травм та інших патологічних станів.
Валеологія – наука про здоров'я, яка вивчає механізм підтримки і збереження стану здоров'я, способи збільшення тривалості життя, збереження працездатності.
Великий внесок у розвиток валеології зробили українські вчені. На початку 60-х років нашого століття львівські медики, професори С. М. Павленко і С. Т. Олійник сформулювали теорію саногенезу і санології (від лат. сано - оздоровлювати, зцілювати та грец. генезис - походження, розвиток і логос - наука, вчення). У 80-х роках ХХ століття київський учений, доктор медичних наук, професор Г. Л. Апанасенко висунув теорію енергетичного забезпечення здоров'я, яка покладена в основу валеологічного визначення здоров'я та багатьох методів валеологічного моніторингу. Валеологічне та гігієнічне виховання довело свою ефективність і важливість у багатьох країнах світу, де впродовж останніх 30 років уроки валеології (англ. health education - навчання здоров'ю) стали обов'язковими у школах США, Канади, Австрії та багатьох інших країн.
Спосіб життя включає основну діяльність людини, куди входять трудова діяльність, соціальна, психо-інтелектуальна, рухова активність, спілкування та побутові взаємовідносини. Спосіб життя - це біологічно соціальна категорія, інтегруюча уявлення про певний тип життєдіяльності людини і характеризується його трудовою діяльністю, побутом, формою задоволення матеріальних та духовних потреб, правилами індивідуальної та громадської поведінки. Іншими словами, спосіб життя - це „обличчя" індивіда, що відображає у той же час рівень суспільного прогресу.
Визначено, що спосіб життя безпосередньо впливає на здоров'я людини, і в той же час умови життя опосередковано здійснюють вплив на стан здоров'я людини.
Від стану здоров'я людини залежить успіх його у навчанні, професійній та творчій діяльності. Той, хто має серйозні відхилення у стані здоров'я, а також веде неправильний спосіб життя, не може у повній мірі реалізувати свої потенційні фізичні та інтелектуальні можливості. На жаль, із усього переліку потреб, задоволення яких лежить в основі людської поведінки, здоров'я знаходиться далеко не на першому місці, хоча за своєю суттю саме воно повинно стати головною потребою. Особливо це стосується дітей та молоді, які поки що не замислюються над проблемою здоров'я (немає потреби у його збереженні та зміцненні) і лише пізніше, втративши його, розпочинають відчувати велику потребу у ньому. Нерідко буває так, що до 30-40 років малорухливого способу життя з переїданнями та шкідливими звичками людина втрачає здоров'я і тоді звертається за допомогою до лікарів.
Давньоримський філософ говорив: „Люди не вмирають. Вони вбивають самі себе".
Загальновідомо, що стан здоров'я залежить від:
-спадковості на 20 %;
-умов навколишнього середовища на 20 %;
-рівня розвитку галузі охорони здоров'я на 10 %;
-способу життя людини на 50 %.
На початку третього тисячоліття, коли у складній екологічній ситуації людина відчуває значне зниження життєвих сил організму, коли більше половини випадків смерті трапляється від серцево-судинних захворювань і людство знаходиться на межі поступового вимирання, необхідно докорінно людям переглянути споживацький підхід до свого здоров'я і переорієнтуватися на ведення здорового способу життя. На превеликий жаль, здоров'я населення України, і зокрема молоді, бажає сьогодні набагато кращого.
Основний показник здоров'я нації - тривалість життя. В Україні, згідно з даними Держкомстату України, тривалість життя у чоловіків 57, a у жінок - 63 роки. Тоді як в економічно розвинених країнах таких як США, Японія, Франція, Норвегія, Швеція, Канада та ін. тривалість життя на 10-15 років більша.
В Україні спостерігається процес депопуляції. Щорічно у нашій країні вмирає майже удвічі більше, ніж народжується. За останні 15 років кількість населення зменшилась більше, ніж на 5 млн. осіб. В останні роки різко зросла захворюваність усіх верств населення, в тому числі на гіпертонію - у 3 рази, стенокардію - 2,4 рази, інфаркт міокарда - на 30 %, більше 670 тис. хворих туберкульозом.
За визначенням ВООЗ, спосіб життя – це спосіб існування, заснований на взаємодії між умовами життя і конкретними моделями поведінки індивіда.
