kniga_2

БЛАНК ПРОКУРАТУРИ

Верховний Суд України

поштова адреса

Заступник прокурора Одеської області

поштова адреса тел.:

в інтересах держави в особі

Одеської міської ради

поштова адреса тел.:

Комунального підприємства «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об’єктів нерухомості»

поштова адреса

у цивільній справі № 2-9018\06 за позовом Приватного підприємства

«Аркадія»

поштова адреса тел.:

Комунального підприємства «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об’єктів нерухомості»

65125, м. Одеси, вул. Троїцька, 25, тел. 728-59-98 за участю прокуратури

Малинівського району м. Одеси

поштова адреса тел.:

На рішення Малинівського районного суду м. Одеси від 11.12.2006 та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 18.05.2010.

КАСАЦІІЙНА СКАРГА

Рішенням Малинівського районного суду м. Одеси від 11.12.2006 задоволено позовні вимоги ПП «Аркадія» до Особа-3, КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об’єктів нерухомості» про визнання дійсним та укладеним договору, визнання права власності на приміщення та зобов’язання зареєструвати право власності.

271

Зазначеним судовим рішенням визнано дійсним та укладеним договір купівліпродажу приміщень від 11.11.2006 між ПП «Аркадія» та Особа-3, визнано ПП«Аркадія» таким, що набуло право власності на приміщення, які розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Моторна, 8, загальною площею 1 562,9 кв.м та складаються із овочесховища № 1 площею 200,2 кв. м, кабінету № 2 площею 13,2 кв. м, овочесховища № 3 площею 77,4 кв. м, овочесховища № 4 площею 100,9 кв. м, овочесховища № 5 площею 201,6 кв. м, овочесховища № 6 площею 194,8 кв. м, коридору № 7 площею 45,1 кв. м, камери схову № 8 площею 429,7 кв. м, камери газації №9 площею 61,2 кв.м, камери газації №10 площею 61,2 кв.м, камери газації № 11 площею 61,2 кв. м, камери газації №12 площею 61,2 кв. м, майстерні № 13 площею 12,2 кв. м, кімнати відпочинку № 14 площею 7,7 кв. м, санвузла № 15 площею 1,3 кв.м, душової №16 площею 2,6 кв.м, кабінету №17 площею 11,8 кв.м, приймальної № 18 площею 12,8 кв. м, кабінету № 19 площею 6,8 кв. м, та зобов’язано КП «назва підприємства» зареєструвати за ПП «Аркадія» право власності на вказані приміщення.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 18.05.2010 апеляційну скаргу заступника прокурора Малинівського району м. Одеси відхилено, рішення Малинівського районного суду м. Одеси від 11.12.2006 залишено без змін.

Зазначені судові рішення постановлені з порушенням норм матеріального права, а саме: ч. 1 ст. 182, ч. 2 ст. 220, ч. 4 ст. 334, ст.ст. 376, 657, 658 ЦК України та з порушенням норм процесуального права, а саме: ст.ст. 58, 74, 76, 122–127, 213 ЦПК України, що є підставою для їх скасування та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Так, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про дійсність спірного договору купівлі-продажу приміщень є необгрунтованим та суперечить вимогам ч. 1 ст. 182, ч. 2 ст. 220, ч. 4 ст. 334, ст.ст. 376, 657, 658 ЦК України у зв’язку з наступним.

Відповідно до ст. 658 ЦК України право продажу товару належить власнику товару. Згідно з ч. 1 ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід та припинення підлягає державній реєстрації, а згідно з ч. 4 ст. 334 ЦК України, якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Відповідач Особа-3, який виступав продавцем вказаних вище приміщень, на момент укладення договору купівлі-продажу від 11.11.2006 не мав права власності на об’єкт продажу, що підтверджуються листом КП «назва підприємства» від 07.04.2010 за № 302-04/305 та доданими до нього матеріалами, з яких вбачається, що за відповідачем на підставі договору купівлі-продажу від 15.02.2000 на праві власності зареєстровано лише овочесховище під № 17 загальною площею 809,3 кв. м.

Разом з тим судами першої та апеляційної інстанцій не перевірено наявність у продавця за договором Особа-3 права власності на все відчужуване майно та наявність державної реєстрації вказаного права власності.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 220 ЦК України у разі ухилення однієї зі сторін договору від нотаріального посвідчення суд може визнати такий договір

272

дійсним, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами і відбулося повне або часткове виконання договору.

Застосовуючи вказану норму закону, суди першої та апеляційної інстанцій не з’ясували, чи відбулося повне або часткове виконання договору в частині проведення оплати в розмірі 1 500 тис. грн та не витребували у сторін письмових доказів розрахунку за договором.

