шесть заповедей, от христа узаконенных, сам собою исполнил, то єсть: алчных прекормил, жаждных напоил, странных упокоил, нагых одеял, болным послужил, в темницах навежал? Не ваши милости ли тых шесть заповедей не толко в мирском чину разорили есте, але ныне в мнемаючемся духовном непрестанно разоряете? Не ваши милости ли алчных оголоднеете и жаждными чините бедных подданых, той же образ божий, што и вы, носячих, на сироты церковные и прекормление их от благочестивих християн наданых лупите и з гумна сто­ ги и обороги волочите; сами и з своими слуговинами ся прекормлюете оных труд и пот крвавый, лежачи и седячи, смеючися и граючи, пожираете, горелки препущаные курите, пиво троякое превыборное варите и в пропасть несытнаго чрева вливаете; сами и з гостьми сво­ ими пресыщаете; а сироты церковные алчут и жаждут, а подданые бедные в своей неволи рочнего обходу удовлети не могут, з детьми ся стискают, оброку собе уймуют, боячися, да им хлеба до пришлого уро­ жаю дотягнет!.. Где которий з вас странных в дом увел, упокоил, ублажил, ноги Авраамски страннику умыл?... Не ваши милости ли сами обнажаете из оборы коне, волы, овцы, у бедных подданых волочите дани пеняжные, дани пота и труда от них вытягаете, от них живо лу­ пите, обнажаете, мучите, томите, до комяг и шкут безвременно зимою и летом в непогодное время гоните; а сами яко идоли на одном местцю приседите, или если и трафится того трупа оидолотворенного на другое местце перенести, на колысках, якбы и дома сидячи, безскорбно преносите; а бедные подданые и день и ночь на вас трудят и мучят; которых кров, силы и праци и подвига выссавши и нагых в оборе и коморе учинивши, вырванцов ваших, вам предстоящих, фалюндышами, утрфинами и каразиями одеваете, да красноглядством тых слуговин око накормите; а тые бедници подданые и простой сермяжки доброй, чим бы наготу покрыти могли, не мают! Вы их пота мешки полны грошми золотыми, талярми, полталярки, орты, четвер­ таки и потройники напыхаете, сумы докладаете; в шкатулках местца, где бы которой особе с тых помененых годное было почивати, росправуете; а тые бедници шелюга, за што соли купити, не мают!..

Акты Южной и Западной России, т. II, СПБ, 1865, сс. 227, 229— 231, 234—235.

'№ 39

1608 рік. З інструкції, даної львівськими міщанами на сейм 1609 року

Наяснейший милостивый кр! Чтырей народов в самой муре места Лвова суть фун[д]ованы, которые и тераз помешканя свои там, теж костелы, церкви, и навет божнице свои жидове мают, своє вичум и церкви набоженства своего во Лвове.

За тым полский, орменский и жидовский. Полский народ веспол з русским едного сут права и едны онера носят. Орменский зась свой особный, и жидове потом свой особный ряд и присуд мают.

Утяжени естесмо мы, народ русский, от народа полского ярмом над египъскую неволю, же нас леч без меча, але горей неж мечем с потомств выгубляют, заборонивши нам пожитков и ремесл обходов вшеляких, чим бы толко человек жив быти могл, того не волен русин на прирожоной земли своей руской уживати в том то руском Лвове.

Маємо екземпля албо указ войска ваш. кор. мил. досыть огромного и страшливого каждому околичных панств неприятелеви; в которых то войсках видимо, же бывали и суть гетмани, ротмистре, полковники,

54

сотники е ц. и, о еден бок з народом полским становши, завше верне и менъжне вшеляких неприятелей коронних и маєстату ваш. кор. мил. громят.

А заж панове цехмистрове и ремесници лвовские: шевце, кравце, резники, поворозники, гончары, ец., ец., цось зачнейшого о собе над войска ваш. кор. мил. быти разумеют, же нас в цехах своих веспол з собою мети не хотят? Видимо и щось болшого, то ест маєстат ваш. корол. мил. яко рай божий розмаитых народов древы уквеченый, межи которыми напрод росский достоинъства месц сенаторских, воєводства, каштеляне и инъших преложенъств на собе верне носят, и бок ваш. кор. мил. ато[чи]ли сут. А заж панове райце лвовские и цехове лвов­ ские, щось болшого над то себе быти разумеют, же нас, народу руского, при боку своем мети не хотят, але с потомствы нас выгубляют?

Наяснейший мил. к.!

