1.2. Історія конфлікту на Донбасі

На початок 1990-х років південний схід України виявився найбільш радянізованим краєм. Донецьку область утворено 1932 р., Луганську – 1938 р. Ці області займають 8,8 % території сучасної держави України. Людність двох областей становить близько 15 % населення всієї країни.

Цей край є єдиним регіоном України, що сформувався в умовах СРСР на основі корисних копалин. Його населення склалося в період СРСР за значної участі мобілізованих переселенців. Хоча за внеском до базових галузей промисловості України (електроенергетика, паливна промисловість, чорна металургія, хімічна та нафтохімічна промисловість, машинобудування та металообробка) Донецький край посідав провідні позиції.

За етнічною складом Донецька та Луганська області відзначаються найбільшою серед усіх областей питомою вагою етнічних росіян (більша лише у Севастополі та АРК). Найбільший міграційний приплив етнічних росіян відбувався в умовах СРСР; головні його хвилі: здійснення колгоспизації й індустріалізації та повоєнні роки під час відновлення зруйнованої евакуацією і воєнними діями промисловості.

За переписом 1989 р. у Донецькій області мешкало 5 млн. 311,8 тис. осіб. З них етнічні українці становили 50,7 %, росіяни – 43,6 %, греки – 1,6 %. У Луганській області мешкало 2 млн. 857,0 тис. осіб, з яких етнічні українці становили 52,1 %, росіяни – 44,5 %.

Комуністична влада зробила все, щоб від 90% шкіл з українською мовою навчання на початку 1930-х років в Донецькій області – в 1965 році залишилися одиниці. Навчання у вищих навчальних закладах, офіційне діловодство, театр, кіно, книговидавництво було піддано зросійщенню.

Ще з кінця 1980-х та в часи незалежності саме тут здіймався найбільший галас про утиски російської мови, про занадто швидкі темпи українізації тощо. Міфічна насильницька українізація, чи вигадана дискримінація «російськомовного населення» мали агітаційне, пропагандійне й диверсійне походження й призначення. Прикметно, що вони широко використовувалися в передвиборній аґітації правлячою партією “Партія Регіонів”.

У 2010-2013 рр. тиск Москви на Київ посилився. У цей час президентом України був Янукович, який мав репутацію проросійського політика. Він відмовився від курсу на інтеграцію України в НАТО і сприяв посиленню російських позицій в економіці, ідеології, безпеці та інших важливих сферах. Кремль покладав великі сподівання, що саме Янукович приведе Україну до Митного союзу. Однак Президент України мусив також рахуватися з проєвропейською внутрішньою громадською думкою та очікував на фінансову підтримку Заходу. Тому уряд парафував Угоду про Асоціацію між Україною та ЄС і готувався до її підписання у листопаді 2013 р. Врешті, під сильним тиском Москви, Янукович відмовився від підписання Угоди про Асоціацію. Цим він спровокував проти себе народні протести, відомі як Революція Гідності, Євромайдан. Коли стало зрозуміло, що Янукович не втримається при владі та не приведе Україну до Митного союзу, Москва розпочала військову агресію проти України.

Розгойдування Москвою відцентрових тенденцій в Україні тривало роками. Значна увага приділялася саме Донбасу. Над цим працювали урядові та неурядові організації РФ, їх філіали в Україні, а також проросійські організації України - регіоналістського, лівого та православного спрямування. Російські інтереси в Україні реалізовували Інститут країн СНД (та його філіали в Україні), Координаційна рада організацій російських співвітчизників (та її філіали в Україні), Всеукраїнський громадський рух «Український вибір», політична партія «Російський блок» та інші організації.

21 листопада 2013 року в Україні розпочалися антиурядові протести як реакція на рішення Кабінету Міністрів України про призупинення процесу підготування до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Євросоюзом і значно поширилися після силового розгону демонстрації в Києві вночі 30 листопада. У рамках протестів кінця 2013 року відбувалися, зокрема, мітинги, демонстрації, студентські страйки. Загалом, ці протести були направлені на збереження законодавчо закріпленого геополітичного курсу України на Європу, що означав для Росії не лише подальший вихід України з-під контролю Росії, але й отримання Україною економічних, політичних, а в перспективі і військових гарантій збереження цього курсу.

21 лютого 2014 року на тлі тиску країн Заходу і посиленням втечі колишніх прихильників з партії влади Віктор Янукович підписав з опозицією угоду про врегулювання кризи, що передбачає, зокрема, негайне повернення до Конституції в редакції 2004 року, тобто до парламентсько-президентської форми правління, формування «уряду національної довіри», конституційну реформу і проведення дострокових президентських виборів не пізніше грудня 2014 року. У той же день Янукович покинув Київ. Втеча президента України до Росії в подальшому в перший час призвело до нераціонального та неефективного керуванням державними справами, що в свою чергу призвело до анексії Криму та військового конфлікту на Донбасі.

