kniga_2

Разом із тим сплата коштів позивачем за ліцензію відбувалася відповідно до діючих на час сплати законодавчих норм. Тобто у даному вип адку відсутні обставини надмірної сплати коштів до бюджету.

Крім того, не можна вважати кошти, сплачені за ліцензію, як помилково перераховані, оскільки у платіжних дорученнях чітко зазначено реквізити отримувача платежу та його призначення.

Більше того, суд не взяв до уваги, що вказаний Порядок був розроблений та затверджений у зв’язку з організацією виконання окремих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік». Тобто застосування зазначеного Порядку здійснювалось лише в межах 2009-го бюджетного року.

Також слід зазначити, що жодним нормативно-правовим актом не встановлено обов’язок відповідачів щодо відшкодування грошових коштів, отриманих за невикористаний строк ліцензії на організацію діяльності з проведення азартних ігор у зв’язку з прийняттям Закону України «Про заборону грального бізнесу в Україні».

На думку прокурора, під час розгляду справи суд не повинен був виключати з числа третіх осіб Міністерство фінансів України з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 111 Бюджетного кодексу України Міністерство фінансів України здійснює контроль за дотриманням бюджетного законодавства на кожній стадії бюджетного процесу як щодо державного бюджету, так і місцевих бюджетів.

Пунктами 1, 3 Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого Указом Президента України від 08.04.11 № 446/2011, встановлено, що Міністерство фінансів України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної фінансової, бюджетної, податкової, митної політики, політики у сфері державного фінансового контролю, казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Відповідно до пункту 3 зазначеного Положення одним із основних завдань Міністерства фінансів України є розроблення в установленому порядку проекту закону про Державний бюджет України, організація роботи, пов’язаної зі складанням та управлінням виконання Державного бюджету України, координація діяльності учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету.

Отже, рішення суду в даній справі має вплив на обов’язки Міністерства фінансів України щодо виконання видаткової частини Державного бюджету України.

Виключення з числа третіх осіб зазначеного органу виконавчої влади позбавило Міністерство фінансів України можливості оскаржити рішення суду першої інстанції у встановлені строки в апеляційному порядку.

Також варто вказати, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

251

Уп. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України справу адміністративної юрисдикції визначено як переданий на вирішення адміністративного суду публічноправовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень. Суб’єктом владних повноважень

єорган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб’єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України).

Отже, необхідною та єдиною ознакою суб’єкта владних повноважень є здійснення цим суб’єктом владних управлінських функцій. При цьому функції повинні здійснюватись суб’єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.

Уданому випадку позивач звернувся з позовними вимогами про стягнення з Державного бюджету України надмірно сплачених коштів. Тобто зазначений спір не пов’язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади чи місцевого самоврядування, що, на думку прокурора, виключає розгляд справи у порядку адміністративного судочинства.

Згідно зі ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокуратурою інтересів держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у судовому порядку її інтересів у випадках, передбачених законом.

Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави (ч. 3 ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру»). За наявності передбаченої підстави, з метою представництва громадянина або держави прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом, зокрема, ініціювати перегляд судових рішень, у тому числі у справі, порушеній за позовом (заявою, поданням) іншої особи (п. 3 ч. 5 ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру»).

Відповідно до ч. 2 ст. 60 КАС України з метою представництва інтересів громадянина або держави в адміністративному суді прокурор в межах повноважень, визначених законом, зокрема, може вступити з власної ініціативи

усправу, провадження в якій відкрито за адміністративним позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду, подати апеляційну, касаційну скаргу.

Обираючи форму представництва, передбачену ч. 5 ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру», прокурор визначає, в чому полягає порушення або загроза порушення інтересів держави чи громадянина, обґрунтовує необхідність їх захисту.

Звернення з даною апеляційною скаргою обумовлено тим, що питання стягнення коштів з Державного бюджету України безпосередньо зачіпають економічні інтереси держави.