Бысмы были и немотное быдло, албо овце якие, предсяж до в. к. м. волати бысмы мусели. Бронь нас, пастыру добрый, от тых, што нас фортельми с потомствы выгубляют, а дай нам пашу якую, а бери з нас дани, то єсть волну, молоко и нас самых ку потребе, ведле уподобаня своего, поневаж естесмы и мы понеконд добро Речи Посполитое.

Просим справедливости святое и ратунку, абысмо до ровных волностей з народом полским были припущены.

Чтения в Историческом обществе Нестора Летописца, кн. V, отд. З, сс. 209—210.

№ 40

1620 рік. Промова Л. Деревинського на Варшавському сеймі

Думка, викладена його милістю паном Лаврентієм Деревинським, чашником Волинської землі перед його королівською милістю, пана­ ми сенаторами і їх милостями панами послами обох народів в 1620 році (на Варшавському сеймі).

Якби в даний час не йшлося про таку велику небезпеку для дер­ жави, я б утримався, з певних причин, виступити перед величністю ва­ шої королівської милості з такими словами: утисків зазнає східна цер­ ква, мати наша, не чинячи ніяких утисків з свого боку, і тому здається величною і творячою великі блага істиним синам своїм. Адже якби не відступництво деякої частини нашого духівництва від звичного свого в релігії пастиря, якби, кажу, ті, що пішли від нас, не пішли проти нас, — ніколи б такі вчення, такі школи і такі достойні вчені люди серед нашого руського (rossijskiem) народу не виявилися б. Учен­ ня в церквах наших по-старому було б укрите прахом недбальства. Але оскільки самий закон [цього] не забороняє, я, як посол від моїх братів, доповім вашій королівській милості про те, що стосується за­ гального блага держави. З цього приводу, з дозволу його милості пана маршалка, скажу кілька слів.

Не для чого іншого цей час призначений, як для наради і перегово­ рів про винайдення заходів для найміцнішої і найскоршої оборони держави його королівської милості, з однодушної згоди вірнопідда­ них вашої королівської милості, зібраних з Корони і Великого князів­ ства Литовського в це місце, яке личить сеймові. Тому і артикули, да­ ні послам у наказах від братів, дістали відстрочку.

Сміливо можу сказати, що для цієї експедиції проти головного во­ рога святого хреста ваша королівська милість можеш потребувати навряд чи не більшу частину ратників з нашого руського народу.

55

Якщо бачиш останній ще незадоволеним у його хвилюваннях і прось­ бах, то як може він грудьми своїми боронити в окопах державу вашої королівської милості, як може він старатись про вищий мир, не маючи вдома внутрішнього миру, з якою прихильністю, ретельністю, захо­ пленням він буде кров’ю своєю гасити горящі стіни вітчизни, не ба­ чачи, щоб гасився внутрішній вогонь горящих домашніх стін? А хто ж, 0 живий боже, наочно не бачить, що великих турбот, гніту і нестерп­ них кривд відносно релігії давній руський народ зазнає? Почнемо з Кракова в Короні: чи збільшується прославляння бога при цій нововигаданій унії? Саме, в великих містах церкви запечатані, церковні маєтки зруйновані, в монастирях замість монахів тримають худобу. Перейдемо до князівства Литовського: там у прикордонних з боку Москви містах робиться те саме. В Могильові і Орші церкви запеча­ тані, попи розігнані. В Пінську зроблено те саме. З монастиря Лещинського зробили корчму. Через те діти вмирають нехрещені, тіла по­ мерлих без церковного обряду як падло вивозять з міст, без шлюбу люди в розпутстві живуть, без сповіді й святих тайн умирають. Хіба це не самому богу образа, хіба за це не буде помсти божої? Про це ваша королівська милість не зволить знати — божественної природи в собі не маєш, але також маєш людську. Тільки те до відома вашої коро­ лівської милості доходить, що інші або добре, або погане доносять про нас.

Придивись ще до образ і нечуваного гноблення — хіба не гноблен­ ня народу нашого руського те, що, обминаючи інші міста, робиться

уЛьвові? — Хто додержує грецької віри і не перейшов в унію, той не може проживати в місті, міряти ліктем і квартою і бути прийнятим

уцех; не дозволяється провожати за церковним обрядом тіло помер­ лого жителя міста і відкрито приходити до хворого з тайнами божи­ ми. Знову ж — хіба не гноблення в Вільні, при тому нечуване: коли

