ютъ сил і намагаються ввести новоприбулих; одні виходять з окопу, другі допомагають, стоячи на валах, треті працюють, щоб під охоро­ ною провести до окопу, інші затримують військо й. м. п. гетьмана. Але й. м. п. гетьман темної ночі розмістив і кінносу, і піхоту, і зустрів тих, що виходили на берег; свою спритну й легку двірську міліцію він пустив до Дніпра і наказав їм рубати шаблями; після першого пострі­ лу жовнірів з ворогом змішалися волохи й татари, наспів до них і син й. м. п. гетьмана, за ним хоругви ї. м. п. Казановського, Гіжицького,. Бориславського, і так його провели до Дніпра. А й. м. п. гетьман з князем й. м. Єреміею Вишневецьким та іншими хоругвами так за­ ступили їм дорогу, що ні безупинна стрільба, ні хоробрість тих, що входили, ні хитрощі тих, що оборонялися, нічого їм не допомогли. Одні вмирали, загороджуючи вхід, другі — пориваючись пройти...

Вночі козаки вдавалися до воєнних хитрощів: вони нікого не за­ лишили в брамі окопу, прагнучи, щоб хоругви попадали на готові за­ сідки; подруге, частина козаків відсунулась від окопу і, коли хоругви наступали на Гуню, вони повертали свої самопали до окопу, удаючи стріляючих по окопу реєстрових, а коли хоругви віддалялися і ми­ нали їх, вони спрямовували постріли в тил останнім і відступали до окопу; потрете, вони стріляли, лігши на землю, так що доводилося тільки рубати їх шаблями або топтати кіньми, в чому відважні жов­ ніри собі й не відмовляли...

Достойний доброго спомину й. м. п. Микола Загорський, ротмістр й. к. м. піхоти угорської при особі й. м. пана гетьмана польного, якому доручено було стерегти (в таборі сімдесят найзначніших ко­ зацьких полонених; боячись, щоб серед такої навали табір не зазнав небезпеки від полонених і бажаючи допомогти піхоті успішніше стерегти його, він вивів на сторону кількох в’язнів — Путивельця, Скидана йСаву і потім дав знак угорській піхоті вирізати решту, після чого з’єднав свою піхоту з піхотою й. м. п. Петра Потоцького, воеводича брацлавського, і мужньо вдарив з нею на свавільників. Достойні особливого спомину й інші, бо тут бог винятковим чином указував лицарству коронному способи вгамувати гидкий богові бунт і підкорити свавільників порядкові й правилам, вказаним конститу­ ціями Речі Посполитої...

До двох годин ночі не вгавав вогонь і не гас багатирський запал мужніх коронних лицарів. Вони дали стальне перо і кров свою замість чорнил письменникам і майбутнім історикам, щоб ці останні не лише довели на вічні часи до вселюдного відома хоробрі їх діяння, а й за­ свідчили також, що такою високою відвагою вони [ще більше] при­ красили своє високе народження...

Увійшов Филоненко до окопу, але з великим для себе соромом, поперше тому, що втратив більшу частину війська, бо пробився лише з кількома сотнями людей; подруге, і харчів, яких чекали від нього, ледве стало на два дні; потрете, його послугу козаки охрестили зрадництвом і його самого спочатку прилюдно киями покарали, а по­

№ 80

1638 рік. Червень. Переселення люду з України в Росію. — 3 відписки путивльського воєводи Н. Плещеєва царю

Июня ж де в 23 день писали в Путивль к нему Микифору из Литвы, из Лубен, лубенской урядник Якуб Коледа, да из лубенского Преобра-

102

жененого Моргарского монастыря игумен Калистрат с братьею, о тех же литовских лубенских Моргарского монастыря о старцах, о Силивестре с товарищи, и о монастырской животине, чтоб тех старцев и с монастырской животиною отдать им назад; а в листу лубенского старосты Якуба Коледы написано, что подданые князя Еремея Карабуты Вешневетцкого, поднявся в нынешнюю свою казацкую войну, от места Гадятцкого, несколько тысечь, ушли в Путивль, а с собою взяли чернцов Мгарского монастыря и поимали з собою ж всякого роготого живота.

Акты Южной и Западной Рос­ сии., т. III, СПБ, 1861, No 8, сс. 15— 16.

№ 81

1639 рік. Березень. Указ царя Михайла про влаштування в Чугуєві Я. Острянина і козаків, що переселилися з України

