2.2 Програма дослідження проявів межових функціональних станів у студентів та характеристика вибірки

Одним із завдань дослідження було емпіричне визначення психологічних особливостей функціональних станів студентів та виявлення тих, хто має функціональний стан, що можна визначити як межовий.

У дослідженні прийняли участь студенти 1-6 курсів (17- 25 років ) денної форми навчання: 20 дівчат та 20 хлопців. Досліджувані жіночої статі навчаються в Національному педагогічному університеті імені М. П. Драгоманова, представники чоловічої статі є студентами таких вищих начальних закладів, як Київський політехнічний інститут та Національний авіаційний університет. У своєму дослідженні ми використали тести і опитувальники, щоб визначити рівень тривожності досліджуваних, особистісну тривожність та ситуативну; рівень нервово-психологічної напруги; рівень самопочуття, активності, настрою та їх співвідношення; наскільки студенти фрустровані, агресивні та ригідні; досліджували невротичні стани такі як тривога, невротична депресія, астенія, істеричний тип реагування, обсесивно-фобічні реакції, вегетативні порушення.

Спочатку проводилась коротка бесіда , а згодом кожному досліджуваному була пред’явлена батарея методик та бланк відповідей. Досліджувані мають приблизно однаковий фізичний та матеріальний стан та в даний час проживають у місті Києві. Дослідження проводили індивідуально в окремому, добре освітленому та ізольованому від сторонніх звуків і шумів приміщенні. Для дослідження межових функціональних станів у студентів, ми обрали такі методики: : 1. Шкала тривоги Спілбергера (див. Додаток 1) [59]

2. Опитувальник «Самопочуття, активність, настрій» (див. Додаток 2) [58]

3. Методика «Оцінка нервово-психічної напруги» (т. А. Нємчин) (див. Додаток 3) [60]

4. Тест «Самооцінка психічних станів» по Айзенку (див. Додаток 4) [57]

5. Клінічний опитувальник для виявлення й оцінки невротичних станів (див. Додаток 5)[17]

2.3 Обґрунтування інструментарію дослідження межових функціональних станів особистості у студентів

Шкала тривоги Спілбергера (State-Trait Anxiety Inventory - STAI) є інформативним способом самооцінки рівня тривожності в даний момент (реактивна тривожність, як стан) і особистісної тривожності (як стійка характеристика людини). Розроблено Ч.Д.Спілбергером і адаптована Ю.Л.Ханіним. Вимірювання тривожності як властивості особистості особливо важливе, тому що ця властивість багато в чому обумовлює поведінку суб'єкта. Певний рівень тривожності - природна і обов'язкова особливість активної діяльної особистості. У кожної людини існує свій оптимальний, або бажаний, рівень тривожності - це так звана корисна тривожність. Оцінка людиною свого стану в цьому відношенні є для неї істотним компонентом самоконтролю і самовиховання. Під особистісною тривожністю розуміється стійка індивідуальна характеристика, яка відображає схильність суб'єкта до тривоги і передбачає наявність у нього тенденції сприймати досить широкий спектр ситуацій як загрозливі, відповідаючи на кожну з них певною реакцією. Як схильність, особиста тривожність активізується при сприйнятті певних стимулів, що розцінюються людиною як небезпечні для самооцінки, самоповаги. Ситуативна або реактивна тривожність як стан характеризується суб'єктивно пережитими емоціями: напругою, занепокоєнням, заклопотаністю, нервозністю. Цей стан виникає як емоційна реакція на стресову ситуацію і може бути різним за інтенсивністю та динамічності в часі. Особи, що відносяться до категорії високотривожних, схильні сприймати загрозу своїй самооцінці і життєдіяльності у великому діапазоні ситуацій і реагувати дуже вираженим станом тривожності. Якщо психологічний тест висловлює у випробуваного високий показник особистісної тривожності, то це дає підставу припускати в нього появу стану тривожності в різноманітних ситуаціях, особливо коли вони стосуються оцінки його компетенції та престижу. Більшість з відомих методів вимірювання тривожності дозволяє оцінити тільки або особистісну тривожність, або стан тривожності, або більш специфічні реакції. Єдиною методикою, що дозволяє диференційовано вимірювати тривожність і як особистісну властивість, і як стан є методика, запропонована Ч. Д. Спілбергером. Російською мовою його шкала була адаптована Ю. Л. Ханіним.

