Методи дослідження.

У процесі дослідження для розв’язання поставлених завдань було застосовано комплекс взаємодоповнюючих методів дослідження: теоретичні – аналіз наукової літератури щодо дослідження проблеми межових функціональних станів особистості, узагальнення наукової літератури з проблематики дослідження, систематизація науково-літературних джерел, порівняння даних. Та емпіричні методи: опитування, тестування, спостереження.

Для досягнення цілей дослідження застосовувався комплекс психодіагностичних методик, який складається з таких методик: Тест диференційованої самооцінки функціонального стану Самопочуття. Активність. Настрій (САН) (Доскин В.А., Лаврентьева Н.А., Мирошников М.П., Шарай В.Б., 1973) , Опитувальник діагностики тривожності (Автор Ч.Д. Спілбергер, адаптація Ю.Л.Ханіна), Методика «Оцінка нервово-психічної напруги» (Т. А. Нємчин), Тест «Самооцінка психічних станів» по Айзенку, Клінічний опитувальник для виявлення й оцінки невротичних станів (К.К. Яхин, Д.М. Менделевич, 1978).

Отримані емпіричні дані опрацьовувалися за вимогами статичного аналізу з якісною інтерпретацією та змістовним узагальненням.

Емпіричною базою дослідження виступали вищі навчальні заклади м. Києва: Національний Авіаційний Університет, Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут» , Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова. Вибірка досліджуваних склала 40 студентів I-VI курсів денної форми навчання (20 дівчат, 20 хлопців). Структура дипломної роботи зумовлена логікою дослідження і складається зі вступу, трьох розділів, висновків до розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків.

Розділ I Теоретичні засади дослідження психодіагностики та корекції межових функціональних станів особистості.

1. Поняття межових функціональних станів у психології

Функціональний стан людини – це не що інше, як цілий комплекс властивостей, які вказують на рівень її життєздатності. Він є основою для характеристики діяльності організму в тих чи інших умовах, напрямках, з наявним запасом сил та енергії. Крім того, функціональний стан служить основним критерієм для характеристики можливостей людини і її поведінки. Загальний функціональний стан організму людини складається з тих чи інших змін. Стан людини можна описати за допомогою різноманітних проявів: змін у функціонуванні фізіологічних систем (центральної нервової, серцево-судинної, дихальної, рухової, ендокринної тощо), зрушення в протіканні психічних процесів (відчуття, сприйняття, пам'яті, мислення, уяви, уваги), суб'єктивні переживання.

Існує величезна кількість факторів, що впливають на поведінку і здоров'я людини. Саме тому функціональний стан організму в кожній конкретній ситуації є унікальним. Тим не менше з величезної кількості приватних випадків вчені виділили самі основні. Це стан:

- нормальної життєдіяльності;

- патологічний;

- межовий.

Віднести функціональний стан до того чи іншого класу можна тільки при використанні певних критеріїв оцінки, а саме - надійності і ціни діяльності. Перший з них характеризує здатність людини працювати з заданим рівнем точності, безвідмовності і своєчасності. Показник ціни діяльності служить для характеристики функціонального стану з точки зору виснаження життєвих сил організму, що в кінцевому підсумку має безпосередній вплив на рівень його здоров'я. На підставі даних критеріїв проводиться розмежування функціонального стану на припустиме і неприпустиме. Питання про віднесення того чи іншого функціонального стану до певного класу розглядається в кожному окремому випадку. Так, помилково було б наперед вважати стан стомлення неприпустимим, хоча він призводить до зниження ефективності діяльності і є очевидним наслідком виснаження психофізіологічних ресурсів. Неприпустимими є такі ступені стомлення, при яких ефективність діяльності переходить нижні межі заданої норми (оцінка за критерієм надійності) або з'являються симптоми накопичення втоми, що призводять до перевтоми (оцінка за критерієм ціни діяльності). Надмірне напруження фізіологічних та психологічних ресурсів людини є потенційним джерелом виникнення різних захворювань. На цій підставі виділяються нормальні та патологічні стани. Очевидно, що останній клас є предметом медичних досліджень. Однак існує велика група межових станів, виникнення яких може призвести до хвороби. Так, типовими наслідками тривалого переживання стресу є хвороби серцево-судинної системи, травного тракту, неврози [331; 341].

