Принципи і методи забезпечення безпеки життєдіяльності людини.

Відповідно до визначення, поняття принцип – це ідея, основне положення, що реалізується в процесі розробки.

Метод є способом досягнення мети. Причому вибір застосовуваного методу повинний здійснюватися виходячи з загальних закономірностей досліджуваного явища, процесу, події, що впливають на рівень безпеки життєдіяльності людини.

Для організаційної, конструктивної, матеріальної реалізації обраних принципів і методів, з умовою забезпечення безпеки життєдіяльності, використовуються засоби забезпечення безпеки.

Таким чином, принципи, методи і засоби – це логічна послідовність алгоритму забезпечення безпеки життєдіяльності. Вибір їхнього виду залежить від конкретних умов діяльності людини, рівня небезпеки проектованого об'єкта, вартості такого об'єкта і багатьох інших критеріїв. В даний час розроблений ряд принципів забезпечення безпеки. Вони класифікуються по декількох ознаках, наприклад: технічні, організаційні, управлінські.

Класифікація принципів забезпечення безпеки:

Принцип нормування Установлення ГДК (гранично допустимі концентрації), ГДР (гранично допустимі рівні), ГДД (гранично допустимі дози),

Принцип слабкої ланки Штучне введення в об'єкт (систему) додаткового чутливого елемента

Принцип інформації Своєчасна подача інформації, необхідної для правильної реакції персоналу.

Принцип класифікації Поділ об'єкта (системи) на складові, відповідно до потенційних ознак небезпеки.

Принцип, що орієнтує Активність оператора, гуманізація діяльності, деструкція, заміна оператора, класифікація, ліквідація небезпеки, системність, зниження небезпеки

Технічний принцип Блокування, вакуумування, герметизація, захист відстанню, компресія, міцність слабкої ланки, екранування

Організаційний принцип Захист часом, захист інформації, резервування блоків і вузлів, рішення несумісності, підбор кадрів, послідовність дій, ергономічність об'єктів

Управлінський принцип Адекватність, контроль, зворотний зв'язок, відповідальність, плановість, стимулювання, керування, ефективність.

Принцип нормування. Цей принцип полягає у встановленні таких параметрів небезпечних і шкідливих факторів середовища існування, виробничого середовища, дотримання яких забезпечує захист людини від відповідної небезпеки.

Цей принцип реалізується встановленням безпечних гранично допустимих концентрацій шкідливих речовин (ГДК), гранично допустимих викидів (ГДВ), гранично допустимих рівнів шуму, вібрації, випромінювань (ГДР), гранично допустимих доз (ГДД), норм перенесення і підйому ваги, тривалості добової трудової діяльності людини і т.п.

Принцип слабкої ланки. Цей принцип полягає в тім, що в проектовану чи аналізовану систему чи об'єкт із метою забезпечення безпеки вводиться додатковий елемент, який реагує на зміну відповідного параметра системи, тим самим запобігаючи появі конкретної небезпеки.

Цей принцип реалізується, наприклад, введенням у відповідні елементи системи запобіжних клапанів, розривних мембран, захисного заземлення, блискавковідводів, автоматичних вимикачів і т.п.

Принцип інформації. Цей принцип полягає у своєчасній подачі і засвоєнні персоналом інформації, виконання вимог якої забезпечує відповідний рівень безпеки.

Принцип інформації реалізується через навчання, інструктажі, кольори і знаки безпеки, попереджувальні написи, маркірування блоків устаткування й ін.

Принцип класифікації. Цей принцип полягає в поділі об'єкта чи системи на класи і категорії по ознаках, зв'язаних з конкретними небезпеками.

Прикладами реалізації цього принципу є обладнання санітарно-захисних зон, класифікація виробництв (приміщень) по вибухо-пожежній небезпеці і ін.

У виробничому середовищі, яке представляється системою "людина – машина" існують наступні дві характерні зони:

Гомосфера – простір (робоча зона), де знаходиться людина в процесі розглянутої діяльності.

Ноксосфера – простір, у якому постійно існують чи періодично виникають небезпеки, негативні антропогенні фактори.

Виходячи з визначення цих зон, випливає, що сполучення або перетинання простору гомосфери і ноксосфери неприпустимо з позицій безпеки людини.

Забезпечення безпеки досягається наступними трьома основними методами:

Метод А полягає в просторовому і тимчасовому поділі зон гомосфери і ноксосфери. Цей метод може бути реалізований застосуванням засобів дистанційного керування, автоматизації, роботизації виробничих процесів і ін.

