Висновок до третього питання:

Таким чином, еритроцити – червоні без’ядерні кров’яні тільця, найбільш чисельні формені елементи крові. Основна функція еритроцитів – перенесення кисню та вуглекислого газу, які зв’язуються з білком гемоглобіном, що знаходиться усередині еритроцитів. В нормі кількість еритроцитів складає у чоловіків 4,5 – 5,0 · 10¹² /л, у жінок – 4,0 – 4,5 · 10¹² /л. Зниження концентрації має назву еритропенія, а збільшення – еритроцитоз (поліцитемія).

4. Лейкоцити, кількість, види. Функції різних видів лейкоцитів.

Лейкоцити або білі кров'яні кульки володіють повною ядерної структурою. Їх ядро може бути округлим, у вигляді нирки або багаточасточковим. Їх розмір – від 6 до 20 мкм. Кількість лейкоцитів у периферичній крові дорослої людини коливається в межах 4,0 – 9,0 х10⁹/л, або 4000 – 9000 в 1 мкл. Збільшення кількості лейкоцитів у крові називається лейкоцитозом, зменшення – лейкопенією. У клініці має значення не тільки загальна кількість лейкоцитів, але і процентне співвідношення всіх видів лейкоцитів, що одержало назву лейкоцитарної формули, або лейкограми.

Лейкоцити діляться на дві великі групи: гранулоцити і агранулоцити в залежності від того, спостерігається чи ні зернистість в їх цитоплазмі.

До зернистих відносять: нейтрофіли, базофіли, еозинофіли. До незернистих – моноцити і лімфоцити. Нейтрофіли за ступенем зрілості діляться на метамієлоцити або юні, паличкоядерні і сегментоядерні.

Нейтрофіли	72%
– юні	0…0,5%
– паличкоядерні	1…6%
– сегментоядерні	47…72%
Базофіли	0…1%
Еозинофіли	1…5%
Моноцити	2…11%
Лімфоцити	18…37%

Лікарі стежать за кількістю лейкоцитів, оскільки будь-яке його зміна найчастіше є ознакою хвороби або інфекції. Лейкоцити – це піхота, що захищає організм від інфекції. Ці клітини захищають організм шляхом фагоцитозу (поїдання) бактерій або ж за допомогою імунних процесів – вироблення особливих речовин, які руйнують збудників інфекцій. Лейкоцити діють в основному поза кровоносної системи, але в ділянки інфекції вони потрапляють саме з кров'ю. Здійснення захисної функції різними видами лейкоцитів відбувається по-різному.

Нейтрофіли є найчисельнішою групою. Основна їх функція – фагоцитоз бактерій і продуктів розпаду тканин з наступним переварюванням їх за допомогою лізосомних ферментів (протеази, пептідази, оксидази, дезоксирибонуклеази). Нейтрофіли першими приходять у вогнище ушкодження. Так як вони є порівняно невеликими клітинами, то їх називають микрофагами. Нейтрофіли надають цитотоксичну дію, а також продукують інтерферон, що володіє противірусною дією. Активовані нейтрофіли виділяють арахідонову кислоту, яка є попередником лейкотрієнів, тромбоксанов і простагландинів. Ці речовини відіграють важливу роль у регуляції просвіту і проникності кровоносних судин і в запуску таких процесів, як запалення, біль і згортання крові.

За нейтрофілами можна визначити стать людини, так як у жіночого генотипу є круглі вирости – «барабанні палички».

Еозинофіли також мають здатність до фагоцитозу, але це не має серйозного значення через їх невелику кількость в крові. Основною функцією еозинофілів є знешкодження і руйнування токсинів білкового походження, чужорідних білків, а також комплексу антиген-антитіло. Еозинофіли продукують фермент гістаміназу, який руйнує гістамін, що звільніється з пошкоджених базофілів і тучних клітин при різних алергічних станах, глистових інвазіях, аутоімунних захворюваннях. Еозинофіли здійснюють протиглистовий імунітет, роблячи на личинку цитотоксичну дію. Тому при цих захворюваннях зростає кількість еозинофілів у крові (еозинофілія). Еозинофіли продукують плазміноген, який є попередником плазміну – головного чинника фібринолітичної системи крові. Вміст еозинофілів в периферичної крові підтвердили добовим коливанням, що пов'язано з рівнем глюкокортикоїдів. В кінці другої половини дня і рано вранці їх на 20% менше середньодобового рівня, а опівночі – на 30% більше.

