Розділ 1.2. Сутність статеворольової соціалізації

Зміст розділу

Характеристика понять „соціалізація”, „статеворольова соціалізація”, „стать”, „гендер”, „статева ідентичність” (приналежність), „стереотипи маскулінності/фемінінності”, „статева роль”, „статеворольова поведінка”. Первісна статева диференціація дитини, що відбувається всередині утроби матері. Змістовна характеристика процесу статеворольової соціалізації. Роль батька, матері, ровесників своєї і протилежної статі в процесі статеворольової соціалізації дитини.

Ключові слова розділу: гендер, стать, статева ідентичність, статева роль, статеворольова поведінка, статеворольова соціалізація, статеворольове виховання, стереотипи маскулінності/фемінінності, соціалізація.

Цілі та завдання розділу.

Успішне вивчення розділу дозволяє:

Мати уяву про сутність процесу статеворольової соціалізації.

Розуміти вплив внутрішніх і зовнішніх факторів на розвиток людини як представника певної статі.

Володіти ключовими поняттями розділу.

Методичні рекомендації до вивчення Розділу 1.2.

Під час вивчення Розділу 1.2. важливо проаналізувати, як відбувається процес статеворольової соціалізації, визначити сутнісні характеристики цього процесу.

Вивчаючи пункт 1, потрібно засвоїти значення основних понять курсу.

Вивчаючи пункт 2, зверніть увагу на внутрішні й зовнішні фактори, під впливом яких відбувається статева диференціація і статеворольова соціалізація дитини.

Навчальний матеріал. Пункт 1.

Інструкції: прочитайте пункт 1 та складіть термінологічний словник.

Розв’язання проблеми статеворольової соціалізації учнів повинне спиратися на міцний науково-теоретичний фундамент, який у даному випадку являє собою обґрунтовану систему наукових знань, що містять основні сутнісні характеристики статеворольової соціалізації особистості.

До таких характеристик ми відносимо визначення вихідних понять і передусім понять „соціалізація” і „статеворольова соціалізація”. По-друге, це змістовна характеристика процесу статеворольової соціалізації. Розв’язанню цих завдань присвячено цей підрозділ.

Поняття „соціалізація” (від латинського socialis – суспільний) сьогодні широко використовується представниками філософії, психології, соціології, педагогіки й інших наук. Виникнення цього поняття пов’язане з іменами французького соціолога Г.Тарда й американського соціолога Ф.Гіддінгса (кінець ХІХ ст.). Г.Тард розглядав соціалізацію як процес розвитку суспільства, умови для якого повинні створювати освіта й виховання. Засвоєння норм поведінки, за Г.Тардом, здійснюється через соціальні взаємини людей. Нам більше імпонує трактування соціалізації Ф.Гіддінгса, який вважав, що соціалізація – це процес стихійного впливу на людину оточення й цілеспрямованого впливу суспільства (сім’я, школа та ін.), завдяки яким в індивіда формується поведінка, що відповідає суспільній свідомості.

Дослідженням процесу соціалізації займались і вітчизняні вчені. Ще К.Ушинський вивчав роль і значення середовища, яке справляє вплив на дитину. Він стверджував, що для розвитку й виховання важливо знати людину, „яка вона є насправді з усіма її слабкостями й в усій величі”, треба знати „людину в сім’ї, серед народу, людства ... у будь-якому віці, в усіх класах...” [166, 38].

З початку ХХ ст. радянськими педагогами й психологами (Л.Виготським, А.Панкевичем, В.Шульгіним та ін.) проводяться дослідження середовища та його впливу на становлення й розвиток особистості. Між тим, до 80-х років поняття соціалізації не входило в категоріальний апарат педагогіки. Інтерес до проблем соціалізації особливо зріс за останні десятиліття. У сучасній літературі існує багато робіт, у яких подано трактування соціалізації, розкрито її етапи, механізми й типи [2; 10; 22; 37; 39; 50; 73; 97; 114; 115; 116; 121; 153; 154; 164; 165].

Так, І.Кон розглядає соціалізацію як „сукупність усіх соціальних і психологічних процесів, за допомогою яких індивід засвоює систему знань, норм і цінностей, що дозволяють йому функціонувати в якості повноправного члена суспільства. Вона містить не тільки усвідомлені, контрольовані, цілеспрямовані впливи (виховання в широкому розумінні слова), але й стихійні, спонтанні процеси, які так чи інакше впливають на формування особистості” [73, 19].

Н.Лукашевич під соціалізацією розуміє „процес становлення особистості як суспільної істоти, у ході якого складаються її багатоманітні зв’язки із суспільством, засвоюються орієнтації, цінності, норми, відбувається розвиток особистісних властивостей, формується активність і цілісність особистості, набувається соціальний досвід, накопичений людством за весь період розвитку”. Індивід виступає і як об’єкт, і як суб’єкт соціалізації, оскільки бере участь у творчо-перетворювальній суспільній діяльності.