Метод Б полягає в нормалізації стану ноксосфери. Він реалізується шляхом виключення небезпек. Так, заходи, що захищають людину від шуму, газу, пилу, небезпеки травмування й інші засоби колективного захисту, є прикладами реалізації цього методу.

Метод В – це комплекс прийомів і засобів, які сприяють адаптації людини до відповідного середовищу і підвищенню його захищеності. Даний метод реалізується професійним навчанням, тренуванням психологічного впливу, застосуванням засобів індивідуального захисту.

У реальних умовах реалізується комбінація розглянутих методів забезпечення безпеки.

Засоби забезпечення безпеки поділяються на дві наступні основні групи:

• засоби колективного захисту (ЗКЗ), які забезпечують нормалізацію умов праці в цілому;

• засоби індивідуального захисту (ЗІЗ), що вирішують задачу нормалізації середовища існування чи виробничого середовища для окремої людини.

У свою чергу засоби колективного захисту й індивідуального захисту підрозділяються на групи в залежності від характеру небезпек, конструктивного виконання, принципів захисту і т.п.

Основи керування безпекою життєдіяльності. Системний аналіз безпеки життєдіяльності.

Основною задачею керування безпекою життєдіяльності є підвищення рівня безпеки чи системи об'єктів. Правильна постановка задачі при розробці проектів вимагає, щоб уже на стадіях проектування об'єкта чи системи були включені елементи, які виключають реалізацію небезпеки. Однак це не завжди можливо. У тому випадку, якщо виявлену небезпеку неможливо виключити цілком, необхідно знизити можливість ризику до припустимого рівня, тобто мінімізувати імовірність появи небезпеки. Досягти цього можливо різними шляхами. Так, наприклад, реальними шляхами керування безпекою життєдіяльності є введення мір таких напрямів:

організаційно-управлінського характеру, у тому числі і контроль за рівнем безпеки;

навчання людей з питань безпеки;

стимулювання безпечної роботи і відповідного поводження;

удосконалювання технічних систем і об'єктів;

розробка і використання спеціальних засобів захисту;

заміна небезпечних операцій іншими – менш небезпечними.

Кожен з перерахованих напрямків має свої переваги і недоліки. Тому на практиці, як правило, для підвищення рівня безпеки об'єкта завжди використовується комплекс цих заходів. Вибір заходів виконується з використанням порівняльного аналізу витрат на заходи й ефектом від рівня зниження збитку, що очікується в результаті їхнього введення.

Такий підхід до рішення задачі зменшення ризику прояви небезпеки називається керуванням ризиком.

Слід зазначити, що описаний підхід до керування ризиком через економічний показник, як і метод установлення гранично допустимих рівнів негативних з урахуванням економічних показників факторів є недостатньо повним.

Важливу роль у цьому випадку грає оцінка ступеня небезпеки процесу, пов'язана з визначенням і контролем ризику в процесі існування об'єкта, роботи виробництва. Виявлену об'єктивну можливість впливу конкретного блоку, технологічної операції на рівень безпеки систем чи об'єктів висувають на перший план при розробці методів і засобів керування безпекою.

Під керуванням БЖД розуміється організований вплив на систему "людина – середовище існування" з метою досягнення заданих позитивних результатів. Керувати БЖД – це значить практично реалізувати можливість переводу об'єкта з одного небезпечного стану в інший – менш небезпечний. При цьому повинні дотримуватися об'єктивної умови економічної і технічної доцільності такої операції.

Задача керування безпекою є багатокомпонентною. У зв'язку з цим для її успішного рішення необхідний системний підхід. У даному випадку вимоги системності полягають у виборі необхідного і достатнього числа компонентів, якими визначається безпека об'єкта.

Принципи системного аналізу полягають у дотриманні наступних основних положень:

Постановка задачі – повинна починатися з виявлення і чіткого формулювання кінцевих цілей. При цьому проблему необхідно розглядати як єдине ціле.

Аналіз альтернативних шляхів досягнення цілей. Вибір найбільш раціонального шляху з технічних, екологічних, економічних і др. позицій.

Аналіз сполучності основної та другорядних цілей. Основним положення, яке повинно виконуватися при цьому є умова, щоб другорядні цілі не знаходились в конфлікті із загальною метою. При цьому мета повинна задовольняти вимогам реальності, предметності, кількісній визначеності, адекватності, необхідній ефективності та ступеню контролюємості.

Перший етап – постановка задачі (етап формувань цілей) є найбільш складним у керуванні безпекою. Він повинний реалізовуватися з використанням принципів системного аналізу. Ціль необхідно розглядати як ієрархічне явище, яке підкоряється конкретній кінцевій меті. Вона підрозділяється на підцілі, що ранжуються по ступені важливості, ступеню впливу на рівень безпеки.

