- •Конспект лекцій
- •Тема 1 Сутність понять управління інноваціями (4 години)
- •1.1. Основні терміни та визначення управляння інноваціями
- •1.2. Класифікація новацій, інноваційних процесів
- •1.3. Управління інноваціями як сукупність принципів, методів і форм управління інноваційними процесами й інноваційною діяльністю
- •1.4. Особливості прийняття рішень в управлінні інноваціями
- •(4 Години)
- •2.1 Сутність понять «інноваційний процес» та «інноваційна діяльність»
- •2.2 Етапи інноваційного процесу на макро- та мікрорівні
- •2.3 Особливості фундаментальної наукової діяльності, прикладних науково-дослідних розробок, проектно-конструкторських і науково-технічних робіт, виробничої інноваційної діяльності
- •2.4 Оцінка факторів впливу зовнішнього та внутрішнього середовища на інноваційну діяльність організації
- •Pest-аналіз на прикладі пат кб «приватбанк»
- •Тема 3: Державна підтримка інноваційних процесів
- •3.1. Роль держави у забезпеченні інноваційних процесів
- •3.2 Інновації як фактор економічного зростання
- •Тема 4 Організаційні форми інноваційної діяльності (4 години)
- •4.1 Зміст понять «бізнес-інкубатор», «технопарк», «технополіс»
- •Технопарк
- •Технополіс
(4 Години)
2.1 Сутність понять «інноваційний процес» та «інноваційна діяльність».
2.2 Етапи інноваційного процесу на макро- та мікрорівні
2.3 Особливості фундаментальної наукової діяльності, прикладних науково-дослідних розробок, проектно-конструкторських і науково-технічних робіт, виробничої інноваційної діяльності.
2.4 Оцінка факторів впливу зовнішнього та внутрішнього середовища на інноваційну діяльність організації.
2.1 Сутність понять «інноваційний процес» та «інноваційна діяльність»
Згідно з Законом України «Про інноваційну діяльність» інноваційна діяльність – це діяльність, спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробку, випуск на ринок нових конкурентоспроможних товарів і послуг.
Об'єктом інноваційної діяльності є інновації (нововведення; лат. novo – змінювати, оновлювати). Це новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що суттєво поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери.
Отже, інноваційними продуктами можуть бути визнані:
інноваційні програми і проекти;
нові знання та інтелектуальні продукти;
виробниче обладнання і процеси;
інфраструктура виробництва і підприємництва;
організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що відчутно поліпшують структуру і якість виробництва і (або) соціальної сфери;
сировинні ресурси, засоби їх видобування і переробки;
товарна продукція;
механізми формування споживчого ринку і збуту товарної продукції.
Суб'єкти інноваційної діяльності – фізичні або юридичні особи, які провадять інноваційну діяльність і (або) залучають майнові та інтелектуальні цінності, вкладають власні чи позичені кошти в реалізацію інноваційних проектів.
Усе різноманіття господарських систем, які беруть участь в інноваційному процесі, можна подати у вигляді чотирьох найбільш типових груп.
Група І. Державні господарські системи й управлінські органи:
– державні органі (міністерства, комітети, відомства і т. д.);
– регіональні і (частково) муніципальні органи управління;
– великі державні підприємства;
– міждержавні спільні органи управління, підприємства й організації;
– державні науково-дослідні інститути, конструкторські бюро, проектно-конструкторські, проектно-технологічні та інші організації, а також аналогічні об'єкти, що є власністю держави і місцевих органів самоврядування.
Група ІІ. Некомерційні безприбуткові наукові і навчальні бюджетні організації:
– установи Національної академії наук України, їх відділення і філії, центри, лабораторії, інститути фундаментальних досліджень;
– державні наукові центри і регіональні бюджетні наукові центри;
– академічні і галузеві (міжгалузеві) технополіси, експериментальні бази, лабораторії та полігони;
– установи, організації науково-технічної інфраструктури (інформаційні служби, бібліотеки, банки даних та ін.);
– державні і регіональні університети, вищі заклади освіти, навчальні центри, організації підвищення кваліфікації кадрів.