Можна виокремити обставини, що зумовлюють протиріччя між еволюційним розвитком людства і нинішнім способом життя:
-зниження рухової активності сучасної людини нижче рівня, який забезпечує виживання в еволюції організму;
-протиріччя між руховою активністю, яка знижується, і всезростаючим навантаженням на мозок людини, зі зростаючою перенапругою його центральної нервової системи, вищої нервової діяльності та психіки;
-комфортні умови існування зі зниженням функціональних можливостей організму і розвитком детренованості адаптаційних механізмів;
-порушення балансу природних харчових компонентів у бік збільшення у харчуванні питомої ваги ненатуральних і синтезованих речовин.
Хвороби сучасної людини обумовлені насамперед способом життя і повсякденним поводженням. Збільшення очікуваної середньої тривалості життя на 85 % пов’язують не з успіхами медицини, а з поліпшенням умов життя і праці, раціоналізацією життєдіяльності населення. Найбільш повно взаємозв’язок між способом життя і здоров’ям відображається в понятті «здоровий спосіб життя».
Здоровий спосіб життя – це дії, звички, певні обмеження, пов’язані з оптимальною якістю життя, яка охоплює соціальні, розумові, духовні, фізичні компоненти, та, відповідно, із зниженням ризику розвитку захворювань. Здоровий спосіб життя поєднує усе, що сприяє виконанню людиною професійних, суспільних і побутових функцій в оптимальних для здоров’я умовах і виражає орієнтованість особистості в напрямку формування, збереження і зміцнення як індивідуального, так і суспільного здоров’я.
У літературі, рекламі, на рівні побутового спілкування і через інші канали інформації досить часто, на жаль, розглядається і пропонується можливість збереження і зміцнення здоров’я шляхом використання якого-небудь чергового засобу з «чудодійними властивостями» (рухова активність того чи іншого різновиду, біологічно активні харчові домішки, психотренінг, очищення організму) – кількість таких засобів незліченна. Проте, окремі оздоровчі методи та процедури не дають бажаного й стабільного поліпшення здоров’я, тому що не торкаються цілісної психосоматичної структури людини. Прагнення до радикального поліпшення здоров’я за рахунок якого-небудь одного засобу принципово неправильне, оскільки не охоплює всього різноманіття взаємозв’язків функціональних систем, які формують організм людини, і зв’язків самої людини з природними факторами – усього того, що в остаточному підсумку визначає гармонійність її життєдіяльності та здоров’я.
Виходячи з зазначених передумов, структура здорового способу життя повинна включати різноманітні елементи, які стосуються усіх аспектів здоров’я – фізичного, психічного, соціального і духовного.
Здоровий спосіб життя включає наступні основні компоненти:
1.Дотримання правил особистої гігієни (раціональний добовий режим, загартовування організму, догляд за тілом і порожниною рота, використання раціонального одягу і взуття).
2.Раціонально збалансоване харчування.
3.Оптимальний руховий режим (регулярна рухова активність середньої інтенсивності).
4. Відсутність шкідливих звичок.
5. Володіння елементарними методиками самоконтролю. Медичний контроль (профілактичні огляди).
6. Культуру міжособистісного спілкування і поводження в колективі (створення навколо себе і для себе сприятливого психологічного клімату).
7. Психофізичну саморегуляцію організму (уміння протистояти стресу).
8. Статеву культуру.
Здоровий спосіб життя має постійно та цілеспрямовано формуватися упродовж життя людини, а не залежати від обставин і життєвих ситуацій. Тільки у цьому випадку він буде важелем первинної профілактики, зміцнення та формування здоров’я, сприятиме удосконаленню резервних можливостей організму, забезпечуватиме успішне виконання соціальних і професійних функцій, незалежно від політичних, економічних і соціально-психологічних ситуацій. Питання спроможності чи неспроможності вести здоровий спосіб життя – надзвичайно суб’єктивне, тому що воно, перш за все, детерміноване ступенем усвідомлення людиною важливості реальних дій у цьому напрямі. Навіть за відсутності деяких об’єктивних умов (комфортне житло, належне харчування, достатній дохід тощо), особи з високим рівнем свідомості стосовно здорового способу життя прагнуть діяти заради власного здоров’я. І навпаки, за досить оптимальних умов брак особистих стимулів унеможливлює досягнення мети: бути здоровим.
Під загартовуванням розуміють раціональне використання сил природи для підвищення опірності організму шкідливим впливам різних метеорологічних факторів. Саме загартовування дає можливість підвищити стійкість організму до несприятливих умов зовнішнього середовища (холоду, тепла, ультрафіолетових променів) і тим самим уникнути багатьох хвороб, а отже на довгі роки зберегти здоров’я та високу працездатність. Для того, щоб з максимальною ефективністю використовувати фактори навколишнього середовища для оздоровлення організму, необхідно дотримуватись таких визначених принципів і правил:
-Поступове збільшення навантажень та урізноманітнення засобів загартовування.