Згідно з розробленою Н.Лукашевичем адаптивно-розвиваючою концепцією соціалізації, людина протягом усього свого життя адаптується до різноманітних життєвих умов. Кожна адаптація збагачує соціальний досвід людини, робить його більш соціалізованим [97, 175 – 179].

Соціалізація як двосторонній процес засвоєння індивідом суспільного досвіду й відтворення ним систем соціальних зв’язків розглядається Г.Андрєєвою. „Соціалізація – це двосторонній процес, який містить, з одного боку, засвоєння індивідом соціального досвіду шляхом входження в соціальне середовище, систему соціальних зв’язків; з іншого боку, процес відтворення індивідом систем соціальних зв’язків за рахунок його активної діяльності, активного включення в соціальне середовище” [2, 276].

У соціологічній літературі існує класифікація типів соціалізації, здійснена за різноманітними критеріями. Залежно від створення соціалізаційного процесу соціалізація може бути професійна, політична, трудова, правова, економічна та ін. [65, 113]. Існує ще статеворольова соціалізація, як один із типів соціалізації.

Перш за все необхідно виявити сутнісні характеристики статеворольової соціалізації. Для цього треба звернутися до найбільш часто вживаних у науковій літературі формулювань понять „статева соціалізація” і „статеворольова соціалізація”. Ми беремо два цих поняття, оскільки вони, як правило, виступають синонімами. Термін „статева соціалізація” з’явився раніше, ніж термін „статеворольова соціалізація”. Останній став використовуватися педагогами й психологами тільки з кінця 90-х років, і можна сказати, що він є модернізованим варіантом першого, оскільки означає те саме, що й перший, але в контексті рольової теорії.

Наукової літератури, у якій міститься формулювання необхідних термінів, обмежена кількість. Це перш за все дослідження Т.Говорун, Д.Ісаєва, В.Кагана, І.Кона, Г.Крайг, Дж.Мані, Т.Машихіної, В.Романової, Л.Столярчук.

За визначенням І.Кона, статева соціалізація – процес, у ході якого індивід засвоює певну статеву роль і правила сексуальної поведінки [72, 192]. Т.Говорун статеворольову соціалізацію тлумачить як функцію суспільства, „яка полягає в спрямуванні розподілу гендерних ролей, розширенні їхнього діапазону, гармонізації міжстатевої взаємодії в різних сферах людського буття” [36, 8]. В.Романовою статеворольова соціалізація розглядається як „процес засвоєння індивідами соціокультурних цінностей, що зумовлюють більшість наявних особливостей статеворольової поведінки особистості” [139, 5].

Найбільш повно розкриває зміст поняття „статева соціалізація” В.Каган. Він вважає, що статева соціалізація – це процес активного засвоєння „особистістю стандартів психосексуальної культури по мірі входження в соціальні відносини... З одного боку, особистість у ньому – об’єкт, на який психосексуальна культура впливає: пропонує стереотипи й еталони для порівняння, схвалює чи не схвалює той чи інший стиль його поведінки й відносин. З іншого боку, особистість – суб’єкт, який переломлює сприйняте через призму власних особливостей і установок, приймає одне й відкидає інше, експериментує й вибірково перетворює в ціннісні орієнтації, установки й мотиви те, що пропонує йому соціальне середовище та його культура. До того ж особистість як суб’єкт грає й активно-перетворюючу роль впливу на статево специфічну поведінку інших людей, пропонуючи свої думки й т. ін.” [57, 7-8].

Л.Столярчук не тільки дає визначення статеворольової соціалізації в різних контекстах. У її розумінні статеворольова соціалізація – „процес і результат загального й психосексуального розвитку дівчинки/хлопчика по мірі входження в соціальні відносини відповідно до особливостей вікових етапів дорослішання” [157, 54]; „процес розвитку особистості, індивідуальності дівчинки, хлопчика, дівчини, юнака в реальній життєдіяльності, який здійснюється в системі взаємин з дорослими, ровесниками своєї й протилежної статі й самим собою” [157, 3]. Вона вибудовує взаємозв’язок по лінії: розвиток – статеворольова соціалізація – статеворольове виховання. „Розвиток – загальний процес становлення дівчинки й хлопчика, дівчини і юнака. Статеворольова соціалізація – процес і результат розвитку, зумовлений конкретними соціальними умовами. Статеворольове виховання – відносно соціально контрольований процес розвитку хлопчика й дівчинки в ході їх статеворольової соціалізації”. І далі уточнює, що „статеворольове виховання передбачає врахування статеворольових та індивідуальних особливостей розвитку хлопчиків і дівчаток шкільного віку й на основі розробленої концепції й методики – спеціально організовану, цілеспрямовану педагогічну діяльність з розвитку здібностей до реалізації статеворольового репертуару, оволодіння вміннями й навичками відповідної поведінки, становлення жіночої/чоловічої індивідуальності” [157, 6 – 7].