27 лютого 2014 р. невідомі озброєні люди без знаків розрізнення (ймовірно колишні бійці розформованого 25 лютого спецпідрозділу «Беркут», що брали участь у придушенні протестів у Києві, та російські спецпризначенці) захопили й блокували Верховну Раду Криму та інші адміністративні будівлі, аеропорти в Сімферополі та Севастополі, установи зв'язку, засоби масової інформації тощо. На їхню вимогу до Парламенту Криму прийшла частина депутатів, що проголосували за проведення референдуму про розширення автономії Криму 25 травня 2014, в день президентських виборів в Україні.

В ніч на 27 лютого будівлі Верховної Ради та Уряду АРК захопили озброєні невідомі особи та встановили на будівлях російські прапори. За словами народного депутата Сергія Куніцина адміністративні будівлі захопили професійно підготовлені люди, які озброєні автоматами, кулеметами, гранатометами тощо. За повідомленнями ЗМІ центр Сімферополя було перекрито правоохоронцями, піднятими по тривозі, обмежено рух громадського транспорту.

16 березня 2014 року відбувся «референдум» про статус Криму, на якому за офіційними даними 96,77 % жителів АРК та міста Севастополь проголосували за возз'єднання відповідних територій з Російською Федерацією. 17 березня Верховна Рада АРК проголосила незалежність Республіки Крим, а 18 березня у Георгіївській залі Московського Кремля Президент Росії Володимир Путін спільно із самопроголошеними Головою Ради Міністрів АРК Сергієм Аксьоновим, спікером Верховної Ради АРК Володимиром Костантиновим, та головою СМДА Олексієм Чалим підписали Договір про прийняття Республіки Крим до складу Росії. 21 березня Рада Федерації Росії прийняла закон про ратифікацію Договору від 18 березня та закон про утворення нових суб'єктів федерації — Республіки Крим та міста федерального значення Севастополь, закріпивши анексію цих регіонів Росією.

З березня 2014 року у Донецькій та Луганській областях почалися антиурядові протести. Попри зусилля тодішньої української влади, ситуація розпалювалася щодня, мітинги поступово переростали у свавілля натовпу. Представники місцевої влади, як і місцеві правоохоронці, реагували на це з байдужістю. А подекуди навіть сприяли наростанню напруженості чи були організаторами антидержавних виступів.

6 квітня 2014 року невідомими озброєними бойовиками було оточене та захоплене приміщення Донецької обласної державної адміністрації. А вже 7 квітня мітингувальники у Донецьку проголосили Донецьку народну республіку – ДНР, і прийняв т.зв. «Декларацію про суверенітет ДНР», одночасно звернувшись до президента сусідньої Росії з проханням ввести війська на Донбас. Згодом це повторив Луганськ – 28 квітня у такий самий спосіб була «створена» ЛНР.

12 квітня терористами захоплені державні установи та райвідділ міліції міста Слов'янськ, де був встановлений прапор Російської федерації. Участь в операції брали «зелені чоловічки» з Криму і ветерани розформованого спецпідрозділу «Беркут». В Луганську захопили будівлю СБУ, де зберігалася значна кількість зброї. 12 квітня озброєна група бойовиків на чолі з колишнім російським військовим Ігорем Гіркіним захопила місто Слов’янськ на Донеччині.

14 квітня українська влада офіційно оголосила про початок АТО на Донбасі. Однак 12 квітня, за кілька діб до цього, під Слов’янськом група офіцерів СБУ, яка проводила рекогносцировку місцевості перед початком активних дій під прикриттям «Альфи», потрапила в засідку озброєних бойовиків. У результаті короткого вогневого зіткнення загинув офіцер «Альфи» і один з бойовиків. Вважається, що саме ця подія стала першим офіційним випадком збройного зіткнення між силами АТО і незаконними збройними формуваннями (НВФ), з якої й почалася війна. 17 квітня бойовики захопили телевежу на горі Карачун біля Словянська, після чого розпорядилися відключити українські канали, а на їх місці почати трансляцію російських. 29 травня терористами був підбитий гелікоптер Мі-8МТ Національної гвардії України. Загинуло 12 чоловік — шість військовослужбовців Національної гвардії України, включаючи двох членів екіпажа гелікоптера та шість — представників спецпідрозділу МВС України. 24 червня невдовзі після зльоту біля гори Карачун з ПЗРК терористи збили український військовий гелікоптер Мі-8, в результаті чого загинуло 9 осіб.

11 травня 2014 р. проросійські сили організували проведення на Донбасі превдореферендумів щодо незалежності так званих терористичних “ДНР” та “ЛНР”. Вони пройшли всупереч Конституції України, з системними порушеннями ґрунтовних міжнародних принципів і процедур проведення референдумів, і є нелегітимними. Результати референдумів не були визнані ані українською владою, ані самою Росією, ані загалом міжнародною спільнотою.

26 травня розпочалися бої між українськими силовиками та терористичними збройними угрупуваннями “ДНР” за встановлення контролю над летовищем Донецького міжнародного аеропорту. До оборони в різний час були задіяні десантні бригади України та добровольці з Правого сектору. Оборона аеропорту, а точніше його старого та нового терміналів, тривала близько 240 днів. Наразі українські сили обороняють частину будівель об’єкту та прилеглі селища. Через свою сміливість і стійкість українські захисники аеропорту стали відомими як Кіборги.