Крім того, при розгляді справи судом апеляційної інстанції не звернуто увагу на доводи прокурора стосовно того, що відповідач Особа-3 є єдиним засновником позивача ПП «Аркадія», тобто фактично майно він придбав у самого себе. Крім того, судами не звернуто увагу на ту обставину, що письмові докази виконання умов договору, які надані сторонами до суду першої інстанції та на які також посилається суд апеляційної інстанції: акт прийому-передачі нежилих приміщень від 29.11.2006 та гарантійний лист від 11.11.2006 свідчать про те, що Особа-3 зобов’язувався з’явитися на нотаріальне посвідчення договору 13.11.2006, але фактично сам перед собою ухилився від вчинення таких дій.

Поряд з іншим судом першої інстанції не з ’ясовано походження додаткового складського приміщення площею 753,6 кв. м, а судом апеляційної інстанції не враховано доводи прокурора про самочинність вказаного будівництва, що свідчить про порушення судами вимог ст. 376 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК України визначені підстави, за якими будівництво (реконструкція) житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна визнається самочинним, а саме: якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Тобто кожна з цих підстав вимагає визнання реконструйованих (будівельних) робіт відповідачем самочинними.

Згідно з ч. 2 ст. 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво (реконструкцію), не набуває права власності на нього.

Як вбачається з договору купівлі-продажу від 15.02.2000, Особа-3 придбав овочесховище під № 17 загальною площею 809,3 кв. м на вул. Моторній, 8 у м. Одесі. Саме для експлуатації вказаного овочесховища фізичній особіпідприємцю Особа-3 на підставі договору оренди від 02.11.2006 надано в оренду земельну ділянку площею 2 943 кв. м за вказаною адресою, у тому числі по угіддях: під капітальною забудовою – 893 кв. м; під тимчасовою забудовою – 382 кв. м; під проїздами, проходами, майданчиками – 1 668 кв. м.

Тобто за умовами договору оренди землі від 02.11.2006 фізичній особіпідприємцю Особа-3 надано право використовувати земельну ділянку на вул. Моторній, 8 у м. Одесі для експлуатації та обслуговування однієї капітальної будівлі овочесховища.

Після укладення договору оренди земельної ділянки від 02.11.2006 відповідачем Особа-3 11.11.2006 укладено з ПП «Аркадія» договір купівліпродажу належної йому на праві власності будівлі овочесховища та самочинно

273

добудованих приміщень на вул. Моторній, 8 у м. Одесі, загальна площа яких вже склала 1562,9 кв. м.

З наведеного вбачається, що на земельній ділянці, не відведеній для будівництва, фізична особа-підприємець Особа-3 самочинно збудував окреме приміщення овочесховища площею 720 кв. м та офісне приміщення площею 43 кв. м без дозволу Одеської міської ради на будівництво об’єкта містобудування, необхідність наявності якого передбачено ст. 18 Закону України «Про основи містобудування», ст. 24 Закону України «Про планування і забудову територій»; без затвердженої належним чином проектної документації на будівництво, необхідність наявності якої передбачено ст. 9 Закону України «Про архітектурну діяльність»; без дозволу на виконання будівельних робіт, яке видається Інспекцією державного архітектурнобудівельного контролю, необхідність наявності якого передбачено ст. 24 Закону України «Про планування і забудову територій».

Крім того, через 9 днів після укладання договору оренди земельної ділянки орендар Особа-3 здійснив відчуження майна, під експлуатацію якого йому надавалася земельна ділянка, та не повідомив Одеську міську раду про необхідність переоформлення договору оренди землі на нового власника майна у строк, передбачений п. 9.4.6 договору оренди землі.

Відповідачем Особа-3 у 2006 році здійснено самочинне будівництво без дозвільних документів на будівництво та правовстановлюючих документів на землю. Поряд з цим, за приписами ч.ч. 2, 3 ст. 125 Земельного кодексу України в редакції закону, чинного на час здійснення відповідачем самочинного будівництва, право на оренду земельної ділянки виникало після укладання договору оренди і його державної реєстрації; заборонялося приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж в натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї та державної реєстрації.

Аналогічні приписи містяться і у ст. 125 Земельного кодексу України, в редакції Закону України від 05.03.2009 № 1066-І, а саме: право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Як вбачається зі змісту спірного договору, в Одеській регіональній філії Державного підприємства Центр державного земельного кадастру у державному реєстрі земель вказаний договір зареєстровано лише 04.07.2007. Тобтоприступати до використання земельної ділянки, яка передавалась фізичній особі-підприємцю Особа-3 в оренду, останній не мав права до 04.07.2007.