Всі межові стани є прикладами категорії неприпустимих. Вони вимагають запровадження відповідних профілактичних заходів, у розробці яких безпосередню участь повинні приймати і психологи.

Інша максимально загальна класифікація функціональних станів будується на основі критерію адекватності відповідної реакції людини вимогам виконуваної діяльності. Згідно цієї концепції, всі стани людини можна розділити на дві групи — стани адекватної мобілізації та стани динамічної неузгодженості [128; 129].

Стани адекватної мобілізації характеризуються повною відповідністю ступеня напруги функціональних можливостей людини вимогам, що пред'являються конкретними умовами. Він може порушуватися під впливом різних причин: тривалості діяльності, підвищеної інтенсивності навантаження, накопичення втоми і т. д. Тоді виникають стани динамічної неузгодженості — реакція в цьому випадку неадекватна навантаженню або необхідні психофізіологічні витрати перевищують актуальні можливості людини. Всередині цієї класифікації можуть бути охарактеризовані практично всі стани працюючої людини. Вона виявляється вельми продуктивною, так як на підставі критерію адекватності характеристика стану, його оцінка (наприклад, за шкалою «допустиме — неприпустиме») і прогноз даються з точки зору загальних закономірностей формування системної реакції. Будь-який психічний стан людини (Е. П. Ільїн) – причинно обумовлене явище, реакція не окремої системи або органу, а особистості в цілому, з включенням до реагування як фізіологічних, так і психічних рівнів (субсистем) управління та реагування, що належать до подструктур і сторін особистості.

Всякий психічний стан є як переживанням суб'єкта, так і діяльністю різних його функціональних систем; причому він виражається не тільки в ряді психофізіологічних показників, але і в поведінці людини.

Існує велика область станів людини, які ще не можна віднести до психічних розладів, але і здоров'ям вони вже не є. Такий стан – межовий, і ним визначаються багато фобій, властиві людині, неврози, синдроми переживання екстремальних або неадекватних ситуацій, а також синдром хронічної втоми. Часто прикордонні стани лежать в основі подальшого розвитку соматичного або нейросоматичного захворювання. Поширені вони майже в 10 разів більше, ніж явні психічні відхилення. З кожних 100 чоловік у двох стан – межовий. Але що саме є його безпосередньою причиною, дослідники поки не можуть сказати. Його можна віднести і до порушення балансу нейромедіаторів, що допомагає регулювати наш настрій, і до спадкової схильності до психічних захворювань.

Люди, що опинилися в названому стані, за спостереженнями дослідників, часто належать до групи тих, хто пережив фізичне або емоційне насильство, ранню втрату батьків або розділення з ними в дитинстві. Якщо ці травми поєднуються з особливостями особистості, що виражаються важкою реакцією на стреси або високою тривожністю, то ризик розвитку межового розладу сильно підвищується. Прикордонні психічні стани часто розвиваються на тлі депресивних розладів, а також зловживання алкоголем та наркотичними засобами. Стан межовий, з точки зору психоаналізу, відрізняється від психозу можливістю хворого усвідомлювати реальність, спираючись на здоровий глузд і проводячи межу між суб'єктивними і об'єктивними враженнями. Хоча ключовою рисою прикордонного стану все ж є нестабільність, викликана постійним страхом виявитися кинутим оточуючими, навіть якщо ця загроза насправді не відповідає реаліям. Це, між іншим, іноді може змушувати людину відкидати інших першим, що не може не призвести до наростання проблем у взаєминах. У людей, що знаходяться в цьому стані, напади тривожності і депресії можуть виникати часто і зазвичай без явних причин для цього. Така людина має дуже нестабільне поняття значущості власної особистості – від повного самознищення, до звеличення своїх достоїнств. Нестабільні і міжособистісні відносини у цих людей: вони можуть досить швидко перемикатися від ідеалізації особистих якостей знайомого до презирства до нього (причому без видимих на те причин). Крім того, люди, що знаходяться в прикордонному стані, можуть діяти під впливом миттєвого пориву, імпульсу, наприклад, екстравагантно витрачати гроші, мати багато сексуальних партнерів, важко переїдати або водити автомобіль з ризиком для життя.