Для того щоб показати, яке велике значення має статеворольова соціалізація в житті кожної людини, необхідно з’ясувати, що таке стать, статева ідентичність (приналежність), стереотипи маскулінності/фемінінності, статева роль, статеворольова поведінка.

Поза статтю не може бути людини. Стать у широкому розумінні слова – „це комплекс репродуктивних, тілесних, поведінкових і соціальних ознак, які визначають індивіда як чоловіка (хлопчика) чи жінку (дівчинку)” [57, 5]. „Стать є біосоціальною єдністю, у якій біологічне й соціальне є його рівнями. Поняття статі виявилось багатомірним та ієрархічним, а формування його стало тлумачитись як послідовна, спадкова й узгоджена дія біологічних і соціальних детермінант, або як двомірний процес взаємодії біологічного й соціального” [55, 46].

У психології переважно вживають термін „гендер”, який характеризує соціальні відмінності чоловіків і жінок, на відміну від терміна „стать”, який розглядається як біологічна категорія. Деякі спеціалісти користуються цими термінами як синонімами.

Поняття статевої ролі й статевої ідентичності (статевої приналежності) тісно взаємопов’язані, але не тотожні. Статева роль – це система середовищних стандартів, приписів, нормативів, очікувань, яким повинен відповідати індивід, щоб його визнавали чоловіком (хлопчиком) чи жінкою (дівчинкою) [57, 47]. Статева ідентичність являє собою „єдність поведінки й самосвідомості індивіда, який зараховує себе до певної статі й орієнтується на вимоги відповідної статевої ролі” [72, 60]. Згідно з Дж.Мані, статева ідентичність – суб’єктивне переживання статевої ролі; статева роль – публічне вираження статевої ідентичності [198].

Особистісні якості й моделі поведінки, на які орієнтуються більшість чоловіків і жінок, становлять стереотипи маскулінності/фемінінності, їх ще називають стереотипами мужності/жіночності; статевими, статеворольовими або гендерними стереотипами. За висловом В.Кагана, маскулінність і фемінінність – це, „з одного боку, філогенетично зумовлені властивості психіки, а з іншого – соціокультурні утворення, які складаються в онтогенезі”. Єдність переживань і поведінки людини як представника чоловічої/жіночої статі забезпечується інтеграцією природного й соціального [57, 52]. Г.Крайг дає таке визначення цьому поняттю: статеворольові стереотипи – це „укорінені, тверді уявлення про те, якою повинна бути поведінка чоловіка й жінки” [81, 145].

Статеворольова поведінка визначається як „система дій, очікувана від людини певної статі, яка залежить від соціально-статевого статусу (чоловік, жінка) і реалізується відповідно до соціально-статевої ролі й уявлень про себе як особистість певної статі” [103, 6].

Пункт 2.

Інструкції: прочитайте пункт 2, проаналізуйте, зробить висновки щодо прочитаного, запишіть їх у зошит.

Повноцінним представником своєї статі є індивід, який має первинні й вторинні особливості певної статі й вважає себе її представником. Розвиток людини як представника певної статі – процес, що відбувається під впливом зовнішніх і внутрішніх сил. До внутрішніх сил ми відносимо біологічні спадкові чинники, до зовнішніх – впливи навколишнього середовища.

Стать людини є біологічно спадковим чинником. Статева диференціація відбувається всередині утроби матері. Первісно диференціація статі здійснюється на генетичному (хромосомному) рівні. Кожна клітина людського організму містить 22 пари однакових хромосом. І тільки 23-я, статева пара відрізняється. У жінок вона має комбінацію ХХ, а в чоловіків – ХY. Статеві клітини містять тільки одну хромосому (жіночі – Х, чоловічі – або Х, або Y). Генетична стать майбутньої дитини визначається тим, яку хромосому несе в собі сперматозоїд. Якщо в заплідненій яйцеклітині буде комбінація ХХ – народиться дівчинка, якщо ХY – хлопчик. Чоловічі статеві органи формуються між 8-им і 20-им тижнями вагітності, жіночі – трохи пізніше. Статева диференціація мозку відбувається на 4-ому – 7-ому місяці внутрішньоутробного розвитку, підсумком якої є різна для чоловіків і жінок чутливість центральної нервової системи до гормональних впливів, тобто фемінізація чи маскулінізація мозку, „формування нейроендокринної схильності до статево специфічної поведінки”. Таким чином, уже на момент народження стать являє собою доволі складну систему [57, 60 – 63].

Після народження, коли на дитину починає впливати навколишнє середовище, „вступає в силу” процес статеворольової соціалізації. Передусім це виявляється в ставленні до новонародженого як до хлопчика чи дівчинки, яке визначає генітальна зовнішність малюка. Потім дитину починають виховувати відповідно до її статевої приналежності. При цьому дуже важливо і для самої дитини, і для людей, які її оточують, щоб „загальна схема її тіла” відповідала її паспортній статі [72, 47].