-Систематичне повторення набутих навичок та удосконалення способів загартовування протягом усього життя.
-Урахування стану здоров’я, індивідуальних особливостей організму, його сприйнятливості до загартовування.
-Виконання процедур загартовування як у спокої, так і під час рухової активності різної інтенсивності.
-У процесі загартовування необхідно здійснювати постійний самоконтроль.
Недотримання принципів загартовування може, з одного боку, спричинитися до марної витрати часу і не дати оптимальних результатів, а з іншого – викликати надто різку реакцію організму. Виконуючи ті чи інші процедури загартовування, необхідно використовувати різноманітні фізичні навантаження, спрямовані на підвищення загальної витривалості, розвиток швидкісно-силових якостей і т. ін. Якщо за певних причин загартовування переривається на 10 днів і більше, продовження його здійснюють з початкового режиму. У разі перерви від 7 до 10 днів у будь-якому режимі загартовування його починають зі зменшених на 2 – 3°С (порівняно з температурою попередніх) холодових процедур.
Процедури загартовування слід проводити мінімум двічі на тиждень. Абсолютних протипоказань до загартовування не існує, оскільки йдеться про оздоровлення організму. Людина повинна загартовуватися протягом усього життя. Отже, важливими є не лише дозування навантажень, але й безперервність загартовування. Тимчасовими протипоказаннями є стани лихоманки, висока температура, гіпертонічний криз, приступ бронхіальної астми, кровотечі, виражені травми, харчова токсикоінфекція.
Різні способи загартовування організму можуть бути застосовані не тільки з профілактичною, але і з лікувальною метою. Однак процедури загартовування з лікувальною метою краще проводити за призначенням лікаря і під його контролем.
Основні види загартовування:
-загартовування повітрям;
-сонячні ванни;
-загартовування водою (обтирання, обливання, душ, купання);
-місцеве загартовування (холодні ванни для ніг, полоскання горла холодною водою, ходіння босоніж);
Досягти належного оздоровчого ефекту від процедур загартовування можливо лише за умови правильного їх застосування.
У житті сучасного суспільства особливо гостро стали проблеми пов'язані з тютюнопалінням, наркоманією та алкоголем. Особливо велике поширення ці шкідливі звички отримали в середовищі молоді. Шкідливі звички чинять негативний вплив на життя суспільства в цілому, а також на життя та діяльність особи окремо. У даний момент ця проблема стала справді глобальною. За статистичними даними поширення шкідливих звичок у великому масштабі пов'язано з нестабільністю політичної та економічної ситуації, з наявністю великої кількості криз та недосконалістю політичного та економічного механізму. Прагнучи втекти від наслідків своєї життєдіяльності і маючи вкрай обмежений вибір шляхів, людина, як правило, обирає адиктивну(від англ. addiction — схильність, згубна звичка) поведінку, яка проявляється у прагненні відійти від реальності з усіма її проблемами шляхом «хімічної» або «нехімічної» зміни свого стану. Звідси зростання наркоманії та алкоголізму, комп’ютерної залежності, які перетворюються на патологічну схильність людини і ведуть до психічних розладів: неврозів, депресії, фобій, акцентуації. Граничне вираження цієї тенденції— збільшення кількості суїцидів.
По відношенню до нашої країни ця проблема особливо актуальна а його коріння ідуть глибоко в історію нашого народу, і поширення її пов'язане також з низькою культурою суспільства. З даною проблемою повинно боротися не тільки суспільство, але й також кожна людина повинна усвідомлювати для себе велику шкоду цих звичок.
Паління є загальновизнаним і достатньо добре вивченим чинником ризику розвитку багатьох хронічних неінфекційних захворювань. Паління вчиняє несприятливий вплив на всі органи і системи організму. Дані багаторічного дослідження серед чоловіків 50-59 років, виконаного Державним науково-дослідним центром профілактичної медицини свідчать, що у курящих смертність від усіх причин збільшується в 1,5 рази, від серцево-судинних захворювань - у 2,3 рази, від раку - у 1,5 рази. Оскільки основний шлях надходження тютюнового диму - інгаляційний, перший удар тютюнового диму приймають на себе органи подиху, носова і ротова порожнина. Ще в минулому сторіччі відзначався вплив тютюнового диму на стан зубів і інших органів порожнини рота. Під впливом паління тріскається зубна емаль, форсується розвиток карієсу зубів. У основі патогенного механізму лежать дії смоли, оксиду вуглецю, температурний вплив, спазми судин. Паління викликає зміни в слині, збільшення її відділення, зниження окисно-відбудовного потенціалу. Під впливом паління зміни дихальних шляхів носять прогресуючий характер, зокрема спостерігається зміна механічних властивостей альвеолярних стінок, втрата еластичності, що веде до розвитку хронічного бронхіту. У 82% випадків хронічного бронхіту головною причиною є паління.
