Рецептори шкіри
У шкірі людини є тактильні (дотикові), температурні і больові рецептори. Різні види рецепторів відрізняються за своєю будовою і розподілені в шкірі у вигляді своєрідної мозаїки.
Тактильні рецептори сприймають механічні подразнення, що супроводжуються відчуттям дотику і тиску. Вони мають форму видовжених цибулин, до яких підходять нервові закінчення.
До тактильних рецепторів належать:
дотикові тільця (тільця Мейснера) що мають вигляд одного звивистого нервового закінчення, одягненого у капсулу;
пластинчасті тільця (тільця Пачіні), що складаються з нервового закінчення, оточеного сполучнотканинними пластинками;
дотикові диски Меркеля, що розміщені біля волосяних цибулин, в епідермісі, а також біля судин і у глибоких шарах шкіри поверхні кисті, в області долонь, а також на кінчиках пальців, губ, сухожилків, очеревині та брижі кишок, тощо.
В середньому на 1 см2 шкіри припадає 25 тактильних рецепторів.
Найбільше рецепторів у шкірі долонь, на кінцях пальців, на губах і кінчику язика; найменше – у шкірі спини і живота.
Збудження, яке виникає в тактильних рецепторах при контактах шкіри з предметами, надходить до мозкового центру тактильного аналізатора, що локалізується в області сомато-сенсорної зони кори головного мозку (задньої центральної закрутки кори великих півкуль), де трансформується у відчуття дотику або тиску. Диференціювання цього відчуття залежить від адаптаційних здатностей тактильних рецепторів шкіри.
За механізмом доторкання можуть сприйматися і подразнення у формі вібрації. Завдяки тактильній чутливості людина відчуває форму, величину і характер поверхні навколишніх предметів. Для дотику характерне також просторове відчуття, що полягає у здатності розрізняти і сприймати як роздільні, дві одночасно подразнені точки тіла.
До терморецепторів, або температурних рецепторів належать два види нервових закінчень.
колбочки Краузе сприймають в основному холодові подразнення
тільця Руффіні — теплові подразнення.
Розміщені терморецептори у шкірі, а також у слизовій оболонці носа, рота, гортані, стравоходу, шлунка і кишечнику. За будовою терморецептори представляють собою клубочки тонких нервових закінчень, які містяться в сполучнотканинних капсулах. Зміна зовнішньої температури подразнює терморецептори шкіри і викликає в корковій частині аналізатора відчуття тепла або холоду. Внаслідок цього рефлекторно змінюється просвіт кровоносних судин шкіри, завдяки чому змінюється її кровопостачання і температура.
Холодових рецепторів в організмі близько 250 тис, теплових — до 30 тис. Холодові рецептори розміщені на глибині 0,17 мм, а теплові — 0,3 мм від поверхні шкіри. Завдяки цьому теплові рецептори збуджуються відносно повільно, тоді як холодові реагують дуже швидко, як на подразнення з температурою нижче 18-20 °С та на подразнення температурою вище 40-45 °С (наприклад, ефект "гусячої шкіри" при зануренні тіла в гарячу воду). Терморецептори постійно інформують організм про стан і зміну температури навколишнього середовища і є найважливішою ланкою у підтримці температури (термостазу) тіла. У дітей температурне чуття проявляється вже з перших днів після народження.
Біль є специфічним відчуттям, якісно відмінним від будь-якого іншого відчуття. Воно виникає тоді, коли на ту чи іншу частину організму діє подразник, що має руйнівний характер. При цьому виникає ціла черга захисних реакцій, спрямованих на збереження частин тіла або цілого організму.
Больові подразнення сприймаються больовими рецепторами, або вільними нервовими закінченнями. Больові рецептори розміщені не тільки в шкірі, але і в м'язах, кістках, внутрішніх органах. На поверхні 1 см2 буває близько 100 больових точок, а на всій поверхні шкіри їх близько мільйона. На шкірі майже немає ділянки, де не було б больових рецепторів, але розташовані вони нерівномірно: більше у пахвовій та паховій ділянках і найменше — на підошвах, долонях, вушних раковинах. Збудження, що виникають у больових рецепторах внаслідок дії подразника, передаються по доцентрових нервах у вищі кіркові та підкіркові (у таламусі та гіпоталамусі) центри болю, де і формуються відчуття болю. Сила больових відчуттів значною мірою залежить від стану нервової системи. Больові рецептори реагують на значні коливання температури, тиску, на концентрацію простагландинів, що виділяються ушкодженими клітинами тіла. Потрапляння інформації про локалізацію та інтенсивність болю у центри головного мозку стимулює виділення в кров ендорфінів, що є блокаторами болю.
При больових подразненнях рефлекторно порушується нормальна діяльність організму і особливо ушкоджених органів: посилюється виділення адреналіну в кров, підвищується концентрація цукру в крові, порушується ритм серцевих скорочень, прискорюється зсідання крові, підвищується кров'яний тиск, затримується дихання та ін. При дуже сильних больових подразненнях може спостерігатись больовий шок (тимчасова втрата свідомості, запаморочення, непритомність).
Ще одним видом шкіряної чутливості є сприйняття лоскотання, що забезпечують вільно розташовані у поверхневих шарах шкіри нервові закінчення. Для данного виду рецепторів властиві специфічні реакції на стимули різної інтенсивності. З активацією цієї групи рецепторів саме і зв'язують відчуття лоскоту, що і дало назву самим рецепторам — рецептори лоскотання.