Розділ 1.5. Сім'я - провідний інститут статевої соціалізації

(Кравець В.П. Гендерна педагогіка. Навчальний посібник. – Тернопіль: Джура, 2003)

Зміст розділу

Статева соціалізація дітей у сім’ї. Залежність статевої соціалізації від батьківських очікувань та статі дитини. Жіночий та чоловічий стилі впливу на гендерну соціалізацію дітей у сім’ї. Причини і наслідки безстатевого виховання в сім’ї. Специфіка соціалізації дітей різної статі в сім’ї. Типи ставлення батьків до питань статі.

Ключові слова розділу: гендерна соціалізація, гендерні стереотипи, маскулінність, сексуальне виховання, сексуальність, соціалізація, статева ідентифікація, статева роль, статеве виховання, статеворольова поведінка, стать, фемінінність,

Цілі та завдання розділу.

Успішне вивчення розділу дозволяє:

Мати уяву про сімейне виховання у статевій соціалізації.

Знати специфіку соціалізації дітей різної статі в сім’ї.

Володіти ключовими поняттями розділу.

Методичні рекомендації до вивчення Розділу 1.5.

Під час вивчення Розділу 1.5. важливо проаналізувати як відбувається соціалізація дітей в сім’ї, тобто які стосунки складаються між батьками та дітьми, як батьки здійснюють статеве виховання, які наслідки безстатевого виховання.

Навчальний матеріал. Пункт 1.

Інструкції: прочитайте пункт 1 та охарактеризуйте процес соціалізації дітей різної статі в сім’ї.

В умовах недиференційованого підходу до виховання хлопчиків і дівчаток, розмивання кордонів між жіночими і чоловічими соціальними ролями статева соціалізація здійснюється стихійно, без належної педагогічної уваги, в результаті чого виховання статеворолевої поведінки серйозно ускладнюється, а в деяких випадках набуває спотвореного, деструктивного характеру.

Аналіз практики, дані наукових досліджень довели, що статева соціалізація дітей передовсім пов'язана з реальною життєдіяльністю самої сім'ї. Кожен день родинного життя знайомить дитину з великою різноманітністю взірців і форм поведінки - слів, міміки, жестів, вчинків і манер, трудової діяльності, взаємин, оцінних орієнтирів тощо. Дитина не тільки бачить і чує, а й глибоко відчуває і тонко сприймає насамперед піклування та ставлення до неї батька й матері, старших братів і сестер, дідуся й бабусі, сусідів і людей взагалі, жадібно, як губка, вбирає весь цей досвід. Крім того, вона з перших днів свого дитинства безпосередньо включається у життя сім'ї зі всіма його труднощами, виконуючи відповідні її вікові, статі, соціальному становищу функції.

Соціалізація в сім'ї здійснюється різними шляхами й відбувається в двох основних напрямках: в результаті цілеспрямованого процесу виховання і соціального научіння. Найважливішими завданням статевої соціалізації в сім'ї визначені: формування правильної статевої ідентифікації дитини і гетеросексуальної установки; виховання жіночності і мужності; статева просвіта та сексуальне виховання, формування досвіду нестатевої любові; підготовка до виконання численних подружніх ролей у майбутній власній сім'ї.

Сім'я вносить вагомий вклад у процес статеворолевої ідентифікації дитини, в процесі якої вона засвоює визначену статеву роль і правила поведінки. Батьки з раннього дитинства конструюють гендерну роль дитини різними способами:

- соціальними маніпуляціями, наприклад, вибором одягу;

- вербальною апеляцією - підкреслюванням властивостей, що відповідають гендерним стереотипам, відповідно до яких вони прагнуть розвивати свою дитину;

- вибором іграшок, що „відповідають статі'';

- демонстрацією та очікуванням відповідних видів домашньої діяльності.

Будучи головними агентами гендерної соціалізації дітей, батьки несуть на собі обов'язок „конструювання" в свідомості дитини установок на: відсутність страху перед людьми протилежної статі; можливість контактувати з людьми протилежної статі; гендерну ідентичність особистості, що відповідає реалістичному сприйняттю своєї власної статі.

Нами виділено ознаки, які характеризують переваги сімейного виховання у статевій соціалізації дітей: природність; тривалість виховних впливів батьків на дітей (від народження дитини до передподружнього періоду); інтегральний характер; емоційність виховних впливів; індивідуалізація; зацікавлений характер; контроль сім'ї за негативними впливами однолітків, фільмів, неякісної літератури порнографічного типу.