У тих, хто курить виявлене зниження вентиляції легень і, таким чином, постачання організму киснем. При цьому спостерігається два види хронічних поразок легень: одне веде до гіперсекреції слизу, інше - до закупорки дихальних шляхів. Бронхіальна астма у курців може розвитися в результаті підвищеної чутливості до тютюнового диму. Відомо, що майже третина випадків смерті від раку пов'язана з палінням. Розвиток раку легень, порожнини рота, гортані, стравоходу, печінки, підшлункової залози, сечового пузиря зв'язують із палінням. Б.В.Петровський відзначав, що сумарна частота злоякісних поразок у людини прямо пропорційна кількості і тривалості споживання тютюну.
Встановлено, канцерогенний потенціал конденсату тютюнового диму залежить від вмісту нікотину в смолі, поліциклічних ароматних вуглеводнів і специфічних тютюнових нітрозамінів. Ризик занедужати раком порожнини рота в курящих у 4 рази вище, ніж у некурящих.
Паління є одним з самих основних чинників ризику серцево-судинних захворювань як у жінок, так і у чоловіків. Важливу роль у розвитку ураження серцево-судинної системи при палінні грає оксид вуглецю, концентрація якого складає в тютюновому димі біля 40%. У зв'язку з тим, що спорідненість оксиду вуглецю з гемоглобіном у 210 разів більше, ніж кисню, засвоюваність останнього міокардом знижується. Оксид вуглецю, що утримується в тютюновому димі, сприяє підвищенню холестерину в крові і розвитку атеросклерозу.
Нікотин також гальмує панкреатичну секрецію бікарбонату, що призводить до зниження спроможності нейтралізації хлористоводньої кислоти і сприяє розвитку дуоденальних виразок. Встановлено, що паління уповільнює загоєння як шлункових, так і дуоденальных виразк. Чоловіки-курці мають у 2 рази більше шансів померти від виразкової хвороби, чим некурящі.
За даними ВОЗ шкідливий вплив паління матерів під час вагітності позначається на дітях протягом перших 6 років життя. Діти, чиї матері курили по 10 цигарок у день під час вагітності, мали в середньому ріст менше на 1 см і відставали в школі в порівнянні з контрольною групою. Доведено, що в курящих батьків у 2 рази частіше, ніж у некурящих народжуються діти з уродженими пороками розвитку. Діти, що народилися в курящих батьків, характеризуються уповільненням не тільки фізичного, але й інтелектуального розвитку, пізніше починають читати і рахувати. Cлід підкреслити, що стан хворих, що зловживають палінням і страждають захворюваннями різноманітних органів і систем, значно погіршується при одночасному вжитку алкоголю. Сполучення впливу цих двох потужних чинників ризику на людину призводить до більш інтенсивної поразки організму, оскільки паління й алкоголь посилюють негативний вплив один одного на здоров'я.
Думка про те, що звички, що негативно впливають на здоров'я людини, є його особистою справою, глибоко хибна.
Встановлено, що так зване пасивне паління (або примусове) - вдихання забрудненого тютюновим димом повітря, сприяє розвитку в некурящих захворювань, властивих курцям. Ризик, пов'язаний із примусовим палінням, безсумнівно великий. Запалена цигарка є джерелом бічного димового потоку, що діє на навколишніх, змушених вдихати шкідливі речовини. Причому пасивний курець, знаходячись в однім помешканні з активними курцями протягом 1 години, вдихає таку дозу газоподібних складових частин тютюнового диму, що відповідна викурюванню половини цигарки.
Велика частина отруйних речовин, що утримуються в тютюновому димі, потрапляє в повітря при паузах у палінні, ніж при затягуванні. Так у бічному потоці диму утримується в 3, 4 рази більше бензилпропену, ніж в основному потоку. Особливої уваги у цьому відношенні заслуговують канцерогенні нітрозамиіни. У побічному струмені тютюнового диму концентрація летучих нітрозамінів у 50-100 разів вище, ніж в основному струмені.
