kniga_2

державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст республіканського значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених ч.ч. 5, 9 цієї статті.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 142 Земельного кодексу України, якою керувався відповідач при прийнятті оспорюваних рішень, припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє орган державної реєстрації.

Отже, згідно з указаними вище нормами законодавства, оскільки ДП «Лівадія» є державним підприємством, припинення його права постійного користування здійснюється державним органом виконавчої влади, а не органом місцевого самоврядування.

При цьому не має значення, чи знаходиться спірна земельна ділянка в межах міста або за його межами.

З огляду на викладене безпідставним є твердження Вищого господарського суду України про перебування спірної земельної ділянки у комунальній власності та правомірність у зв’язку з цим дій Ялтинської міської ради щодо розпорядження нею.

При цьому необґрунтованим є висновок суду касаційної інстанції про те, що оспорюваним рішенням припинено право постійного користування ДП «Лівадія» земельною ділянкою площею 0,8 га, яка входила в межі земельної ділянки, наданої підприємству на підставі державного акта ІІ-КМ № 002298, до якого і вносились відповідні зміни.

Слід зазначити, що матеріали справи не містять ні копій цього акта, ні будь-яких даних щодо внесення до нього змін.

Натомість до матеріалів справи долучено довідку Держкомзему у м. Ялті від 15.03.2011, яка свідчить про те, що ПП «АІР МАКС» передано в оренду земельну ділянку площею 0,8 га за адресою: вул. Блюхера, 23, м. Ялта, яка входила у межі земельної ділянки ДП «Лівадія» саме на підставі державного акта ІІ-КМ № 002302, який додано прокурором до позову.

Таким чином, постанова Вищого господарського суду України від 20.09.2011 є незаконною, що відповідно до ч. 2 ст. 111-25 ГПК України є підставою для її скасування та направлення справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Зважаючи на наведене вище, керуючись ст. 121 Конституції України, ст.ст. 36-1, 37 Закону України «Про прокуратуру», ст.ст. 29, 111-14–111-28 ГПК України, –

ПР О Ш У :

1.Допустити до провадження заяву Генеральної прокуратури України про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 20.09.2011 у справі № 5002-24/216-2011.

301

3.Скасувати постанову Вищого господарського суду України від 20.09.2011 у справі № 5002-24/216-2011, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

4.Про час розгляду цієї заяви повідомити Генеральну прокуратуру України та сторони у справі.

Додатки копії заяви відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі; копія постанови ВГСУ від 20.09.2011;

копії постанов ВГСУ від 30.08.2010 у справі № 2-7/363-2010, від 09.03.2011 у справі № 2- 29/1766.1-2010.

Усього на ___ арк.

302

Різні за змістом судові рішення, в яких має місце неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних відносинах:

1.Ухвала Вищого адміністративного суду України від 26.06.2007 у справі № 6/73 за позовом ПП «ПромКом» до ДПІ в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

2.Ухвала Вищого адміністративного суду України від 12.04.2007 у справі за позовом ТОВ «Ресурсна компанія» до Надвірнянської ОДПІ про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

303

3.Ухвала Вищого адміністративного суду України від 08.04.2008 у справі № 10/157 (К- 12517/06) за позовом СПД – фізичної особи до Стахановської ОДПІ та відділення Державного казначейства України у м. Стаханові про стягнення суми ПДВ.

4.Ухвала Вищого адміністративного суду України від 28.04.2011 у справі № 7/134-135- 2007 (К-9047/08) за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат»до Мукачівської ОДПІ в Закарпатській області про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень.

ЗАЯВА про перегляд ухвали Вищого адміністративного

суду України від 17.05.2011 у справі № 17/119 (К-37187/09)

Постановою господарського суду Полтавської області від 01.08.2008 задоволено в повному обсязі позов ЗАТ ТФП НК «Укртатнафта» до Кременчуцької ОДПІ в Полтавській області про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, якими позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 105 665 779 грн.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.08.2009 рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17.05.2011 задоволено касаційну скаргу ЗАТ ТФП НК «Укртатнафта», скасовано постанову суду апеляційної інстанції та залишено в силі рішення суду першої інстанції.

Суди першої та касаційної інстанцій, приймаючи вказані рішення з посиланням на пп. 1.8 ст. 1, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі – Закон), виходили з того, що право на відшкодування виникає лише при фактичній надмірній сплаті ПДВ, а не із самого факту існування зобов’язання по сплаті останнього в ціні товару, а також встановлення тієї обставини, що вартість придбаних товарів (робіт, послуг) підлягає віднесенню до складу, валових витрат виробництва (обігу). Чинне законодавство не ставить у залежність право позивача на бюджетне відшкодування ПДВ від фактичної сплати контрагентами податку до бюджету.