Лета 7147 марта 11 д. по гос. цареву и вел. кн. Мих. Фед. всея Русии указу память дьяком думному Михаилу Данилову да Йвану Переносову в прошлом 147 г. приехали в Бєлгород на гос. имя на вечную службу запорожекого войска гетман Ятцко Остренин с сыном да с гетманом же приехали на гос. имя на вечную службу запорожекого войска сотники и пятидесятники и десятники и рядовые черкасы и би­ ли челом государю царю и вел. князю Мих. Фед. всея Русии затюрожского войска гетман и сотники и пятидесятники и десятники и рядовые черкасы, что они в литовской стороне держали православную хрестьянскую веру и поляки де и папежане, хотя их в неволю при­ вести в папежекую веру, учели их и жон их, и детей побивать и многие их братья и жоны их и дети и всякие их родымцы побиты и они, гетман и черкасы от того смертного убойства и не хотя быть в папежской вере, с женами и детьми пришли в государеву сторону и государь бы их пожаловал велел бы им быть в своей гос. державе в Московском государстве и пожаловал бы государь велел их устроить на вечное житье на поле на Муравском шляху на Северском Донце, на Чугуеве городище. И гос. царь и вел. кн. Михаил Фед. всея русии запорож­ екого войска гетмана и сотников и пятидесятников и рядовых черкас для хрестьянския веры пожаловал велел их принять под свою госуда­ реву державу в Московское государство и пожаловал велел их по их челобитью устроить на Чугуеве на вечное житье. И по гос. указу за­ порожекого войска гетман и сотники и пятидесятники и десятники и рядовые черкасы из Белагорода на Чугуев отпущены а с ними для строенья по гос. указу послан Максим Лодыженской. А по гос. указу велено в Чугуеве всяким строением ведать в Бєлгороде стольнику* и воеводе кн. П. Пожарскому, и в нынешнем 147 году февраля в 21 день писал к гос. царю и вел. кн. Мих. Фед. всея русии из Белаго­ рода кн. П. Пожарский, что по гос. указу на Чугуеве Максим Лодыженской острог ставит и запорожекие черкасы на Чугуеве дворами строятца. И били челом государю запорожекого войска гетман Ятцко Остренин и сотники и пятидесятники и десятники и рядовые черкасы, что им на Чугуеве под дворы и под огороды места розданы, а зем­ лями и сенными покосы и всякими угодьи они не устроены и гос. бы их пожаловал велел их землею и сенными покосы на Чугуеве устро­ ить и гос. царь и вел. кн. Мих. Фед. всея русии указал на Чугуев по­ слать свой государев указ из поместного приказу к Максиму Лодыженскому и велел на Чугуеве подгородные и дальние земли и сенные

103

покосы и рыбные ловли и леса и бортные ухожья и перевесы и всякие угодья описать и земли и подгородные и дальние измерить и рассмотреть, которым землям и всякими угодьями быть к Чугуєву и которым землям и всяким угодьям быть к Белуграду. А для знатья всяких земель и всяких угодий указал гос. бытъ с Максимом Лодыженским из Белагорода тем, за которыми на Чугуеве и около Чугуєва были земли и всякие угодья в дачах и на оброке, а написав на Чугуеве земли и всякие угодья и сыскав про оброчные места подлинно указал гос. дати на пашню земель гетману 120 ч., сыну его 40 ч., войсковому есаулу 50 ч., войсковому дьячку 40 ч., сотникам 10 чел. по 35 ч., пятидесятникам по ЗО ч., десятникам 102 чел. по 25 ч., рядовым 887 чел. по 20 ч., белорусским попам 2-м чел. по ЗО ч., детям боярским кормовым, которых по госуд. указу велено устроить на Чу­ гуеве на житье 12 чел. по 25 четьи в поле, а вдву потому ж, а для того дела указал гос. с Москвы послать к Максиму Лодыженскому ис поместного приказу подьячего добра, а подьячему указал государь отпустить к Максиму Лодыженскому приправочный список с белгородцких списовых и с оброшных co всех книг и по гос. цареву и вел. кн. Мих. Фед. всея русии указу дьяком думному Михаилу Данилову да Йвану Переносову да Андрею Строеву велеть на Чугуеьо к Мак­ симу Лодыженскому гос. указ послать и велети ему да подъячему которово ис поместного приказу пошлют всякие земли подгородные

идальние и сенные покосы и рыбные ловли и леса и бортные ухожья

иперевесы и всякие угодья описати и разсмотрети которым землям

ивсяким угодьям быти к Чугуєву и которым землям и всяким угодьям быти к Бєлгороду и меж белгородских и чугуевских земель велети межники учинить, чтоб вперед было вечно и стоятельно, и велети гетману и всему запорожскому войску государевы жалованные земли

ик землям леса и сенные покосы и всякие угодья раздати против государева указу тотчас ныне ж по весне рано, чтоб гетману и всему запорожскому войску нынешние весны на указных своих землях хлеб посеять во время не испустя поры, да с Максимом же с Лодыженским

ис подъячим велета на Чугуеве для знатья всяких земель быти белгородцем за которыми на Чугуеве и около Чугуєва земли и всякие угодья

в дачах и на оброке были, а что Максим Лодыженский и подъячей на Чугуеве гетману и сотникам и пятидесятникам и десятникам и рядовым черкасам и белорусским попам и детем боярским земель и сен- НЫХ покосов и всяких угодий из диково поля из дач белгородцев и что у ково у белгородцов каких земель и всяких угодий из дач отойдет к Чугуєву и которым лесам и речным ловлям быти на оброке, и за кем и что с которово оброчново места государю в казну оброку платить и Максиму Лодыженскому и подъячему то все велети напи­ сать в книги подлинно по статьям и с теми книгами Максиму Лодыженскому и подъячему ехать к Москве, а другие ж таковы ж книги велеть отдать на Чугуеве воеводе заруками.

Материалы для истории колониг зации и быта степной окраиіны Московского государства.., Харьков, 1886, № 4, сс. 15— 16.

104

1. УКРАЇНА ПЕРЕД ВИЗВОЛЬНОЮ ВІЙНОЮ (1639— 1647 РР.)

