Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
2015_КЛ_Управління інноваціями.doc
Скачиваний:
2
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
625 Кб
Скачать
☆

(4 Години)

2.1 Сутність понять «інноваційний процес» та «інноваційна діяльність».

2.2 Етапи інноваційного процесу на макро- та мікрорівні

2.3 Особливості фундаментальної наукової діяльності, прикладних науково-дослідних розробок, проектно-конструкторських і науково-технічних робіт, виробничої інноваційної діяльності.

2.4 Оцінка факторів впливу зовнішнього та внутрішнього середовища на інноваційну діяльність організації.

2.1 Сутність понять «інноваційний процес» та «інноваційна діяльність»

Згідно з Законом України «Про інноваційну діяльність» інноваційна діяльність – це діяльність, спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробку, випуск на ринок нових конкурентоспроможних товарів і послуг.

Об'єктом інноваційної діяльності є інновації (нововведення; лат. novo – змінювати, оновлювати). Це новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що суттєво поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери.

Отже, інноваційними продуктами можуть бути визнані:

  1. інноваційні програми і проекти;

  2. нові знання та інтелектуальні продукти;

  3. виробниче обладнання і процеси;

  4. інфраструктура виробництва і підприємництва;

  5. організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що відчутно поліпшують структуру і якість виробництва і (або) соціальної сфери;

  6. сировинні ресурси, засоби їх видобування і переробки;

  7. товарна продукція;

  8. механізми формування споживчого ринку і збуту товарної продукції.

Суб'єкти інноваційної діяльності – фізичні або юридичні особи, які провадять інноваційну діяльність і (або) залучають майнові та інтелектуальні цінності, вкладають власні чи позичені кошти в реалізацію інноваційних проектів.

Усе різноманіття господарських систем, які беруть участь в інноваційному процесі, можна подати у вигляді чотирьох найбільш типових груп.

Група І. Державні господарські системи й управлінські органи:

– державні органі (міністерства, комітети, відомства і т. д.);

– регіональні і (частково) муніципальні органи управління;

– великі державні підприємства;

– міждержавні спільні органи управління, підприємства й організації;

– державні науково-дослідні інститути, конструкторські бюро, проектно-конструкторські, проектно-технологічні та інші організації, а також аналогічні об'єкти, що є власністю держави і місцевих органів самоврядування.

Група ІІ. Некомерційні безприбуткові наукові і навчальні бюджетні організації:

– установи Національної академії наук України, їх відділення і філії, центри, лабораторії, інститути фундаментальних досліджень;

– державні наукові центри і регіональні бюджетні наукові центри;

– академічні і галузеві (міжгалузеві) технополіси, експериментальні бази, лабораторії та полігони;

– установи, організації науково-технічної інфраструктури (інформаційні служби, бібліотеки, банки даних та ін.);

– державні і регіональні університети, вищі заклади освіти, навчальні центри, організації підвищення кваліфікації кадрів.

Група ІІІ. Підприємницькі господарські системи, які функціонують, як правило, на принципах самооплатності:

– транснаціональні і міждержавні спільні підприємницькі структури (компанії, акціонерні товариства і т. д.);

– об'єднання, концерни, синдикати;

– промислово-фінансові групи, холдинги;

– корпорації та фірми;

– державно-підприємницькі змішані компанії (акціонерні товариства);

– приватні підприємства;

– комерційні організації, що надають послуги підприємницьким структурам у сфері інноваційної діяльності (консалтинг, лізинг, маркетинг, інжиніринг, реклама, аудиторство, підготовка і перепідготовка кадрів, бізнес- інкубатори, інформаційне забезпечення, банківські послуги, страхування), а також різні комерційні підприємства ринкової інфраструктури.

Група IV. Позабюджетні некомерційні безприбуткові організації:

– державні і регіональні інноваційні, екологічні, інвестиційні та інші фонди;

– громадські організації, творчі суспільства, союзи промисловців, товаровиробників та інші, що фінансуються за рахунок членських внесків і коштів спонсорів;

– некомерційні кооперативи і ін.;

– благодійні організації, що використовують засоби спонсорів.

Об'єкти, які належать до кожної з перерахованих груп, можуть тією чи іншою мірою брати участь в інноваційній діяльності на одному або одночасно на кількох рівнях багаторівневої моделі. Можливі відмінності в обсягах і формах їх участі можуть бути пов'язані з певними факторами: організаційно-правовими формами господарювання, галузевою належністю, масштабами і кінцевими цілями діяльності, рівнем самостійності або рамками підпорядкованості, джерелами ресурсів, формами і методами державного та непрямого регулювання.

На підставі вітчизняного і зарубіжного досвіду можна стверджувати, що для інноваційних господарських систем, представлених у першій і другий групах, найбільш характерним є використання таких методів регулювання, як державні цільові програми і плани, повне і змішане бюджетне фінансування, матеріально-технічне постачання, державний контроль і ін. Функціонування інноваційних господарських систем третьої групи повинно ґрунтуватись на активнішій ролі таких важелів ринкового саморегулювання, як ціни, акціонерний капітал, кредити, дивіденди та ін. Держава тут може впливати через фінансово-ресурсні підтримки, дотації, податкові та інші пільги. Суб'єкти четвертої групи, використовуючи суспільну основу, некомерційні важелі, безумовно, можуть брати активну участь, приносити відчутну користь у здійсненні інноваційної діяльності на різних рівнях.

