2. Сутність і функції професійної етики вчителя

Ефективність продукування суспільством духовних благ залежить від моральних стосунків у трудовій діяльності, яка є основною сферою суспільного життя. Однак виробництво моральних благ — не самоціль, самоцінне смисложиттєве значення має характер моральних відносин. Етика і мораль взаємопов’язані та взаємозалежні, етимологічно і змістово подібні, але не тотожні. Мораль (лат. moralis – моральний, від mos (moris) – звичай, воля, закон) як система поглядів, уявлень, норм, оцінок, що регулюють поведінку вчителя, особлива форма суспільної свідомості і вид суспільних взаємин виконує за допомогою системи цінностей одну з найважливіших функцій – регулятивну – разом з іншими типами нормативної регуляції (звичаями, традиціями, адміністративними положеннями тощо). Реалізація цієї функції ґрунтується на усталених уявленнях про добро і зло, гідне і негідне, справедливе і несправедливе тощо і забезпечує регуляцію поведінки, відносин життя у всіх сферах людської діяльності. Мораль завжди визначає сутнісно необхідний порядок речей, ідеальний стан, до якого слід прагнути. Її зміст передбачає наявність ідеалу, взірця для наслідування, образ якого змінюється в історичному часі та соціальному просторі.

Незважаючи на важливість значення терміна «мораль», його не можна використати для розгляду різних видів моральної рефлексії, характерних для професійної діяльності педагога. Від часів Арістотеля предметом етики є мораль. За допомогою поняття «мораль» розкриваються природа та обумовленість дій, які визнають правильними. Етика (лат. ethika, від грец. Еthos – звичай) як наука про природу, сутність, виникнення, розвиток структури і функції оцінок у поведінці людини визначає розвиток моральних відносин і моральної свідомості, досліджує логіку дій людини у суспільстві, де існують абсолютні, незалежні від конкретних обставин цінності, тобто моральні. За своєю природою етика покликана практично розв’язувати моральні проблеми. Її завданням є обґрунтування моральних ідеалів, зразків моделей людських взаємин і способів їх реалізації. Формалізоване значення цих ідеалів у вигляді системи норм, традицій, професійних етичних кодексів є умовою та інструментом морального виховання, нормативної моральної регуляції взаємин людей у суспільстві та оцінювання їх учинків.

У працях філософів Р. Апресяна, Т. Аболіної, С. Анісімова, О. Дробницького, А. Гусейнова, А. Титаренка, Ф. Щербака етика постає як суспільне явище, феномен культури, форма світосприймання. Інваріантна за природою, сутністно вона особливо залежить від соціально-економічних процесів і характеру суспільних відносин. Соціальна природа професійної етики пов’язана з тим, що як специфічне явище суспільного життя вона є особливим орієнтиром у світі цінностей, які декларує суспільство; відображає інтереси соціальних спільнот; містить певні моральні норми і взірці, які обумовлюють поведінку особистості в ситуаціях морального вибору; регулює поведінку людей; залежить від стану і способів соціальної регуляції (правових, державно-адміністративних та ін.); передає накопичений духовний досвід суспільства і залежить від умов соціальної взаємодії, способів функціонування суспільної думки, засобів комунікації; виявляє моральний стан суспільства і особистості; впливає на світогляд особистості; пов’язана з іншими сферами впливу на людину (мистецтвом, релігією, філософією, наукою).

У процесі аналізу різних історичних типів моралі (ідеалістичного, натуралістичного, діалектико-матеріалістичного) і форм традиційної етики (гедонізму, метафізичної етики, натуралізму, утилітаризму, протестантизму) постає змістовий інваріант, який належить усім альтернативним етичним теоріям. Основне етичне питання – «Що таке добро і які критерії його оцінки?». Англійський філософ-ідеаліст Джордж-Едуард Мур (1873 - 1958) під час дослідження проблем етики обстоював позиції інтуїтивізму, а головним її завданням вважав вирішення питання «правильності» і «неправильності» людських учинків. Він доводив, що визначити добро неможливо, оскільки кожна людина оцінює його інтуїтивно. Дискусійний погляд Дж.-Е. Мура виявився цілком обґрунтованим: уся історія світової етичної думки підтверджує неможливість зведення змісту поняття «добро» до одного визначення.

Проблеми етики розглядають у таких аспектах: взаємність добра, про що свідчить золоте правило моралі; абсолютний пріоритет, який визначає порядок людських благ; залежний від людських зусиль фактор її здійснення.

Отже, мораль і етика регулюють поведінку людини з погляду добра і зла через систему орієнтацій, норм, оцінок та ідеалів.

