1.3. Управління інноваціями як сукупність принципів, методів і форм управління інноваційними процесами й інноваційною діяльністю

Основною метою управління інноваціями є забезпечення найбільш ефективних шляхів реалізації інноваційної стратегії фірми (компанії) на окремих етапах її розвитку. У процесі досягнення цієї мети механізми менеджменту спрямовано на рішення таких найважливіших задач:

1. Забезпечення високих темпів розвитку підприємства, її конкурентоздатності за рахунок ефективної інноваційної діяльності.

2. Забезпечення максимізації доходів (прибутків) від інноваційної діяльності.

3. Забезпечення мінімізації ризиків при комерціалізації нововведень.

4. Збереження фінансової стійкості і платоспроможності підприємства при проведенні інноваційної діяльності.

5. Пошук шляхів прискорення реалізації інноваційних проектів. Усі перераховані задачі взаємозалежні і дуже важливі, однак серед них є пріоритетна - забезпечення високих темпів економічного розвитку підприємства, конкурентоздатності при достатній її фінансовій стійкості у процесі цього розвитку, а не максимізації доходу (прибутку) від інноваційної діяльності, як стверджується в багатьох публікаціях.

З урахуванням задач, які стоять перед управлінням інноваціями, на рівні підприємства визначаються його функції, основними з яких є такі:

1. Дослідження зовнішнього інноваційного середовища, прогнозування розвитку науки і техніки. У процесі реалізації цієї функції досліджується правове поле інноваційної діяльності (у цілому і у розрізі окремих видів нововведень); аналізується поточна кон'юнктура відповідного ринку, фактори, що її визначають, і складається прогноз.

2. Розробка стратегії інноваційної діяльності має на увазі формування системи цілей інноваційної діяльності виходячи із загальної стратегії компанії і прогнозу кон'юнктури ринку. Крім того, визначаються пріоритетні задачі, які розв'язуються у найближчий період. Сюди ж необхідно віднести прогнозування потреби у ресурсах усіх видів для здійснення інноваційної діяльності.

3. Пошук і відбір інноваційних проектів. У процесі реалізації цієї функції вивчається поточна пропозиція на інноваційному ринку, відбираються ті, що найбільш відповідають загальній стратегії фірми, проводиться їх експертиза, розраховується ефективність, на основі якої ранжуються розглянуті варіанти.

4. Формування портфеля інновацій.

5. Поточне планування та оперативне управління реалізацією окремих інноваційних програм і проектів припускає розробку системи планів, серед яких значне місце посідають календарні плани і бюджети окремих проектів.

6. Організація моніторингу реалізації окремих інноваційних програм і проектів відбувається за допомогою системи показників і виявлення причин їх відхилень від нормального рівня.

7. Підготовка рішень про вихід з неефективних інноваційних програм (проектів) базується на аналізі зовнішнього середовища і внутрішніх можливостей підприємства.

Діяльність підприємства, пов'язана з науково-технічними розробками, інженерною підготовкою виробництва до переходу на новий продукт чи технологію, а також інвестуванням нововведень, визначається як інноваційна діяльність.

До інноваційної діяльності також відносять роботи тривалого характеру зі створення і реалізації інноваційних проектів за участю проектних інститутів та наукових центрів у масштабах регіонів, галузей чи країни.

Такі проекти зумовлюють вибір варіанта стратегії розвитку, найбільш прийнятного з погляду економічної вигоди для організації. Стратегічне інноваційне мислення одержує все більшу підтримку, оскільки досвід показує його більш високу ефективність в умовах швидких змін, особливо технологічних, коли рівень передбачуваності дуже низький. Специфіка інноваційного менеджменту полягає в особливостях управління інноваційним потенціалом, що наявний у тій чи іншій організації, у рамках функціональних аспектів управління (планування, організація, мотивація, контроль і т.п.).