хочуть тіло померлого поза замком провожати через замкову браму, через яку проходять і проїжджають євреї й татари, то вони цю браму зачиняють і тіло доводиться проносити через іншу браму, яка служить для вивозу міських нечистот; бідняки не можуть добути води, через це виникають великі позови (praajudicium), бо всякій халупі дозво­ ляють мати трубу для води, а велика площа і багато будинків не ма­ ють і жодної труби, хоч відомо, Що вона була і сліди її є. Крім того, монахів, які не пристали до унії, уніати хапають по Новогрудку і по інших містах, розбивають на вільному шляху і заарештовують. Так само в міські ради не притягаються люди достойні і вчені, які не на­ лежать до унії, а простими мужиками неосвіченими до того, що інший не зуміє визначити, що таке є правосуддя, заповнюють ці місця, на сором руського суду. З невинних людей незаконно стягають грошові суми. Коротко сказати: давно вже великі й нечувані утиски терпить наш руський народ як у Короні, так і в Великому князівстві Литов­ ському.

Іці кривди і внутрішній неспокій походять не з іншого джерела,

як з того, що вашій королівській милості вгодно було, всупереч праву 1 нашим шляхетським вольностям, роздавати пости духовним, ігно­ руючи їх походження. Хто не знає, що іменуючий нині себе архієпіскопом полоцьким походить з Володимира, син якогось Кунца шевця? звідси, створивши собі шляхетське ім’я, він Кунцевичем титулується. Хто не бачить, що перемиський владика, на прозьвисько Шишка, по­ ходить від свинопаса, і тепер рідний брат його батька сидить на на­ ділі в Дропищах, у воєводи київського? Хто не знає, що володимирський владика, син львівської міщанки Стецькової, народився через

56

півроку після смерті Стецького, і якийсь Михалевський і Неапольський віддали його в науку? Хто ж не знає — присягаюся богом живим, — що холмський владика — якийсь Покость, син крамаря з Вільно, вкрав у віленського бурмістра кармазин і, якби не врятувала його ряса [ka­ plica], мабуть, не минув би шибениці. Хто ж і того не знає, що теперіш­ ній пінський владика родом з містечка Заблудова? Ось стільки і не більше користі має ваша королівська милість від унії: не можуть за двадцять років цієї унії роздобути родовитих шляхтичів для достой­ ного зайняття цих постів. Ось і тепер дано нам у Луцьк, всупереч праву і нашим вольностям, якогось Почаповського; хоч і не запере­ чуємо його шляхетства, але щодо віку, то він не гідний не тільки та­ кого поста, а навіть і дияконства, не говорячи про священство; нази­ вати його отцем не можемо, оскільки він не має ще й двадцяти років.

В тому полягає велика шкода, завдавана нашим правам і вольно­ стям, що невідповідно ці посади заміщаються, поскільки висвячення ді­ стають не від звичного пастиря; адже відступили від константинополь­ ського патріарха, якому здавна в державі вашої королівської милості така влада належала. Про це свідчать хроніки, привілей вашої коро­ лівської милості, наданий в 1599 році константинопольському патріар­ хові на вільне відправляння юрисдикції в цій державі, так само як і не­ давно наданий привілей 1607 року, в якому ваша королівська милість обіцяє розв’язати питання про церковне майно на користь нашого сповідання, згідно з старовинними правами і вольностями; свідчать [про це], нарешті, і закони, видані в тому ж році і пізніше.

Ради цього і милосердя божого, іменем усіх моїх братів, уклінно прошу вашу королівську милість, — зглянься, ваша королівська ми­ лість, не на наші кривди, а на божі: ось уже протягом двадцяти років на кожному сеймику, сеймі і головному з’їзді ми слізно випрошуємо і випросити не можемо охорони нашої в правах і вольностях, щоб брати наші такої зневаги не терпіли, щоб принаймні митрополитові і владикам, які залишились тепер у підлеглості звичному в справі спо­ відання пастиреві, патріархові константинопольському, було поверну­ то церковне майно як законним володільцям, — якщо не зараз, то не­ одмінно після смерті нових володільців цього майна. Якби на цьому з’їзді не було дане повне заспокоєння і не зцілені такі тяжкі рани, то щоб не довелось призвати разом з пророком: „суди мене, боже, і роз­ суди мій спір66.

Відділ рукописів Бібліотеки Ака­ демії Наук УРСР. Рукопиіси кол. Лаври, № 74, арк. 90—91.