РІСТ ШЛЯХЕТСЬКО-МАГНАТСЬКОГО ЗЕМЛЕВОЛОДІННЯ І ЕКС­ ПЛУАТАЦІЇ СЕЛЯН. НАСТУП ШЛЯХТИ НА КОЗАКІВ, КОЗАЦЬКУ СТАРШИНУ, МІСТА. СВАВОЛЯ ШЛЯХТИ-МАГНАТІВ

№ 82

1639 рік. 24 липня. Інструкція польського коронного гетьмана С. Конєцпольського комендантові фортеці Кодак

Інструкція й. м. п. краківського п. Жолтовському, губернаторові м. Кодак, дана в обозі в Кодаку 3 серпня 1639 року.

Лишаючись на тому місці, яке доручене п. губернаторові його ко­ ролівською милістю і Річчю Посполитою, він мусить докласти всіх сил, щоб довести належні віру, мужність, твердість, обережність як у збереженні, так і в утриманні цього місця його королівською милі­ стю і Річчю Посполитою. В тому легко бог благословить його, якщо сам він виявить себе богобоязливим, даючи добрий приклад своїм солдатам, не допускаючи серед них ніякого злочину, ніяких гріхів, що зневажають величність божу, пам’ятаючи не тільки про артикули і закони воєнні, а також і про те, що там, де є бог, гніздо своє мають щастя і благословіння; звідки ж він відступить через гріхи, буде там неблагословіння і нещастя.

Капітанів, офіцерів і інших солдат мусить він шанувати за їх осо­ бистими властивостями — милувати добрих і карати лихих, — маючи від них належну пошану і послух.

Стежити, щоб компанія завжди була в повному складі; їх у цьому полку, згідно з моєю волею, мусить бути п’ять, бо при більшому числі офіцерів полк звичайно міцніший.

Стежити також, щоб до складу компаній були допущені солдати не інших народностей, як тільки польської і німецької, згідно з пев­ ними вказівками, даними усно.

Хоч компанії давні і добре навчені, але не без того, щоб і нових солдат у їх складі не було. Оскільки ж Річ Посполита хотіла б мати тут школу для піхоти, з якої буде добирати капітанів і інших офіцерів, треба робити з солдатами постійні вправи, щоб нові на­ вчались, а старші не забували того, чого їх навчено — проте в най­ більшій мірі щадячи амуніцію.

Треба вчасно обдумати заходи для утримання солдат, щоб від нужди і надмірної дорожнечі вони не терпіли в цій пустелі, а далі пильно стежити, щоб вони не зазнавали кривд від своїх офіцерів.

Усердно треба стежити за закінченням збудування фортеці і за завершенням усього. В разі, якби добре закінчити фортецю від­

107

повідно до даного рисунку було не можна, треба її навколо обвести, а решту робіт відкласти до осені. Проте Річ Посполита віддала б на цю фортецю і більшу за призначену суму, — подумай, чи є в цьому потреба.

Усердно треба утримувати як польову сторожу, до чого притягну­ та козацька хоругва, так і сторожу на валах. Ворота завжди мусять бути замкнені, а в фортеці — за годину до заходу сонця; через го­ дину ж після сходу сонця щоб вони відмикались, після попереднього об’їзду всіх балок і долин і коли буде поставлена денна сторожа. Не допускати нікого з приїжджих у фортецю, а відправляти їх пе­ ред нею.

Але якби настоювала на відвіданні [її] якась висока особа шля­ хетського стану, то не перешкоджати цьому, виключивши, проте, почет, якби такий був.

Про гармати, амуніцію, провіант добре дбати, старанно обері­ гаючи їх від вогню і вогкості.

Оскільки весь порядок залежить від постійної присутності гу­ бернатора, останній не може нікуди від’їздити з даного місця без дозволу коронного гетьмана, а від’їжджаючи, мусить залишити та­ кого заступника, який зумів би доглянути доручене йому Річчю Посполитою.

Оскільки найважливішим мотивом й. к. милості і Речі Посполитої при закладенні даної фортеці було перешкодити морським набігам і козацькій сваволі, треба стежити, щоб не була пропущена за пороги жодна жива людина, крім тих, кому доведеться їхати з мукою за своїми полками, згідно з постановою Речі Посполитої, при чому вони повинні мати листи від свого полковника. Повертати назад тих, кого постійні володільці і різні обивателі звикли посилати на пониззя ріки ради риби й звіря, не звертаючи уваги ні на які листи: адже саме від таких росте сваволя.

Пильно стежити і охороняти, щоб липи ні звідки не спускали на Низ.

Через те, що не тільки водою, а й по суші сваволя за пороги проникає, треба посилати часті під’їзди на тамтешній шлях; тих, що їдуть по ньому, ловити і суворо карати.

Якби їх не було зловлено і тільки шляхи були перетяті, слід да­ вати знати [про це] полковникові, який на той час перебуває на Запоріжжі1), для розслідування і спіймання [їх].

Треба пильно стерегти й тих, які беруть участь у сваволі на Інгулі і Інгульці.

Нарешті, треба старанно і часто зноситися з комісаром війська запорізького і з полковниками, щоб воля його королівської милості і Речі Посполитої належно здійснювалась.

Все це покладається на віру і доблесть п. губернатора іменем його королівської милості і Речі Посполитої.

Відділ рукописів Бібліотеки Ака­ демії Наук УРС Р, № II, 13402, арк. 487— 488.