Урозгляді даної справи прокурор участі не брав, про вказані судові рішення прокуратурі ______ стало відомо зі звернення ______від _____ року, яке надійшло до прокуратури _____ року.

252

На підставі викладеного вважаю, що строк на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції пропущений прокуратурою області з поважних причин, а отже, його може бути поновлений.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 121 Конституції України, ст.ст. 36-1, 37 Закону України «Про прокуратуру», ст.ст. 60, 102, 157, 185, 186, 187, 198 КАС України, –

ПР О Ш У:

1.Поновити прокуратурі _________ строк на апеляційне оскарження

постанови _________окружного адміністративного суду від 13.09.2012 у справі

№2а/111 як пропущений з поважних причин.

2.Скасувати постанову _________ окружного адміністративного суду від 13.09.11 у справі № 2а/111, прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ «назва підприємства» відмовити.

3.Справу розглянути за участю прокуратури _________ області.

Додатки 2 копії апеляційної скарги відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі, на

___арк.;

копія звернення _________ на ___ арк.

253

БЛАНК ПРОКУРАТУРИ

Апеляційний суд Н-ської області

Адреса 1

через Іванівський районний суд

Адреса 2

Заступник прокурора Н-ської області

Адреса 3

в інтересах держави в особі:

Н-ського бюро технічної інвентаризації

Адреса 4

у справі № 2-1

за позовом

ініціал імені, прізвище

Адреса 5

до

Громадської організації «назва організації»

Адреса 6

АПЕЛЯЦІЙНА СКАРГА (на підставі ст. 45 Цивільного процесуального кодексу України для захисту

державних інтересів на ухвалу Іванівського районного суду від 04.07.2012)

Ініціали імені, прізвище звернулась до постійно діючого третейського суду при асоціації «назва установи» з позовною заявою до громадської організації «назва організації» (далі – «назва організації») про визнання права власності на капітальну будівлю (літера А) площею 269,3 кв. м та споруду прохідної – кіоск (літера Б) 7,6 кв. м, розташованих за адресою _______.

12 травня 2011 року третейським судом винесено рішення у справі № 1/02-2008, відповідно до якого у задоволенні позовних вимог ініціал імені, прізвище відмовлено, зустрічний позов Спілки задоволено в повному обсязі, визнано за нею право власності на вказані об’єкти нерухомості.

За видачею виконавчого документа Спілка звернулась із заявою до Іванівського районного суду.

Ухвалою Іванівського районного суду м. Житомира від 04.07.2012 постановлено видати виконавчий лист на примусове виконання рішення

254

третейського суду від 12.05.2011 про визнання права власності на нерухоме майно.

Ухвала суду мотивована тим, що оскільки реєстрація права власності на майно проводиться Н-ським бюро технічної інвентаризації, то є необхідність у видачі виконавчого документа відповідно до ст. 55 Закону України «Про третейські суди».

Зазначена ухвала є незаконною та необґрунтованою, постановлена відповідно до неповно з’ясованих судом обставин, які мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

У ст. 210 ЦПК України, визначаючи зміст ухвали суду, вказано: ухвала суду, що постановляється як окремий документ, складається, в тому числі, з мотивувальної частини із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу.