№ 41

1623 рік. З супліки православної шляхти і духівництва на сейм проти національно-релігійного гніту в Польсько-Литовській державі (уривок)

Не хоче ніхто того знати, що мета наших відступників 1) полягає в тому, щоб знищити Русь у Русі, щоб, скажемо ми, свята руська віра, яка божим промислом чудесно з’явилась із Сходу, не була в руській церкві, — віра, яка може бути знищена не раніш, ніж буде знищений народ руський; тому прагнути змінити народові руському віру — це

*) Уніатів.

57

значить намагатися знищити народ руський, а намагатися знищити народ руський — хто не бачить, що це значить намагатися знищити немалу частину батьківщини?..

Документи, объясняющие историю Западнорусского края и его отношения к Роюсии1 и к Польше, СПБ, 1865, № 19, с. 244.

БОРОТЬБА УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ ПРОТИ ПОЛЬСЬКОШЛЯХЕТСЬКОГО ГНІТУ

'№ 42

1599 рік. Розрухи на Україні. — 3 інструкції белзької шляхти

Щоб запобігти українській сваволі в майбутньому і вгамувати цих злочинців як найлютіших, вже тепер докласти всіх сил, щоб обивате­ лів тамтешніх країв полегшено було в їхніх нестерпних утисках та му­ ках, і так само господа бога в гніві його за їх безпеку, і знищено було небезпеку для суспільства та образу Речі Посполитій.

Жерела до історії Украіни-Русі, т. VIII, № 71, сс. 97—98.

г№ 43

1609 рік. Розрухи на Україні. — 3 листа кн. Я. Острозького до короля Сігізмунда III від 27 серпня 1609 року (уривок)

Найясніший, милостивий королю, державцю наш милостивий! Лист вашої королівської величності, державця нашого милостивого, віддав мені сьогодні, 6 вересня, комірник вашої королівської величності пан Мошинський, в якому в. к. в. зволиш веліти мені вгамувати козацьку сваволю на Україні, щоб не збиралися вони до купи і не порушували договорів [наших] з пограничними сусідами. Не маю такої ваги, щоб сам міг виправити те, що їх дуже псує. І тепер ім’ям в. к. величності розносять по Україні хоругви і деякі називають себе слугами в. к. ве­ личності, хоч вони ними не є. Та бачу я, що при такому порядку ані я, ані хто сильніший не зможе цього вгамувати. Шляхта скаржиться на великі грабунки під самими дверима, що не тільки волоська земля, але й ті краї терплять великий страх. Про це я по чесності своїй, як сена­ тор, повинен повідомити вашій королівській величності, державцеві нашому милостивому...

’№ 44

1609 рік. 29 травня. Виступ запорізьких козаків проти уніатського намісника Грековича в Києві. — Лист гетьмана Г. Тискіневича до київ­ ського підвоєводи М. Холонєвського

Милостивий пане подвоеводий Киевский! Зычливости и приязни наши рицерские яко напилней отдавамы в ласке вашей милости, на­ шому милостивому пану, иж там дана нам справа, же там неякийсь именем Антоний Грекович, рострыга и преступник веры нашое, именуетсе быти неяким офицыялом албо ли протопопою тамошним киевским; который забороняеть и не допускает собору в церкви божой у светое Софеи збирать и монораций ведле стародавного звычаю справовати; што нам жалостно єсть и слышеть, и не вемы и сами, што

58

се в тым деет: ежели з раменя короля его милости або ли не; а так мы унижоне а покорне просим, абы ваша милость, як наш милостивий пан, того оному рострызе и преступнику допускать не рачил и в тым помочным быть, яко ж мы того боронити хочем наветь и пер... своих наставлять и литовать до конца хочем, и за церковь нашу восточную

аза веру греческую головы свои быхмы мели вси положити, напродь . богу милостивому оповедамсе и вашей милости, нашому милостиво­ му пану; и естли бы умыслу своего отменити не мел оный рострыга,

амел бы забороняти, дозволили есьмо его, где ж колвек здыбавши, як пса убити; а мы такого... и боронить словом нашим рыцерским обецуем. Стороны новин ознаймуем вашей милости, нащему милостивому пану, иж царь кримский идет на Колзобаши с такою силою великою, же деветь десятого выправуют а в тым теж славу пущают на Козолбаше, але певне а певне в землю его королевское милости мают ити,

ине рач ваша милость быть безпечен, але в осторожности рач быти: заказали рачил, абы в осторожности были. С тым дай пане боже, абы пан всемогущый в добром здоровью и щастливом панованью долго фортунне ховать рачил. Писан за порогами, року шесть сот десятого, мая двадцать девятого дня вашей милости, нашому милостивому пану, во всем поволны.