Група ІІІ. Підприємницькі господарські системи, які функціонують, як правило, на принципах самооплатності:
– транснаціональні і міждержавні спільні підприємницькі структури (компанії, акціонерні товариства і т. д.);
– об'єднання, концерни, синдикати;
– промислово-фінансові групи, холдинги;
– корпорації та фірми;
– державно-підприємницькі змішані компанії (акціонерні товариства);
– приватні підприємства;
– комерційні організації, що надають послуги підприємницьким структурам у сфері інноваційної діяльності (консалтинг, лізинг, маркетинг, інжиніринг, реклама, аудиторство, підготовка і перепідготовка кадрів, бізнес- інкубатори, інформаційне забезпечення, банківські послуги, страхування), а також різні комерційні підприємства ринкової інфраструктури.
Група IV. Позабюджетні некомерційні безприбуткові організації:
– державні і регіональні інноваційні, екологічні, інвестиційні та інші фонди;
– громадські організації, творчі суспільства, союзи промисловців, товаровиробників та інші, що фінансуються за рахунок членських внесків і коштів спонсорів;
– некомерційні кооперативи і ін.;
– благодійні організації, що використовують засоби спонсорів.
Об'єкти, які належать до кожної з перерахованих груп, можуть тією чи іншою мірою брати участь в інноваційній діяльності на одному або одночасно на кількох рівнях багаторівневої моделі. Можливі відмінності в обсягах і формах їх участі можуть бути пов'язані з певними факторами: організаційно-правовими формами господарювання, галузевою належністю, масштабами і кінцевими цілями діяльності, рівнем самостійності або рамками підпорядкованості, джерелами ресурсів, формами і методами державного та непрямого регулювання.
На підставі вітчизняного і зарубіжного досвіду можна стверджувати, що для інноваційних господарських систем, представлених у першій і другий групах, найбільш характерним є використання таких методів регулювання, як державні цільові програми і плани, повне і змішане бюджетне фінансування, матеріально-технічне постачання, державний контроль і ін. Функціонування інноваційних господарських систем третьої групи повинно ґрунтуватись на активнішій ролі таких важелів ринкового саморегулювання, як ціни, акціонерний капітал, кредити, дивіденди та ін. Держава тут може впливати через фінансово-ресурсні підтримки, дотації, податкові та інші пільги. Суб'єкти четвертої групи, використовуючи суспільну основу, некомерційні важелі, безумовно, можуть брати активну участь, приносити відчутну користь у здійсненні інноваційної діяльності на різних рівнях.
Ширшим за поняття «інноваційна діяльність» є поняття «інноваційний процес».
В основі інноваційного процесу лежить створення, упровадження і поширення інновацій, необхідними властивостями яких є науково-технічна новизна, практичне їх застосування і комерційна реалізованість з метою задоволення нових суспільних потреб.
Інноваційний процес є процесом появи нововведень, їх освоєння, а також процесом їх поширення в галузях народного господарства і промисловості. Інноваційний процес – комплексний, керований процес, спрямований на створення, упровадження і використання принципово нової або модифікованої новини, що задовольняє конкретні суспільні потреби і дає економічний, технічний або соціальний ефект.
Виділяють такі форми інноваційного процесу: простий внутрішньоорганізаційний (натуральний), простий міжорганізаційний (товарний), розширений.
Простий внутрішньоорганізаційний (натуральний) інноваційний процес припускає створення і використання нововведення усередині однієї і тієї ж організації. При простому міжорганізаційному (товарному) інноваційному процесі інновація є предметом купівлі-продажу між творцями (виробниками) і споживачами інновацій. Розширений інноваційний процес припускає подальше поширення інновацій за рахунок появи нових виробників нововведень.
На думку А. Пригожина, «нововведення – це процес, тобто перехід певної системи з одного стану в інший». Інноваційний процес має чітку орієнтацію на кінцевий результат прикладного характеру, який забезпечує певний технічний і соціально-економічний ефект.