Ширшим за поняття «інноваційна діяльність» є поняття «інноваційний процес».

В основі інноваційного процесу лежить створення, упровадження і поширення інновацій, необхідними властивостями яких є науково-технічна новизна, практичне їх застосування і комерційна реалізованість з метою задоволення нових суспільних потреб.

Інноваційний процес є процесом появи нововведень, їх освоєння, а також процесом їх поширення в галузях народного господарства і промисловості. Інноваційний процес – комплексний, керований процес, спрямований на створення, упровадження і використання принципово нової або модифікованої новини, що задовольняє конкретні суспільні потреби і дає економічний, технічний або соціальний ефект.

Виділяють такі форми інноваційного процесу: простий внутрішньоорганізаційний (натуральний), простий міжорганізаційний (товарний), розширений.

Простий внутрішньоорганізаційний (натуральний) інноваційний процес припускає створення і використання нововведення усередині однієї і тієї ж організації. При простому міжорганізаційному (товарному) інноваційному процесі інновація є предметом купівлі-продажу між творцями (виробниками) і споживачами інновацій. Розширений інноваційний процес припускає подальше поширення інновацій за рахунок появи нових виробників нововведень.

На думку А. Пригожина, «нововведення – це процес, тобто перехід певної системи з одного стану в інший». Інноваційний процес має чітку орієнтацію на кінцевий результат прикладного характеру, який забезпечує певний технічний і соціально-економічний ефект.

Інноваційний процес можна розглядати як комплекс послідовних дій, унаслідок яких новація розвивається від ідеї до конкретного продукту і поширюється під час практичного використання.

Перебіг інноваційного процесу, як і будь-якого іншого, визначається складною взаємодією багатьох чинників. Успіх на цьому шляху залежить від управлінського механізму, який об'єднує в єдиний потік витоки наукової ідеї, її розроблення, упровадження результату у виробництво, реалізацію, поширення і споживання. На розвиток інноваційного процесу впливають:

1. стан зовнішнього середовища, у якому він проходить (тип ринку, характер конкурентної боротьби, практика державного регулювання, рівень освіти, організаційні форми взаємодії науки і виробництва тощо);

2. стан внутрішнього середовища окремих організаційних і господарських систем (фінансові та матеріально-технічні ресурси, застосування технологій, зв'язки з зовнішнім середовищем та ін.);

3. специфіка самого інноваційного процесу як об'єкта управління.

Ефективність інноваційного процесу визначається лише після впровадження інновації, коли з'ясовується, у якій мірі вона задовольняє потреби ринку. Важливе значення при цьому має інструмент моделювання. Модель інноваційного процесу дає змогу виділити в інноваційній діяльності окремі складові, відкриваючи тим самим можливість наскрізного планування інновації за стадіями, з урахуванням кон'юнктурних змін.

На відміну від науково-технічного прогресу інноваційний процес не завершується тільки впровадженням новації (техніки, технології, продукту) у виробництво, а має неперервний характер, оскільки «з поширенням (дифузією) інновація вдосконалюється, стає ефективнішою, набуває нових споживчих якостей. Це відкриває для неї нові можливості застосування, нові ринки, а відповідно, і нових споживачів, котрі сприймають даний продукт, технологію або послугу як нові саме для себе».

Таким чином, інноваційний процес можна вважати засобом задоволення суспільних потреб на основі впровадження досягнень науки і технології.

Інноваційний процес охоплює невиробничу сферу, сферу матеріального виробництва і експлуатації. Він є системою етапів, стадій та видів робіт, і тому має складну структуру.

Інноваційний процес – системна організована сукупність послідовно здійснюваних видів продуктивної діяльності. З точки зору предметно-результативного змісту видів діяльності інноваційний процес поділяється на наступні типові етапи, для кожного з яких характерний специфічний набір організаційно-технічних і економічних операцій.

1. Виникнення ідеї – усвідомлення необхідності і можливості створення науково-технічного або іншого виду (організаційного, економічного) нововведення;

2. Формування «портфеля ідей»;

3. Організація відбору пріоритетних ідей;

4. Проведення наукових досліджень і розробок, спрямованих на апробацію (випробування) ідей;

5. формування «портфеля» досліджень та розробок, проведення робіт з відбору і розподілу ресурсів між напрямками;

6. Виконання досліджень і розробок за обраними напрямками;

7. Формування «портфеля» дослідно-конструкторських робіт і проведення робіт з відбору і розподілу ресурсів між проектами нововведень;

8. Відбір проектів нововведень для його освоєння у виробництві;

9. Створення промислового зразка нововведення і його освоєння у виробництві;

10. Серійне виробництво нововведення і його поширення на ринку;

11. Модернізація виробництва і самого нововведення шляхом локальних інновацій, орієнтованих на поліпшення споживчих властивостей і зменшення собівартості його виробництва (зниження вартості одиниці споживчих властивостей);

12. Вичерпання технологічних можливостей нововведення і зниження масштабів його застосування.

Інноваційний процес – це не тільки складний, але і взаємопов'язаний процес створення інновацій з використанням сукупності системи знань, наукової і маркетингової діяльності; сукупності засобів праці, що полегшують людську працю і роблять її продуктивнішою (техніка, прилади, устаткування, організація виробництва).

Інноваційний процес – це комплекс різних послідовних видів діяльності на основі поділу і кооперації праці – від одержання нового теоретичного знання до використання створеного на його основі товару споживачем.