Найбільш небезпечним з цих сполук є диметилнітрозамін. Жодний вид тварини не може протистояти його канцерогенній дії. У основному він уражає печінку і легені. Виявлено вплив на склад крові, сечі і нервової системи некурящих таких компонентів тютюнового диму, як оксид вуглецю, нікотин, альдегіди, акролеїн. Особливо велику шкоду приносить оксид вуглецю, що, проникаючи через легені в кров, міцно сполучається з гемоглобіном, перешкоджаючи доставці кисню тканинам.
Для скорочення куріння можна застосовувати багато різних заходів, включаючи і строге обмеження місць для куріння, і штрафи, і закони для скарг з боку некурящих, і державні медичні установи, що спеціалізуються на лікуванні цього виду проблеми і т.д. Говорячи про допомогу, можна запропонувати безкоштовне лікування і санаторний відпочинок страждаючим від алергії на тютюн і від зараженості організму продуктами диму сигарет.
Протягом багатьох століть здійснюється пошук найбільш дієвих засобів і способів застереження людей від згубного впливу алкоголю, розробляються різноманітні заходи для усунення численних шкідливих наслідків пияцтва і алкоголізму, і в першу чергу заходів з порятунку, повернення до нормального життя постійно зростаючого числа жертв пристрасті до спиртного - хворих на алкоголізм. Багатовікова історія антиалкогольної боротьби залишила безліч прикладів застосування з цією метою різних заходів. Проте споживання алкоголю продовжувало неухильно зростати, охоплюючи все нові групи і верстви населення. Можна припустити, що неухильне зростання споживання алкогольних напоїв у світі є наслідком, з одного боку, слабкою ефективності використовуваних людством заходів з таким небезпечним соціальним явищем, з іншого - значним посиленням дії причин і умов, що викликають залучення широких мас населення до алкоголю.
Недостатня теоретична розробленість питань, пов'язаних з поширенням алкогольного споживання, однобокість у поясненні причин пияцтва і алкоголізму до недавнього часу чинили негативний вплив на зміст і спрямованість антиалкогольної боротьби, на її стратегію і тактику.
Практика антиалкогольної боротьби показує, що вирішення конкретних питань щодо попередження та витіснення негативних явищ неможливо без глибокого вивчення причин, що викликають споживання спиртних напоїв і що сприяють поширенню пияцтва і алкоголізму. Вони мають підстави і в матеріально-побутовій сфері життя широких верств населення, обумовлюються дією цілого ряду соціально-економічних причин. Окремі аспекти причинного комплексу пияцтва і алкоголізму крім усього іншого пояснюються і несприятливим впливом на людей конкретно-історичної обстановки.
Прикладами таких диспропорцій можуть служити невідповідність між збільшеними розмірами вільного часу і реальними можливостями його розумного використання (неробство), «скочування» по соціальних сходах, безробіття, соціально-економічна нестабільність в державі, війни і т. п.
Розглядаючи роль зазначених соціальних чинників у виникненні пияцтва, слід враховувати, що наявні в житті нашого суспільства об'єктивні труднощі і недоліки самі по собі автоматично його не викликають. Однак вони створюють певні передумови, психологічну схильність до відхилень від норм моралі, в тому числі до вживання алкоголю. На відміну від соціально-економічних факторів причинного комплексу пияцтва соціально-психологічні найчастіше впливають на залучення людей до алкоголю безпосередньо.
Тяжіння людей до алкоголю виникає і у зв'язку з ослабленням стимулів до тих або інших видах життєдіяльності, з втратою почуття власної поваги, авторитету, престижу і т. п. «У людському житті, - зауважує з цього приводу відомий хірург М. М. Амосов, - є ще один сильний стимул - престиж. Людина, яка втратила задоволення від напруги, від високих досягнень у праці, не розраховує на престиж у сфері праці, шукає вихід для утвердження своєї особистості в інших сферах. Виникають пороки, що змінюють психологічну напруженість і створюють ілюзію задоволення ». Поширеним способом ілюзорного самоствердження, на жаль, часто є споживання алкогольних напоїв.
Розгляд причинного комплексу залучення широких мас населення до алкоголю припускає вивчення особистісних характеристик та особливостей індивіда. Без цього важко, наприклад, пояснити далеко не однакову схильність до алкоголю людей, що живуть в порівняно однакових умовах і в рівній мірі відчувають вплив несприятливих об'єктивних чинників. Це дозволяє також відповісти на питання, чому серед систематично вживають алкогольні напої певна частина стає на шлях алкоголізму.
Чи стане людина на шлях зловживання спиртними напоями чи ні, залежить насамперед від рівня його соціального розвитку та характеру життєдіяльності. Сукупність соціальних характеристик людини (громадська активність, професійна діяльність, культурний розвиток, ідейна і моральна зрілість і т. д.), обумовлюючи характер його реакції на дію несприятливих факторів, багато в чому визначає вибір засобів досягнення душевного комфорту.