У багатьох дослідженнях описані механізми й детермінанти, що зумовлюють прийняття стереотипів гендерної поведінки. Передовсім це стосується внутрішньосімейних взаємин з батьками та іншими референтними дорослими, які служать моделлю образу чоловіка чи жінки. Дитина, ідентифікуючись з одним з них, оволодіває навиком засвоєння соціальної ролі представника певної статі, включаючи у самосвідомість програму обраного типу поведінки. У цьому випадку механізми розвитку статевої самосвідомості розглядаються як:

- пізнання своєї подібності й відмінності з представниками різної статі;

- типізація й індивідуалізація, емоційна оцінка себе як представника певної статі;

- самоствердження свого „Я" у спілкуванні й діяльності.

Формування позитивної гендерної ідентичності, що відповідає своїй статі, залежить від батьківських очікувань. Батьки хочуть знати наперед стать дитини, оскільки від цього буде залежати, як вони її назвуть, який одяг, іграшки і прикраси будуть купувати, чим будуть з нею займатись. Іноді батьки не задоволені статтю своєї дитини й своїм розчаруванням розвивають в ній комплекс неповноцінності. Якщо стать дитини не співпадає з планами батьків, то в багатьох випадках дорослі спотворюють образ статі своєї дитини. Хлопчиків виховують за типом жіночої поведінки, а дівчатка долучаються до цінностей чоловічого світу, засвоюючи чоловічий тип статеворолевої поведінки. І в одному, і в іншому випадку такі діти, а в майбутньому - дорослі, неадекватно реагують на представників і своєї, і протилежної статі. А це пізніше вимагає психологічної корекції та підтримки.

Батьки та інші дорослі надають великого значення інформації про статеву належність дитини. Дорослі незручно себе почувають, якщо нічого не знають про стать дитини (М, Палуді, Д. Гулло, 1986). По можливості, вони користуються інформацією для того, щоб скласти свою думку про дитину і регулювати свою поведінку щодо неї. Наприклад, дівчатка-малюки загалом отримують більше дистальної стимуляції (коли на них дивляться і розмовляють з ними), а хлопчики більше - проксимальної стимуляції (їх тримають на руках і доторкаються до них), (С. Бем, 1993).

Батьки і, особливо матір, з перших днів появи дитини на світ, найчастіше самі цього не усвідомлюючи, по-різному поводяться з сином чи дочкою. У перші шість місяців матері зазвичай доторкаються до синів значно частіше, ніж до дочок, але через півроку картина змінюється: хлопчиків починають відучувати від надмірної ласкавості. А дівчаткам дають змогу проводити біля матері значно більше часу. Фундаментальні дослідження, проведені у Гарвардському університеті (США), показали, що батьки не лише по-різному поводяться з малюками різної статі, але навіть користуються різним словником. Дівчинці м'яко кажуть: „Ти моя солодка!”, „Яка гарна дівчинка!”, а хлопчику - зовсім іншим тоном: „Який ти великий!”, „Ого, але й ти сильний!”.

Крім стереотипних очікувань, батьки стимулюють діяльність, сприйнятну для статі дитини, коли надають дітям одяг та іграшки, характерні для їх статі (Raag, Rackliff, 1988). Дівчатам зазвичай дарують ляльок, лялькові будиночки і мініатюрні меблі. Хлопчики отримують у подарунок кубики, конструктори, моделі машин тощо. Б. Ранг і С Рекліф відзначали, що хлопчики-дошкільнята частіше грають у стереотипні для своєї статі ігри, коли розуміють, що грати „дівчачими" ляльками, на думку батьків, погано. Дорослі своїм ставленням спрямовують заняття та ігри хлопчиків і дівчаток, скажімо, хлопчик, який бавиться ляльками, зазвичай, викликає насмішки оточуючих. Дорослі заохочують стереотипи поведінки, прийняті для даної статі - так хлопчика соромлять за плаксивість, а дівчинку сварять за пустощі.

