50. Умови надання правової охорони торговельним маркам

Стаття 5. Умови надання правової охорони

1. Правова охорона надається знаку, який не суперечить публічному порядку, принципам гуманності і моралі, вимогам Закону України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки" та на який не поширюються підстави для відмови в наданні правової охорони, встановлені цим Законом.

2. Об'єктом знака може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, у тому числі власні імена, літери, цифри, зображувальні елементи, кольори та комбінації кольорів, а також будь-яка комбінація таких позначень. Об’єктом знака не можуть бути імена або псевдоніми осіб, які обіймали керівні посади у комуністичній партії (посаду секретаря районного комітету і вище), вищих органах влади та управління СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних або автономних радянських республік (крім випадків, пов’язаних з розвитком української науки та культури), працювали у радянських органах державної безпеки, назви СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних радянських республік та похідні від них, назви, пов’язані з діяльністю комуністичної партії, встановленням радянської влади на території України або в окремих адміністративно-територіальних одиницях, переслідуванням учасників боротьби за незалежність України у XX столітті.

3. Право власності на знак засвідчується свідоцтвом. Строк дії свідоцтва становить 10 років від дати подання заявки до Установи і продовжується Установою за клопотанням власника свідоцтва щоразу на 10 років, за умови сплати збору в порядку, встановленому пунктом 2 статті 18 цього Закону. Порядок продовження строку дії свідоцтва встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері інтелектуальної власності.

Дія свідоцтва припиняється достроково за умов, викладених у статті 18 цього Закону.

4. Обсяг правової охорони, що надається, визначається зображенням знака та переліком товарів і послуг, внесеними до Реєстру, і засвідчується свідоцтвом з наведеними у ньому копією внесеного до Реєстру зображення знака та переліком товарів і послуг.

5. Право на одержання свідоцтва у порядку, встановленому цим Законом, має будь-яка особа, об'єднання осіб або їх правонаступники.

6. Право на одержання свідоцтва має заявник, заявка якого має більш ранню дату подання до Установи або, якщо заявлено пріоритет, більш ранню дату пріоритету, за умови, що вказана заявка не вважається відкликаною, не відкликана або за нею Установою не прийнято рішення про відмову в реєстрації знака, можливості оскарження якого вичерпані.

51. Порядок оформлення прав на торговельну марку

В Україні набуття права на торговельну марку здійснюється шляхом реєстрації марки і засвідчується свідоцтвом України на марку. Право на одержання свідоцтва має будь-яка особа, об'єднання осіб або їхні правонаступники.

Право на марку, яка належить кільком особам, засвідчують одним свідоцтвом, а взаємовідносини власників при користуванні маркою визначає угода між ними. У разі відсутності такої угоди кожний із власників свідоцтва може користуватися і розпоряджатися маркою на свій розсуд, але жоден із них не має права давати дозвіл (видавати ліцензію) на використання марки та передавати право власності на марку іншій особі без згоди інших власників свідоцтва.

Реєстрація торговельної марки - це офіційний акт внесення торговельної марки до реєстру торговельних марок, який супроводжується опублікуванням зареєстрованих відомостей в офіційному бюлетені. Реєстрація марки має визначений законодавством строк дії, після закінчення якого реєстрацію можна поновлювати на цей самий строк необмежену кількість разів.

В Україні державну реєстрацію торговельних марок здійснюють одночасно з публікацією відомостей про марку на підставі рішення про реєстрацію марки (статті 12,13 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»).

Вирішивши зареєструвати торговельну марку, необхідно насамперед вибрати марку, яку використовуватимуть: марку для товарів і послуг з метою ідентифікації усіх товарів, що їх випускають, або послуг, що їх надають, чи окрему марку для певного виду товару або послуги. Можливе також використання поєднання цих торговельних марок із метою посилення захисту.

Марка для товарів і послуг відрізняється від інших об'єктів промислової власності тим, що не може існувати як така. Вона існує тільки стосовно певних видів товарів або послуг, тобто обсяг прав, які отримує власник свідоцтва, визначають власне марка та перелік товарів і послуг, щодо яких передбачено її використання. Такий перелік необхідно складати з урахуванням Міжнародної класифікації товарів і послуг (МКТП).

Для отримання свідоцтва на марку необхідно подати заявку до установи, а також сплатити за це відповідний збір.

Заявка має містити клопотання про реєстрацію знака; заяву, у якій зазначені найменування заявника, його юридична адреса й адреса для листування; перелік товарів і послуг, для яких передбачено реєстрацію марки. Заявку на видачу свідоцтва подають на бланку, форма якого містить усі необхідні відомості та реквізити.

У разі потреби до заявки додають документи, що можуть бути використані при винесенні рішення за заявкою.