При аналізі результатів самооцінки треба мати на увазі, що загальний підсумковий показник по кожній з підшкал може перебувати в діапазоні від 20 до 80 балів. При цьому чим вище підсумковий показник, тим вище рівень тривожності (ситуативної або особистісної). При інтерпретації показників можна використовувати наступні орієнтовні оцінки тривожності: до 30 балів - низька, 31 - 44 бали - помірна; 45 і більше - висока. Особи, що відносяться до категорії високотривожних, схильні сприймати загрозу своїй самооцінці і життєдіяльності у великому діапазоні ситуацій і реагувати дуже вираженим станом тривожності. Якщо психологічний тест висловлює у випробуваного високий показник особистісної тривожності, то це дає підставу припускати в нього появу стану тривожності в різноманітних ситуаціях, особливо коли вони стосуються оцінки його компетенції та престижу. Особам з високою оцінкою тривожності слід формувати почуття впевненості й успіху. Їм необхідно зміщати акцент з зовнішньої вимогливості, категоричності, високу значимість в постановці завдань на змістовне осмислення діяльності та конкретне планування по підзадач. Для низькотривожних людей, навпаки, потрібне пробудження активності, підкреслення мотиваційних компонентів діяльності, збудження зацікавленості, висвітлення почуття відповідальності у вирішенні тих чи інших завдань. Стан реактивної (ситуативної) тривоги виникає при попаданні в стресову ситуацію і характеризується суб'єктивним дискомфортом, напруженістю, занепокоєнням і вегетативним збудженням. Природно, цей стан відрізняється нестійкістю в часі і різною інтенсивністю в залежності від сили впливу стресової ситуації. Таким чином, значення підсумкового показника по даній підшкалі дозволяє оцінити не тільки рівень актуальної тривоги випробуваного, а й визначити, чи знаходиться він під впливом стресової ситуації і яка інтенсивність цього впливу на нього. Особистісна тривожність являє собою конституційну межу, яка обумовлює схильність сприймати загрозу в широкому діапазоні ситуацій. При високій особистісній тривожності кожна з цих ситуацій буде стресовим впливом на суб'єкта і викликати у нього виражену тривогу. Дуже висока особистісна тривожність прямо корелює з наявністю невротичного конфлікту, з емоційними і невротичними зривами і психосоматичними захворюваннями. Зіставлення результатів по двом підшкалам дає можливість оцінити індивідуальну значимість стресовій ситуації для випробуваного. Шкала Спілбергера в силу на своєї відносної простоти і ефективності широко застосовується з різними цілями: визначення вираженості тривожних переживань, оцінка стану в динаміці і ін. У студентів можуть з'явитись хвороби такі як безсоння, виразка, коліт, мігрень, в основі яких лежить розвиток стійких станів тривожного ряду, тому ми обрали методику для виявлення природної та ситуативної тривожності щоб попередити виникнення хвороб, що можуть бути викликані високою тривожністю досліджуваних студентів.

Тест САН - різновид опитувальників станів і настроїв. Розроблено співробітниками 1 Московського медичного інституту імені І. М. Сеченова В. А. Доськина, Н. А. Лаврентьєва, В. Б. Кулі і М. П. Мірошниковим в 1973 р. САН являє собою карту (таблицю), яка містить 30 пар слів, що відображають досліджувані особливості психоемоційного стану (самопочуття, настрій, активність). В якості цілей дослідження вчені виділили: оцінку психічного стану випробуваного; виявлення психоемоційної реакції на розумове навантаження; визначення біологічних ритмів, властивих фізіологічним і психічним функціям. При розробці методики автори виходили з того, що три основні складові функціонального психоемоційного стану - самопочуття, активність і настрій можуть бути охарактеризовані полярними оцінками, між якими існують континуальна послідовність проміжних значень. Однак отримані дані про те, що шкали САН мають надмірно узагальнений характер. Факторний аналіз дозволяє виявити більш диференційовані шкали: "самопочуття", "рівень напруженості", "емоційний фон", "мотивація". САН знайшов широке поширення при оцінці психічного стану хворих і здорових осіб, психоемоційної реакції на навантаження, для виявлення індивідуальних особливостей і біологічних ритмів психофізіологічних функцій.