Диференційований підхід у вихованні дітей різної статі проглядається в придбанні іграшок. Існує думка, що технічні іграшки цікаві лише хлопчикам. Завдання батьків – дати знання про техніку як хлопчикам, так і дівчаткам. Багато-що тут залежить від теми іграшки, того інтересу, який вона може викликати своєю дією, несподіваним результатом. Скажімо, пральна машина, швейна машина, в'язальний іграшковий верстат, пилосос та інша побутова техніка цікаві дітям незалежно від статі. Дослідження вчених засвідчили, що хлопчики 2,5-3 років грають з побутовими іграшками з таким самим задоволенням, як і дівчатка: працюють праскою, перуть у ванночці тощо. Ні, це не деградація чоловічого начала в дитині, а форма відображення щасливого побуту сім'ї, де між подружжям існує гармонія кохання і взаємозамінність. Айдл, Вуд і Десмаре (1993) вказували, що батьки в дитячих центрах брали для гри зі своїми дітьми „жіночі" іграшки. Окрім того, батьки частіше грали з „дівчачими" іграшками зі своїми дочками і „мужніми"" іграшками із синами. Більше того, батьки допомагали і супроводжували дівчат частіше, ніж це було потрібно. Бажання батьків допомагати дівчаткам виробляло у дівчаток відчуття сильної залежності (Гір, Шільд. 1996).

Недоцільно розділяти на „дівчачі" і „хлопчачі" так звані моторні ігри. І хлопчики, і дівчатка повинні навчитися потрапляти в ціль м'ячем, грати в кеглі, накидати кільця на стрижень, лазити, стрибати, їздити на велосипеді тощо.

Часто батьки одягають дитину відповідно до її статі або відповідно зі своїми уявленнями, не завжди враховуючи бажання дитини. При цьому одяг впливає на поведінку дитини. Одяг, традиційний для хлопчика, не сковує рухів, дає можливість дитині бути активною, дитина не боїться її забруднити, отже, такий одяг визначає активність дитини. Одяг дівчаток, навпаки, сковує рухи, примушує бути охайною, що приводить до пасивності дівчаток.

Батьки продовжують формувати гендерні ролі за допомогою різних типів домашніх обов'язків: дівчатка прибирають у квартирі, хлопчики працюють у дворі біля будинку (Антіл, Гуднов, Рассел, 1996). Дослідження виявило, що батьки в сім'ях середнього класу частіше ставляться до дітей гнучкіше і поблажливіше, тому в таких сім'ях хлопчикам і дівчаткам надається більше свободи вибору (Райд, Келлі, 1995). Таким чином, дорослі поводяться щодо малюків залежно від їх статі, а тому саме в сім'ї діти засвоюють гендерні стереотипи.

Як показали дослідження Д. Стокард і М. Джонсон, батьки іноді навіть неусвідомлено заохочують типову для статі поведінку дітей і негативно ставляться до поведінки, що не відповідає статі дитини. При цьому у чоловіків-батьків зазвичай ті й інші реакції більш виражені. Нерідко, аж до підліткового віку, батьки не вимагають від дівчаток самостійності і самодисципліни, заохочують за зразкову поведінку, оцінки тощо. В результаті дівчатка стають пасивнішими і консервативнішими. Цьому ж сприяє і той факт, що більшість дівчаток опікується більше, ніж хлопчики.

Виховання в рамках традиційних уявлень сприяє розвиткові в дівчат більшої емпатії й здатності глибше зрозуміти почуття інших людей, а в хлопчиків - здатності приховувати й придушувати свої почуття. До сприятливих чинників розвитку емоційної сфери дівчат можна віднести часто тісніший, ніж у хлопчиків, емоційний зв'язок з матір'ю. Хлопчиків, навпаки, стимулюють стримувати, витісняти почуття: „Не плач! Ти повинен стати чоловіком!". У поведінці хлопчиків в основному заохочується змагальність, а не діалог чи компроміс, в результаті чого як основні стратегії засвоюються суперництво, маніпуляції, авторитарність. Такі стилі взаємодії характеризуються недовірою до думки іншого, що не сприяє розвиткові емпатії в хлопців.