У той же час, як свідчать результати наукових досліджень, у поширенні алкогольного споживання, особливо в розвитку пристрасті до алкоголю, визначальну роль відіграють і особливості організму людини (спадкова, конституційна, обмінна, психологічні та ін.)
При оцінці ролі біологічного фактора в розвитку алкоголізму слід виходити насамперед із того, що розвиток і прояв психофізіологічних якостей людини, що привертають до вживання алкоголю, у вирішальній мірі залежить від характеру соціальних умов в життєдіяльності людей. Психофізіологічні якості людської істоти є лише матеріальна основа для формування особистості; яким же ця людина стане з точки зору його соціальних якостей - залежить від складних і тривалих взаємодій даної людини з навколишнім його соціальним середовищем.
У науковому трактуванні наркоманія — це хворобливий психічний стан, який зумовлений хронічною інтоксикацією внаслідок зловживання наркотичними речовинами і характеризуються психічною або фізичною залежність від них. Небезпека наркоманії очевидна. Нелегальний обіг наркотичних засобів стає надзвичайно серйозним соціальним чинником, який негативно впливає на стан здоров'я і благополуччя людей, розвиток суспільства загалом. Різко збільшується число осіб, які незаконно вживають наркотики, і пропорційно до цього зростає кількість злочинів на грунті наркоманії. Щодо причин дедалі поширюваної пристрасті до згубного заняття, то тут існує чимало далеко неоднозначних думок. Одні дослідники пояснюють це явище звичайним зацікавленням, бажанням зробити навпаки, інші зупиняються на відсутності тепла, захищеності чи своєрідному способі провести час.
Незважаючи на те, що зловживання наркотиками є однією з найважливіших проблем ХХ століття, досвід вживання людьми наркотичних речовин вимірюється тисячоліттями. За своїм характером людина завжди тягнеться до невідомого. І їй, як свідчить практика, не важко було відкрити таємницю: природа в своїй глибині містить рослини, коріння чи листя яких виділяють соки, що піднімають настрій, надають сил, роблячи життя, хоча й ненадовго, "щасливим". Існує безліч доказів тому, що виробництво, торгівля і споживання наркотичних речовин набрали швидких темпів розповсюдження в глобальних масштабах.
В Україні за останні роки зловживання наркотичними засобами та їх незаконний обіг набули масового характеру. І якщо раніше, в період правління тоталітарного режиму колишнього Союзу ця правда замовчувалася, ховалась під грифом "таємно", то сьогодні ми змушені відверто визнати, що над Україною нависла реальна загроза самознищення нації за допомогою як внутрішніх, так і зовнішніх чинників.
Практика свідчить, що основною сировинною базою наркоманії в Україні є снотворний мак. Споконвіків насіння, на перший погляд, мирної культури використовувалися як продукт харчування. Наркоотруту містить не воно, а головки маку. Не зважаючи на чисельні укази, постанови, інші нормативні акти, які забороняють висівання та вирощування цієї культури, люди свідомо, а чи ні сприяють розповсюдженню наркоманії. Пропорційно збільшуються і осяги вилусення з обігу наркотичних засобів. Якщо, скажімо, в 1996 році в Україні в наркоділків було сконфісковано 38, 2 тонни наркозілля, то зараз ця цифра перевищує 45 тонн. Причому, понад 70% наркозасобів вогтовляєтьмся в державі на основі власної сировини.
Важкі синтетичні наркотики, які виявляються на українській території, як правило, є результатом життєдіяльності міжнародної злочинності. Сьогодні чітко простежується небезпечна тенденція поширення незаконного розповсюдження наркотичних засобів, їх немедичного вживання та зростання кількості хворих наркоманією на Прикарпатті. Тривожна статистика свідчить, що за останні 5 років кількість виявлених злочинів, пов'язаних з наркоманією, зросла більш як у два рази. Основною наркотичною базою для виготовлення наркотичних речовин на Прикарпатті є снотворний мак.
Наркоманія надзвичайно підступна і тяжка хвороба. Вживання наркотиків нищівно руйнує імунітет наркомана, його серцево-судинну систему, внутрішні органи. Бранця "білої смерті" видає зовнішній вигляд: його шкіра, зуби, волосся. Життя наркоманів ділиться на дві фази: перша, в якій знаходяться під дією наркотиків, і друга фаза, коли шукають чергову дозу. Нічим іншим наркоман не може займатися, бо починається жахлива "ломка".