*) Тобто полковникові урядового гарнізону, що перебуває на Запорізькій

Січі.

108

№ 83

1640-і роки. Реєстр володінь князя Єремії Вишневецького на Вишневеччині

'№ 84

Становище селян Середнього Наддніпров’я. — Г. Боплан

Селяни там надзвичайно бідні; вони мусять працювати по три дні на тиждень із своїми кіньми на користь панові і давати йому, від­ повідно до належної їм землі, багато мірок збіжжя, багато каплунів, курей, гусей і курчат на свята пасхи, трійці і різдва; крім того, во­ зити дрова їхнім панам і відбувати тисячу інших повинностей, яких вони не повинні відбувати без платні. Вимагають з них пани гро­ шову повинність, Десятину баранів, поросят, меду, всяких плодів і щотри роки третього бика, — коротко, селяни примушені відда­ вати своєму панові все, що той захоче; тому недивно, що ці не­ щасні, закабалені, поставлені в такі тяжкі умови, не можуть ніколи нічого зберегти. Але це ще не так важливо, як те, що поміщики їх

109

мають необмежену владу не тільки над їхнім майном, а навіть і над їх життям. Така велика свобода польської шляхти (вона живе, як у раю, а селяни — як у чистилищі), і тому, коли селянам трапиться ще попасти в неволю до лихого пана, становище їх гірше, ніж га­ лерних невільників.

G. d e B e a u p l a n , Description de 1’Ukranie.., cc. 23— 24.

№ 85

1643 рік. 5 листопада. Орендний договір С. Конєцпольського з М» Длуським на Гадяцьку волость (уривки)

Цей договір укладений між ясновельможним його милості паном Станіславом на Конецполі Конєцпольським з одного боку і уродже­ ним п. Мартином Длуським з другого на таких умовах.

Ясновельможний й. м. п. краківський віддав в оренду п. Марти­ ну Длуському на три повних роки місто Гадяч з усіма селами й ху­ торами, розташованими навколо нього, з тими млинами на річках Пслі й Груні, які є тепер і які він, може, збудує, з корчмами, з шин­

з млинами на річках Пслі і Лютенці і з усіма іншими доходами, які його милості належать і які досі платили піддані; місто Рашівку з млинами, належними йому.

Ця оренда починається з майбутнього свята трьох королів у на­ ступному 1644 році, а кінчається в той самий час у 1647 році. За цю

з чотирьох буд, в яких він готується, 1000 шифунтів двома захо­ дами — перший у наступному 1644 році на Івана хрестителя, 500 ши­ фунтів поташу чистого, фарбувального, маслянистого, вищої проби, що відповідає гданській пробі; а друга виплата такого ж поташу 500 шифунтів на св. Андрія в тому ж році; кожний шифунт її. краків­ ський прийматиме по 8 злотих і 15 грошей... А коли той поташ не буде відповідати гданській пробі, п. Длуський повинен заплатити за кожний шифунт по тій найвищій ціні, яка буде в той час у Гданську.

Крім того, п. Длуський зобов’язується давати щороку 15 грошей, ласт шмельцуги, твердої, доброї якості, добре впакованої в бочки такого зразка, який буде даний п. краківським; шифунт буде прий­ матись від нього п. краківським по 40 злотих. Якби поташ був ви­ роблений у більшій кількості порівнюючи з зазначеним, п. краків­ ський буде приймати той поташ по тій же ціні. Поташ і шмельцугу з трьох буд повинні відвести до Миргорода або туди, куди буде треба, піддані, яких тримає п. Длуський; з четвертої ж буди — букріївської повинні відвезти поташ туди ж миргородські піддані, а пан орендатор повинен класти, як звичайно, свій штамп поруч із штам­ пом його милості. Ці бочки повинні бути добре обковані і міцно стягнуті обручами.

Й. м. п. краківський забороняє, щоб ті, які виробляють поташ на землі його милості, один у другого будну челядь переманювали і до себе приймали.

110

дуть при закінченні оренди, крім 70 кіп жита, одержаних на початку оренди, — їх він повинен залишити.

А коли хто з підданих і міщан буде в чому скривджений п. Длуським, то [п. Длуський] повинен, за вказівкою ревізора, посиланого щороку й. м. п. краківським, винагородити потерпілого. Таксамо п. Длуський повинен дбати, щоб піддані не зазнавали ніякої шкоди від будників у товарах, худобі, возах, свинях і конях. Він повинен за­ бороняти гнати дьоготь по лісах і дивитись, щоб лісу не псували вівці та інша скотина. Він повинен охороняти межу, щоб ніякої втрати в землях його королівської милості не сталося через сусідів...

Якщо п. Длуський цих умов не буде додержувати, то п. краківський має право до закінчення строку оренди відібрати її в нього...

Пан Длуський застерігає, що коли — боронь боже — місцевість буде спустошена ворогом святого хреста або війною, козацькою сваволею, або її землі будуть відрізані через розмежування з Московією, і коли він від того зазнає якихсь збитків, то пан краківський повинен буде повернути йому втрату.

За поруку п. Длуський платить щороку 200 злотих дружині його милості п. краківського, які віддає на початку року.

Цих умов обидві сторони обіцяють додержувати під загрозою виплати невстойки 13 тисяч злотих польських, на що вони дали підписи рук своїх і печатями своїми припечатали.

