42. Обставини вступу усрр до срср у 1922 р. Національна теорія і політика більшовиків та їх втілення в "українізації".

Остаточна ліквідація державного суверенітет України відбулася не в момент утворення СРСР (грудень 1922), а дещо пізніше і пов´язана головним чином з прийняттям нового тексту Конституції УСРР. Проте втрата незалежності, перетворення України на маріонеткову державу не означали цілковитої ліквідації завоювань українського народу, тотальної руйнації атрибутів державності. Про це свідчать визнання територіальної цілісності України, існування в республіці власного адміністративного центру та державного апарату, надання певних прав національним меншинам, що компактно проживають та ін. Модель СРСР була своєрідною формулою компромісу між силами централізму та унітаризму, лідером і основним стрижнем яких була більшовицька партія, і силами децентралізації — національними рухами.

Політика в національно-культурній сфері, яка здійснювалася радянським керівництвом в Україні в 1920-ті рр,, отримала назву українізації або коренізації. Українізація передбачала задоволення певних національних вимог українського народу: висування українців на керівні посади, запровадження української мови в державних та культурних установах, пресі, навчальних закладах, розвиток національної за формою і радянської за змістом культури, створення відповідних умов для культурного розвитку національних меншин, які проживали в Україні.

Більшовики змушені були піти на проведення цієї політики, оскільки прагнули забезпечити бобі підтримку всього населення України. Українізація здійснювалася в певних, дозволених центром межах.

Рушійною силою у справі українізації став Наркомат освіти України, яким у 1920-ті pp. керували прибічники національного відродження Г. Гринько, О. Шумський, М. Скрипник.

Наслідки політики українізації (коренізації)

· У 1930 р. кількість шкіл з українською мовою навчання становила 85 %, на українську мову було переведено 75 % діловодства державних установ, українською мовою видавалося 90 % газет і більше половини книжок і журналів. Кількість українців серед службовців держапарату зросла з 35 до 54 %.

· Українізація сприяла залученню до радянського культурного будівництва української інтелігенції. З еміграції повернулися деякі відомі діячі, зокрема М. Грушевський.

· Відбувався бурхливий розвиток української культури: видавалося понад 20 літературно-художніх альманахів, 55 журналів, виникли численні літературно-художні об'єднання, працювало 45 професійних театрів.

44. Проблема індустріалізації в 20-их рр. Та її розв'язання в 1929–1939 рр.

Процес індустріалізації в Україні в основному збігся із загальносоюзними тенденціями, хоч і мав певні особливості. Вони були зумовлені спеціалізацією промисловості республіки в межах єдиного народногосподарського комплексу країни, наявністю великих природних багатств і структурою розміщення продуктивних сил.

Однією з особливостей здійснення індустріалізації в Україні були досить масштабні капіталовкладення в її промисловість. У 1930 р. вони досягли рівня всіх попередніх років мирного будівництва (1921—1928 pp.). Усього ж за роки першої п'ятирічки на промислову модернізацію України було виділено понад 20% загальносоюзних капіталовкладень. Із 1500 промислових підприємств СРСР у роки першої п'ятирічки в Україні споруджувалося та реконструювалося понад 400.

На початку індустріалізації в Україні здійснювалися побудова і реконструкція великих підприємств, що мали загально державне значення.

У роки індустріалізації простежувалася нерівномірність процесу модернізації промислового потенціалу республіки. У II та III п'ятирічках питома вага промислових новобудов в Україні значно скоротилася, оскільки необхідна стартова база для модернізації була вже створена, а в інших регіонах СРСР були сприятливіші умови для розгортання промислового будівництва та технічної реконструкції.

Однією з особливостей індустріалізації в Україні було значне відставання модернізації легкої та харчової промисловості від важкої індустрії внаслідок менших масштабів капітального будівництва і недостатньої сировинної бази.

В Україні були вищі темпи витіснення приватного сектору в економіці, ніж у СРСР загалом.

Джерелами фінансування індустріалізації стало: перекачування коштів із легкої та харчової у важку промисловість, податки з населення, різниця в цінах на сільгосппродукцію та промислові товари, внутрішні позички, спочатку добровільні, згодом – «під контролем громадських організацій», інфляційний випуск грошей, розширення продажу горілки, збільшення вивозу за кордон нафти, лісу, хутра та хліба, режим надзвичайної економії, надзвичайнаексплуатація трудового потенціалу селянства й робітничого класу, інших верств населення, багатьох мільйонів в’язнів ГУЛАГу.

Основними завданнями визначалися: забезпечення економічної самостійності й незалежності, зміцнення обороноздатності СРСР, створення матеріально-технічної бази для модернізації як промисловості, так і сільського господарства, стимулювання зростання продуктивності праці і на цій основі підвищення матеріального добробуту й культурного рівня трудящих.