У процесі соціалізації в дівчат заохочують прагнення до спілкування, до розвитку взаємин та прив'язаності, а в хлопчиків - здатність передбачувати і контролювати оточення. В результаті для жінок взаємодія і взаємозалежність з оточенням більш значущі, ніж для чоловіків. Жіночий стиль можна охарактеризувати як партнерський стиль взаємодії. Виховання хлопчиків відповідно до традиційної гендерної ролі тягне за собою негативні наслідки, які перешкоджають формуванню соціальної компетентності: обмежене емоційне життя, складність у встановленні близьких стосунків з іншими людьми, страх втратити контроль над собою, перенапруження на роботі, і як результат - високий рівень агресії, алкоголізації, наркоманії, самогубств. Негативними наслідками виховання дівчат відповідно до традиційної гендерної ролі є: виховання поступливості, пасивності, залежності, орієнтації на заохочення, формування страху успіху тощо.

Відповідно до досліджень американських психологів М. Беленки, Б. Клінчі, Н. Гольдберг і Д. Тарул, хлопчиків, зазвичай, хвалять, якщо вони діють ризиковано і прагнуть до дослідження невідомого, дівчаток же хвалять тоді, коли вони спокійні, передбачувані, позбавлені уяви, слухняні. Хоч така поведінка і робить маленьких дівчат легкими у спілкуванні, вона не сприяє їх підготовці до реального життя.

Батьки відрізняються від матерів значно більшою гендерною вибірковістю. В них образи синів і дочок достовірно відрізняються одне від одного, в той час як у матерів таких відмінностей немає. Передовсім це стосується тілесно-фізичних характеристик, яких в образах дочок у батьків істотно більше, ніж в образах синів. За даними зарубіжних авторів, батьки, на відміну від матерів, майже не взаємодіють ні з синами, ні з дочками протягом першого року їх життя. Взагалі прояв ніжності, ласки, турботи про дитину багатьом батькам дається важко в силу ґендерного стереотипу, що обмежує їх експресивність.

Для батька характерна недооцінка здібностей своєї дитини. Він більше уваги звертає на її соціальні досягнення. У матерів стабільно, від віку до віку зростає позитивність сприйняття своїх дітей, у батьків же виявляється протилежна тенденція. Матері, на відміну від батьків, дуже непокояться з приводу апетиту дитини. В них яскраво виражене домінантне прагнення нагодувати дитину. Поганий апетит дитини є джерелом численних прикростей матері. Разом з тим зустріти батька, в якого зіпсутий настрій з приводу відсутності у дитини апетиту, досить складно.

Річард Грін (1976) вивчав виховання хлопчиків з фемінінними рисами. З'ясувалося, що основними чинниками, які впливають на розвиток фемінінності у хлопчиків, є байдужість батьків до прояву фемінінної поведінки чи її заохочення; відсутність батька чи несприйняття ним дитини; фізична привабливість дитини; брак спілкування з хлопчиками свого віку. Критичною спільною рисою в усіх цих випадках є те, що в них відсутнє несхвалення фемінінної поведінки. Подальші дослідження цих дітей виявили серед них високий процент (до 75 %) бісексуальності й гомосексуальность Гендерна самооцінка хлопчика буде страждати в тому випадку, якщо в подружніх взаєминах батько виглядає ображеним. У дівчинки будуть проблеми з гендерною самооцінкою, якщо в цій позиції в подружніх стосунках перебуває матір.

Відомо, що глобальні погляди на жінку в чоловіка формуються його матір'ю, найближчою йому жінкою. Це стосується всіх сторін взаємодії з протилежною статтю - від поняття зовнішньої краси до поведінки і саме матір є для дитини еталоном жінки в усіх відношеннях. І від того, що жінка закладає в свого сина у перші 5-7 років життя малюка, буде залежати його подальше ставлення до жіночої статі. На жаль, статистика свідчить, що багато жінок перестають активно займатися розвитком і вихованням своїх хлопчиків уже до 3-4 років.

Але й у відносно благополучних сім’ях хлопці нерідко виростають із „споживацьким" ставленням до жінок. Це часто відбувається, коли матері обмежують свою любов до сина винятково доглядом; вони люблять своїх синів лише за те, що вони є на цьому світі і це нормально, але недостатньо для самих чоловіків. Він, її син, спокійно лежить на дивані з журналом чи з книгою і нічого не робить і чекає, коли за нього все зробить жінка - його матір.

Негативно відбивається на розвитку дитини безстатеве виховання в сім'ї, коли батьки не докладають зусиль для формування її повноцінної статевої ідентичності, помилково вважаючи, що це прийде саме собою. Наївність дитини в проблемах статі завадить її нормальній адаптації до шкільного життя, зробить її предметом насмішок однолітків, іронії вчителів. Відчуття своєї неповноцінності може викликати негативні переживання дитини.