Професійна мораль сформувалася унаслідок поділу праці. Будь-яка професія ставить перед особистістю, яка її обрала, певні моральні вимоги, тобто зобов’язує поводитись відповідно до утверджених моральних норм, а також породжує специфічні моральні проблемні ситуації. Одні професії не передбачають значних корективів у поведінці людини, а інші – навпаки, висувають підвищені моральні вимоги. Так, істотних змін поведінки особистості потребують види діяльності, у яких об’єктом впливу є людина (педагогіка, медицина, юриспруденція). Професійна мораль конкретизує загальні моральні норми, оцінки, які безпосередньо характеризують ставлення людини до професійних обов’язків, а опосередковано – до людей, з якими вона взаємодіє відповідно до свого фаху і суспільства.

Загальнолюдські принципи моралі відповідно до умов професійної діяльності конкретизуються у професійній етиці, що регулює моральні взаємини людей у суспільній сфері життя.

Професійна етика (грец. еthos – звичай, правило) – вчення про професійну мораль, сукупність моральних норм, які визначають ставлення працівника до свого професійного обов’язку, а через нього – до людей, з якими він контактує за характером своєї діяльності.

Змістом професійної етики є моральні кодекси поведінки, які декларують певний тип моральних взаємин між людьми, що визнається оптимальним з погляду виконання цієї професійної діяльності, а також соціально-філософське тлумачення культурно-гуманістичного призначення професії (А. Гусейнова та І. Кона).

Мораль конкретних професійних груп людей вивчають відповідні галузі етики. Видом професійної етики є етика педагога.

Педагогічна (грец. paidos – дитина і ago – веду) – (грец. еthos – звичай, правило) – галузь етичної науки, що досліджує основи, сутність, специфіку, особливості педагогічної моралі, обґрунтовує її принципи і їх реалізацію у сфері педагогічної праці, розкриває її функції, категорії, а також вивчає зміст моральної діяльності педагога загалом, у т. ч. моральні взаємини у педагогічному середовищі.

Унікальність професійної етики педагога зумовлює предмет його фахової діяльності. Так, якщо для інженера – це механізми, машини, для агронома – рослинність і земельні ресурси, то для вчителя – душа, розум, емоційна сфера особистості.

Педагогічна етика охоплює соціально значущі елементи суспільної моралі, є інтегративною характеристикою професійної діяльності вчителя, визначає морально-етичні вимоги до нього та відображає ступінь їх трансформації у свідомості й поведінці педагога. Вона розглядає сутність основних категорій моралі та моральних цінностей – системи поглядів на добро та зло, справедливість і гідність, які є своєрідною оцінкою різних життєвих уявлень, моральних чеснот, учинків людей тощо. В оцінюванні педагогічної діяльності можна послуговуватись усіма етичними поняттями, але серед них існують і специфічні: «педагогічний обов’язок», «педагогічна справедливість», «педагогічна гідність», «педагогічний авторитет».

Однією з найважливіших складових педагогічної етики є педагогічний обов’язок – сукупність вимог і моральних правил, які суспільство ставить до професії вчителя, виконання ним професійних зобов’язань перед усіма суб’єктами навчально-виховної діяльності. Його основою є об’єктивні та актуальні потреби суспільства у навчанні та вихованні підростаючого покоління, творче ставлення педагога до своєї праці, прагнення до самовдосконалення, вимогливість до себе, дотримання норм культури та етикету у спілкуванні з учнями, їхніми батьками, колегами, адміністрацією тощо.

Справедливість характеризує відповідність між чеснотами людей та їх суспільним визнанням, правами та обов’язками. Педагогічна справедливість має специфічні ознаки, які засвідчують об’єктивність учителя, рівень його моральної вихованості (доброти, принциповості, людяності), що проявляється у його оцінюванні вчинків учнів, їхнього ставлення до навчання, суспільно корисної діяльності тощо. Специфіка педагогічної справедливості полягає в оцінюванні дії педагога і зворотної реакції на неї учнів, які мають різний рівень моральної зрілості.

Усвідомлення педагогом своєї соціальної значущості, а також суспільне визнання цієї професії визначає педагогічна гідність. Важливі позитивне ставлення педагога до обраної справи, розуміння її статусу та відповідальності за результати. Гідність вчителя є суспільною оцінкою його реальних професійних досягнень і чеснот, які проявляються у різноманітних ситуаціях шкільного життя.

Педагогічний авторитет – це моральний статус педагога у колективі учнів та колег, що визначається рівнем його професійної майстерності, глибиною знань, ставленням до своєї діяльності та всіх її учасників.