Психоемоційний стан відіграє дуже важливу роль у житті людини, роблячи вплив на всі сфери діяльності, ці показники вважаються основними для повноцінного інтелектуального та фізичного розвитку. Ось чому так важливо вчасно діагностувати та усунути в разі необхідності будь-які порушення, пов'язані зі сферою емоцій і почуттів. Одним з ефективних способів визначення самопочуття, настрою і загальної активності є методика САН. Процедура проведення. САН Можливий як груповий спосіб проведення діагностики, так і індивідуальний. Часових обмежень немає, але варто вказати на те, що відповідь має бути дана швидко — перше, що прийшло в голову. Тільки так можна розраховувати на об'єктивність результатів тесту. Інструкція. Необхідно співвіднести свій стан зі шкалою 3 2 1 0 1 2 3 кожної пари ознак. Наприклад, між парою тверджень "Самопочуття хороше" і "Самопочуття погане" розташовані цифри 3 2 1 0 1 2 3 Цифра "0" відповідає середньому самопочуттю, яке обстежуваний не може віднести ні до поганого, ні до хорошого. Що знаходиться зліва від "0" одиниця відображає самопочуття - вище середнього, а цифра три - відповідає прекрасному самопочуттю. Ті ж цифри в цьому рядку, що стоять праворуч від цифри "0", аналогічним чином характеризують самопочуття досліджуваного, якщо воно нижче середнього. Таким чином, послідовно розглядається і оцінюється кожен рядок даного опитувальника. У кожному разі, щодо кожної пари тверджень Ви здійснюєте свій вибір, відзначаючи необхідне значення шкали "3 2 1 0 1 2 3". Інтерпретація результатів. Отримана за кожною шкалою сума знаходиться в межах від 10 до 70 і дозволяє виявити функціональний стан індивіда в даний момент часу за принципом. <30 балів - низька оцінка; 30 - 50 балів - середня оцінка; > 50 балів - висока оцінка. Слід згадати, що при аналізі функціонального стану важливі не тільки значення окремих його показників, а й їх співвідношення. Справа в тому, що у людини, що відпочила оцінки активності, настрою і самопочуття зазвичай приблизно рівні. А в міру наростання втоми співвідношення між ними змінюється за рахунок відносного зниження самопочуття і активності в порівнянні з настроєм. Методика САН — зручний інструмент діагностики для визначення психоемоційного стану студента. За допомогою тесту можна оцінити не тільки психічний стан випробуваного, але і виявити біологічні ритми, пов'язані з процесами в організмі юнака.

Методика діагностики нервово-психічної напруги (Нємчин Т. А.) Опитувальник призначений для вимірювання ступеня вираженості нервово - психічної напруги (НПН). Опитувальник являє собою перелік ознак нервово-психічної напруги, складений за даними клінічних спостережень, і містить 30 основних характеристик цього стану, розділених на три ступені напруженості. За змістом всі ознаки також розділені на три групи. Перша група відображає наявність фізичного дискомфорту і неприємних відчуттів з боку соматичних систем організму. Друга група ознак відображає наявність або відсутність психічного дискомфорту і скарг з боку нервово-психічної сфери. Третя група описує загальні характеристики нервово-психічної напруги: частоту, тривалість, генерализованість і ступінь вираженості стану.

Ітерпритація Підрахунок балів провадиться шляхом їх підсумовування, при цьому за позначку (+), поставлену проти пункту «а», нараховується 1 бал, проти пункту «б» — 2 бали і проти пункту «в» — 3 бали. Мінімальна кількість балів, яку можна набрати, дорівнює 30, а максимальна — 90. Діапазон слабкої, або «детензивної», нервово-психічної напруги розташовується в проміжку від 30 до 50 балів, помірної, або «інтенсивної», — від 51 до 70 балів надмірної або «екстенсивної», — від 71 до 90 балів.