17 липня проросійські терористи збили поблизу міста Торез Донецької області пасажирський літак Boeing 777, який належав малазійським авіалініям. Він здійснював переліт маршрутом Амстердам-Куала-Лумпур. На борту літака було 283 пасажирів і 15 членів екіпажу. Всі вони загинули. Попередня версія катастрофи – збиття з ракетного комплексу “Бук”. За кількістю жертв катастрофа Boeing 777 стала найбільшою в історії України і загалом у XXI столітті, якщо не враховувати терактів 11 вересня 2001 року; найсмертоноснішим збиттям пасажирського літака. Збиття Боїнга спричинило нову хвилю міжнародних санкцій західних держав проти Росії.

Бої за Іловайськ, відомі також як Іловайський котел - бойові дії, що розгорнулися під містом Іловайськ Донецької області у ході війни на сході України у серпні 2014 року. 18 серпня, в ході запеклих боїв, українські силовики, що значною частиною складалися з добровольчих батальйонів, увійшли в Іловайськ. Вони змогли взяти під свій контроль частину міста, однак після заходу значних сил регулярних російських військ 23 - 24 серпня у тил українського угрупування з території РФ, а також через дезертирство окремих українських підрозділів, іловайське угрупування опинилося в оточенні. 29 серпня вночі Путін звернувся до бойовиків із закликом відкрити гуманітарний коридор для українських військових, що опинилися в оточенні. 29 серпня о 6:00 ранку російський офіцер прибув до Многопілля і повідомив українській стороні, що вихід має відбуватися без зброї. О 8:15 українські військові організованими колонами почали рух з міста за попередньо домовленими з російською стороною маршрутами. Колони були розстріляні на марші, загинуло більше 300 військових.

Бої під Іловайськом стали одним з переломних моментів війни на сході України: Збройні сили України втратили ініціативу на Донбасі та перейшли від атаки до оборони. Важкі втрати спонукали українське керівництво до укладення Мінського перемир'я в рамках контактної групи Україна – Росія - ОБСЄ із залученням представників російських бойовиків.

5 вересня у Мінську представниками ОБСЄ, України, Росії та угрупувань ДНР та ЛНР підписано угоду про припинення вогню. У розробці та підписанні мирної угоди брали участь представник ОБСЄ Посол Гайді Тальявіні, другий Президент України Леонід Кучма, посол Росії в Україні Михайло Зурабов, представники самопроголошених терористичних “ДНР” Олександр Захарченко та “ЛНР” Ігор Плотницький. Дія перемир’я розпочалась о 18:00 5 вересня.

Однак невдовзі терористи, незважаючи на домовленості, порушили режим припинення вогню. 24 січня 2015 року - бойовики обстріляли Маріуполь, в результаті чого загинув 31 мирний житель, поранення отримали більше 100 людей. Затриманий коригувальник вогню по Маріуполю дав покази, що обстріл проводився російською артилерійською батареєю. СБУ оприлюднювала перехоплену розмову ватажків терористів т. зв. “ДНР”, які планували здійснити обстріл Маріуполя.

10 лютого 2015 року – терористи обстріляли аеродром та густозаселених районів міста Краматорська з важкого артилерійського озброєння. Внаслідок обстрілу загинули 17 людей, з яких 7 - військові Збройних сил України.

12 лютого 2015 р. - президенти України, Росії, Франції, канцлер ФРН підписали угоду про припинення вогню на Донбасі.

Незаконні збройні формування терористичної організації “ДНР” 3 червня 2015 р. близько 4:00 ранку, почали наступ на місто Мар’їнка Донецької області з використанням танків та за підтримки самохідної артилерії. Станом на 4 червня сили АТО відбили атаку, Мар’їнку було зачищено від диверсантів.

18 грудня 2016 року – російсько-сепаратистські угрупування здійснили спробу атаки позицій українських збройних сил. Було здійснено три вогневих нальоти тривалістю від трьох до шести годин кожен. В результаті обхідної контратаки в районі селища Луганське українські війська силами взводу і трьох БМП відтіснили противника з займаних позицій. Завдяки цьому українські війська отримали додаткову перевагу над ворогом в цьому секторі оборони. Цього дня ЗСУ зазнали значних втрат: загинули п'ятеро військовослужбовців, шестеро були поранені і 10 травмовані, один боєць зник безвісті. Ці втрати виявились найважчими втратами, понесеними ЗСУ впродовж однієї доби за останні п'ять місяців боїв. За даними розвідки, втрати противника склали щонайменше 25 осіб убитими та до 30 поранених.

В 2017 році найгарячішими точками залишаються: Піски, Авдіївка, Широкине, Красногорівка, смт. Станиця, Луганська, Кримське, Докучаївськ. Станом на лютий 2017 року понад 9,8 тис. осіб убитими, 23 тис. пораненими, майже 1,8 млн чоловік стали вимушеними переселенцями, було захоплено 7,2 % території України.^. Мінські домовленості не зупинили конфлікту на сході України. Москва продовжує військову експансію на Донбасі, використовує всі наявні важелі для дестабілізації ситуації в Україні, руйнування її державності.