Першим важливим результатом статеворольової соціалізації є усвідомлення дитиною своєї статевої приналежності (ідентичності). На думку дослідників Д.Колесова й Н.Сельверової, цій події передує інша, не менш важлива, а саме – уміння розрізняти статеву приналежність інших людей. Уже до року діти розрізняють людей за статтю. Цю здатність особливо чітко можна спостерігати, коли дитина виявляє негативізм до сторонніх чоловіків чи жінок. Розбіжність статевої приналежності інших людей становить хронологічно перший компонент самого поняття статевої приналежності. До трирічного віку діти добре знають свою статеву приналежність і починають аналізувати її ознаки [69, 137 – 138].

Дослідники Д.Ісаєв і В.Каган відзначають, що до трьох, максимум до п’яти – шести років складається уявлення дитини про приналежність до певної статі. Автори називають цей процес первинною статевою ідентифікацією, під час якої „закладаються не тільки риси особистості взагалі, але й основи мужності й жіночності, які надзвичайно сильно впливають на весь подальший хід формування особистості чоловіка і жінки” [56, 27]. До 5 – 6 років ще можуть виникнути нерозуміння з приводу генітальних розбіжностей хлопчиків і дівчаток, можливі уявлення про зміну статевих органів. У 6 – 7 років поняття статевої приналежності складається в дітей як необоротна якість. У цей період починається процес диференціації діяльності, установок і цінностей [55, 51]. Г.Крайг характеризує цей ступінь розвитку як „константність статі” [81, 147].

Після того, як дитина усвідомила свою статеву приналежність, вона починає й поводитись відповідно своїй статі. Тобто, можна сказати, що статеворольова поведінка є закономірним наслідком усвідомлення статевої приналежності й другим результатом процесу статеворольової соціалізації. Мається на увазі усвідомлена поведінка, а не несвідоме копіювання дій і вчинків дорослих. Засвоєння дитиною механізмів статеворольової поведінки забезпечує їй успішне включення в соціальні відносини, дає можливість пристосовуватись до нових життєвих ситуацій.

Мотиви, які спонукають дитину поводитись як представник своєї статі, розкриваються в трьох теоріях. Перша – теорія ідентифікації, де підкреслюється роль емоцій і наслідування, вважається, що дитина несвідомо імітує поведінку дорослих, представників своєї статі. Другою є теорія статевої типізації, яка надає вирішального значення механізмам психічного підкріплення (діти отримують заохочення за вчинки, які характеризують їх як представників чоловічої чи жіночої статі, і засуджуються за поведінку, яка не відповідає їх статевій приналежності). Третя – теорія самокатегоризації, яка підкреслює значення самосвідомості (дитина спочатку засвоює уявлення про чоловіків і жінок, потім визначає себе як хлопчика чи дівчинку й після цього будує свою поведінку).

Усі ці теорії можна назвати взаємодоповнюючими, оскільки вони розглядають процес статеворольової соціалізації з різних боків. Теорія статевої типізації показує виховну функцію дорослих, які беруть участь у процесі соціалізації дитини. Теорії самоідентифікації й самокатегоризації розкривають позицію самої дитини, яка вступає у взаємодію з навколишнім середовищем [72, 195 – 196].

Г.Крайг відзначає, що вже з віку немовляти поведінка хлопчиків і дівчаток особливим чином стимулюється дорослими. Хлопчиків дорослі спонукають проявляти велику фізичну активність, повзати, грати, а з дівчатками поводяться м’якше, виявляють по відношенню до них більше ніжності.

Демонструвати статеворольову поведінку діти починають у п’ять років. Але деякі моделі поведінки, характерні для своєї статі, вони засвоюють і програють уже в трирічному віці. Так, трирічні дівчатка грають з ляльками, допомагають сервірувати стіл, а трирічні хлопчики грають з машинками, будують з конструктора. Разом з дорослішанням поведінка дитини повинна все більше відповідати її статевій приналежності [81, 145 – 146].

Особливо слід виділити підлітковий вік, у якому тілесна організація й генітальна морфологія зазнають специфічного розвитку. Цей вік вважається кризовим періодом статевої ідентичності й характеризується реорганізацією образу „фізичного Я”. Із завершенням пубертатної перебудови статура „в основних своїх рисах стабілізується на дорослому рівні”. Помітно змінюється й статеворольова поведінка підлітків. У своїй поведінці підлітки – хлопчики й дівчатка – стараються бути схожими на дорослих чоловіків і жінок, прагнуть відповідати стереотипам маскулінності й фемінінності [55, 51].

Перший етап статеворольової соціалізації дитини проходить у сім’ї, і вирішальне значення в ньому відводиться батькам. Роль батьків у засвоєнні дитиною статевих ролей не зменшується й у подальшому, а стає лише одним з багатьох найважливіших чинників процесу статеворольової соціалізації. Ставлення мам і батьків до своїх дітей визначається особистим досвідом і культурними стереотипами. На спілкування батьків із синами й дочками певною мірою впливає стиль відносин між статями, тому батько дуже часто ставиться до дочок, як до маленьких жінок, а мати ставиться до синів, як до маленьких чоловіків. Поведінка батьків з дітьми різної статі має і інші, менш помітні відмінності, які визначаються за інтенсивністю тілесного контакту, тоном мовлення й т. ін.