Клініка межових станів характеризується відчуттям тривалої спустошеності або припливами гніву, що важко піддається контролю, які виливаються у бійки. Вельми характерні для таких людей і емоційно надмірні реакції або повторювані суїцидальні спроби. Для того щоб був поставлений діагноз прикордонного розлади, зазначені симптоми повинні бути достатньо важкими і тривалими, стаючи причиною виникнення проблем у спілкуванні. Панічні атаки – частина перехідного стану. Панічні атаки також відносять до прикордонних станів. Вони виникають непередбачено і проявляються як напади гостро вираженої тривоги. Пацієнти скаржаться і на часте серцебиття, холодний піт і відчуття нестачі повітря. Може з'явитися запаморочення, переднепритомний стан, тремор, змінюється тиск. Межовий стан з панікою виникає, як правило, на тлі пережитого стресу, а значить, мозок дає сигнал організму про небезпеку. При цьому для забезпечення активних дій відбувається виділення в кров гормонів, які забезпечують м'язовий тонус і прискорене серцебиття. Незважаючи на те, що панічні атаки викликають у людей сильне занепокоєння, вони, на думку фахівців, не небезпечні, хоча і вимагають обов'язкового лікування, щоб не розвинулася залежність від цього стану. А це, як правило, призводить до самообмеження і приєднання інших страхів.

Межовий стан має ознаки різних захворювань. Крім всіх перерахованих ознак, прикордонні психічні стани мають ще одну важливу особливість – вони знаходяться на кордоні між здоров'ям і хворобою. Тобто їм характерні неспецифічні прояви хвороби, які входять у симптоматику різних патологічних процесів і психічних, і соматичних, і неврологічних. Це може бути і астенія (стан підвищеної втоми, слабкість і виснаження), і вегетативна дисфункція, і нав'язливі стани. Початкові симптоми невротичних розладів у нашій медицині також відносять до прикордонних станів. Як правило, це: дратівливість, емоційна нестабільність; періодичний головний біль; порушення сну. Всі ці симптоми вимагають уважного обстеження і уточнення діагнозу. Люди, які мають такий розлад, потребують спеціалізованої психологічної допомоги, їм недостатньо консультацій у психолога. До речі, особливо небажані таким людям заняття психоаналізом, так як висока тривожність, до якої вони схильні, може зробити «ведмежу послугу» і підштовхнути розвиток прикордонного стану в психічний розлад. Для лікування пацієнтів на базі багатопрофільного соматичної установи часто створюється відділення пограничних станів, в яке кладуть людей з підозрою на даний розлад. Як правило, це пацієнти, що перебувають у стані психологічної кризи з ризиком суїцидальних спроб або які вчинили такі. Вони потребують тимчасового виключення травмуючих ситуацій, а також у проведення психотерапевтичного та медикаментозного лікування.

Функціональний стан, при якому надійність діяльності нижче заданих меж або її психофізіологічна ціна неадекватна параметрами гомеостазу, вважають неприпустимим. Серед найбільш значимих функціональних станів динамічної неузгодженості особливе місце займають стомлення, хронічне стомлення і перевтома.

Психічні стани, що знаходяться між нормою і патологією (слабкі форми психічних розладів), називаються прикордонними станами. До таких станів відносяться: реактивні стани; неврози; психопатоподібні стани; затримки психічного розвитку (розумова відсталість).

У психології ще не сформоване поняття психічної норми. Однак для виявлення переходу психіки людини за межі психічної норми необхідно в загальних рисах визначити критерії норми.

Суттєвими характеристиками психічної норми, з нашої точки зору, є наступні поведінкові особливості:

• адекватність (відповідність) поведінкових реакцій зовнішнім впливам;

• детермінованість поведінки, її концептуальність, впорядкованість відповідно з оптимальною схемою життєдіяльності; узгодженість цілей, мотивів і способів поведінки;

• відповідність рівня домагань реальним можливостям індивіда;

• оптимальна взаємодія з іншими людьми, здатність до самокорекції поведінки відповідно до соціальних норм.

Всі прикордонні стану аномальні (відхиляються), вони пов'язані з порушенням будь-якої суттєвої сторони психічної саморегуляції.

Процес психічної саморегуляції здійснюється в єдності змістовно-смислових, генетичних та нейродинамічних процесів. І тут можливі різні парціальні (часткові) аномалії саморегуляції. При цьому інтелект людини в основному зберігається, але виявляються порушеними окремі регуляційні механізми. Ці порушення психічної саморегуляції зводяться в основному до наступних особливостей:

1. Часта і швидка зміна настроїв, недостатність психоенергетичних можливостей індивіда, підвищена нервово-психічна виснаженість, слабкість нервової системи.