Укладений у Гадячі, 15 листопада 1643 року. Станіслав Конєцпольський, каштелян краківський.

Записки українського наукового товариства в Києві, кн. І, сс. 39— 43.

№ 86

1646 рік. 19 січня. Скарга панів Замойських на пана Душу-Подоре- цького і дружину його про те, що вони, взявши в оренду маєток скаржників Нову Волю, всіляко пригнічують тамтешніх селян і вкрай зруйнували маєток (уривок)

Панове Подорецки, малжонкове, маючи певный контакт арендовный з ее милостю панею Замойскою теперешнею, а он час прими воти з ее милостю панею Марциновою Ходоровскою, и с тым же помененым небожчиком его милостю паном Марцином Ходоровским, яко малжонком ее милости, на лет по собе непрерване идучих тры, взглядом певных добр местечка названого Новой Вилли завартый, которым добре тое варовала была собе преречоная ее милост пани Замойская, пани протестантис, абы над тот и поданый при тым ин­ вентар жадное безправе подданым ее милости Виллинским не деялосе (яко о тым тот помененый контракт албо интерцыза деактует, дата в року тисеча шестсот сорок второго, в тых же добрах Вилли дня осмнадцатого сентебра справена, ширей и достаточней в собе опевает); нижли помененые их милость панове Подорецьцы, намъней на таковую мощную обликгацию контракту своего не респектуючи, над преречоный инвентар через тот всей декурс трылетный своей арендовней державы преречоного местечка подданых, екстра омнем фас, тяжъкими роботами ку доброму пожитковы свому, а к шкоде и знишченю панства протестантис, акгравуючи, до

112

розных повинностей потегали, а некоторых теж бытем и иншою цеменжою о смерт и злое здорове приправили; яко то в року прошлым, бондара тамечнего, на имя Тимоша, бил киями сам его милость пан Подорецкий, од которого рук и такового битя, мало што хоруючи, с того света смертю зшед, а по себе в тяжким сиротстве, убозстве и великих долгах утрапеных потомков позоставил; покотелшъчизну, специалней и великой в тых добрах пожиток, праву своєму нёналежный, а ни инвентаром до уживаня собе поданый, тое през лет три од котлов шести, десяти и чотырох горелчаных, нуллитер, ви ет виолентер, ОТ ТЫХ хлопов, которые горилки ПИЯТ, ПО ЗОЛОТЫХ десети на каждый рок од кождого котла выбирали; десетину пчолную, собе до интраты не показано, через тые лет три пнюв з пчолами и медом в личбе пятдесят на пожиток свой забравши, оное (до) Шъчешевское державы его милости пана Яна Творковского запро­ вадили; якож мимо тое, значне утяженые было хлопком, же они роботизну, мимо належност в маетности, до права арендовного нестегаючнйсе, в селе Зарубинцах, за мил килка, а не на кгрунте арендовным, над повинност, мимо инвентар, частокротным з великим своим уприкренем одъправовали. А шъто болшая и жалоснейшая, же тых же убогих подданых жидом Котеленским з належною их роботизною, так пеших, яко и коных, праве в неволи неприятелской запродал был, которыи тяжкне з великим своихМ утяженем работизны вшелякие, за мил чотыри, там и сям ездячи, и над повинность по дни два в кождым тыждню трачечи, одправовали; а мимо тое паншъчину на месцу по дний чотыри, а не по два, водлуг инвентару, одправоват мусели; а што се тъкне подвод, тые и без личбы, мимо постановене, инвентарем описаные, за мил килканадцат часто-густо з розными ликгуминами помененные их милость панове Подорецъцы одправоват приневоляли; якож поневолне, уходечи вшелякого небезпеченства своего, убогие подданые одправоват мусели. А кгды так великое хлопкове видечи свою кривду, и не хотечи таковой в далший час терпет цимяжи, для такого, яко се выш помннило, утяженя, проч се ити некоторые, яко то: Давид Курило сподарок, Гриц Кравец, Андрей Посмик и инше розошли, теды их милост панове Подорецкы позосталые их халупы до села Зарубинец некоторые, а иншие теж до Вольщи, маетности урожоного его милости пана Мацея Души-Подорецкого, отца своего, звезли и праве фундитус мешканя выш менованых хлопов знесли; а што колвек позостало было по ных одъбегщнизны, тое на свой власный пожиток обер­ нули; . . . лое од резников вилейских, неналежний собе пожиток, през мус по вси лета держави своей выбирали; вепри над повинность млынаром для карменя под час тенути своей кгвалтовне накидали; бондаров и инших ремесников кгвалтовне до того привели, же намней розных робот, вшелякого пачиня, на золотых триста, мимо на­ лежную повинность, под час тоей арендовной их милости панов Подорецких державы, оным преробили, а особливе од хлопов праве всих на так же великую суму колес, возов, саны, ободов, осей ет

идиенус (sic) завзяли и на пожиток свой обернули; лес, Холопчу названый, на вшелякую потребу и будинки выгодный, в ничев праве, даючи волю околичным суседом върубу, и самые их милост панове Подгорецки на потребу Зарубинскую заживаючи, спустошили; але не меншую межи ИННЫМИ и тое чинит подданьш вилейским шкоду, кгды пустопаш быдло и свини своє в засевы оных пушъчаючи, розного рожаю збожа вытравяли, и през тое право в нивеч убогих хлоп-

ков оборочали, а так барзо, же некоторые з мешчан, для великого в полю збожя спашеня, и одного снопу часом взят не мог; на остаток выдомым шкодцом, людям люзным, которых право посполитое переховыват заказує, значно личбу цыганов, праве годечи на шкоду хлопскую, по тот час арендовное державы своей в преречоных добрах мешканя их милости панове Подорецки позволяли, за чим теж в розным крадежу убогие месчане вилейсцы значне шко­ ди понести мусели.

