Літературне мовлення

Усне

Писемне

1. Первинне.

1. Вторинне.

2. Діалогічне (полілогічне) і монологіч-

не.

2. Монологічне.

3. Розраховане на певних слухачів, що

виступають співрозмовниками.

3. Графічно оформлене.

4. Непідготовлене заздалегідь.

4. Пов’язане з попереднім обдумуван-

ням.

5. Живе спілкування.

5. Старанний відбір фактів та їх мовне

оформлення.

6. Інтонація, міміка, жести.

6. Відбір мовних засобів, чітке підпо-

рядкування стилю і типу мовлення.

Усне

Писемне

7. Імпровізоване мовлення.

7. Повний і ґрунтовний виклад думок.

8. Чітко індивідуалізоване мовлення.

8. Поглиблена робота над словом і тек-

стом.

9. Емоційне й експресивне мовлення.

9. Редаґування думки і форми її вира-

ження.

10. Повтори, зіставлення, різні тропи,

фразеологізми.

10. Самоаналіз написаного.

Назва норм

Що регулюють норми

Орфоепічні норми

Правильну вимову звуків, звукосполучень.

Акцентуаційні норми

Регулюють вибір варіантів розташування і пере-міщення наголошеного складу серед ненаголо-шених.

Графічні норми

Нормативна передача звуків на письмі.

Орфографічні норми

Правильний запис слів.

Лексичні та фразеологіч-ні норми

Вживання слів та фразем у властивому їм зна-ченні та правильне поєднання слів та фразем за змістом у реченні і словосполученні.

Норми словотворення

Регулюють відбір морфем, їх розташування і сполучення у складі нового слова.

Морфологічні норми

Правильне вживання морфем, морфологічних форм та їхніх варіантів.

Синтаксичні норми

Усталені зразки побудови словосполучень і речень.

Стилістичні норми

Вживання мовних засобів відповідно до їх сти-лістичного забарвлення та стилю мовлення.

Пунктуаційні норми

Правильну розстановку розділових знаків.

Правила

Приклади

1. У складах із буквами на позначення ненаго-лошених е, и пишеться та сама буква, що й під наголосом.

зачесати – чéше, злегенька – лéгше, дерева – дéрево, вишневий – вúшня, примирити – мúр-ний, помилятися – помилка.

Правила

Приклади

В окремих словах перевірити наголосом ненаголошені голосні [е], [и], немож­ливо: орден, інтелект, кишеня, дисципліна, сполу-чення, Ко­лумбія, тому їх написання за потреби уточнюється за словни­ком чи правописом.

2. У кількох дієслівних коренях е чергується з и (перед суфіксом -а-).

беру – збирати, змертвіти – вмирати, видерти – видирати, перу – обпирати, витерти – витирати, стелити – застилати, клену (кляну) – проклинати, але: бреду – за-брідаю, плету – заплітаю, чекаю – очікую (е не випадний).

3. Ненаголошені голосні [е] чи [и] у префіксах пре-, пред-, пере-, при- вжи-ваються залежно від значення слова (смис­лові написання):

а) префікс пре- вживається переважно в якісних прикмет­никах і прислівниках для вираження найвищої міри ознаки:

предобрий, прездоровий, прегарно.

Префікс пре- пишеться в словах презирливий, презирство і у старослов'янізмах преосвя-щенний, преподобний, престол;

б) префікс пред- старослов’янського похо-дження, вживається лише в окремих словах:

представити, представ­лення, представляти-ся, представник, представниця, представ-ництво, предтеча, пред’явити, пред’явлення, пред’явник, пред’явниця, пред’явницький;

в) префікс пере- властивий дієсловам, що озна-чають

• по­вторно, заново виконану дію:

• багаторазову дію:

• надто інтен­сивну щодо результатив-ності дію:

• завершену, короткочасну дію:

• префікс пере- вживається переважно у дієслівних формах та утворених від них інших частинах мови:

перекроїти, перевиховати,переміщувати, перелетіти, перекинути, пересипати; перебачити, перепробувати;

перегріти, переплатити, перетанцювати;

перехворіти, перепочити;

перекроїти (перекроєний), перевиховати (перевихований, перевихован­ня), перелітати (переліт), перепочити (перепочинок);

г) префікс при- виступає у дієсловах зі зна-ченням

• результа­ту дії:

• приєднання:

• частковості дії:

приїхати, прикрити, приборкати;

при­будувати, пришити;

притримати, пригвин­тити, а також у по-хідних від них іменниках, прикметниках, дієприкметниках, дієприслівниках: приїзд, прикріплення, при­боркання, прибудова, при-шивання, прикріплений, прибор­каний, при-кріпивши, приборкавши тощо. Префікс при- вжи­вається також у прикметниках, утворених від іменників з прийменниками: приміський, прикордонний, принагідний;

4. Літера е пишеться:

а) у сполученнях -ере-, -еле-:

черевик, пелена;

б) коли е при зміні слова випадає:

шевця (швець), праведний (правда);

в) при чергуванні з і

летіти – літати, променя – промінь,

каменя – камінь.

5. Ненаголошені [е], [и] звучать невиразно і в деяких суфік­сах іменників та прикметників:

городина, стежечка, Галин. тітчин.

6. Літера и пишеться:

а) у сполученнях -ри-, -ли-:

тривожитися, глитати, але: дрімати, пролітати;

Правила

Приклади

б) у тих випадках, коли в російських словах пишеться и або ы:

писати (рос. писать), рибина (рос. рыбина), але: діра (рос. дыра);

в) у суфіксі -иво (-ив-), який надає слову значення збірності, результату праці:

меливо, печиво, жниво, але марево;

г) у суфіксі -ичк(а), який походить від -иц(я):

вуличка, теличка;

ґ) у суфіксах -ичок, -ик:

столичок, котик;

д) у суфіксі -ин(а):

хатина, березина;

е) у суфіксі присвійних прикметників -ин:

Тетянин, доччин. В інших випадках у суфіксах зберігається [е]: словечко, синенький, книжечка.

7. Написання ненаголошених голосних у су-фіксах віднос­них прикметників -ов-, -ев- (-єв-) залежить від кінцевого при­голосного основи іменника, від якого утворений прикметник, та від місця наголосу.

• Якщо наголос падає на закінчення, пи­шеться суфікс -ов-:

маршовúй, польовúй, правовúй.

• Після м’яких та шиплячих приголосних

основи іменника вживається прикмет-

никовий суфікс -ев- (-єв-), а після твер-

дих ов-, якщо наголос падає на осно-

ву:

яблунéвий, грýшевий, берéзовий, але грошéвий і грошовúй, грошéво-кредúтний.

8. В іменниках І та II відмін твердої групи в орудному відмінку однини виступає закінчен-ня -ою, -ом, а м’якої і мішаної — -ею, -ем, -єю, -єм незалежно від наголосу:

школою, дирек­тором, кручею, плащем, мрією, чаєм.

9. В особових закінченнях дієслів ненаголо-шені [е], [и] у вимові наближаються одне до одного. При написанні треба зважати на те, до якої дієвідміни належить дієслово. У закін­- ченнях дієслів І дієвідміни у 2-й і 3-й особах однини та в 1-й і 2-й особах множини тепе-рішнього і майбутнього часу пишеть­ся -е (-є), а в дієсловах II дієвідміни -и (-ї):

печеш, співаєш, пече, співає; печемо, співаємо, печете, співаєте і сидиш, стоїш, сидить, стоїть; сидимо, стоїмо, сидите, стоїте.