Слабка нервово-психічна напруженість характеризується незначно вираженим (або не вираженим зовсім) станом дискомфорту, психічної активністю адекватною ситуації, готовністю діяти у відповідності з умовами ситуації.

Помірна нервово-психічна напруженість характеризується явно вираженим станом дискомфорту, наявністю тривоги, готовністю діяти у відповідності з умовами ситуації, що може свідчити про значущість ситуативних умов, високого ступеня мотивації суб'єкта.

Надмірна нервово-психічна напруженість характеризується наявністю сильного дискомфорту, тривоги, переживанням страху, охоче оволодіти ситуацією (проте, найчастіше, неможливістю реалізувати цю готовність), що, швидше за все, може бути наслідком наявності фрустрацій і конфліктів у сфері значимих відносин особистості. Нервово-психічна напруга (НПН) розглядається як загальна реакція організму при зміні стереотипу діяльності і найбільш різко проявляється при уявній або реальній загрозі життю або здоров'ю (Мерлін B.C., 1967; Наєнко Н.І., 1976).

Стан нервово-психічної напруги може проявлятись в зрушеннях 2-х форм: по типу наростання збудження або ж по типу розвитку гальмівних реакцій, крайні форми реагування залежать від індивідуальних якостей особистості або викликані дуже гострими психічними чинниками.

Небезпека НПН для особистості та колективу криється в тому, що вона проявляється в дезорганізації поведінки, гальмуванні раніше напрацьованих навичок, неадекватних реакціях на зовнішні роздратування, труднощі в розподілі уваги, звуженні об'єму уваги та пам'яті, імпульсивних діях. Такі зміни в психічній сфері безумовно негативно позначаються на рівні працездатності та безпечній діяльності спеціалістів.

Особливістю поведінки в стані нервово-психічної напруги є її негнучкість, відсутність лабільності та пластичності. В той же час стереотипні дії протікають скоріше, з тенденцією до автоматизму. Тому й загальною характеристикою стану НПН вважається порушення структури складної професійної діяльності.

Висока нервово-психічна напруга виникає при сприянні різних факторів, які впливають на спеціаліста і виникають в таких умовах:

1. При виконанні складного завдання, пов'язаного з високою відповідальністю.

2. При дії перешкод.

3. При появі сильних раптових подразників на фоні впливу шкідливих факторів життєдіяльності.

4. При роботі в умовах дефіциту часу та інформації, необхідних для прийняття рішення та організації дій.

5. При освоєнні нових видів діяльності, недостачі чи надміру інформації.

Тривалий і виражений вплив шкідливих умов життєдіяльності, метеоумов, біологічних та соціально-психологічних факторів, а також наявністю впливу трьох і більше факторів збільшують вираженість змін функцій організму при НПН, які можуть набувати преморбідного (передзахворювального) стану. Тест самооцінки психічних станів (Г. Айзенк)

Мета: Тест дозволяє оцінити деякі не адаптивні стани (тривога, фрустрація, агресія) і властивості особистості (тривожність, фрустрованість, агресивність, ригідність).

Інструкція: Уважно прочитайте опис різних психічних станів. Якщо цей опис збігається з вашим станом і стан виникає часто, то необхідно оцінити його в 2 бали. Якщо цей стан виникає зрідка, то ставиться 1 бал. Якщо не збігається з вашим станом - 0 балів.

Підрахуйте суму балів за кожною групою запитань:

- З 1 по 10 запитання-шкала тривожності.

- З 11 по 20 запитання-шкала фрустрації .

- З 21 по 30 запитання-шкала агресивності.

- З 31 по 40 запитання-шкала ригідності.

0-7 балів--низький рівень

8-14 балів--середній рівень

15-20 балів--високий рівень

• Тривожність – індивідуальна психологічна особливість, що виявляється в схильності людини до частого і інтенсивного переживання стану тривоги, а також в низькому порозі її виникнення. Тут тривога виступає як переживання емоційного дискомфорту, пов'язаний з очікуванням неблагополуччя, з передчуттям небезпеки чи її уявлення.

• Фрустрація – психічний стан, викликаний неуспіхом у задоволенні потреби, бажання. Проявляється в негативних переживаннях: розчарування, роздратування, тривога, відчай і т. п.