Першою заявкою називають заявку на реєстрацію торговельної марки, що була подана заявником до компетентного органу країни - учасниці Паризької конвенції, на підставі якої заявник просить встановити конвенційний пріоритет торговельної марки.

Копію першої заявки надають при поданні пріоритетної (конвенційної) заявки на торговельну марку.

Право пріоритету на торговельну марку регламентує ст. 4 Паризької конвенції. Його суть полягає в тому, що громадяни країн - учасниць Паризької конвенції, які перший раз подали заявку на реєстрацію торговельної марки в одній із держав - учасниць Паризької конвенції, протягом 6 місяців від дати її подання (першої заявки) можуть подати заявку на реєстрацію марки, яку було заявлено в перший раз, стосовно тих самих товарів, які були заявлені в перший раз, в іншій державі - учасниці Паризької конвенції, і щодо цієї заявки буде встановлено пріоритет за датою подання першої заявки (конвенційний пріоритет торговельної марки).

Виставковий пріоритет торговельної марки - це пріоритет, який встановлюють за датою відкритого показу експонату, маркованого торговельною маркою, яку заявлено на реєстрацію, на офіційній або офіційно визнаній міжнародній виставці, яку було проведено на території країни - учасниці Паризької конвенції, за умови надходження заявки до компетентного органу протягом 6 місяців від вказаної дати.

Незалежність реєстрації торговельних марок є одним із принципів Паризької конвенції, який полягає в тому, що торговельну марку, належним чином зареєстровану у країні - учасниці Паризької конвенції, розглядають як незалежну від марок, зареєстрованих в інших країнах-учасницях, включаючи країну походження марки.

Експертиза заявки на реєстрацію торговельної марки - це дослідження заявки та позначення, що складає предмет заявки, на відповідність вимогам, встановленим законодавством. Щодо заявки на реєстрацію марки може проводитися експертиза за формальними ознаками (попередня експертиза) та експертиза заявленого позначення (експертиза кваліфікаційна або експертиза по суті).

Експертиза за формальними ознаками - це перевірка заявки на відповідність встановленим вимогам оформлення. Мається на увазі наявність у заявці необхідних відомостей про заявника, зображення марки, що є предметом заявки, переліку товарів і послуг, для яких заявник просить зареєструвати марку, документа про сплату встановленого збору тощо. Якщо заявка не відповідає формальним вимогам, заявнику пропонують усунути вказані недоліки протягом певного строку.

Під час кваліфікаційної експертизи встановлюють відповідність заявленого позначення умовам надання правової охорони, визначеним законодавством.

Якщо за результатами експертизи буде зроблено висновок про можливість реєстрації позначення торговельної марки, марку реєструє компетентний орган, і вона отримує правову охорону.

Якщо за висновком експертизи заявлене на реєстрацію позначення не відповідає визначеним законодавством умовам надання правової охорони, заявку відхиляють. У такому разі компетентний орган повідомляє заявника про відмову в реєстрації марки.

Підставою для відмови в реєстрації торговельної марки може бути також заперечення, подане третьою особою, якщо відповідно до національного законодавства процедура заперечення розпочинається після публікації відомостей про заявку на реєстрацію торговельної марки, тобто до фактичної реєстрації марки.

Повідомлення про відмову в реєстрації марки має містити відповідну мотивацію та зазначення підстав для прийняття рішення.

У разі відмови в реєстрації торговельної марки на підставі її невідповідності умовам надання правової охорони заявнику надають можливість оскаржити це рішення.

Відкликання заявки на реєстрацію торговельної марки - це право заявника відмовитися від заявки на реєстрацію торговельної марки (право власника реєстрації відмовитися від права на зареєстровану марку повністю або частково). Заявник може скористатися зазначеним правом, подавши у встановленому порядку клопотання про відкликання заявки, до одержання рішення про реєстрацію марки.

Оскарження рішення про заявку на реєстрацію торговельної марки - це спеціальна процедура, пов'язана із заявками на торговельні марки, що дозволяє заявнику оскаржити рішення компетентного органу щодо заявки. Процедуру оскарження здійснюють у порядку, встановленому національним законодавством.

Відчуження права за заявкою на реєстрацію торговельної марки - це відмова замовника від права на заявку, подану на реєстрацію торговельної марки, на користь іншої особи.

Зареєстрована торговельна марка - це торговельна марка, відомості про яку внесено до реєстру марок, а якщо за національним законодавством право на марку набувають лише шляхом реєстрації марки, то зареєстрована товарна марка - це марка, яку охороняють на підставі реєстрації.

В Україні правовстановлюючим фактом набуття виключного права на марку є реєстрація марки в державному реєстрі. Після внесення марки до реєстру її власник має право забороняти її використання іншим особам без його дозволу.