- •Рівні мовної системи
- •Функціонування в тексті основних одиниць мови: звуків мовлення, значущих частин слова, слів, словосполучень, речень
- •Літературне мовлення
- •Ненаголошений звук [о]
- •Звук [а] на місці давнього [о]
- •Складні випадки правопису м’якого знака
- •Складні випадки правопису апострофа
- •Стилістичні засоби фонетики
- •Орфоепічні норми сучасної літературної української мови
- •Літера г і ґ
- •Примітка
- •Групи приголосних за твердістю — м’якістю.
- •Склад і наголос
- •Основні правила фонетичного запису слова такі:
- •3. Переписати, вибираючи з дужок потрібну літеру. Позначити в словах орфограму «літери е, и, що позначають ненаголошені голосні в коренях слів».
- •Літературне мовлення
- •Ненаголошений звук [о]
- •Звук [а] на місці давнього [о]
- •Класифікація голосних звуків
- •8 Б., 6 зв., 3 скл. (1-3-й – відкриті, прикриті; 1-й – наголошений)
Складні випадки правопису апострофа
Правила |
Приклади |
Апостроф уживається для позначення роздільної вимови перед я, ю, є, ї:
1) в українських словах: а) після б, п, в, м, ф, якщо перед ними немає інших букв на позначення при- голосних (крім р), які належали б до кореня; б) після р у кінці складу; в) після б, п, в, м, ф, р, к у власних наз- вах;
г) після префіксів та першої частини складних слів, які закінчуються бук- вами на позначення приголосних; ґ) для позначення скороченої форми з пропуском голосного чи цілого скла- ду;
2) в іншомовних словах: а) після б, п, в, м, ф, г, к, х, ж, ч, ш та після р у кінці складу, а також після префіксів, які закінчуються буквами на позначення приголосних; б) власних назвах після часток д- (від де-) та о-
Апостроф не вживається 1) перед я, ю, є в українських і іншо- мовних словах:
а) після б, п, в, м, ф, коли перед ними стоять інші букви на позначення приголосних (крім р), які належать до кореня;
б) після б, п, в, м, ф, г, к, х, ж, ч, ш та після р на початку складу, якщо я, ю, є позначають м’якість попередніх приголосних;
2) перед йо. |
голуб’я, п’ють, на верхів’ї, сім’єю, мереф’янський, але: різдвяний, дух-мяний (перед в, м стоять літери д, х, що належать до кореня) довір’я, сузір’я, бур’ян Аляб’єв, Куп’янськ, В’яземський, В’ячеслав, Пом’яловський, Прокоф’єв, Захар’їн, Лук’ян під’їхати, роз’яснення, з’юрмитися, дит’ясла, пів’яблука, але: пів-Європи (власна назва) Мо’(може), зупинимося тут?; одна до’дної (одної), все’дно (одно)
об’єкт, комп’ютер, інтерв’ю, прем’єра, верф’ю, к’янті, Х’юстон, Руж’є, миш’як, екстер’єр, ад’юнктура, ін’єк-ція, кон’юнктивіт, кон’юнктура Д’Арсанваль, Жанна д’Арк, О’Генрі, О’Кейсі, О’Нейл
мавпячий, морквяний, духмяний, але: торф’яний, верб’я, черв’як, стерв’ят-ник
бязь, дебют, пюре, гравюра, Мюнхен, фюзеляж, Гюго, кюре, манікюр, кювет, брязкіт, рюмсати, Рєпін
Соловйов, серйозний, курйозний |
Стилістичні засоби фонетики
Фонетика (від грецького phonetikos) — це розділ мовознавства, що вивчає звуковий склад мови, досліджує природу звуків мовлення, закони їхнього поєднання, звукові зміни й зумовленість таких змін. Фонетика вивчає склади і наголос, а також питання точного передавання звукового складу окремих слів на письмі (фонетична транскрипція).
Звуки мовлення людина творить за допомогою мовного апарату, що склада-ється з легенів, ротової порожнини, язика, піднебіння, зубів, губ, носової порож-нини, гортані, голосових зв’язок.
Джерело мовних звуків — голос, утворюваний зміною видихуваного повіт-ря, що проходить через щілини між голосовими зв’язками, які коливаються, і шу-ми, створювані перепонами, котрі постають на шляху видихуваного повітря.
Голосні звуки творяться за участю лише голосу. Приголосні — з голосу й шуму або тільки з шуму.
Залежно від того, в якому стані перебувають у момент їхнього творення го-лосові зв’язки, приголосні звуки поділяють на дзвінкі та глухі. Якщо зв’язки на-пружені, творяться дзвінкі приголосні звуки. За розслаблення голосових зв’язок творяться глухі приголосні. За ознакою «дзвінкий - глухий» приголосні звуки утворюють пари.
Приголосні звуки поділяють також на тверді, м’які та пом’якшені. Їхня ви-мова розрізняється положенням язика в ротовій порожнині. Окремі приголосні за ознакою «твердість — м’якість» утворюють пари.