Вимоги безпеки, повинні враховуватися на всіх стадіях циклу, а саме: при науково-дослідній роботі над проектом, розробці наукового проекту, на етапі дослідно-конструкторської роботи, на етапі реалізації проекту, при його іспитах, на стадії виробництва, транспортування, експлуатації, при модернізації і реконструкції об'єкта, його консервації і ліквідації.

Розглядаючи керування, як процес, у загальному випадку можна сформувати наступний алгоритм його реалізації стосовно до безпеки життєдіяльності.

При рішенні задач забезпечення безпеки життєдіяльності, виділяють наступні основні аспекти:

світоглядний;

правовий;

організаційно-оперативний;

технічний;

ергономічний;

екологічний;

фізіологічний;

медичний;

соціальний;

психологічний;

виховний;

економічний.

Відповідно до цих аспектів, існують і відповідні засоби керування БЖД. До них, зокрема, відносяться:

фахова освіта населення;

професійне навчання; професійний добір;

технічні й організаційні засоби колективного захисту, засоби індивідуального захисту;

психологічні впливи на суб'єкти керування;

раціоналізація режимів праці і відпочинку;

виховання культури безпечного поводження;

система заохочень, пільг і компенсацій населенню і працюючим.

Правове забезпечення безпеки життєдіяльності людини.

Становлення суверенної України повинно супроводжуватися створенням безпечного стану довкілля, виробництва, побутових умов для життєдіяльності людини. Основне місце в цьому процесі посідає законодавство у галузі регулювання відносин з охорони здоров’я людини та навколишнього середовища і безпеки в надзвичайних ситуаціях й ситуаціях повсякденного життя, тобто безпеки життєдіяльності. Ці відносини регулюються нормативними актами різної юридичної сили – конституцією, законами, урядовими підзаконними актами, відомчими нормативними актами та нормативними актами місцевих органів влади.

Конституція України проголошує:

– “Кожна людина має невід’ємне право на життя. Кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань” (ст. 27);

– “Кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування. Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя” (ст. 49);

– “Кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди” (ст. 50).

Законодавство щодо безпеки життєдіяльності включає законодавство України: про охорону здоров’я, про охорону праці, про дорожній рух, про цивільну оборону, про охорону навколишнього середовища тощо.

Суспільство і держава відповідальні перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров’я і збереження генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров’я в діяльності держави, поліпшення умов праці, навчання, побуту і відпочинку населення, розв’язання екологічних проблем, удосконалення медичної допомоги і запровадження здорового способу життя.

6. Матеріали методичного забезпечення заняття.

6.1. Завдання для самоперевірки вихідного рівня знань-вмінь .

1) Гіпотези походження людини

2) Біологічні та соціальні ознаки людини

3) Потреби, види і типи діяльності людей

4) Праця – як форма діяльності

5) Роль рецепторів і аналізаторів організму людини в оцінці факторів системи «людина – середовище існування». Закон Вебера – Фехнера

6) Властивості аналізаторів

7) Захисні функції організму людини

8) Психологічні фактори, що визначають особисту безпеку людини

9) Психофізіологічний стан організму. Залежність стану організму від зовнішніх подразників.

10) Раціональні режими праці і відпочинку.

6.2. Інформацію, необхідну для формування знань-вмінь можна знайти у підручниках: / надаються основні літературні джерела з позначенням сторінок/:

Основна (базова):

1. «Безпека життєдіяльності, основи охорони праці.», Київ, ВСВ «Медицина», 2015, за загальною редакцією члена-кореспондента НАМН України, професора О. П. Яворовського, сторінки 27-58.

2. Безпека життєдіяльності: Навчальний посібник \ За редакцією С.П. Желібо, Львів. Новий світ, 2001 стор. 27-46, 52-118.

3. Безпека життєдіяльності: Навчальний посібник \ За редакцією Я.І. Бедрій, видавництво «Магнолія», 2006, стор. 32-95

4. Безпека життєдіяльності:навч.посіб./Л.Е.Піскунова,В.А.Прилипко,

Т.О.Зубок; за ред. Л.Е.Піскунової.-К:ДІА,2010.-с.76-149.

Додаткова:

1. Атаманчук П.С. Мендерецький Безпека життєдіяльності та охорона праці. Навчальний посібник. Кам’янець-Подільський. «Думка», 2010, стор. 152.

7. Матеріали для самоконтролю якості підготовки.

А. Питання для самоконтролю:

1.Завдання для сомоконтролю:

Складіть таблицю із двох колонок;у одній наведіть категорію серйозності

небезпек,а у іншій-шкоду,заподіяну небезпекою.