Вихід сьогодні може бути тільки одна: проблеми, пов'язані з наркоманією та алкоголізмом потрібно вирішувати на місцях. Органам охорони здоров'я в територіях потрібно оцінити об'єктивну обстановку і домагатися фінансування з місцевих бюджетів.
Здоров’я є своєрідним дзеркалом соціально-економічного, екологічного, демографічного і санітарно-гігієнічного благополуччя країни, одним із соціальних індикаторів суспільного прогресу, важливим чинником, який впливає на якість та ефективність трудових ресурсів.
Індивідуальне здоров’я абсолютна і непересічна цінність, яка перебуває на найвищому щаблі ієрархічної шкали цінностей, а також у системі таких філософських категорій людського буття, як інтереси та ідеали, гармонія, зміст життя, творча праця, програма та ритм життєдіяльності. Кожен фахівець, кожен член суспільства повинен мати знання про здоров’я як біологічну, духовну, соціальну категорію з метою можливого проведення оцінки та аналізу свого здоров’я, з одного боку, та вирішення поточних і перспективних завдань щодо охорони та зміцнення суспільного здоров’я – з іншого.
Спосіб життя займає перше місце за ступенем впливу на здоров’я населення й індивідуальне здоров’я. Стан здоров’я і типологічні особливості нервової системи індивідуума обумовлюють адекватність діяльності людини в умовах небезпеки.
Водночас наявність шкідливих звичок,недостатня рухова активність,нераціональний режим харчування та інші фактори нездорового способу життя сприяють погіршенню здоров’я ,зниженню функціональних резервів та адаптаційно-компенсаторних можливостей організму. У зв’язку з цим погіршується стан таких важливих психофізіологічних функцій,як швидкість реакції на світлові та звукові подразники,координація рухів,зорова та слухова пам’ять,стійкість і переключення уваги та інш. Людина в такому стані не може адекватно реагувати на небезпеку,що призводить до підвищення вірогідності травмування, аварій, катастроф і навіть смерті.
6. Матеріали методичного забезпечення заняття.
6.1Питання для самоконтролю:
Сутність поняття «здоров’я».
Здоров’я людини як медико-біологічна категорія.
Духовний, психічний, фізичний, соціальний аспекти здоров’я людини.
Здоров’я і патологія.
Валеологія та синологія, визначення, сутність і предмет їх вивчення.
Показники індивідуального здоров’я. Фактори ризику та групи ризику;
Поняття про спосіб життя, його особливості в сучасних умовах. Оздоровчі традиційні і нетрадиційні системи, методи оздоровлення.
Способи загартування організму
Механізм шкідливого впливу на організм людини алкоголю, тютюнопаління і наркотиків. Методи боротьби із шкідливими звичками
6.2. Інформацію, необхідну для формування знань-вмінь можна знайти у підручниках: / надаються основні літературні джерела з позначенням сторінок/:
Основна (базова):
«Безпека життєдіяльності, основи охорони праці.», Київ, ВСВ «Медицина», 2015, за загальною редакцією члена-кореспондента НАМН України, професора О. П. Яворовського, сторінки 86-141;
Безпека життєдіяльності: Навчальний посібник \ За редакцією С.П. Желібо, Львів. Новий світ, 2001 стор. 199 – 235;
Безпека життєдіяльності: Навчальний посібник \ За редакцією Я.І. Бедрій, видавництво «Магнолія», 2006, стор. 226-250.
Додаткова:
Основи екології та охорона навколишнього середовища. Навчальний посібник \ За редакцією В.С. Джигирея, Львів, 1999, стор. 230-240.
Безопастность жизнедеятельности. Учебник для ВУЗов. Под редакцией С.В. Белова Висшая школа, стр. 400-488.
Хижняк М.І., Нагорна А.М. Здоров’я людини та екологія. К.:Здоров’я, 1995 стор.232-235
7. Матеріали для самоконтролю якості підготовки.
А. Питання для самоконтролю:
Завдання для самоконтролю.
1.Скласти таблицю факторів,які впливають на Ваше здоров’я:
сфера впливу факторів;фактори,які зміцнюють здоров’я ;фактори,які
погіршують здоров’я .
2.Розрахувати ідеальну масу Вашого тіла за формулою Мегоні.
Б.Тести для самоконтролю з еталонами відповідей.