Судом апеляційної інстанції не враховано доводи прокурорастосовно того, що (як вбачається з проектної документації) на земельній ділянці станом на 20.06.2006 існувало одне складське приміщення (акт прийому-передачі межових знаків від 20.06.2006та додаток до нього з описом меж земельної ділянки).

Тобто самочинне будівництво відбувалося у період з 20.06.2006 (день складання акта прийому-передачі межових знаків та додатку до нього з описом меж земельної ділянки) по 11.11.2006 (день укладення договору купівліпродажу існуючих та самочинно збудованих Особа-3 будівель овочесховищ

274

приватному підприємству «Аркадія»). За інформацією управління архітектури та містобудування Одеської міської ради від 24.02.2010 № 220/вих, у період з 2005 по 2008 проектна або інша містобудівна документація щодо здійснення будівельних робіт з реконструкції та будівництва складських приміщень на земельній ділянці за адресою: м. Одеса, вул. Моторна, 8 не узгоджувалася та дозвіл на виконання будівельних робіт Особа-3 не видавався. Зазначену відповідь надано суду апеляційної інстанції та приєднано до матеріалів справи.

Земельна ділянка, на якій знаходиться спірний об’єкт, розміщена на території м. Одеси та відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» належить територіальній громаді м. Одеси, представником якої є Одеська міська рада.

Відповідно до ст.13 Конституції України земля є об’єктом права власності Українського народу та від його імені права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Крім того, на підставі п. 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад здійснюють повноваження щодо володіння, користування та розпорядження об’єктами права комунальної власності.

Одеська міська рада як представник територіальної громади м. Одеси здійснює усі повноваження щодо володіння, користування та розпорядження об’єктами комунальної власності, а тому судом до розгляду справи необхідно було залучити Одеську міську раду.

Крім того, судом апеляційної інстанції не звернуто увагу і на інші порушення вимог процесуального законодавства, які були допущені при ухваленні рішення судом першої інстанції.

Так, при ухваленні рішення судом порушені вимоги ст.ст. 122, 127 ЦПК України, відповідно до яких суддя відкриває провадження у цивільній справі не інакше як на підставі заяви, поданої й оформленої в порядку, встановленому цим Кодексом. Про відкриття провадження у справі суддя постановляє ухвалу. Після відкриття провадження у справі суд невідкладно надсилає особам, які беруть участь у справі, копії ухвали про відкриття провадження у справі. Одночасно з копією ухвали про відкриття провадження у справі відповідачу надсилається копія позовної заяви з копіями доданих до неї документів, а третій особі – копія позовної заяви.

Проте в матеріалах цивільної справи відсутні докази того, що копії ухвали про відкриття провадження у цивільній справі, позовної заяви з копіями доданих до неї документів направлялись відповідачу – Комунальному підприємству «назва підприємства».

Відповідач, на порушення вимог ст.ст. 74–76 ЦПК України, не був належним чином повідомлений про дату, час та місце слухання справи, оскільки в матеріалах справи відсутні докази направлення судових повісток сторонам, що є порушенням законних прав та інтересів КП «назва підприємства» та призвело до порушення принципу змагальності сторін.

275

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 № 11 «Про судове рішення» визначено, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши усі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Наведені вище порушення норм матеріального та процесуального права, які при розгляді справи допущені судом першої інстанції та не усунуті судом апеляційної інстанції, відповідно до ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

На підставі викладеного, керуючись п. 2 ст. 121 Конституції України, ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру», ст.ст. 324, 325, п. 2 ч. 1 ст. 336, 338 ЦПК України, –

ПР О Ш У:

1.Прийняти касаційну скаргу до провадження.

2.Скасувати рішення Малинівського районного суду м. Одеси від 11.12.2006 та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 18.05.2010, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.

3.Справу розглянути за участю представника Генеральної прокуратури України.

Додатки

5 копій касаційної скарги; засвідчена копія рішення Малинівського районного суду м. Одеси від 11.12.2006;

засвідчена копія ухвали апеляційного суду Одеської області від 18.05.2010.

276

Тернавська сільська рада

с.Тернавка, Герцаївський район, Чернівецька область, 60543

про визнання недійсними державних актів на право приватної власності на земельні ділянки та повернення землі у державну власність.