У зв’язку з цим суди дійшли висновку, що ос кільки позивач сплатив контрагенту кошти за поставлену сиру нафту із включеним у них ПДВ у розмірі 20%, отримав податкові накладні та відніс вартість придбаного товару до складу валових витрат, ЗАТ ТФП НК «Укртатнафта» правомірно сформувало податковий кредит з урахуванням сплаченого в ціні вказаного товару податку.

Разом з тим Вищий адміністративний суд України при розгляді 12.04.2007 аналогічної справи за позовом ТОВ «Ресурсна компанія» до

304

Надвірнянської ОДПІ про визнання недійсними податкових повідомленьрішень, якими позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування та визначено податковий борг зі сплати ПДВ, з посиланням на пп. 1.8 ст. 1, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону по-іншому застосував норми матеріального права щодо залежності формування податкового кредиту платником ПДВ від сплати до бюджету такого податку його контрагентами.

Так, за результатами розгляду вказаної справи касаційну скаргу податкового органу задоволено, скасовано постанову суду апеляційної інстанції та залишено в силі рішення суду першої інстанції, яким у задоволенні позову ТОВ «Ресурсна компанія» відмовлено. Постановляючи ухвалу, суд указав на відсутність у позивача відповідно до п. 1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» права на бюджетне відшкодування податку на додану вартість з огляду на те, що ланцюг ом придбання товару грошові кошти до бюджету не надходили, а отже, надмірної сплати податку у даному випадку не існувало.

Таким чином, суд дійшов висновку, що оскільки сума податку на додану вартість унаслідок здійснення господарських операцій від контрагентів позивача до бюджету не надійшла, останнім безпідставно включені суми податку до податкового кредиту. Тобто вказав на правомірність дій з боку податкового органу.

До аналогічного висновку Вищий адміністративний суд України дійшов при розгляді справ: № 6/73 (К-9203/06) за позовом ПП «ПромКом» до Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення (ухвала від 26.06.2007); № 10/157 (К-12517/06) за позовом СПД – фізичної особи до Стахановської об’єднаної державної податкової інспекції та відділення державного казначейства у м. Стаханові про стягнення суми ПДВ (ухвала від 08.04.2008); № 7/134-135-2007 (К-9047/08) за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об’єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання нечинними податкових повідомленьрішень.

Судами касаційної інстанції при розгляді вказаних справ неоднаково застосовано норми пп. 1.8 ст. 1 та пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону.

Ураховуючи викладене вище, є всі підстави для перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України від 17.05.2011 у справі № 17/119 (К-37187/09) Верховним Судом України в порядку, передбаченому ст.ст. 235–243, 245–253 КАС України.

При цьому слід зауважити, що при розгляді справи № 17/119 (К-37187/09) неправильно застосовані норми матеріального права.

Як вбачається з матеріалів справи, постачальником ЗАТ ТФП НК «Укртатнафта» за договором купівлі-продажу сирої нафти є ТОВ «Таіз». Останнє, будучи дочірнім підприємством УПСП ТОВ «Тайстра» – підприємства з іноземними інвестиціями, згідно з рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 19.01.2004 і ухвалами цього ж суду від 23.01.2004 та 10.08.2007 про роз’яснення вказаного рішення було звільнено від

305

обов’язку сплачувати податок на додану вартість до бюджету за ввезення на митну територію України нафти та нафтопродуктів.

Незважаючи на це, ТОВ «Таіз» при оформленні ціни на товар включило до неї ПДВ за ставкою 20 % та при розрахунках за поставку нафти надало позивачу відповідні податкові накладні в порушення пп. 7.2.3 та пп. 7.2.4 ст. 7 Закону, в яких зазначено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов’язань.

Право на відшкодування податку на додану вартість відповідно до пп. 1.8 ст. 1 та пп. 7.7.5 п. 7.7 ст. 7 Закону виникає при надмірній сплаті цього податку до бюджету по всьому ланцюгу постачання.

Таким чином, оскільки у ТОВ «Таіз» не виникло податкового зобов’язання та ним відповідно не сплачено до бюджету ПДВ за операціями з поставки сирої нафти позивачу, надмірної сплати податку до бюджету за поставлену позивачеві сиру нафту не було, а отже, ЗАТ ТФП НК «Укртатнафта» не має права на відшкодування сум ПДВ з бюджету.