• Агресивність – не викликана об'єктивними обставинами неспровокована ворожість людини по відношенню до людей і навколишнього світу. Проявляється в тенденції нападати, завдавати неприємності, нанести шкоду людям, тваринам, навколишньому світу. Іноді виявляється у формі демонстрації переваги в силі по відношенню до іншої людини або іншого соціального об'єкту. • Ригідність – утрудненість (аж до повної нездатності) у зміні наміченої суб'єктом програми діяльності в умовах, об'єктивно вимагають її перебудови. Сильно виражена ригідність проявляється у незмінності поведінки, переконань, поглядів, навіть якщо вони не відповідають реальній дійсності. Протилежна за значенням властивість особистості – пластичність.

Клінічний опитувальник для виявлення й оцінки невротичних станів

Інструкція. Оцініть свій поточний стан за п'ятибальною системою: 5 балів – ніколи не було, 4 бали – рідко, 3 бали – іноді, 2 бали – часто, 1 бал – постійно або завжди.

Проставлені випробуваними бали переводяться у відповідні діагностичні коефіцієнти. Підсумовують діагностичні коефіцієнти по шести шкалах і будують графік. Показники: • більше +1,28 - вказує на рівень здоров'я, • менше -1,28 – хворобливий характер виявлених розладів.

Невротичними станами або неврозами в сучасній психологічній літературі називають функціональні розлади психічної діяльності, що виникають як реакція на значущі психотравмуючі події (конфлікти) та обумовлені недосконалістю механізмів психічного захисту. При неврозах виявляються різноманітні симптоми, що торкаються порушення практично всіх пізнавальних процесів.

Невротична депресія частіше розвивається в осіб з такими рисами характеру, як прямолінійність, ригідність, безкомпромісність. Їм властива емоційна насиченість переживань з прагненням утримати зовнішні прояви почуттів. Невротична депресія протікає як легка форма депресії; переважає сумний настрій, адинамія, нерідко з явищами нав'язливості. При ній, на першому етапі відзначається значна вираженість вегетативно-соматичних порушень (так званий етап соматичних скарг). Виділяють два варіанти психотравмуючих ситуацій, що призводять до невротичної депресії.

При першому варіанті в людини у всіх сферах діяльності складаються несприятливі взаємини («невдале вся життя»);

при другому варіанті людина змушена жити в ситуації «емоційного позбавлення» (тривала розлука, відсутність емоційного контакту з близькими, стосунки, які треба приховувати, незадоволеність життям і ін).

Психотравмуючі ситуації, як правило, тривалі, суб'єктивно значущі, нерозв'язні; більшою мірою вони обумовлені преморбітними особливостями хворих. Негативні емоції, викликані психотравмуючими ситуаціями, придушуються. У цих випадках на першому етапі невротичної депресії виникають вегетативно-соматичні розлади; коливання артеріального тиску, серцебиття, запаморочення, дисфункції шлунково-кишкового тракту. З такими скаргами вони зазвичай звертаються до терапевта, не фіксуючи уваги на психогенний характер розладів.

В подальшому наростає знижений настрій, який самі хворі рідко пов'язують з певною ситуацією, а терапевт пояснює його соматичним станом, так як у хворих часто спостерігається стійка артеріальна гіпотензія і симптоми спастичного коліту.

Легка форма депресії проявляється зазвичай скаргами на смуток, втрату радості від життєвих удач, зниження активності. Постійні порушення сну (утруднене засипання або раптові пробудження серед ночі з почуттям тривоги і серцебиттям; в ранкові години хворі відчувають розбитість і млявість, прокидаються з працею). У хворих не спостерігається тужливого відношення до майбутнього; вони, як правило, не говорять, що майбутнє похмуре, безперспективне, навіть при об'єктивно нерозв'язних психотравмуючих ситуаціях (наприклад, при невиліковній хворобі дитини) у них зберігається надія на світле майбутнє, на сприятливе вирішення ситуації.

Депресивна симптоматика більш виразна в травмуючій ситуації. Оскільки вона частіше стосується сімейно-сексуальних взаємин, то хворі частіше «рятуються втечею в роботу», де почувають себе значно краще. Для таких хворих найбільш важкі вільні дні, свята і відпустки.