Відповідно до п.п. 2, 4, 9 ч. 6 ст. 56 Закону України «Про третейські суди» компетентний суд відмовляє в задоволенні заяви про видачу виконавчого документа, якщо рішення третейського суду прийнято в спорі, не передбаченому третейською угодою або цим рішенням, а також у вирішені питань, які виходять за межі трет ейської угоди, або якщо справа, у якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону чи якщо третейський суд вирішив питання про права і обов’язки осіб, які не брали участь у справі.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 10.01.2008 зазначив, що третейський суд – недержавний незалежний орган, який утворюється за угодою або відповідним рішенням зацікавлених фізичних або юридичних осіб у порядку, встановленому Законом України «Про третейські суди», для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин. Виконанням третейськими судами функції захисту, передбаченої в абзаці 7 ст.ст. 2, 3 Закону України «Про третейські суди», є здійснення ними не правосуддя, а третейського розгляду спорів сторін у цивільних і господарських правовідносинах у межах права, визначеного ч. 5 ст. 55 Конституції України. Третейський розгляд спорів сторін у сфері цивільних і господарських правовідносин – це вид недержавної юрисдикційної діяльності, яку третейські суди здійснюють на підставі законів України шляхом застосування, зокрема, методів арбітрування. Згідно з положеннями ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України. Відповідно до Закону третейські суди приймають рішення тільки від свого імені (ст. 46), а самі рішення, ухвалені в межах чинного законодавства, є обов’язковими лише для сторін спорів. Забезпечення примусового виконання рішень третейських судів перебуває за межами третейського розгляду та є завданням компетентних судів і державної виконавчої служби (ст. 57 Закону України «Про третейські суди», п. 1 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження»).

Врегулювання спору, що виникає із третейської угоди, у третейському суді є правом сторони, яке підкріплене принципом свободи договору як однією

255

із засад цивільного законодавства, передбаченою п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України. Зазначений принцип виключає будь-який примус. Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, а ст. 19 ЦК України встановлено, що способи самозахисту можуть обиратися самою особою чи встановлюватися договором або актами цивільного законодавства.

Правова природа рішень третейського суду передбачає насамперед добровільний порядок їх виконання, оскільки відповідає сутності самого третейського розгляду. Якщо сторона дає згоду на розгляд спору в третейському суді, то цілком логічним є те, що вона тим самим погоджується добровільно виконати рішення цього суду незалежно від результату розгляду. А тому природа таких відносин у принципі позбавлена необхідності примусового виконання рішення третейського суду. Статтею 55 Закону України «Про третейські суди» передбачено, що рішення третейського суду виконуються зобов’язаною стороною добровільно, в порядку та строки, що встановлені в рішенні.

Іванівським районним судом не з’ясовано, чи може Спілка на підставі наявних у неї документів зареєструвати право власності на згадані у рішенні третейського суду об’єкти нерухомості відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень» та Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.02 (далі – Положення), якщо ні, то що їй перешкоджає це зробити.

Відповідно до п. 1.12. вказаного Положення (яке діяло на час вирішення справи в суді) рішення про реєстрацію чи відмову в реєстрації прав приймає реєстратор прав власності на нерухоме майно, що є працівником БТІ, який безпосередньо здійснює реєстрацію прав власності на нерухоме майно.

Відмова в реєстрації прав власності на нерухоме майно може бути оскаржена відповідно до чинного законодавства.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об’єкта незавершеного будівництва, право власності на який реєструється органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно на підставі документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об’єкта нерухомого майна, проектно-кошторисної документації, а також документів, що містять опис об’єкта незавершеного будівництва.

256

Як вказано у ст. 376 УК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважається самочинним, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи неналежно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництва нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Так, третейський суд при асоціації «назва асоціації», задовольняючи зустрічний позов Спілки до ініціал імені, прізвище та визнаючи право власності на нерухомість – склад та кіоск прохідної за адресою: _____-а не врахував, що вказані будівлі не прийняті в експлуатацію у встановленому законом порядку, тобто є незавершеними. Вказана обставина залишилась поза увагою також Іванівського районного суду.

Судом першої інстанції не враховано, що Іванівське бюро технічної інвентаризації не є учасником третейського розгляду та не є зобов’язальною стороною згідно з рішенням третейського суду. Більше того, постановляючи ухвалу про примусове виконання рішення третейського суду, суд першої інстанції фактично вирішив спір про права та обов’язки органу, на який покладено повноваження щодо реєстрації прав на нерухоме майно, який не був учасником третейського розгляду, вийшовши за межі третейської угоди.