Дослідження свідчать, що, якщо батько активно бере участь у житті дочки з перших же днів, у дівчинки встановлюється з ним тісний і тривалий емоційний зв’язок (комплекс Електри за Фрейдом). Особливо потребують підтримки батька дівчатка 8-12 років. Його образ пов'язується у дівчинки з пригодами і активними діями. Дитина з нетерпінням чекає його повернення з роботи, адже він приносить з собою новини і захоплюючий аромат зовнішнього світу. Матері теж можуть і повинні приваблювати до себе дитину, але чоловічий спосіб існування в світі особливо привабливий для дітей: і хлопчиків, і дівчаток.

Маленький хлопчик має виховуватись зовсім по-іншому, ніж дівчинка, він користується іншою моделлю. За цією моделлю він вчиться поводитись як чоловік. Наприклад, якщо батько виражає своє невдоволення агресивно, його син буде намагатись діяти аналогічно. Якщо батько приховує своє роздратування мовчанкою, син буде поводити себе так само. Якщо батько завжди серйозний, син буде вважати це нормою чоловічої поведінки.

Хлопчиськам корисно надавати більше можливості для ініціативи, розвивати в них почуття відповідальності і самостійності. Хлопчика не варто заласкувати, опікати в дрібницях. Необхідне фізичне загартування, тренування витривалості і сили. Ці якості потрібні майбутньому чоловікові. При цьому слід рахуватися і з індивідуальністю дитини - насильно нав'язуване виховання мужності не сприймається і може призвести до розвитку невпевненості в собі, страху, почуття неповноцінності.

Три групи дослідників прийшли незалежно до висновків: чим більше батько проявляє любові і ніжності до сина, тим більший вплив він на нього має. Це надзвичайно важлива інформація, яку повинен знати кожний батько. Спільні ігри, секрети, симпатії і прив'язаності між батьком і сином будуть для сина кращою моделлю чоловічої поведінки, ніж прямі жорсткі спроби виховати „справжнього чоловіка". Виявляється, щире, щедре на ласку батьківське виховання сприяє формуванню більш мужніх хлопчиків і жіночних дівчат.

Пункт 2.

Інструкції: прочитайте пункт 2 та охарактеризуйте процес соціалізації дітей різної статі в сім’ї.

Шкідливим у вихованні майбутнього сім’янина є явище, яке вчені назвали „неправильною статевою орієнтацією". Батьки часом не роблять жодних відмінностей у вихованні хлопчиків і дівчат, придушують у дитині прояви її статевої належності: висміюють прагнення дівчинки до нарядів і прикрас, прищеплюють думку про аморальність, гріховність сексуальних проявів. У результаті дитина може прийняти нав’язаний їй „нетиповий" стиль поведінки, що порушує життєву і сімейну адаптацію.

Необхідність диференціювання виховних впливів на дітей відповідно до їх статі в жодному разі не означає, що в цій справі можна допускати протиставлення, яке в дітей може поступово формувати упереджене, недружнє ставлення до осіб протилежної статі, що може перешкоджати формуванню у них правильних орієнтацій щодо соціально-психологічної рівноцінності і рівноправності людини у нашому суспільстві незалежно від її статі. Ось чому у вихованні синів і дочок необхідно дбати про те, щоб у одних і других одночасно з правильним розумінням своєї статевої належності і розвитком відповідних рис поведінки, формувалася також повага до осіб протилежної статі.

Батьки не завжди усвідомлюють відмінності в психосексуальному розвиткові хлопців і дівчат, а через те й допускають у вихованні помилки психологічного характеру. Дослідження показують, що: більшість дівчаток опікується більше, ніж хлопчики; їм частіше, ніж хлопчикам, роблять компліменти, що стосуються їх зовнішності, вони балакучіші від хлопців. Від дочок батьки чекають, що вони будуть ласкавими, тендітними, а від синів - що ті будуть агресивними і атлетичними.

Більшість батьків приділяють основну вагу вихованню в своїх синах наполегливості, агресивності, потреби в постійному самоствердженні, а в дочках - вихованню здатності до самообмеження. Батьки будуть гратися зі своїми синами в рухливі і галасливі ігри частіше, ніж з дочками; на синів, які люблять покричати, батьки і матері звертають менше уваги, ніж на дочок. Синам вони дозволяють більше бігати, довше плавати і кататися на лижах чи ковзанах; менше звертається увага, коли хлопчики лазять по деревах, плавають без сторонньої допомоги тощо.