Утого листу печать козацкая, а подпись руки тыми словы: „Григорый Тискиневичь, гетман и все Войско его королевское милости запорозское“; а надпис листу таковый: „его милости пану Михайлови Мышце Холоневскому, подвоеводему киевскому, ротмистрови его ко­ ролевское милости, пану нам милостивому, отдать належить".

Акты Южной и Западной Рос­ сии, т. II, № 41, сс. 66—67.

№ 45

1616 рік. Розрухи на Україні. — 3 королівської інструкції на сеймик від 10 січня 1616 року

Особливо з міркувань деяких панів сенаторів, добре обізнаних в українських заколотах, повідомляє й. кор. величність вашим милостям про ту велику небезпеку, яка майже висить над Річчю Посполи­ тою від козацької сваволі, бо вона налічує в різних місцях з сорок тисяч таких свавільників; є також на всяке лихо відвага, небезпечна для Речі Посполитої. Нічого не допомогли комісії, не допомогли за­ соби, які пропонували сейми для їх вгамування; бере гору їхня сва­ воля, тяжка вдома, здатна посварити нас з сусідніми державцями, на­

№ 46

1618 рік. 15 лютого. Забиття в Києві запорожцями намісника уніат­ ського митрополита Потія А. Грековича

Року 1618 месеца февраля 15 козаки запорожские на Зверинци официала митрополичего, а по нашему протопопу, который был послан от митрополита Ипатия Потея до Києва на протопопство, Антония Грековича, родом з Рогатына, который пристал до римского костела и хотел увязатися у монастыр святого Михайла Золотоверхого, поймавши козаки тамже, против Выдубицкого, под люд подсадили

59

УКРАЇНСЬКО-РОСІЙСЬКІ ВІДНОСИНИ

№ 47

1620 рік. 26 лютого. Прийом у Москві посланців гетьмана Петра Сагайдачного

(Лета 7128) февраля в 26 де[нь], в суботу на масленой [неде]ле по государеву цареву и великого князя Михаила Федоровича всеа Русин указу, были в посольской палате у дьяков у думнова у Йвана Грамотина да у Савы Раманчюкова запорожские черкасы Петр Одинец с товарыщи.

Апосылал по них на подворье пристав их, сотник Яков Бесков;

ачеркасы шли в город пеши.

[А]как черкасы были у дьяков, и в то время стояли в городе стрельцы в чистом платье бес пищалей.

Икак черкасы пошли в посольскую палату и посольской думной дьяк Йван Грамотин спрашивал черкас: здорово ли дорогою ехали,

инет ли какие нужи в кормех?

Ичеркасы били челом на государеве жалованье на корму, и гово­ рили, что им нужи нет ни которые.

Идьяки говорили черкасом: Писали к царьскому величеству из Путивля воеводы, князь Йван Борятинский да [Ни]кита Оладьин, что вы приехали [к] государю от всего запорожского войска с крымскимя языки, и путивльские воеводы вас отпустили с языки к царъскому ве­

личеству, и они б ныне объявили, о чем войско запорожское прислали их к царьскому величеству бити челом, и где у них с крымскими людьми был бой, и сколько давно и сколько оне поимали языков.

И черкасы Петр Одинец говорили: Прислали их все запорожское войско, гетман Саадачной с товарыщи бити челом государю, объявляя свою службу, что оне все хотят ему великому государю служить го­ ловами своими по прежнему, как оне служили прежним великим росийским государем и в ых государьских повелениях были, и на недругов их ходили, и крымские улусы громили, а ныне они по тому ж служат великому государю: ходили из Запорог на крымские улусы, а было их с 5 000 человек, и было им с крымскими людьми дело по сю сторону Переколи, под самою стеною; а было татар у Переколи с 7 000 человек, а на заставе было их с 1 000 человек; и божиею де милостию и государевым счастьем татар они многих побили, и народ крестьянской многой из рук татарских высвободили, и с тою службою и с языки присланы оне к государю, и в том волен бог да царьское величество, как их пожалует. А татар они отдали преж того. А они вместе головами своими хотят служить его царьскому величеству и его царьские милости к себе ныне и вперед искать хотят.

И думной дияк Йван Грамотин говорил черкасом: То они делают добро, что они царьские милости к себе ищут и служить ему госуда­ рю хотят, и до царьского величества бояр те их речи, что у них слышит, донесет; а об них царьского величества бояре и до царьского ве­ личества донесут, и что на то будет царьского величества повеленье, и им ответ на то будет.

Материалы для истории воссоединения Руси П. Кулиша, т. І, Мо­ сква, 1877, № 12, сс. 93—94.

60