Також Іванівським районним судом не враховано, що відповідно до п.п. 6, 7 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про третейські суди» справи, однією із сторін в яких є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, державна установа чи організація, казенне підприємство, а також щодо нерухомого майна не підвідомчі третейським судам.

Відповідно до вимог п.п. 7, 8 ст. 8 ЦПК України якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує аналогію закону або аналогію права.

Оскільки оскаржувана ухвала суду першої інстанції безпосередньо стосується прав та обов’язків органу реєстрації прав на нерухоме майно, вона підлягає оскарженню (ухвала Верховного Суду України від 11.06.2008, що додається).

Відповідно до ч. 1 ст. 45 ЦПК України прокурор здійснює в суді представництво інтересів громадянина або держави в порядку, встановленому ЦПК України та іншими законами, і може здійснювати представництво на будь-якій стадії цивільного процесу.

З урахуванням зазначених обставин вважаю за необхідне звернутися до суду з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції для захисту інтересів держави у зв’язку з наявністю порушень та протиправністю дій фізичних і юридичних осіб, що полягають у неправомірному посвідченні права власності на об’єкти нерухомості.

Як зазначається в пояснювальній записці, підготовленій Верховним Судом України до проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо запобігання випадкам зловживань у сфері третейського розгляду спорів)», практика діяльності постійно діючих третейських судів свідчить про те, що їх почали використовуватися як спосіб

257

протиправного захоплення власності, досягнення інших незаконних цілей у сфері господарювання, земельних відносин.

Вступаючи у розгляд справи шляхом внесення апеляційної скарги, органи прокуратури захищають інтереси держави, що виражаються у дотриманні встановленого законодавством порядку реєстрації прав на нерухоме майно та забезпеченні безпеки громадян під час його експлуатації.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 121, 124 Конституції України, ст.ст. 45, 46, 73, 130,151, 291, 295, 296, 307, 309 ЦПК України, ст.ст. 6, 33, 55, 56 Закону України «Про третейські суди», Законом України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень» і Тимчасовим положенням про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.02, ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру», –

П Р О Ш У:

Скасувати ухвалу Іванівського районного суду від 04.07.2012, якою постановлено видати виконавчий лист на примусове виконання рішення постійно діючого третейського суду при асоціації «назва асоціації» від 12.05.2011 про визнання права власності на нерухоме майно.

Постановити нове рішення, яким відмовити Спілці в задоволенні заяви про видачу виконавчого документа по рішенню постійно діючого третейського суду при асоціації «назва асоціації» від 12.05.2011 про визнання права власності на нерухоме майно.

Про дату та час слухання справи повідомити прокуратуру області.

Додаток: копії апеляційної скарги за кількістю сторін.

Заступник прокурора Н-ської області ___________________

(ініціал імені, прізвище)

258

БЛАНК ПРОКУРАТУРИ

До Вищого адміністративного суду України Заступник прокурора Київської області

поштова адреса тел.:

адреса електронної пошти:

на постанову Фастівського міськрайонного суду Київської області від дата та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від дата у справі № ___________

за позовом Б. М. В.

поштова адреса тел.:

адреса електронної пошти:

до

Київської обласної державної адміністрації

поштова адреса тел.:

адреса електронної пошти:

КАСАЦІЙНА СКАРГА

Постановою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 09.12.2008 частково задоволено позов Б. до Київської обласної державної адміністрації. Вказаним рішенням суд визнав протиправною відмову Київської обласної державної адміністрації відвести Б. земельну лісову ділянку площею 0,9600 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель ДП «назва1» (приміське лісництво, квартал 15) на території Шпитьківської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області. Разом із тим суд зобов’язав Київську обласну державну адміністрацію: затвердити «Проект землеустрою щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою лісогосподарського призначення, переведення її до категорії земель сільськогосподарського призначення та відведення земельної ділянки у власність Б. для ведення особистого селянського господарства в межах Шпитьківської сільської ради Києво-Святошинського району Київської

260