'№ 87

Становище козаків і козацької старшини. — Літопис Самовидця (уривок)

реважно в Ніжинському полку, до посади наказного люлкоеника включно. Про­

О начале войни Хмелницкого. Початок и причина войни Хмелницкого єсть єдино от ляхов на православне гонение и козаком отягощение; тогда бо оным не хотячи, чого не звикли были, панщини робити, на службу замковую обернено, которих з листами и в го­ роде до хандоження коней старостове держали, в дворах грубу то єсть печи палити, псов хандожити, дворе зъметати и до инших не­ зносних дел приставляли. Знову зась которие зоставали козаками реестровыми, а над оними полковникове шляхта панове от гетмана коронного насиланние были, которие б от их волности бинамней не дбаючи, але, яко могучи, оных мерали, легце поважаючи; плату, которая поставлена была на козаки от короля его милости и Речи посполитой по золотих тридцать на рок, тое на себе отберали, з сот­ никами делячися; бо сотников не козаки оббырали и настановляли, але полковники кого хотели з своей руки, жебы оным зичливими были. Также полковникове козаков до всякой домовой незвичайной роботи пристановляли; в -поля зась пойшовши, любо який козак достане у татар коня доброго, того отоймут; з Запорожжа през поля дикие з рарогом, яструбом, орлом албо с хортом козака бедного шлет в городи, кому подарок шлючи, якому панове, не жа­ луючи козака, хоча й бы згинул, як не трудно от татар. Знову зась хоча й бы якого язика татарского поймали козаки, то з язиком татарским, на кого ласкав полковник, якого жолнера своего высилает до гетмана коронного, а козацкую отвагу потлумляют... Которие зась на рибу хожували козаки за Пороги, то на Кодаку на коммисара рибу десятую отберали, а полковником особливо треба дати и сотникам и асаулове, и писареве, — аж до великого убозства козацтво прийшло.

А болше шести тысячей не повинно козаков бити: хочай и син козацкий, тую ж панщину мусел робити и плату давати.

Летопись Самовидца, Киев, 1878, сс. З— 5.

114

№ 88

1648 рік. Скарги і інструкція послів козацьких, виряджених Богданом Хмельницьким у Варшаву на сейм у червні (уривок)

1.їх милості пани державці поводяться з нами, людьми лицар­ ськими, гірше, ніж з невільниками.

2.Хутори, луги, млини і все, що їм вподобається, в домах коза­ ків забирають силою, мучать, убивають.

3.Беруть десятину з бджіл і поволовщину.

4.Старих козаків жінок і батьків їх, хоч би син і був на службі, обкладають чиншем, як і інших хлопів.

5.Козацьких жінок одразу по смерті козаків примушують без милості працювати нарівні з міщанами.

6.Пани полковники не захищають, а ще й допомагають чинити

7.Жовнірська челядь забирає в козаків волів, худобу і всяке добро.

8.На Запоріжжі і на Дніпрі не дають промишляти, ні звіря, ні рибу ловити, а з кожного козака беруть по лисиці; а якщо не зло­ вить лисиці, то за лисицю відбирають самопали. Панам полковникам підводи даємо або замість підвод платимо грішми.

9.Навіть нашу воєнну здобич, татар і молодих татарчат, пани полковники віднімають у козаків.

10.Захоплені в ворога стада, худобу, овець пани полковники відбирають собі від козаків, а ми ж тільки ними, й живемо.

11.З усякої нагоди одразу садовлять козака в в’язницю і, де чують хабара, не випустять, поки не дасть доброго викупу, і при­ мушують робити, що схочуть.

Памятники, изданные Киевскои комиссией для разбора древних

Л? 89

Перед 1648 роком. Свідчення ігумена Феодосія Васьківського про становище київських міщан (уривки)

На той час все ремесники всякого ремесла киевского належали не до ратуша, але до замку киевского. Наместник воеводский замку киевского и судил ремесников всяких киевских, и владел ОНИМЫ як подданными пана своего, всяким ремесником киевским не велено было у шинках ратушних киевских, а ни квартирки горелки, а ни пива купити и выпнти под виною великою, бо арендар жид Лейзор, которий мешкал водле церкви светого Николи доброго в Киеве платил за шинки воеводские замковие осмнадцать тысячей до року, а ме­ щане, которые в ратушу пред майстратом и судилися и целе до ратуша належали, платили з ратуша киевского воеводе киевскому за вся­ кие шинки ратушные меские и за перевуз на Днепре киевский двад­ цать тысячей и чтире тисяча; а коли-колвек воєвода киевский приихал в Киев, а въезжал завше многолюдно, то мещане киевские повинны были три дни его стравоваты зо всем его поездом. И тое добре знаю, що померное, которое брано от всякой пашне и муки,