Педагогічна етика є невід’ємною частиною кожної професійної дії вчителя, адже його діяльність поліфункціональна (організаторська, навчальна, виховна, розвивальна, комунікативна, інноваційна та ін.). Учитель покликаний керувати процесом розвитку особистості, її інтелектуального, емоційного, фізичного, духовного становлення, створювати відповідні соціокультурні умови для цього, бути прикладом для наслідування тощо.

Сучасна російська вчена Ніна Кузьміна в структурі педагогічної діяльності визначила такі взаємопов’язані компоненти: конструктивний (добір навчального матеріалу, планування та побудова навчального процесу та одночасно своєї діяльності і діяльності учнів, проектування навчальних результатів тощо), організаційний (залучення учнів до різних видів діяльності, створення колективу, спільна діяльність), комунікативний (установлення педагогічно доцільних взаємин із вихованцями, їхніми батьками, адміністрацією тощо). Цілісна реалізація всіх цих компонентів залежить від особистісно-професійної позиції педагога, яку характеризує сукупність нормативно визначених вимог, що регламентують його поведінку і діяльність. Серед них провідними є знання і сумлінне виконання своїх професійних обов’язків; захопленість обраною професією; професійна майстерність та самовдосконалення; сформованість особистісно-професійних етичних цінностей (гуманізм, повага гідності особистості, доброта, сумління та ін.); піклування про фізичне, психічне, моральне здоров’я своїх учнів тощо. Ці вимоги є базовими для вчителя будь-якої предметної спеціалізації, змістовим ядром педагогічної професії.

Українсько-російський педагог Костянтин Ушинський (1824 - 1870) наголошував, що ніщо не замінить учителя у справі виховання підростаючого покоління, лише безпосередній вплив вихователя на вихованця є справжнім вихованням, яке дає позитивний результат. Він сформулював такі принципові засади педагогічної позиції вчителя: велика енергія та сумлінне виконання своєї справи; пізнання потреб учня, вміння «зазирнути в його душу»; розвиток педагогічної майстерності, педагогічного такту; активна громадянська позиція, участь у суспільних справах; постійне самовдосконалення («Вічно не старіюче дитинство душі є найглибша основа справжнього самовиховання людини і виховання дітей»).

Однак на практиці вчителі не завжди дотримуються вимог до власної професійної діяльності. Це залежить від способу реалізації кожним учителем професійної ролі та її усвідомлення, ставлення педагога до своєї професії, сформованості відповідних професійно значущих якостей, розуміння міри професійної відповідальності тощо.

Професіоналом (за А. Марковою) можна вважати працівника, який:

– усвідомлює моральні орієнтири, мотиви, духовні цінності в професії, дотримується їх, уміє відшукати новий сенс своєї професії, захоплений власною справою;

– результативно та успішно, з високою продуктивністю здійснює свою діяльність, дотримується стандартів і досягає професійної майстерності;

– самостійно будує стратегію розвитку власного професіоналізму, спонукає себе до саморозвитку і самовдосконалення;

– отримує задоволення від самореалізації у професії;

• збагачує досвід професії своїм оригінальним творчим внеском;

– поєднує декілька видів професійної компетентності (спеціальну, соціальну, суспільну, особистісну, індивідуальну);

– сприяє підвищенню соціального престижу професії у суспільстві, його інтересу до результатів своєї праці;

– визначає конкурентоздатність на ринку праці;

– є активним суб’єктом високопрофесійної діяльності.

У своїй професії педагог має прагнути відповідати цим критеріям. Попри існування багатьох способів удосконалення першоосновою професійного зростання вчителя є його моральне самовдосконалення на етичних засадах (А. Маслоу, Л. Колберг, Е. Фромм та ін.).

Отже, педагогічна діяльність є особливою формою соціальної взаємодії, в якій учитель, спираючись у виборі педагогічних методів та прийомів на певні моральні норми і правила, що регламентують професію, слугує прикладом для учня. При цьому педагогічна етика чітко формує моральні критерії педагогічної професії, закладає основи для конструювання орієнтирів рефлексивної свідомості і поведінки вчителя тощо. Завдання професійної етики щодо сфери педагогічної взаємодії вчителя з учнем полягає у сприянні і втіленні гуманістичних імперативів у специфічні умови професійної діяльності, встановленні меж бажаного, дозволеного і неприпустимого, обґрунтуванні морально-професійного ідеалу та певного зразка, еталона, взірця поведінки, нормативного ідеалу в конкретній сфері професійної діяльності.