2. Ригідність, малорухливість нервово-психічних процесів, що обумовлюють замкнутість індивіда; відхід від контактів з людьми; гіпертрофія самотності, непотрібності, протиставлення навколишньому соціальному середовищу.

3. Підвищена збудливість, імпульсивність, гнівливість, образливість, жорстокість, схильність до конфліктних взаємодій; завищення самооцінки, рівня домагань.

4. Підвищена конформність, слабодухість, інтелектуальна обмеженість, некритичність.

До прикордонних розладів вольової регуляції, що реалізуються в нездатності повною мірою керувати своїми діями, належать:

• психогенний ступор, що виникає з різних причин (короткочасне знерухомлення у зв'язку з переживанням страху, жаху);

• акінезія (тимчасове припинення довільних рухів);

• гіпокінезія (тимчасове уповільнення і збіднення рухів в стресогенних ситуаціях);

Тривале обмеження руху (гіпокінезія) та силової активності (гіподинамія) призводить до значного зниження м'язового тонусу, до розвитку детренованості ряду органів і систем та помітного зниження працездатності. (Новожилов Р. М., Короваєв В. М., 1972).

В цих умовах спостерігається підвищене стомлення, ослаблення пам'яті, збільшення кількості помилок, порушення сну. В цілому відмічається перевага гальмівних процесів в корі головного мозку і зниження його функцій (Стеклова Р. П., 1968).

Тривала гіпокінезія та гіподинамія призводять до небезпечних для людини наслідків – формування двох синдромів: вегето-сосудистої дистонії та нервово-психічної астенії. (1)

• кататонічне збудження (рухове перезбудження з переважанням неадекватних рухових стереотипів);

• тривожне перезбудження (загальна рухова активність — ажитація — емоційно конфліктної ситуації);

• абулія — відсутність вольових спонукань, апатична байдужість;

• парабулія — збочена вольова активність(вигадлива демонстративність, псевдоактивность);

• імпульсивні потяги: клептоманія (періодично раптово виникає потяг до таємного розкрадання), піроманія (непереборне прагнення до невмотивованому підпалу), дромоманія (періодично виникає непереборне прагнення до бродяжництва, зміни місць), гомицидоманія (раптово виникає потяг до вбивства людини), гемблінг (патологічна пристрасть до азартних ігор);

• психосексуальні перверсії;

• Реактивні стани — гострі афективні реакції, тимчасові розлади психіки у результаті психічних травм. Реактивні стани виникають як внаслідок одномоментних психотравмуючих впливів, так і в результаті тривалого травмування, а також в силу схильності індивіда до психічного зриву (слабкий тип вищої нервової діяльності, ослаблення організму після хвороби, тривале нервово-психічне напруження).

Непатологічні реактивні стани підрозділяються на:

1) афективно-шокові психічні реакції;

2) депрессивно-психогенні реакції.

• Неврози — розлади нервово-психічної діяльності: істеричний невроз, неврастенія і нав'язливі стани.

При неврозах людина, що очікує очікує небезпеку, пережила переляк у певній ситуації, починає панічно боятися всіх аналогічних ситуацій.

• Психопатії. Ми виділяємо п'ять різновидів: астенічну, збуджуючу (вибухову), істеричну, паранойяльную і шизоїдну психопатію.

• Розумова відсталість. До психічних станів (непатологічних психічних аномалій) відноситься лише легка ступінь слабоумства — дебильністъ. Дебіли здатні до навчання і оволодіння найпростішими трудовими навичками. Їх поведінка в багатьох випадках адекватно ситуаційних умов, що може маскувати слабкість мислення.

• До психічних аномалій слід віднести і підвищену стійку агресивність. Агресивність — прагнення людини завдати іншим людям фізичної або нсихотравмуючої шкоди.

•До екстремальних умов діяльності відносять: монотонність, розлад ритму сну і неспання, зміна сприйняття просторової структури, обмеження інформації, самотність, групову ізоляцію, загрозу для життя. В. І. Лебедєв дав детальну характеристику діяльності людини в екстремальних ситуаціях.

Монотонність.

Поняття, що позначає психічний стан людини, який виникає при виконанні одноманітної діяльності, що не має різноманітності, є повторюваною.