115

шило на кляштор доминиканокий, и комора тая, в которой чверти померний ховано (бо в той час не дойницями, але чвертями меряно пашню и муку) недалеко костела, а ведля тоеи комори склеп был доминеканский, в котором завше мед доминиканский шинковано гарнец по десять осмаков. А десятину рыбную з рибного торгу бра­ ли ксендзы барнадини. И тое добре знаю, ще до слободы Преварки жадного дела а не мещане киевские, а не хто инший не мели, тилко сами ксендзи доминекане, бо они самы тую слободу на грунте своем осадили. И тое знаю, що хутора Осетщина названного не хто инший дела не мел, тилко сам староста местечка в Киеве бискупского назвиско Осецкий, который Осецкий в том местечку и мешкал. И тое знаю, що до местечка бискупского киевского жадной владзы а ни мещане киевские, а не хто инший не мел, тылко сам ксендз быскуп киевский, и там держал старосту своего вышменованного Осецкого.

Втом бескупском местечку и свои торги и коморы торговыи были,

иаренда быскупля нам была... А тое добре ведаю, що мещане киевскии

не мели жадного приступу волного до лесов и до сеножатей и до озер вышегородских...

И тое добре знаю, же жадного приступу волного не мели ме­ щане киевские до жадных добр всех монастырей киевских, которые добра около Києва лежат, лесные и половые и водяные и сенные, там теж не мели жадного приступу волного мещане киевские до жадных добр костельных и шляхецких, которые добра свои мели около Києва неподалеку, а короле польскии, яко несамадержцы, не могли добр шляхецких церковных и костельных отимовити и ко­ му иному давати, тилко свои кролевские, и то за высокие прислуги в Речи Посполитой и у маєстату кролевского; зачим панове ме­ щане киевские если мают писмо короля Жигмонта третего (за которым писмом волно бы им за пять миль около Києва добр костельных и церковных и шляхецких заживати то єсть леси рубити, поля пахати, рибы ловити, сена косити) хиба в тесном куте, где ховали, але указати того права и тих добр заживати жадною мерою им неволно было и страшно. Еще и тии волности мещане киевские мели, же каждого року, почавшы од осени, аж до травы любо немцев корнеты, любо корогов жолнеров в Киеве в домах их зимовали и кормили их аж до того часу, нем Кодак поляки построили, а як Кодак построенно, то на той час мещан киевских от становиск войсковых уволнено, але на Кодак великую станцию жолдаков на кождый рок давати з Києва постановлено и приказано.

О том всем щом вышей именовал, сами люде стариние киевские добре знают, — такие то им пред войною Хмелницкого волности бывали! Еще шинки бывали на горе, где София святая и прочие церквы святые стоят, шинк бывал в аренде митрополитанской, а другой шинк бывал монастыря Михайловского, а иние до трох святителей, до церквы монастыря Братского киевского. Для того тое письмо одважилемся написати, жебы оборона была на грунты церковные монастыра и Межигорского киевского, яко и иних монастырей... На том всем истинном свидетельстве и руку мою власную подписую при печати монастыра межигорского киевского, року 1699

116

№ 90

1646 рік. Сваволя Самійла Лаща. — Я. Єрліч

Яким Єрліч, український православний шляхтич, був автором хроніки, що охоплює 1620— 1672 роки. Єрліч належав до тої української шляхти, яка в ви­ звольній війні українського «ароду проти Польщі була в таборі .польської шля­ хти, і був дуже вороже настроєний проти визвольної війни.

Дня 17 жовтня (1646 року) проти його милості пана коронного стражника Самійла Лаща за неймовірні насильства, шкоди і кривди [відбувся похід].

Він ні на бога не зважав, ні громадського суду не боявся, ні до­ стойних людей не соромився, на маєтки і доми робив набіги, на­ сильства чинив, убивав, вуха й носи відрізував, забираючи силою дівчат і вдів, видаючи їх заміж за своїх негідників, що перебували при ньому для розбою і грабунку.

Самі тільки вигнані волохи й татари, розбійники, лиходії, завжди кількасот їх було при ньому, — чесної людини й не шукай, вони загубили вже дорогу на Київ і роз’їжджали для грабунків і розбою не тільки по дорогах.

Знаючи за собою баніцій 236 і інфамій за різні злочини 37, мав він у всіх своїх злочинах великого заступника в розбоях і набігах — ясновельможного пана краківського, гетьмана Конєцпольського, який надавав йому різні військові пільги, і такі великі пільги були зроблені для цього негідника, безбожної людини, що він ні за що мав князів, панів, воєвод. Дрібну шляхту поголовно убивав і грабу­ вав; жінки,панянки, дівчатабули згвалтовані, все розграбоване і ні за що пропало. Коли хтохотівудатись до закону, то мусив відмови­ тись від дружини і дому, аби лише самому якось утекти. З князями Вишневецьким, Корецьким і київським воєводою Тишкевичем мав

НАЦІОНАЛЬНО-РЕЛІГІЙНИЙ ГНІТ. СОЮЗ ВИЩОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ШЛЯХТИ І ЧАСТИНИ ВИЩОГО ПРАВОСЛАВНОГО ДУХІВНИЦТВА З ПОЛЬСЬКОЮ ШЛЯХТОЮ ПРОТИ ВИЗВОЛЬНОЇ БОРОТЬБИ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ

№ 91

1641 рік. Промова ректора київського колегіуму І. Старушича на похороні князя І. Четвертинського

Высоце славный богатырь наш, князь Илия, будучи барзо лет молодых, где послышал иж казацкий ребелизант Голиад, ласкою кролевскою и волностю золотою утучоный порвался на власного своего пана, руку подносячи, при инших многих сердечных милосниках отчизны, сынах коронных, не фолгуючи летам молодым, ани на члонки суптелностю квитнучои молодости укшталтованые

117

намней респектуючи, порвался з одважным анимушем молодым на застарелые в бурде и крнобрности козацкие Голиады, на Курукови, на котрых карках первястки мужества своего досить славне милой принесл и оферовал отчизне...