Ролі батька й матері однаково рівноцінні в процесі статеворольової соціалізації, оскільки діти реагують не просто на поведінку своїх батьків, а на поведінку, пов’язану з їхньою статтю [57, 68].

Винятково важливу роль у процесі статеворольової соціалізації відіграють ровесники своєї й протилежної статі. Ровесники оцінюють будову тіла й поведінку дитини й підтверджують чи, навпаки, ставлять під сумнів її статеву ідентичність. Тому в колі друзів поведінка повинна відповідати критеріям фемінінності й маскулінності, які набагато більш жорсткі, ніж у світі дорослих. Маскулінні риси традиційно цінуються вище, ніж фемінінні. Уявлення в хлопчиків про те, яким повинен бути чоловік, зазвичай більш завищені, ніж у дівчаток. Якщо поведінка дитини не відповідає її статі, то ставлення ровесників до неї змінюється. Фемінінні хлопчики нехтуються ровесниками своєї статі, але зате охоче приймаються дівчатками. Маскулінні дівчатка легко взаємодіють з ровесниками і своєї, і протилежної статі, але переважно дружать з хлопчиками [72, 197].

Разом з тим, як людина включається в соціальні відносини, збільшується кількість людей різного віку, які прямо чи опосередковано впливають на процес її статеворольової соціалізації. Усі вони є носіями інформації про стать, стереотипи маскулінності/фемінінності, статеві ролі, статеворольову поведінку. Засвоюючи ці знання й програючи різні ролі, людина формується як особистість, індивідуальність, вибирає стиль і репертуар власної статеворольової поведінки.

Формування особистості людини чоловічої/жіночої статі здійснюється одночасно в трьох галузях, що перетинаються: у діяльності, у спілкуванні й самопізнанні. У діяльності відбувається засвоєння нових статевих ролей і осмислення їх значимості. Під спілкуванням розуміють примноження контактів людини з іншими людьми своєї й протилежної статі, причому на кожному віковому етапі спілкування має свою специфіку. Самопізнання особистості містить три компоненти: знання себе як представника чоловічої/жіночої статі (підсвідомий компонент), оцінка свого чоловічого/жіночого „Я” (емоційний компонент), ставлення до себе як до чоловіка (хлопчика), жінки (дівчинки).

Питання для самоконтролю

1. Характеристика яких понять подано в розділі?

2. Коли починається процес статевої диференціації дитини?

3. Під впливом яких зовнішніх чинників відбувається процес статеворольової соціалізації дитини?

Висновки

Таким чином, вивчення сутності статеворольової соціалізації школярів дозволило на підставі аналізу різноманітних підходів до терміна „соціалізація” розглядати соціалізацію як процес соціального становлення особистості, у ході якого людиною встановлюються багатоманітні суспільні зв’язки, засвоюються орієнтації, цінності, норми, набувається накопичений людством соціальний досвід, відбувається розвиток особистісних властивостей, формується активність і цілісність особистості людини.

Статеворольова соціалізація тлумачиться як процес і результат загального й психосексуального розвитку дівчинки/хлопчика відповідно до вікових особливостей дорослішання, зумовлений конкретними соціальними умовами; як процес розвитку особистості, індивідуальності дівчинки/хлопчика, дівчини/юнака в реальній життєдіяльності, який здійснюється за допомогою взаємин з дорослими, ровесниками своєї й протилежної статі й самим собою, що й становить її сутнісну характеристику.

Процес статеворольової соціалізації здійснюється під дією внутрішніх сил – біологічних спадкових чинників – і впливом соціального середовища. Результатами статеворольової соціалізації можна вважати усвідомлення людиною власної статевої приналежності, засвоєння нею статевих ролей і відтворення статеворольової поведінки.

РОЗДІЛ 1.3. Особливості статеворольової соціалізації

Зміст розділу

Характеристика першої особливості статеворольової соціалізації, якою є залежність процесу статеворольової соціалізації від біологічної статі людини. Характеристика другої особливості, яка визначається як зумовленість процесу статеворольової соціалізації психосексуальною культурою суспільства. Характеристика третьої особливості, тобто пояснення специфічної направленості процесу статеворольової соціалізації.

Ключові слова розділу: андрогінна особистість, концепція андрогінії, маскулінність, психосексуальна культура, сексуальність, культура стосунків статей, статева ідентичність, статева роль, статеве виховання, статеворольова поведінка, статеворольова соціалізація, стать, стереотипи маскулінності/фемінінності, фемінінність.

Цілі та завдання розділу

Успішне вивчення розділу дозволяє:

Мати уяву про особливості статевороьлої соціалізації.

Розуміти специфіку процесу статеворольової соціалізації по відношенню до інших напрямків соціалізації.

Володіти ключовими поняттями.