1.3а даними ВООЗ здоров'я - це стан повного:
а) фізичного, духовного, економічного благополуччя
б) фізичного, економічного, соціального благополуччя
в) психічного, духовного, біологічного благополуччя
г) духовного, фізичного, соціального благополуччя
д) соціального, економічного, духовного благополуччя
2. Здоров'я- це природний стан організму який характеризується:
а) відсутністю інфекційних захворювань
б) відсутністю будь-яких хворобливих змін
в) відсутністю соматичних захворювань
г) рівновагою з навколишнім середовищем
д) способом життя людини
3. Показниками здоров'я населення є:
а) зріст стоячи
б) об'єм дихання
в) маса тіла
г) захворюваність
д) тривалість робочого дня.
4. Який відсоток на здоров'я людини визначає екологія?
а) 10%
б) 20%
в) 30%
г) 40%
д) 50%
5. Який відсоток на здоров'я людини становить рівень охорони здоров'я?
а) 5%
б) 10%
в) 15%
г) 20%
д) 25%.
6. За останні п'ять років тривалість життя чоловіків в Україні зменшилась до:
а) 66 років
б) 62 років
в) 60 років
г) 59 років
д) 57 років
7. Валеологія - наука про:
а) суспільне здоров'я людини
б) групове здоров'я людини
в) індивідуальне здоров'я людини
г) духовне здоров'я людини
д) благополуччя людини
8. Приблизно 20% любого алкогольного напою абсорбується:
а) в ротовій порожнині
б) в шлунку
в) в 12-палій кишці
г) в кишечнику
д) в печінці.
9. Алкоголь в організмі проявляється наступними ефектами:
а) забезпечує організм енергією за рахунок поживних речовин
б) діє як подразник на ЦНС, пришвидшує її роботу
в) стимулює вироблення сечі
г) покращує роботу печінки
д) знижує апетит
10. Зловживання алкоголю призводить до:
а) підвищення рівня холестерину в крові
б) стійкої гіпотонії
в) гіпертрофії міокарда
г) стимуляції продукції тромбоцитів
д) поліпшення обміну речовин
8.Матеріали для аудиторної самостійної підготовки:
8.1. Перелік навчальних практичних завдань, які необхідно виконати під час практичного (лабораторного) заняття:
1.Ознайомитися з методичними вказівками до цієї теми-конкретними цілями,
теоретичними питаннями,змістом теми;методикою оцінки адаптаційних можли-
востей організму за показниками ІФЗ Р.М.Баєвського(2004);методикою оцінки
аеробної вартості фізичних тренувальних навантажень за критеріями К.Купера;
методикою визначення ідеальної маси тіла людини за формулою Мегоні.Запи-
сати у протокол визначення понять: здоров’я,працездатність,втома,медична
валеологія,синологія,індивідуальне здоров’я ,здоровий спосіб життя.
2.Вирішити ситуаційні задачі.
Задача1
Розрахувати значення в(балах) та дати оцінку рівня соматичного індивідуального здоров’я студента А.за методикою експрес-оцінки Г.Л.Апа-
насенка(2001) на основі таких показників:маса тіла-72 кг,зріст-1,7м,життєва
ємність легень(ЖЄЛ)-3700мл,максимальна сила кисті-69 кг,частота серцевих
скорочень(ЧСС)-64 на хв.;систолічний артеріальний тиск (САТ)-120 мм.рт. ст.,
час відновлення ЧСС після 20 присідань за 30 с-1 хв.
Задача 2
Розрахувати показники індексу функціональних змін(ІФЗ) за методикою
Р.М.Баєвського(2004) студента А. і студента С. та визначити,у якого студента
вищі адаптаційні можливості організму. Показники функціонального стану:
Студент А.:ЧСС-75 на хв.;САТ-130 мм.рт.ст.;діастолічний артеріальний тиск
(ДАТ)-82 мм.рт.ст.;вік-24 роки,маса тіла-72 кг,зріст-175 см.
Студент С.: ЧСС-64 на хв.;САТ-120 мм.рт.ст.;діастолічний артеріальний тиск
(ДАТ)-80 мм.рт.ст.;вік-22 роки,маса тіла-75 кг,зріст-173 см.
Задача3
Розрахувати оптимальну ЧСС та визначити режим тренування для забезпечення аеробного тренувального ефекту фізичних нвантажень за критеріями К.Купера
для чоловіка віком 25 років і для жінки віком 25 років.
9.Тема наступного заняття: «Безпека харчування як складова безпечної життєдіяльності людини ».
10.Завдання для УДРС та НДРС з теми наступного заняття:
«Безпека харчових продуктів: вимоги, ризик та вирішення проблеми»
«Харчові добавки»
«Продовольча безпека як складова економічної безпеки держави»
«Фізіолого-гігієнічні вимоги до організації раціонального харчування людини.»
Методичні рекомендації склав асистент Басюк В.С.
