Рекомендована література
Арендт Ханна. Джерела тоталітаризму / Пер. з англ.. В. Верлоки, Д. Горчакова. – К., 2002.
Афонін Е. Історична місія авторитаризму.// Політичний менеджмент. – 2006. – № 6. – С. 52 – 62.
Баталов Э Глобальний кризис демократии. // Свободная мысль – ХХI. – 2005. – № 2. – С. 13 – 24.
Даль Р. Демократия и ее критики. Пер. с англ. – М., 2003.
Кіндратець О. Деякі аспекти формування сталої демократії // Політичний менеджмент. – 2006. – № 6. – С. 63 – 73.
Красин Ю.А. Метаморфозы демократии в изменяющемся мире. // Полис: политические исследования. – 2006. – № 4. – С. 122- 123.
Мирский Г. Ушел ли тоталитаризм вместе с двадцатым веком? // Мировая экономика и международные отношения. – 2002. – № 1. – 40 – 51.
Основі демократії: Навчальний посібник. / За заг. ред.. А. Ф. Колодій – К., 2004.
Пазенок В. Демократія і людина. Теорія і українська дійсність. // Політика і час. – 2003. – № 2. – С. 3 – 15.
Піча В. М., Хома Н. М. Політологія: Навчальний посібник. – К.- Львів, – 2001.
Політологія: Підручник / М.І. Панов (керівн. авт. кол.), Л. М. Герасіна, В. С. Журавський та ін. – К., 2005.
Полянников Т. Логика авторитаризма. // Свободная мысль. – 2005. – № 1. – С. 57- 63.
Романюк О. Праві та ліві тоталітарні режими: спільне і специфічне. // Нова політика. – 2002. – № 1. – С. 55 – 59.
Руденко В. Н. О перспективах демократии в современном обществе. // Полис: политические исследования. – 2006. – № 4. – С.7 – 16.
Хантингтон С. Третья волна. Демократизация в конце ХХ века. Пер. с англ. – М., 2003.
Чабанка М. Авторитаризм і тоталітаризм. Уявна подібність та сутнісна різниця. // Політичний менеджмент. – 2003. – № 2.- С. 83 – 92.
Тоталитаризм в Европе ХХ века. Из истории идеологий, движений, режимов и их преодоления. М.: Памятники исторической мысли, 1996
18. Дамье В.В. Тоталитарные тенденции в ХХ веке // Мир в ХХ веке. М.: Наука, 2001
Тема 8 Політична система
8.1 Поняття політичної системи
8.2 Структура й функції політичних систем
8.3 Типологія політичних систем
8.4 Політична система України
Людське суспільство перебуває в процесі постійних змін, які відбуваються під впливом різних факторів. Ускладнюються соціальні взаємозв'язки між людьми, з'являються нові потреби й відповідно – види діяльності, що задовольняють їх. Змінюються природне середовище, енергетичні ресурси, міжнародні умови існування сучасних держав. Тому питання про те, як суспільство пристосовується до вимог постійно змінюючогося внутрішнього й зовнішнього середовища, завжди представляється актуальним не тільки в теоретичному, але й у практичних змістах.
Здатність суспільства реагувати на зростаючі потреби індивідів, адаптуватися до умов, що змінюються, свого функціонування забезпечується політичною системою.
Поняття політичної системи.
Термін “система” увів у науковий оборот німецький біолог Л. фон Берталанфі в 20-х роках ХХ ст. для позначення процесів обміну клітки із зовнішнім середовищем. Він розглядав систему як сукупність взаємозалежних елементів, як цілісність. Відносини взаємозалежності означають, що зі зміною навіть одного елемента системи змінюється вся цілісність. Система розвивається завдяки тому, що реагує на всі сигнали ззовні й на вимоги своїх внутрішніх елементів.
Поняття “системи” на розгляд суспільства переніс Т. Парсонс, що представив суспільство як взаємодію чотирьох підсистем, які перебувають у відносинах взаємозалежності й взаємообміну: економічної, політичної, соціальної й духовної. Кожна з підсистем виконує певні функції, реагує на вимоги, які надходять зсередини або ззовні, а разом вони забезпечують життєдіяльність суспільства в цілому.