А гды ребеллия своволных козаков запорозских межи Белозором и Кумейками в немалую прибралися купу, там князь его милость Илия чи показался? Не збавилъся и до тоеи потреби багатыр славныи, але при боку ясне велможного его милости пана Миколая Потоцкого, воеводы браславского, гетмана полного, яко добрый ротмистр етанол и крнобрность днепровых ребелизантов, дурною бутою ушикованую, з сердечными кавалерами полекими, братиею своєю, помешал, стелючи поля на милю бездушным трупом козацким; а потым, летом того ж року в открытом полку людий власных ясне освецоного родича своего прибыл, одважный тот богатыр на Старец, против своволному ребеллизанту Остренину, где пред очима ясне велможного его милости пана гетмана полного досыть одважне и мужнє ребеллизанты громил днепровые и богатырский свой анимуш милой отчизне ясне осведчил...

Известия Отделения русского языка и словесности Академии Наук, т. VIII, кн. 2, СПБ. 1903, сс. 162— 163

№ 92

1645 рік. З інструкції Волинської православної шляхти послам на Вар­ шавський сейм про утиски православних у Польщі

Релігія грецька... такі утиски терпить... в вільній і свобідній Речі Посполитій польській, яких не терплять і греки християни в ту­ рецькій неволі: забрані в православних церкви, монастирі і кафедри, заборонене вільне відправляння служби, бідні православні вмира­ ють без причастя, не можуть прилюдно відправляти похоронів; у Любліні, Сокалі, Белзі та інших містах через відібрання церков

УКРАЇНСЬКО-РОСІЙСЬКІ ВІДНОСИНИ

№ 93

1638— 1639 роки. Участь українських козаків в обороні донськими козаками Азова від турків і татар. — а) Із свідчень у Москві в квітні 1638 року донського отамана М. Татарина. — б) Із свідчень у Москві в листопаді 1639 року донського отамана С. Алфімова

а) Всех де донских атаманов и казаков ныне будет з 10000 чело­ век, опричь запорозских черкас; а запорозских черкас у них в Азове и на Дону з 10000 человек; и ныне к ним в Азов запорозские черкасы

идут безпрестанно многие люди...

б) Поехали де они з Дону из Озова октября в 7 день, тому 4 недели, а ехали де они через поле степью коньми на Волуйку, с Волуйки

118

на Оскол, с Оскола на Ливны. А вестей за ними: в Озове ныне дон­ ские атаманы и казаки многие люди, а с ними єсть черкасы запорозские, которые приходят из государевых новых из украинных городов, и татаровя, которые служили с ними на Дону, а старшина ныне в Озове войсковой атаман Наум Васильєв.

Русская историческая библиоте- ка, т. ХѴЛІ, сс. 701, 935.

№ 94

1646 рік. Травень—червень. Поручні записи українців на російській службі (уривок)

Се яз, Григорей Пофомов сын литовского Богуславля города, да яз, Михайло Иванов сын Черенков зарубежного ж Черкасково города, да яз, Юрьи Микифоров сын Пыжов того ж города, да яз, Юрья Микулаев сын Торадол зарубежного з Ромна города, да яз, Степан Ондреев сын Гиря зарубежного Корсуня города, да яз Мотвей Микулаев сын Черкашенин зарубежного з Рамны города, да яз, Лаврентей Михайлов сын Черкашенин зарубежного з Глухава города, да яз, Филип Иванов сын зарубежного з Рамна города, да яз, Тимофей Васильєв сын Шерпилов Рыльска города, да яз Савелей Яковлев сын зарубежного ж з Ромна города, все есми вольные розных зарубежных литовских городов охочие люди донской службы, поручились есми меж собою, все десять человек, кой в сей записи имяны писаны, друг по другу в том, что быти нам за своими поруками на Дону и служити государеву цареву и великого князя Алексея Михайловича всеа Русии службу и быти нам всегда готовим, где, по государеву указу, государевы воеводы, и приказные люди, и донские атоманы нам укажут. А что нам дано государево жалованье: у каво свои пищали, по пяти рублев да по осмине муки, а у ково нет своих пищалей, и нам тем дано по три рубли с полтиною, да по пищали, да по осмине муки. И нам то государева жалованья не проворовать, не красть и не розбивать и ни к какому воровству не приставать; и государю царю и великому князю Алексею Михайловичю всеа Русии не изменить, и в Крым, и в Литву, и в ыные ни в которые государьства не отъехоть. А будет хто из нас за нашими поруками государево жалованья... А на то послух Козловец сын боярской Йван Домашней, а поручную запись писал Козловец Савинко Кортавцов.

119