Верховний Суд України при розгляді справи за позовом ЗАТ «Транснаціональна фінансово-промислова компанія «Укртатнафта» до Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції Полтавської області про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень (постанова суду від 15.06.2010 додається) вказав на те, що наявність умислу у покупця товару на отримання податкової вигоди, а не на досягнення фінансово-господарського результату, є підставою для відмови у поверненні бюджетного відшкодування, незважаючи на наявність у платника податку доказів сплати продавцю ПДВ у вартості товару та належно оформлених податкових накладних. Покупцю, який працює зі своїм постачальником в одному сегменті ринку, в якому існують стабільні зв’язки й учасники якого обізнані стосовно один одного, характеру діяльності та з реальними намірами при здійсненні господарських операцій між ними, має бути достеменно відомо про порушення, які допускає його контрагент.

Харківським апеляційним адміністративним судом при розгляді даної справи правильно встановлено, що продавець при укладанні договорів на поставку нафти усвідомлював, що він звільнений від сплати ПДВ. Однак при формуванні ціни на товар включив податок за ставкою 20 %, не сплативши його до бюджету, що в свою чергу потягло неправомірне віднесення ЗАТ «Укртатнафта» відповідних сум до податкового кредиту. У зв’язку з цим за результатами здійснення господарських операцій за відповідний звітний період до Державного бюджету України не надійшли суми ПДВ. Разом з тим суд зазначив, що зміст договорів на поставку нафти з включенням у ціну товару податку на додану вартість за ставкою 20 % не відповідає положенням Закону та моральним засадам суспільства, оскільки фактично спрямований на незаконне формування податкового кредиту підприємства покупця і як результат – ухилення від оподаткування.

Окрім того, колегія суддів зазначила, що висновки стосовно умисного ухилення від оподаткування позивачем та його контрагентом підтверджуються також тим, що відповідно до пп. 7.2.3 та пп. 7.2.4 ст. 7 Закону податкова

306

накладна складається у момент виникнення податкових зобов’язань продавця, а підприємства, звільнені від сплати податку до бюджету за рішенням суду, втрачають право на нарахування податку та складання податкової накладної. Тобто в даному випадку на час укладання договорів та виконання за ними господарських зобов’язань позивач та його контрагент усвідомлювали те, що по операціях продажу нафти у продавця не виникають податкові зобов’язання по ПДВ, а тому включення цього податку в ціну товару сприяло незаконному формуванню у покупця податкового кредиту, чим завдано шкоду державі при подальшому поверненні цих коштів ЗАТ «Укртатнафта» з державного бюджету.

Таким чином, ЗАТ «Укртатнафта» безпідставно включило суму ПДВ до податкового кредиту, оскільки, враховуючи обмежене коло суб’єктів ринку з купівлі-продажу сирої нафти та значний час перебування його на цьому ринку, достовірно знало, що поставщик нафти при ввезенні товару податок на додану вартість не сплачував.

Отже, судом касаційної інстанції помилково зроблено висновок про наявність у позивача права на відшкодування ПДВ. Водночас посилання податкових органів на те, що поставщиком товару не було сплачено податку до бюджету, судами безпідставно відхилено.

Таким чином, ДПІ при прийнятті оспорюваного податкового повідомлення-рішення, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування, діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України заява про перегляд судових рішень подається протягом одного місяця з дня ухвалення судового рішення, щодо якого заявлено клопотання про перегляд, або з дня ухвалення судового рішення, на яке здійснюється посилання на підтвердження підстав перегляду такого рішення, якщо воно ухвалено пізніше, але не пізніше одного року з дня ухвалення судового рішення, про перегляд якого подається заява.

Вищим адміністративним судом України на судовому засіданні 17.05.2011 оголошено вступну та резолютивну частини оскаржуваної постанови у справі № 17/119 (К-37187/09). Повний її текст було надіслано до Генеральної прокуратури України 31.05.2011, про що свідчить штамп секретаріату Генеральної прокуратури України.

Зважаючи на викладене та ураховуючи неоднакове застосування судами касаційної інстанції однієї й тієї самої норми матеріального права, керуючись ст.ст. 121, 125 Конституції України, ст.ст. 36-1, 37 Закону України «Про прокуратуру», ст.ст. 60, 61, 235–243 КАС України, –

ПР О Ш У:

1.Допустити до провадження справу № 17/119 (К-37187/09).