Виховуючи дівчину в сім'ї, треба готувати її до успіху в житті, а для цього вчити: контактувати з людьми; бути активною, послідовною в діяльності; відстоювати свою думку; бути ініціативною; знаходити інтереси, справи до вподоби; одягатися, зберігаючи індивідуальність; користуватися допомогою; самостійно приймати рішення; ясно і чітко виражати свою думку тощо. Найголовніше чому дівчинка повинна навчитися в матері - це повага до чоловіків.

Зазвичай, хлопчиків не виховують як майбутніх батьків чи чоловіків - тільки як мужніх людей. Виховання хлопчиків орієнтовано на якийсь чоловічий ідеал, який може бути різним в різний час і в різних країнах. Дівчинку ж готують бути дружиною і матір'ю.

Якщо розглянути специфіку соціалізації кожної статі, то можна побачити, що хлопчик перебуває в менш сприятливій ситуації, ніж дівчинка. Про це свідчать дослідження І. С. Кона [64], Я. Л. Коломінського [68]. Мати традиційно більше проводить часу з малою дитиною, ніж батько, якого дитина бачить набагато рідше і не в таких значущих для неї ситуаціях. У зв'язку з цим як для дівчинки, так і для хлопчика первинною виявляється ідентифікація з матір'ю, тобто фемінінна. Більше того, самі базові орієнтації дитини відносно світу за своєю природою фемінні, бо включають такі традиційно жіночі особливості, як залежність, підпорядкованість, пасивність тощо. Таким чином, у плані становлення статевої ідентичності хлопчикові доводиться розв'язувати складніше завдання: змінити первісну жіночу ідентифікацію на чоловічу. Хлопчик, щоб відчути себе повною мірою мужнім, повинен виділяти себе серед інших та усвідомлювати свою відмінність від інших, чого не потрібно робити дівчинці. Таким чином, ідентифікація у хлопчиків проходить значною мірою через заперечення. У процесі ідентифікації хлопчик повинен відкинути залежність від матері і прив'язаність до неї, придушити в собі якості, які він вважає жіночими, нехтувати і знецінювати жінок і все те, що він вважає жіночим у соціальному світі.

У стародавні часи з метою підготовки хлопчика до ролі воїна, вождя, жерця, його намагались звільнити від будь-яких жіночих впливів і передовсім послабити його ідентифікацію з матір’ю. Це досягалося шляхом ізоляції його від батьківського дому: його передавали на виховання в сім'ї родичів чи вождів, у „чоловічі будинки".

Статева соціалізація хлопчиків - дуже хворобливий тренаж, його мета - нав'язати думку про жінку як дефектну істоту. Досягається така соціалізація методом силового нав'язування ідеї індивідуальної незалежності, розриву зв'язку з усім материнським за допомогою фіксації в підсвідомості негативних оцінок жіночого, материнського. Це теж культурна норма, її носієм стає чоловік, який пройшов відповідний тренаж. У своїй недосяжності мужність і чоловіча роль стають для хлопчиків предметом фантазування та ідеалізації, тоді як жіночність і жіноча роль завжди залишаються для дівчинки дуже реальними і конкретними.

За даними російського педагога Ю. Набіуліної, незадоволена потреба у спілкуванні з батьками своєї статі приводить до ідентифікації з батьком іншої статі. Для дівчат атмосфера в сім'ї є сприятливішою, ніж для хлопчиків, у яких частіше не задовольняється потреба в близьких стосунках з батьками і потреба в безпеці. Ідентифікація у дівчат протікає успішніше: 43 % дівчат проти 8 % хлопчиків мають, за даними автора, високий ступінь ідентифікації з батьками своєї статі. У хлопчиків найчастіше зустрічається неадекватна чи нечітка ідентифікація, пов'язана з відсутністю батька в сім'ї. Хлопчики, котрі фактично з моменту народження живуть без батька, орієнтуються в чоловічих заняттях більше на взаємодію з уявним батьком.