Протікання невротичної депресії хвилеподібне. При наростанні з'являється слізливість. Хворі починають плакати з будь-якого приводу і часто без приводу. Саме слізливість нерідко змушує їх звернутися за допомогою до лікаря.

Астенічний синдром - цей стан проявляється підвищеною стомлюваністю, ослабленням або втратою здатності до тривалого фізичного та розумового напруження. У хворих спостерігаються дратівлива слабкість, що виражається підвищеною збудливістю і швидко наступає слідом за нею виснаженістю, афективна лабільність з переважанням зниженого настрою з рисами примхливості і невдоволення, а також слізливістю.

Для астенічного синдрому характерна гіперестезія — непереносимість яскравого світла, гучних звуків і різких запахів. Астенічним станам властиві явища астенічного, або образного, ментизму. Суть цього явища полягає в тому, що при станах крайнього психічного стомлення у хворих виникає потік яскравих образних уявлень. Можливі також напливи сторонніх думок і спогадів, що мимоволі з'являються у свідомості хворого.

Астенічні розлади розвиваються поволі і характеризуються наростаючою інтенсивністю. Іноді першими ознаками синдрому є підвищена стомлюваність і дратівливість, поєднуються з нетерплячістю і постійним прагненням до діяльності, навіть в обстановці, сприятливій для відпочинку («втома, не шукає спокою»). У важких випадках астенічні розлади можуть супроводжуватися аспонтанностъю, пасивністю і адинамією. Нерідко спостерігаються головні болі, порушення сну (підвищена сонливість або наполегливе безсоння), вегетативні прояви. Виникнення астенічного синдрому пов'язують з виснаженням функціональних можливостей нервової системи при її перенапруженні, а також внаслідок аутоінтоксикації або екзогенного токсикозу, порушень кровопостачання мозку і обміну в мозковій тканині. Це дозволяє розглядати синдром у ряді випадків як реакцію приспособлення, що проявляється зменшенням інтенсивності діяльності різних систем організму з подальшою можливістю відновлення їх функцій.

Щодо терапії - необхідно виявити основне захворювання, при якому спостерігається астенічний синдром. Показаний відпочинок; Астенія є стрижневим або наскрізним синдромом при багатьох хворобах. Вона може бути як дебютом (початковим проявом), так і завершенням захворювання. Типовими скаргами при цьому є слабкість, підвищена стомлюваність, труднощі концентрації уваги, дратівливість, непереносимість яскравого світла, гучних звуків. Сон стає поверхневим, тривожним. Хворі насилу засинають і важко прокидаються, встають не відпочившими. Поряд з цим з'являється емоційна нестійкість, вразливість. Астенічні розлади рідко спостерігаються у чистому вигляді, вони поєднуються з тривогою, депресією, страхами, неприємними відчуттями в тілі та іпохондричної фіксацією на своїй хворобі. На певному етапі астенічні розлади можуть з'являтися при будь-якому захворюванні. Всім відомо, що звичайні простудні захворювання, грип супроводжуються подібними явищами, а астенічний «хвіст» нерідко зберігається і після одужання. Наявність тривожного розладу ми можемо припускати в тих випадках, коли тривога стає настільки сильною, що позбавляє людину здатності до нормального життя і діяльності.

Тривожний розлад є окремим захворюванням зі своєрідною симптоматикою. Двома найбільш поширеними тривожними розладами є адаптивний розлад з тривожним настроєм і генералізований тривожний розлад.

При адаптивному розладі надмірна тривога або інші емоційні реакції розвиваються в поєднанні з труднощами пристосування до конкретної стресової ситуації. При генералізованому тривожному розладі надмірна тривога зберігається постійно і спрямована на безліч життєвих обставин. Надмірне занепокоєння, напруженість і страх, пережиті людьми з тривожними розладами, можуть супроводжуватися фізичними вадами, такими як «нервовий шлунок», задишка і прискорене серцебиття.