Різні за змістом судові рішення, в яких має місце неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах;

1.Ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22.02.2012 у справі № 6-33727 св 11 за позовом прокурора Нахімовського району м. Севастополя в інтересах держави в особі Севастопольської міської ради до фізичної особи про визнання недійсним державного акта про право власності на земельну ділянку та витребування на користь держави землі.

278

2.Ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08.02.2012 у справі № 6-26553 св 11 за позовом міжрайонного природоохоронного прокурора Київської області, Козинської селищної ради Обухівського району, Дніпровського басейного управління водних ресурсів, Головного управління Держкомзему у Київській області до виконавчого комітету Козинської селищної ради, фізичної особи про визнання недійсними рішення виконавчого комітету селищної ради, державного акта на право приватної власності на земельну ділянку.

3.Ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18.04.2012 у справі № 6-7967 св 12 за позовом прокурора Герцаївського району Чернівецької області в інтересах держави в особі Герцаївської районної державної адміністрації до Т-ру Л.Г. про визнання недійсними державних актів на право приватної власності на землю.

ЗАЯВА про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого

суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.03.2011 у справі № 6-6083 св 12

Рішенням Герцаївського районного суду Чернівецької області від 28.11.2011, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернівецької області від 28.12.2011, відмовлено у задоволенні позову прокурора Герцаївського району Чернівецької області в інтересах Герцаївської районної державної адміністрації до Особи-1 про визнання державних актів на право приватної власності на земельні ділянки недійсними та повернення землі у державну власність.

Ухвалою Вишого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.03.2012 судові рішення у справі залишені без змін.

Постановляючи таке рішення, суд касаційної інстанції виходив з того, що визнання недійсними державних актів на право власності на землю як правовстановлюючих документів не передбачено чинним земельним законодавством, у тому числі й п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, на який посилався прокурор як на правову підставу заявленого позову. Також суд касаційної інстанції погодився із висновками судів попередніх інстанцій про незаконність скасування Тернавською сільською радою згідно із протестом прокурора рішення, да підставі якого надавались відповідачці земельні ділянки.

Водночас зазначена ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ прийнята за неоднакового застосування судом одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалені різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах, що

279

відповідно до ст. 355 ЦПК України є підставою для подання заяви про перегляд ухвали суду касаційної інстанції у вказаній справі.

Так, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, переглядаючи 22.02.2012 справу № 6-33727 св 11, погодився із висновком суду першої інстанції про те, що спірна земельна ділянка відноситься до території населеного пункту м. Севастополя, а тому відповідно до п. 12 розділу X Перехідних положень Земельного кодексу України повноваження щодо розпорядження цими землями здійснює Севастопольська міська рада. При цьому в ухвалі зазначено, що судам підсудні справи про визнання недійсними державних актів про право власності на земельні ділянки, оскільки такий спосіб захисту цивільних прав передбачений Цивільним кодексом України.

Аналогічно про згаданий вище спосіб захисту зазначено і в ухвалі вказаного суду касаційної інстанції від 08.02.2012 у справі № 6-26553 св 11.

Також Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, розглянувши аналогічну справу № 6-7967 св 12 та задовольнивши касаційну скаргу прокуратури Чернівецької області, в ухвалі від 18.04.2012 зазначив про неврахування судами попередніх інстанцій вимог ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України, зокрема, що розпорядження спірними земельними ділянками віднесено до компетенції ради, яка наділена чинним законодавством такими повноваженнями.

Водночас, розглядаючи дану справу, суд безпідставно не застосував, як у згаданих вище справах, до спірних правовідносин положення ст. 118 Земельного кодексу України і п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, яким визначено право розпорядження землями комунальної та державної власності до їх розмежування в межах населених пунктів – відповідним сільським, селищним, міським радам, а за межами населених пунктів – органам виконавчої влади.

У п. 6 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.09.2011 № 11 «Про судову практику застосування ст.ст. 353–360 Цивільного процесуального кодексу України» вказано, що неоднаковим застосуванням одних і тих самих норм матеріального права, поряд з іншим, є випадки незастосування закону, який в аналогічних справах було застосовано.

При цьому необхідно зазначити, що незастосування норм матеріального права було допущено Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ саме у справі за позовом до Особи-1.

Так, судами встановлено, що за протестом прокурора 30.06.2011 Тернавською сільською радою скасовано рішення від 25.11.2005 № 87-22/2005, яким були передані у власність Особи-1 спірні земельні ділянки.

Відмовляючи у задоволенні позову прокурора, суди першої та апеляційної інстанцій, з якими погодився суд касаційної інстанції, обґрунтували свою правову позицію Рішенням Конституційного Суду України від 16.04.2009 № 7-рп/2009, зазначаючи про відсутність у органів місцевого

280