Хлопчиків вчать бути мужніми більш свідомо, ніж дівчат вчать бути жіночними. Дівчаток навчають гетеросексуальним компонентам їх ролі і за відсутності батьків і чоловіків, у той час як вважають, що хлопчик навчається своїй гетеросексуальній ролі не через научіння, а через взаємодію зі своєю матір'ю. Інші компоненти мужності повинні прищеплювати свідоміше і чоловіча ідентифікація в такому випадку є переважно статево-ролевою ідентифікацією. На противагу цьому жіноча ідентифікація переважно батьківська (точніше, материнська).

Батьки частіше хвилюються з приводу хлопчиків, які грають у дівчачі ігри, ніж з приводу дівчаток-шибениць. Мабуть, це пов'язано з тим. що чоловічі ролі вважаються ціннішими, ніж жіночі. Дівчатам прищеплюють другосортність. Їм з дитинства нав'язується комплекс вини не тільки за свою „негідну для дівчаток поведінку", але й за негідну поведінку хлопців. Їм пропонується такий критерій: якщо хлопчик поводиться погано в твоїй присутності, значить, ти йому це дозволяєш. Звідси походить впевненість, що жінка винна в тому, що її зґвалтували. Перші уроки зневаги до своєї статі дівчинка зазвичай отримує від матері. Вона живе в середовищі, де чоловік - дорогоцінність, вона бачить ставлення матері до батька чи брата і до себе. Подвійний стандарт існує і в оцінці поведінки статей. Хлопчик повинен бути агресивним. Дівчинка не має права навіть захистити себе, лякається будь-якої загрози чи просто грубих слів. Це найстрашніші наслідки такого виховання - сприйняття насилля над собою і наступні самозвинувачення.

На думку Д. В. Колесова, існує чимало типових помилок батьків у процесі статевої соціалізації, в основі яких лежать неправильні установки батьків. Формування негативного ставлення до осіб протилежної статі своїх дітей, відгородження їх від різностатевих контактів, а то й повна ізоляція від однолітків, придушення в дитині проявів її статевої належності, спроби вберегти її від будь-якої інформації, пов’язаної зі статевими питаннями, прищеплення думки про аморальність та гріховність статевого життя, встановлення найсуворішої цензури в читанні, відсутність свідомого виховного впливу батьків на дитину, підглядування. шпигування за нею, образливі натяки та іронічні насмішки, допити і т. п. - все це є якраз конкретними проявами неправильного дошлюбного виховання дітей у сім’ї.

Окремі вчені виділяють чотири основних типи ставлення батьків до питань статі:

Репресивний: батьки строго навіюють дітям, що секс - це зло й непристойність. Зазвичай у такій сім'ї заборонені непристойні слова, неоднозначні жарти, ходити вдома в нижній білизні. Статеве виховання зводиться до декількох фраз: „це непристойно", „це небезпечно" і „зачекай, доки одружишся".

Уникаючий: батьки проявляють розуміння й терпиміше ставляться до сексуальності. Для них це явище швидше корисне, ніж шкідливе. Однак вони губляться, коли мова заходить про конкретні сексуальні питання, й уникають прямого обговорення теми чи перетворюють таке обговорення на нудну лекцію. Самі того не підозрюючи, вони вихолощують ідею тепла, людяності й любові, невід'ємної від понять сексуальності.

Нав'язливий: батьки дивляться на секс як на корисне явище, але „перегинають палку" і ставлять секс у центр усього сімейного життя. Вони надто ліберальні в усьому, що стосується сексуальної активності, й іноді так явно виставляють напоказ своє статеве життя, що це шокує дітей.

Експресивний: батьки розглядають секс як щось природне, у разі необхідності відкрито обговорюють цю тему, але встановлюють розумні рамки для прояву сексуальної активності дітей. Вони навіюють дітям, що сексуальність - це позитивне явище, однак таке, що не заслуговує того, аби зосередити на ньому всі свої помисли.

Таким чином, більшість батьків не беруть відповідальності за сексуальну соціалізацію на себе, а віддають перевагу систематичній і професійній просвіті.

Питання для самоконтролю

1. Які ознаки характеризують переваги сім’ї у статевій соціалізації дітей?

2. Які причини і наслідки безстатевого виховання в сім’ї?

3. Які типи ставлення батьків до питань статі визначені в розділі?

ДОДАТОК 4

(Кравець В.П. Гендерна педагогіка. Навчальний посібник. – Тернопіль: Джура, 2003)