Групи приголосних за твердістю — м’якістю.

М’якшення звуків виникає внаслідок додаткового підняття середньої спин­ки язика в напрямку до твердого піднебіння, чим може ускладнюватися основна артикуляція приголосних.

Мовні звуки, як реалізації відповідних фонем, звичайно слідують один за одним у мовному потоці. Поєднуючись між собою, фонеми потрапляють у неод­накові фонетичні позиції, внаслідок чого відбуваються різноманітні зміни, зумов­лені різними конкретними причинами.

Транскрипція (від латинського слова transcriptio transcribo, що означає —переписую). Фонетична транскрипція — це передача звуків мови за допомогою спеціальних графічних знаків (у нашій фонетичній транскрипції використову-ються знаки українського алфавіту).

Склад і наголос

Склад (рос. слог) — це частина слова, яка вимовляється одним поштов­хом видихуваного повітря.

В українській мові складотворчим виступає голосний звук. У слові стільки складів, скільки в ньому голосних звуків. Приголосні приєднуються до голосного звука попереду чи після нього. Розрізняють відкриті і закриті склади за кінцевим звуком.

Відкриті склади закінчуються на голосний звук: при-ро-да, сто-ли-ця, се­стра, лю-ди, ми-на-є, зо-ло-то-но-ша.

Закриті склади закінчуються на приголосний звук: швид-кість, край-ній, мож-на, прийдеш-ній, прав-да, ал-тай-ський, гар-буз.

За початковим звуком розрізняють склади п р и к р и т і (починаються приголосним (на-ші ді-ти)і н е п р и к р и т і (починаються голосним (у-спіхи

у-чня)).

Потік мовлення членується на склади на підставі таких закономірностей:

1) якшо між складотворчими є один приголосний звук, то він належить до нас-­

тупного складу: Ре-ве гу-де не-го-донь-ка (Л. Укр.);

2) наявні між складотворчими два приголосні належать до наступного складу,

якщо вони обидва дзвінкі (на-зби-раю квітів) або глухі (на-ста-ла осінь) чи

становлять поєднання дзвінкого або глухого приголосного з наступним сонор-

­ ним: За-кри-чали гуси сірі, і-зня-лися й полетіли (К. П);

3) два приголосні, що вживаються між складотворчими звуками, розподіляються

між попереднім і наступним складами, якщо вони обидва сонорні (Чор-но-

бривці із куточка виглядають — К. П.), якщо попередній дзвінкий або сонор­

ний, а наступний — глухий (Настали дні теплень-кі; Коли рав-лик спочиває,

ріж-ки й ніж-ку в ній ховає; В полі зай-чи-ка зустріну — К. Л.), а також коли

обидва приголосні проривні (Усе од-бивається в пісні — Л. Укр.);

4) якщо між складотворчими є три приголосні звуки, то вони належать:

а) до наступного складу, якщо два попередні є дзвінкими чи глухими, а тре-­ тій — сонорним (Натуро-матінко! ...Ти і-скру божую збудила у моїх гру­- дях — Л. Укр.); рі-здвя-ний); якщо вони розміщені в порядку зростання гучності: глухий — дзвінкий — сонорний; якщо всі три звуки є глухими

чи дзвінкими (і я[кшчо] якесь там жабеня із-під листя гляне ... — К. П.);

б) до різних складів: перший сонорний або дзвінкий, другий — глухий, тре­- тій — сонорний (...роз-цвіла-ся дівчина несміла — Л. Укр.), ман-друвати) або дзвінкий чи сонорний і наступні два глухі (ужгород-ський, луган­- ський). Подібно розподіляються і чотири приголосні (дитин-ство).

Наголос — це виділення частини мовного потоку властивими для певної мови фонетичними засобами. Для української мови таким засобом є посилення голосу, тому український наголос називають с и л о в и м.

Розрізняють наголос словесний і логічний або смисловий наголос.

С л о в е с н и й наголос виокремлює склад у слові (ве-сня-ни'й ра'нок), при­чому він завжди падає на голосний звук, який внаслідок цього вимовляється з більшою силою, ніж ненаголошений, чітко й вирізняється більшою тривалістю. Логічний наголос падає на такт чи слово, які несуть у висловлюванні (фразі, ре­ченні) смислове навантаження.

Словесний наголос в українській мові має вільний, рухомий характер.

Вільний характер українського наголосу виявляється в тому, що він не закріплений за певним складом (першим, другим, останнім) — наголошеним мо­же бути будь-який склад слова: пáрта, шкільнúй, допомóга, переживáння. У про­цесі словозміни наголос часто переходить з одного складу на інший — у цьому вияв-ляється його рухомий характер: сестрá — сéстро; брáт, брáта — братú. Віль-ний і рухомий характер наголосу забезпечує йому здатність виступати за­собом розрізнення лексичного й граматичного значень.

В односкладових словах наголос не має видільної функції, але голосний звук зберігає всі ознаки наголошеного.

У багатоскладових словах, крім обов’язкового, головного ['], наявний наго­лос побічний [ ], слабший від головного: універмаг, гастроном. Вони обидва фік­суються в словниках.

У складних словах, які пишуться через дефіс, наголошується кожний ком­понент: директор-розпорядник, весняно-літній, вряди-годи.

У потоці мовлення логічний наголос припадає на такт чи слово, що не­суть смислове навантаження у висловлюванні (фразі, реченні). Так, наголошуючи в реченні Правда, Київ давно вже став не той, що був раніше (В. Малик) різні слова, мовець виділить Київ, підкресливши, що йдеться саме про це місто, а не якесь інше; слово давно наголосить на тому, що повідомлене стосується минуло-го, а не сучасного; виділене слово став підтвердить, що повідомлене є фактом здійсненим і т. д.