Методичні рекомендації до вивчення Розділу 1.3.

При вивченні Розділу 1.3. важливо проаналізувати особливості статеворольової соціалізації, законспектувати основні положення.

Навчальний матеріал. Пункт 1.

Інструкції:

Прочитайте пункт 1, законспектуйте стислу характеристику першої особливості процесу статеворольової соціалізації.

Дайте відповідь на запитання: „Чи можна, на Вашу думку, вважати залежність процесу статеворольової соціалізації від біологічної статі людини однією з особливостей статеворольової соціалізації?”

Можна виділити три основні особливості статеворольової соціалізації, які виявляють специфіку цього напрямку соціалізації.

Однією з особливостей статеворольової соціалізації, яку необхідно виділити передусім, є пряма залежність процесу статеворольової соціалізації від біологічної статі людини. Іншими словами, характер статеворольової соціалізації людини визначається тим, представником чоловічої чи жіночої статі є ця людина.

В Основах соціальної концепції Російської Православної Церкви зазначається: „Чоловік і жінка являють собою два різних способи існування в єдиному людстві”. Це означає, що чоловіки й жінки створені різними. Їх відрізняють не тільки фізіологічні особливості. Вони по-різному сприймають навколишній світ. У кожної статі є своє, особливе покликання [13, 8].

Серед розбіжностей між представниками чоловічої й жіночої статі існують такі біологічно зумовлені статеві розбіжності, які впливають на статеворольову соціалізацію людини й роблять процес статеворольової соціалізації хлопчиків/чоловіків відмінним від процесу статеворольової соціалізації дівчаток/жінок.

З приводу статевих відмінностей О.Вейнінгер писав: „Кожна клітинка організму має певний статевий характер, має певний статевий відтінок. І в клітинках шкіри, і в кров’яних судинах, і серед кров’яних кульок є статева розбіжність” [26, 22].

До біологічно обумовлених статевих відмінностей, які відіграють суттєву роль у процесі статеворольової соціалізації дитини, можна віднести нерівномірність фізичного розвитку й статевого дозрівання хлопчиків і дівчаток. У середньому розвиток і статеве дозрівання дівчаток починається й завершується раніше, ніж у хлопчиків. Дівчатка випереджають хлопчиків приблизно на два роки. Так, 12-річна дівчинка – це вже підліток, організм якого швидко росте й дозріває, тоді як 12-річний хлопчик у фізичному відношенні ще не вийшов з допідліткового віку. Пік фізичного розвитку – збільшення довжини й маси тіла – припадає в дівчаток на 11 – 12, а в хлопчиків – на 13 – 14 років. Статеве дозрівання дівчат завершується в 15 – 17, а в юнаків – у 17 – 19 років [69, 109 – 115].

У цілому можна відзначити, що жінки, порівняно з чоловіками, більш чутливі; вони гостріше відчувають шкіряні подразники. Нервова система жінок менш стійка, і тому вони схильні до частих перемін настрою. Жінки відрізняються ніжністю, м’якістю. Вони гостріше потребують підтримки, сприйнятливі до почуття, вираженого словом. Фізична працездатність жінок не перевищує 75% чоловічої працездатності. У жінок сильніше виражений інстинкт материнства, ніж інстинкт батьківства в чоловіків. Матері люблять своїх дітей просто за те, що вони є. Батьки ж виділяють достоїнства, за які можна любити дитину. Чоловіки – раціональні, більш самостійні в житті; вони краще протистоять впливу соціального середовища. У дорослих чоловіків мускулатура розвинута в середньому на 25% більше, ніж у жінок [182, 9 – 28].

За загальноприйнятими стереотипами, існують відчутні статеві відмінності в емпатії, емоційності й агресивності. У літературі існує думка, що чоловіки не гірше, ніж жінки, здатні до співпереживання, але вони не хочуть, щоб навколишні помітили їх емпатичність й емоційність, оскільки ці якості не відповідають чоловічій статевій ролі. З самого дитинства чоловіки опиняються в ситуаціях, які вимагають від них прояву сили, волі, незалежності, прагнення до змагання. Ці якості навряд чи поєднуються з емпатійною чутливістю й емоційністю, тоді як „жіночі заняття”, наприклад, догляд за дітьми, вимагають уваги, ніжності й співпереживання. До того ж, вважається, що у чоловіків більший, порівняно з жінками, рівень загальної агресивності. Більша агресивність чоловіків пояснюється тим, що їхній організм в пренатальний період отримує велику кількість чоловічих статевих гормонів. Однак у науці немає досліджень, які підтверджують у чоловіків біологічну схильність до прояву агресії.

Статеві розбіжності не виявляються в таких важливих галузях, як інтелект, пам’ять, творчість, аналітичні здібності, особистісні якості й здатність керувати. Розбіжності чоловіків і жінок, пов’язані з когнітивними здібностями, існують, але вони становлять приблизно 5 – 10%.