Розвиваючи ідеї В. М. Сєченова, В. П. Павлов зазначав, що для діяльного стану вищого відділу великих півкуль необхідна відома мінімальна сума подразнень, що йдуть в головний мозок за допомогою звичайних поверхонь тіла тварини, що сприймають.

Неузгодженості ритму сну і неспання.

Вночі найнижча температура тіла, вона визначає швидкість протікання біохімічних реакцій. Вдень найбільш інтенсивно йде обмін речовин, і це визначає більшу активність людини. Ритм температури тіла повторюють показники багатьох систем організму: це, насамперед, пульс, артеріальний тиск, дихання. Існують періоди природного підйому дієздатності, в які краще всього виконувати відповідальну роботу. При захворюваннях, як фізичних, так і психічних, біологічні ритми можуть змінюватися (наприклад, деякі психотики можуть спати за 48 годин).

Зміна сприйняття просторової структури

Під просторововим орієнтуванням в умовах перебування на поверхні Землі розуміється здатність людини оцінювати своє становище щодо спрямованості сили тяжіння, а також щодо різних навколишніх об'єктів. Прикладом труднощів з орієнтуванням може бути космічний політ астронавтів.

А так само у пілотів можливі зміни просторової страктури, часто у них стоїть завдання роботи в умовах ліміту і дефіциту часу, коли мобілізуються внутрішні резерви людини, приводиться в дію ряд механізмів, покликаних забезпечити подолання виникаючих труднощів і відбувається перебудова способу діяльності. Однак, якщо потік інформації стає занадто великим і продовжується тривалий час, можливий «зрив».

Обмеження інформації

У звичайних умовах людина постійно виробляє, передає і споживає велику кількість інформації. В тривалих походах у підводників спостерігалися невротичні стани, явно обумовлені відсутністю інформації про хворих родичів, вагітних жінок, про зарахування в навчальний заклад і т. д. При цьому розвивався стан тривожності, депресія, порушувався сон. У ряді випадків доводилося вдаватися до медикаментозного лікування.

При отриманні людьми того, що цікавить їх, навіть негативного (відмова у прийнятті до навчального закладу, у наданні квартири тощо), всі невротичні явища повністю зникали.

Самотність

Тривала самотність неминуче викликає зміни в психічній діяльності. З'являються прагнення до міркувань філософського характеру, виникає відчуття особливого сенсу навколишнього світу, спогади минулого переслідують, виникає любов до цього стану з супутніми галюцинациями, параноїдальні психози можуть так само бути присутнім.

Групова ізоляція

При груповій ізоляції, наприклад у членів екіпажу корабля виникають дратівливість, невдоволення, недовіра один до одного, конфлікти, можуть сходити з розуму. Полярник Е. К. Федоров пише, що «в маленьких колективах складаються своєрідні відносини... Дріб'язкова причина – може бути, манера розмовляти чи сміятися одного – здатна інший раз викликати наростаюче роздратування іншого і призвести до розбрату та сварки».

Конфліктність, агресивність, що виникає, здавалося б, без видимих причин, Р.Амундсен назвав «експедиційний сказ», а Т. Хейєрдал – «гострим экспедиционітом». «Це психологічний стан, коли самий поступливий чоловік бурчить, сердиться, злиться, нарешті, приходить у лють, тому що його поле зору поступово звужується настільки, що він бачить лише недоліки своїх товаришів, а їх переваги вже не сприймаються».

Загроза для життя

Загроза для життя певним чином впливає на психічний стан людей. Переважна більшість льотчиків-космонавтів, підводників, полярників в умовах серйозного ризику відчувають стенічні емоції, проявляють мужність і героїзм. Однак виникає психічна напруженість, що обумовлюється невпевненістю в надійності безпеки.

У ряді випадків загроза для життя викликає у льотчиків розвиток неврозів, що проявляються в тривожному стані. У деяких льотчиків розвиваються невротичні захворювання, що являються причиною відрахування їх з авіації.

Таким чином, в екстремальних умовах на людину впливають наступні основні психогенні фактори: монотонність (змінена афферентація), десинхроноз, змінена просторова структура, обмеженість інформації, самотність, групова ізоляція і загроза для життя. Ці фактори діють, як правило, не ізольовано, а в сукупності, однак для розкриття механізмів психічних порушень необхідно виявити специфічні особливості впливу кожного з них.