Істеричні невротичні розлади, що спостерігаються у жінок в 2 рази частіше, ніж у чоловіків. Можуть поєднуватися з іншими невротичними проявами — тривожно-фобічними, обсесивно-компульсивними, ипохондрически-сенестопатичними, а також з афективними розладами.

Конверсія при істеричному неврозі — це перетворення витісненого душевного конфлікту в соматичну симптоматику. Конверсійні симптоми, відображаючи конфлікт символічно, націлені на вигоду від хвороби. Конверсійні реакції проявляються руховими, чутливими і сенсорними симптомами, а також припадочними станами, наприклад паралічами однієї або кількох кінцівок, часто обох ніг з неможливістю стояти і ходити (астазія-абазія), або повною неможливістю рухатись, яка відповідає рефлексу мнимої смерті, що зустрічається у деяких тварин і справляє враження відсутності свідомості. Протилежними є психомоторні стани збудження, різке рухове збудження з криками. Вегетативні порушення

Психовегетативний синдром, (психастенічний занепад, неврастенічний синдром, вегетативна дистонія, нейроциркуляторна дистонія, невропатія, вегетативний невроз, загальний психосоматичний синдром, а також споріднений з ними соматизирований розлад, в тому числі соматоформний).

Тривале психофізичне напруження і надмірні вимоги, особливо пов'язані з конфліктами, людина часто реагує психічними та вегетативними порушеннями, зниженням активності та розладами настрою.

Симптоми: Слабкість концентрації уваги, зниження працездатності, боязливість, збудливість (дратівлива слабкість), коливання настрою, поганий настрій, безрадісність і пригніченість. Крім того, відзначаються тиск у голові, «невільна» приголомшена голова: пульсуючі головні болі, періодичні запаморочення, мушки перед очима; розлади сну, насамперед труднощі засипання і неспокійний сон; дрібне тремтіння пальців.

Добираючи такі методики , ми керувались тим, що саме вони дозволять всебічно розглянути поняття функціональних станів у студентів, виявити досліджуваних, у яких стан функціонування є межовим.

Висновок до 2 Розділу

Найсприятливішим для формування психофізичних та особистісних якостей є юнацький вік. Саме в студентському віці досягають максимуму свого розвитку: сприймання, увага, пам’ять, мислення, мовлення, емоції та почуття; період завершення формування морально-етичної сфери, становлення і стабілізації характеру, прийняття статусу та відповідальності дорослої людини відповідно до своєї статі. Не у всіх юнаків та дівчат здатність до свідомої регуляції власної поведінки та діяльності розвинена повною мірою. В залежності від курсів, переживають різні труднощі.

У цьому віці помітно зміцнюються ті якості, яких не вистачало в старших класах - цілеспрямованість, рішучість, наполегливість, самостійність, ініціатива, вміння володіти собою. Навчання у вузі зміцнює віру молодої людини у власні сили і здібності, породжує надію на повноцінну, цікаву в професійно-творчому відношенні життя діяльність. Провідною сферою діяльності стає тепер праця з витікаючою звідси диференціацією професійних ролей. Для студента провідними видами діяльності стають професійно-навчальна і науково-дослідна.

Одним із завдань дослідження було емпіричне визначення психологічних особливостей функціональних станів студентів та виявлення тих, хто має функціональний стан, що можна визначити як межовий.

У своєму дослідженні ми використали тести і опитувальники, щоб визначити рівень тривожності досліджуваних, особистісну тривожність та ситуативну; рівень нервово-психологічної напруги; рівень самопочуття, активності, настрою та їх співвідношення; наскільки студенти фрустровані, агресивні та ригідні; досліджували невротичні стани такі як тривога, невротична депресія, астенія, істеричний тип реагування, обсесивно-фобічні реакції, вегетативні порушення.

У дослідженні ми використовували методики, що на нашу думку, дозволяють всебічно розглянути поняття межових станів у студентів, та виявити досліджуваних, у яких стан функціонування є межовим, а саме:

1. Шкала тривоги Спілбергера

2. Опитувальник «Самопочуття, активність, настрій»

3. Методика «Оцінка нервово-психічної напруги» (т. А. Нємчин)

4. Тест «Самооцінка психічних станів» по Айзенку

5. Клінічний опитувальник для виявлення й оцінки невротичних станів.