Базофіли продукують і містять біологічно активні речовини (гепарин, гістамін та ін.), чим і обумовлена їх функція в організмі. Гепарин перешкоджає згортання крові у вогнищі запалення. Гістамін розширює капіляри, що сприяє розсмоктуванню і загоєнню. У базофілах містяться також гіалуронова кислота, яка впливає на проникність судинної стінки; фактор активації тромбоцитів (ФАТ); тромбоксани, що сприяють агрегації тромбоцитів; лейкотрієни і простагландини. При алергічних реакціях (кропив'янка, бронхіальна астма, лікарська хвороба) під впливом комплексу антиген-антитіло відбувається дегрануляція базофілів і вихід в кров біологічно активних речовин, зокрема гістаміну, що визначає клінічну картину захворювань.

Моноцити володіють вираженою фагоцитарної функцією. Це найбільші клітини периферичної крові та їх називають макрофагами. Моноцити перебувають у крові 2 – 3 дні, потім вони виходять в навколишні тканини, де, досягнувши зрілості, перетворюються в тканинні макрофаги (гістіоцити). Моноцити здатні фагоцитувати мікроби в кислому середовищі, коли нейтрофіли не активні. Фагоцитуя мікроби, загиблі лейкоцити, пошкоджені клітини тканин, моноцити очищають місце запалення і готують його до регенерації. Моноцити синтезують окремі компоненти системи комплементу. Активовані моноцити і тканинні макрофаги продукують цитотоксини, інтерлейкін (ІЛ-1), фактор некрозу пухлин (ФНП), інтерферон, цим здійснюючи протипухлинний, противірусний, протимікробний і протипаразитарний імунітет; беруть участь в регуляції гемопоезу. Макрофаги приймають участь у формуванні специфічного імунної відповіді організму. Вони розпізнають антиген і переводять його в так звану імуногенну форму (презентація антигену). Моноцити продукують як чинники, які посилюють згортання крові (тромбоксани, тромбопластин), так і фактори, що стимулюють фібриноліз (активатори плазміногену).

Лімфоцити є центральною ланкою імунної системи організму. Вони здійснюють формування специфічного імунітету, синтез захисних антитіл, лізис чужорідних клітин, реакцію відторгнення трансплантата, забезпечують імунну пам'ять. Лімфоцити утворюються в кістковому мозку, а диференціювання проходять у тканинах. Лімфоцити, дозрівання яких відбувається у вилочковій залозі, називаються Т-лімфоцитами (тімусзалежними). Розрізняють декілька форм Т-лімфоцитів. Т-кілери (вбивці) здійснюють реакції клітинного імунітету, лізируючи чужорідні клітини, збудників інфекційних захворювань, пухлинні клітини, клітини-мутанти. Т-хелпери (помічники), взаємодіючи з В-лімфоцитами, перетворюють їх у плазматичні клітини, тобто допомагають перебігу гуморального імунітету. Т-супресори (гнобителі) блокують надмірні реакції В-лімфоцитів. Є також Т-хелпери і Т-супресори, що регулюють клітинний імунітет. Т-клітини пам'яті зберігають інформацію про раніше діючі антигени.

В-лімфоцити (бурсозалежні) проходять диференціювання в людини у лімфоїдній тканини кишечника, піднебінних і глоткових мигдаликах. В-лімфоцити здійснюють реакції гуморального імунітету. Більшість В-лімфоцитів є антитілопродуцентами. В-лімфоцити у відповідь на дію антигенів в результаті складних взаємодій з Т-лімфоцитами і моноцитами перетворюються в плазматичні клітини. Плазматичні клітини виробляють антитіла, які розпізнають і специфічно зв'язують відповідні антигени. Розрізняють 5 основних класів антитіл, або імуноглобулінів: JgA, JgG, JgМ, JgD, JgЕ. О-лімфоцити (нульові) не проходять диференціювання і є як би резервом Т- і В-лімфоцитів.