Інноваційний процес можна розглядати як комплекс послідовних дій, унаслідок яких новація розвивається від ідеї до конкретного продукту і поширюється під час практичного використання.
Перебіг інноваційного процесу, як і будь-якого іншого, визначається складною взаємодією багатьох чинників. Успіх на цьому шляху залежить від управлінського механізму, який об'єднує в єдиний потік витоки наукової ідеї, її розроблення, упровадження результату у виробництво, реалізацію, поширення і споживання. На розвиток інноваційного процесу впливають:
1. стан зовнішнього середовища, у якому він проходить (тип ринку, характер конкурентної боротьби, практика державного регулювання, рівень освіти, організаційні форми взаємодії науки і виробництва тощо);
2. стан внутрішнього середовища окремих організаційних і господарських систем (фінансові та матеріально-технічні ресурси, застосування технологій, зв'язки з зовнішнім середовищем та ін.);
3. специфіка самого інноваційного процесу як об'єкта управління.
Ефективність інноваційного процесу визначається лише після впровадження інновації, коли з'ясовується, у якій мірі вона задовольняє потреби ринку. Важливе значення при цьому має інструмент моделювання. Модель інноваційного процесу дає змогу виділити в інноваційній діяльності окремі складові, відкриваючи тим самим можливість наскрізного планування інновації за стадіями, з урахуванням кон'юнктурних змін.
На відміну від науково-технічного прогресу інноваційний процес не завершується тільки впровадженням новації (техніки, технології, продукту) у виробництво, а має неперервний характер, оскільки «з поширенням (дифузією) інновація вдосконалюється, стає ефективнішою, набуває нових споживчих якостей. Це відкриває для неї нові можливості застосування, нові ринки, а відповідно, і нових споживачів, котрі сприймають даний продукт, технологію або послугу як нові саме для себе».
Таким чином, інноваційний процес можна вважати засобом задоволення суспільних потреб на основі впровадження досягнень науки і технології.
Інноваційний процес охоплює невиробничу сферу, сферу матеріального виробництва і експлуатації. Він є системою етапів, стадій та видів робіт, і тому має складну структуру.
Інноваційний процес – системна організована сукупність послідовно здійснюваних видів продуктивної діяльності. З точки зору предметно-результативного змісту видів діяльності інноваційний процес поділяється на наступні типові етапи, для кожного з яких характерний специфічний набір організаційно-технічних і економічних операцій.
1. Виникнення ідеї – усвідомлення необхідності і можливості створення науково-технічного або іншого виду (організаційного, економічного) нововведення;
2. Формування «портфеля ідей»;
3. Організація відбору пріоритетних ідей;
4. Проведення наукових досліджень і розробок, спрямованих на апробацію (випробування) ідей;
5. формування «портфеля» досліджень та розробок, проведення робіт з відбору і розподілу ресурсів між напрямками;
6. Виконання досліджень і розробок за обраними напрямками;
7. Формування «портфеля» дослідно-конструкторських робіт і проведення робіт з відбору і розподілу ресурсів між проектами нововведень;
8. Відбір проектів нововведень для його освоєння у виробництві;
9. Створення промислового зразка нововведення і його освоєння у виробництві;
10. Серійне виробництво нововведення і його поширення на ринку;
11. Модернізація виробництва і самого нововведення шляхом локальних інновацій, орієнтованих на поліпшення споживчих властивостей і зменшення собівартості його виробництва (зниження вартості одиниці споживчих властивостей);
12. Вичерпання технологічних можливостей нововведення і зниження масштабів його застосування.
Інноваційний процес – це не тільки складний, але і взаємопов'язаний процес створення інновацій з використанням сукупності системи знань, наукової і маркетингової діяльності; сукупності засобів праці, що полегшують людську працю і роблять її продуктивнішою (техніка, прилади, устаткування, організація виробництва).
Інноваційний процес – це комплекс різних послідовних видів діяльності на основі поділу і кооперації праці – від одержання нового теоретичного знання до використання створеного на його основі товару споживачем.