У політологію поняття “політична система” було уведено в 50-х роках ХХ ст. американським політологом Д. Істоном, що створив теорію політичної системи. Це поняття було покликано відобразити два моменти: 1) цілісність політики як самостійної сфери суспільства, що представляє сукупність взаємодіючих елементів (партій, держави, лідерів, права й т.д.); 2) характер зв'язків політики із зовнішнім середовищем (економічною, соціальною, культурною сферами, іншими державами). Введення поняття “політична система” мало й практичну спрямованість. Воно повинне було допомогти виявленню факторів, які забезпечують стабільність і розвиток суспільства, розкриттю механізмів узгодження інтересів різних груп.
Системний підхід вносить до політичного аналізу ідею багатоканальної, багатофакторної обумовленості. Вона базується на тому. Що поряд із економічними чинниками та соціальними інтересами, а інколи і всупереч їм, політичні події та інститути залежать також від культурного середовища, від національного менталітету, від традицій і звичаїв, від структури пануючих у суспільстві цінностей, від геополітичних умов, від ситуативного складу різних подій та інших обставин.
Поняття “політична система” ємне по змісту. Політичну систему можна визначити як сукупність політичних інститутів, суспільних структур, норм і цінностей, а також їхніх взаємодій, у яких реалізується політична влада й здійснюється політичний вплив. Тому в політичну систему включаються не тільки політичні інститути, які безпосередньо й активно беруть участь у політиці (держава, партії, лідери й т.д.), але й економічні, соціальні, культурні інститути, традиції, цінності, норми, що мають політичне значення й опосередковано впливають на політичний прогрес. Призначення всіх зазначених політичних і суспільних інститутів (у їхньому політичному значенні) полягає в тому, щоб розподіляти ресурси (економічні, матеріальні, технологічні й т.д.) і спонукувати населення до прийняття цього розподілу в якості обов'язкового для всіх.
Обмін ресурсами й взаємодія політичної системи із зовнішнім середовищем здійснюється за принципом “входу” й “виходу”.
Зовнішнє середовище
Економічне Культурне Соціальне
Р Р Р
е е е
с с с
у у у
р р р
с с с
и и и
Політична
В 1.
Розподіл цінностей В
і ресурсів
х 2. Забезпечення
прийняття и
більшістю громадян
і розподільчих
рішень х
в якості
обов’язкових
д
і
д
система
Р Р Р
е е е
с с с
у у у
р р р
с с с
и и и
Зовнішнє середовище
Малюнок 8.1 – Механізм функціонування політичної системи.
Один з авторів системного підходу в політології американський дослідник Д. Істон розрізняв два типи “входу“: вимоги й підтримка. Вимогу можна визначити як звертання до органів влади, думка із приводу бажаного або небажаного розподілу цінностей і ресурсів у суспільстві. Наприклад, вимоги трудящих про підвищення мінімальної заробітної плати або вимоги вчителів про збільшення асигнувань на освіту й т.д. Оскільки уявлення різних груп населення про справедливий розподіл ресурсів не збігаються, остільки, накопичуючись, вимоги мають тенденцію послабляти політичну систему. Вони є наслідком неуважності владних структур до мінливих інтересів і потреб соціальних груп.
Підтримка є формою вираження політичної лояльності, тобто відданого, доброзичливого ставлення до режиму, і означає посилення політичної системи. Формами прояву підтримки можуть уважатися справне виплачування податків, виконання військового обов'язку, повага до владних інститутів, проведення демонстрацій у підтримку режиму й т.д.
Головним елементом підтримки політичної системи є легітимність влади. Визнання легітимності влади, її авторитету означає в очах населення згоду з існуючою системою владних відносин, організованих політичною системою.
У результаті “входу” відбувається процес впливу зовнішнього середовища на політичну систему. Наслідком цього впливу служить реакція системи на вимоги або підтримку, тобто “вихід”. На “виході” з'являються авторитетні рішення й політичні дії влади із приводу розподілу цінностей і ресурсів. Вони можуть виступати у формі нових законів, асигнувань на конкретні потреби, політичних заяв і т.д.