Інноваційний потенціал - це здатність господарства (взагалі) чи суб'єкта господарювання (зокрема) виробляти нову, наукомістку продукцію, що відповідає вимогам ринку (особливо світового). Він містить у собі:

– виробничі потужності для виробництва засобів виробництва;

– професійний і науково-технічний склад персоналу;

– потужності експериментальної бази, пов'язаної з підготовкою нового виробництва;

– інструмент і оснащення для проведення наукомістких операцій;

– можливості впровадження нововведень і його контролю.

Управління інноваціями створює для суб'єкта господарювання, що виступає як носій інновації, сприятливі і вигідні конкурентні переваги. Вирвавши ресурси з рутинного кругообігу, підприємець використовує їх новим способом. При цьому може бути не менше п'яти можливих різновидів нововведень:

– створення нового товару (послуги);

– створення нового способу виробництва:

– відкриття нового ринку збуту;

– застосування нового джерела чи виду сировини, енергії;

– введення нових принципів організації діяльності фірми.

Інноваційний менеджмент має гарантувати ефективне використання інновацій і напрямків підвищення ефективності функціонування та розвитку організацій у ринковому середовищі. Основними підсистемами інноваційного менеджменту являється:

– аналіз;

– прогнозування;

– планування (стратегічне, поточне, оперативне);

– організація;

– мотивація;

– облік;

– контроль;

– координація;

– регулювання;

– керівництво.

Конкретний склад цих підсистем інноваційного менеджменту залежить від рівня управління: держава, регіон, конкретне підприємство. Здійснення інноваційного менеджменту у цілому включає:

– розробку планів та програм інноваційної діяльності;

– нагляд за розробкою нової продукції та технології, її впровадження;

– розгляд програм розробки нової продукції та технології;

– забезпечення єдиної інноваційної політики та координації;

– забезпечення фінансовими та матеріальними ресурсами програмної інноваційної діяльності;

– затвердження тимчасових цільових груп для комплексного вирішення інноваційних проблем – від ідеї до серійного виробництва продукції.

Таким чином, ключову роль в ініціації інноваційних процесів відіграє наукова сфера, яка регулюється Законом України "Про основи державної політики в сфері науки і науково-технічної діяльності". Він визначає:

– роль держави в розвитку науки і техніки, використанні науково-технічних результатів для перетворення суспільного виробництва та задоволення потреб людей;

– основні цілі, напрями та принципи державної науково-технічної політики;

– форми та методи державного регулювання в науково-технічній сфері;

– повноваження державних органів у здійсненні науково-технічної політики;

– економічні та правові гарантії розвитку науково-технічної діяльності.

Інновації на сучасному етапі розвитку економіки стають головним засобом збереження конкурентоспроможності і невід'ємною частиною підприємницької діяльності. Управління нововведеннями здійснюється паралельно з управлінням діючим традиційним виробництвом. Але методи управління інноваціями відрізняються від методів управління традиційним виробництвом, оскільки інноваційні процеси спрямовані на створення продуктів, що раніше не існували, якісне оновлення виробничих сил та виробничих відносин.

Слід враховувати, що час постійно знецінює існуючі продукти та технології, тому для уникнення технологічного відставання нововведення слід прогнозувати і займатися ними постійно, а не тільки тоді, коли настають критичні обставини. Продуктові, технологічні та організаційні нововведення взаємопов'язані, тому впроваджувати їх треба комплексно. Отже, головними принципами управління нововведеннями є:

– безперервне прогнозування інноваційної ситуації;

– динамічне попередження технологічного відставання;

– системне впровадження нововведень у взаємопов'язаних сферах підприємницької діяльності;

– поєднання інвестицій з інноваціями;

– поєднання фінансового та інженерного аналізу результативності нововведень.

Якщо гроші на нововведення взято з бюджетних коштів, будь-які нововведення з мінімальним прибутком підприємству вигідні. В умовах самофінансування гроші для реалізації НТД беруться з обігових коштів підприємства, тому інноваційний менеджер повинен шукати переконливі аргументи, обґрунтовувати необхідність нововведень та відповідних капітальних вкладень у майбутній розвиток підприємства для збереження ним гідного місця на ринку товарів і послуг.