У реальному житті статеві розбіжності виявляються не завжди. Дійсно, наявні розбіжності між чоловіками й жінками виявляються дуже незначними. Вони часто не перевищують 5% від максимально можливої величини [81, 144 – 145].

Окрім цього, слід відзначити, що статеворольова соціалізація – процес індивідуальний для кожної людини. Так, за деякими подіями статеворольова соціалізація підлітків, статеве дозрівання яких починається раніше звичайного, випереджає статеворольову соціалізацію їх ровесників. Деякі якості особистості, такі, як тривожність, сором’язливість, активність, товариськість, можуть або позитивно, або негативно впливати на процес статеворольової соціалізації, або прискорювати, або уповільнювати важливі для цього процесу події.

С.Бем відібрала двадцять описів як особливо бажаних для однієї зі статей. Риси, властиві жінці: любляча, життєрадісна, як дитина, жаліслива, не говорить грубих слів, завжди готова втішити, жіночна, падка на пестощі, ніжна, легковірна, любить дітей, вірна, сором’язлива, тиха, співчутлива, м’яка, розуміюча, душевна, податлива, чутлива до потреб інших. Риси, властиві чоловікові: діє як лідер, агресивний, честолюбний, має аналітичний розум, напористий, атлетичного складу, задиракуватий, захищає свої погляди, владний, сильний, має якості керівника, незалежний, індивідуальний, легко приймає рішення, мужній, самовпевнений, самодостатній, сильна особистість, готовий зайняти рішучу позицію, готовий ризикувати [190, 634 – 643].

Чоловічий характер визначається здатністю „проникнення вглиб, керівництва, активності, дисциплінованості й відваги”; жіночий – „здатністю продуктивного сприйняття, опіки, реалізму, витривалості, материнства”. У кожному індивіді обидві характеристики можуть змішуватись у різних комбінаціях, „але з переважанням тих рис, які належать до „її” чи „його” статі” [100, 225].

Чоловіча роль асоціюється із силою, енергійністю, грубістю, агресивністю, роздумливістю й т. ін. (якості маскулінності), а жіноча – з ніжністю, турботливістю, слабкістю, пасивністю, емоційністю й т. ін. (якості фемінінності). Водночас чоловік може бути сильним й енергійним, не будучи при цьому агресивним і грубим, а жіноча ніжність не завжди пасивна. Не тільки чоловік, але й жінка часто буває мужньою, якщо під мужністю розуміти сміливість, стійкість у життєвій боротьбі. Але якщо жіночність розглядати як поєднання сердечної теплоти, ніжності, здатності повсякденно жертвувати собою заради тих, кого любиш, то не тільки жінка, але й чоловік повинен мати ці якості [57, 47 – 48].

І.Кон виділяє чотири психологічних типи чоловіків і жінок: маскулінний (високі бали за шкалою мужності й низькі – за шкалою жіночності), фемінінний (низькі бали за шкалою мужності й високі – за шкалою жіночності), андрогінний (високі бали за обома шкалами) і психологічно недиференційований тип (низькі бали за обома шкалами).

Андрогінна особистість – „статева ідентичність, яка поєднує в собі низку позитивних аспектів традиційно чоловічої й традиційно жіночої поведінки” [81, 147].

Жінки відають перевагу андрогінним якостям перед фемінінними, а чоловіки стараються відповідати традиційному чоловічому образу. Стосунки між чоловіком і жінкою, у яких хоча б один з партнерів адрогінний, більше задовольняють обох. Маскулінні хлопчики-підлітки почуваються більш упевненими серед ровесників, але в роки зрілості ці чоловіки стають тривожними, менш здатними до лідерства. Фемінінні жінки відрізняються заниженою самоповагою й пасивністю. Андрогінні чоловіки й жінки мають багатий поведінковий репертуар, вони психологічно благополучні, вільно почуваються в сексуальній сфері. Андрогінні батьки, на відміну від тих, які дотримуються традиційної чоловічої ролі, більш активно й постійно беруть участь у вихованні дітей [72, 221 – 222].

С.Бем вважає, що ліквідація статевої нерівності призведе до змін у структурі суспільних відносин. Концепція андрогінії дає людині можливість не відмовлятися від тих якостей і форм поведінки, які не відповідають її статі; дозволяє усвідомити важливість позитивних чоловічих і позитивних жіночих якостей.

Людина у своєму житті постійно розширює власний статеворольовий репертуар. „Чим більше позитивних ролей людина засвоїть, тим більше в неї можливостей „вижити”, здобути щастя, реалізувати себе в роботі, любові, достойно переносити невдачі й залишатися Людиною, удосконалюючи свою чоловічу/жіночу індивідуальність” [157, 12 – 13]. Згідно з теорією акумулювання ролей, людина, граючи одночасно багато ролей, отримує альтернативні джерела соціальної підтримки. Багато ролей вносять розмаїття в життя, дають додаткові „віддушини”, підвищують самооцінку [184, 163 – 190].