307

2.За наслідками розгляду заяви скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 17.05.2011 та направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

3.Про час розгляду заяви повідомити Генеральну прокуратуру України та сторони у справі. Генеральна прокуратура України бажає взяти участь у судовому засіданні Верховного Суду України при розгляді вказаної заяви.

Додатки копії заяви відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі № 17/119(К-37187/09); копії судових рішень у справі № 17/119 (К-37187/09);

копії ухвал Вищого адміністративного суду України: від 28.04.2011 у справі № 7/134- 135-2007 (9047/08); від 08.04.2008 у справі № 10/157 (К-12517/06); від 26.06.2007 у справі № 6/73 (К-9203/06); від 12.04.2007 у справі за позовом ТОВ «Ресурсна компанія» (отримані в порядку, визначеному Законом України «Про доступ до судових рішень» від 22.12.2005 та Постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.2006 № 740 «Про затвердження Порядку ведення Єдиного державного реєстру судових рішень»);

копія постанови Верховного Суду України від 15.06.2010 за позовом ЗАТ «ТФПК «Укртатнафта» до Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції Полтавської області про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

Усього на ____ арк.

Заступник Генерального прокурора України ____________________

(ініціал імені, прізвище)

308

Верховний Суд України

вул. Пилипа Орлика, 4, м. Київ, 01024

через

Вищий адміністративний суд України

вул. Московська, 8, м. Київ, 01029

Заступник Генерального прокурора України

вул. Різницька, 13/15, м. Київ, 01011 тел./факс:

адреса електронної пошти:

Особи, які беруть участь у справі:

Республіканський комітет із земельних ресурсів АР Крим

вул. Кечкеметська, 114, м. Сімферополь, 95000 тел./факс:

адреса електронної пошти:

Сімеїзька селищна рада

вул. Зоряна, 2, смт Сімеїз, м. Ялта, 98680 тел./факс:

адреса електронної пошти:

Державне підприємство «Спеціалізований санаторій «Юність» Міністерства охорони здоров’я України

вул. Советська, 39, смт Сімеїз, м. Ялта, 98680 тел./факс:

адреса електронної пошти:

Міністерство охорони здоров’я України

вул. М. Грушевського, 7, м. Київ, 01021 тел./факс:

адреса електронної пошти:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Коралл Лімітед»

вул. Павла Усенка, 3, м. Київ, 02094 тел./факс:

адреса електронної пошти:

Різні за змістом судові рішення, в яких має місце неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих

309

самих норм матеріального права у подібних відносинах:

Постанова Вищого адміністративного суду України від 08.06.2010 у справі № К- 15175/08 за позовом прокурора м. Ялти в інтересах держави в особі Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель АР Крим до Масандрівської селищної ради, за участю третіх осіб: Міністерства охорони здоров’я України, санаторію «Долоси», ТОВ «Атлас» про визнання недійсним рішення та його скасування.

ЗАЯВА про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 06.07.2011 у справі № 2-а-7814/10/7/0170 (№ К-37860/10, К-37976/10)

Постановою окружного адміністративного суду АР Крим від 17.08.2010, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 12.10.2010, відмовлено заступнику прокурора м. Ялти у задоволенні позову в інтересах держави в особі Республіканського комітету із земельних ресурсів АР Крим до Сімеїзької селищної ради, треті особи: Державне підприємство «Спеціалізований санаторій «Юність», ТОВ «Коралл Лімітед», Міністерство охорони здоров’я України, про визнання недійсним рішення від 16.04.2010 № 15. Вказаним рішенням селищна рада вирішила: Державному підприємству «Спеціалізований санаторій «Юність» розробити технічну документацію з припинення права користування частиною земельної ділянки площею 1,8 га та одночасно надала дозвіл ТОВ «Коралл Лімітед» на складання проекту землеустрою з відведення вказаної земельної ділянки.

Зазначені судові рішення обґрунтовані тим, що ДП «Спеціалізований санаторій «Юність» та Міністерство охорони здоров’я України надало згоду на вилучення земельної ділянки, а Сімеїзька селищна рада, припинивши право користування земельною ділянкою державного підприємства, діяла у межах, наданих законом повноважень. Крім того, судами враховано, що на спірній земельній ділянці знаходиться майно, яке належить на праві власності ТОВ «Коралл Лімітед».

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06.07.2011 касаційні скарги прокуратури АР Крим та Міністерства охорони здоров’я України залишено без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій – без змін.

Приймаючи вказану ухвалу, суд касаційної інстанції погодився з висновками попередніх судових інстанцій про те, що оспорюване рішення

310