Сьогодні статеві ролі відрізняються великою варіативністю. Спостерігається послаблення поляризації стереотипів маскулінності/фемінінності. Людина може краще виразити свою індивідуальність через власний статеворольовий репертуар.

Пункт 2.

Інструкції:

Прочитайте пункт 2, законспектуйте стислу характеристику другої особливості процесу статеворольової соціалізації.

Дайте відповідь на запитання: „Чи можна, на Вашу думку, вважати зумовленість процесу статеворольової соціалізації психосексуальною культурою суспільства однією з особливостей статеворольової соціалізації?”

Другою особливістю статеворольової соціалізації є зумовленість процесу статеворольової соціалізації психосексуальною культурою суспільства.

За останні десятиліття процес статеворольової соціалізації підростаючого покоління ускладнився низкою об’єктивних причин. Багато традиційних статевих розбіжностей трансформуються й перестають бути обов’язковою соціальною нормою. Жінки претендують на рівні права з чоловіками, освоюють нові для себе заняття, що супроводжується їх психологічною самозміною. Сьогодні представники „прекрасної” статі відрізняються більшою рішучістю, самостійністю й активністю, ніж раніше, беруть участь у процесі прийняття політичних рішень, досягають високих результатів у „чоловічих” галузях діяльності. Усе це неминуче відображається на соціальному житті суспільства.

Суттєві зрушення відбуваються в сексуальній культурі. У 1997 р. на конгресі у Валенсії Всесвітньою Сексологічною Асоціацією було прийнято „Декларацію сексуальних прав”, де говориться, що „сексуальність – органічна частина особистості будь-якої людської істоти. Її повний розвиток залежить від задоволення базових людських потреб, таких, як бажання контакту, інтимності, вираження емоцій, задоволення, ніжності й любові... Однак це виключає всі форми сексуального примусу, експлуатації й зловживання в будь-який час і в будь-яких життєвих ситуаціях” [75, 3 – 5].

Засоби контрацепції звільняють жінок від страху небажаної вагітності і дозволяють контролювати репродуктивні процеси. А досягнення генної інженерії створюють потенційну можливість виробляти потомство штучним шляхом. Це означає, що сексуально еротична поведінка й мотивація поступово емансипуються від репродуктивної біології.

Стає іншим моральне регулювання сексуальних відносин, але одночасно зростають вимоги до їх характеру. Добровільність сьогодні є найголовнішим критерієм моральної оцінки такого роду дій і відносин. Засуджуються, а іноді й піддаються юридичному переслідуванню різні форми сексуального примусу, на які раніше не звертали уваги.

Сучасні люди більш терпимо ставляться до розлучення, позашлюбних зв’язків, аборту й проституції. Але це не свідчить про відмирання інституту шлюбу. Для більшості чоловіків і жінок сім’я була й залишається найважливішою галуззю їх життя.

Змінюється ставлення суспільства до еротики. Тепер її споживання дозволене законом, а свобода отримання й поширення сексуально-еротичної інформації стає невідчужуваним правом кожної дорослої людини [75, 5 – 8].

Ці процеси більшістю дослідників вважаються позитивними, але ж на наш погляд, вони привнесуть більш негативних наслідків у життя сучасної молоді.

Процес статеворольової соціалізації здійснюється під впливом стереотипів маскулінності/фемінінності (стереотипи мужності/жіночності, статеві стереотипи), що склались у суспільстві. Стереотипи маскулінності/фемінінності є суттєвим компонентом психосексуальної культури суспільства й підґрунтям для формування статевих ролей і статеворольової поведінки. Знання про мужність і жіночність потрібні дитині для розуміння чоловічої/жіночої унікальності, правильної побудови взаємин з особами своєї й протилежної статі, формування індивідуального образу чоловічого/жіночого „Я”.

Стереотипи маскулінності/фемінінності не залишались постійними, а змінювались залежно від стану й рівня розвитку суспільства. У середні віки й більш пізній час (до середини ХІХ ст.) ідеалом мужності був лицар, а жіночності – романтична, ніжна й віддана жінка. З кінця ХІХ ст. і до середини ХХ ст. в чоловікові найбільше цінувались честолюбство, сила, агресивність, а в жінці – свобода поведінки, кокетство, сексуальність. Зараз від чоловіка передусім очікується турбота про близьких людей і допомога їм; уміння бути сильним, упевненим у собі й надійним; здатним розуміти емоції інших і висловлювати свої почуття [184, 190]. „Сучасна маскулінність ставить підприємливість та інтелект вище фізичної сили, припускає й навіть вимагає прояви ніжності й душевної тонкості, а також приборкання почуттів і поривів” [157, 15]. Сьогодні ідеальний чоловік – це енергійна, ділова, ерудована, терпима, товариська й добра людина. У сучасній жінці цінуються приблизно такі само якості. Жінка прагне мати не тільки класичні риси жіночності, але ще й ті якості, які раніше вважались монополією чоловіків. Вона хоче бути не просто ніжною, чуйною, ласкавою, але й розумною, енергійною, сексуальною, підприємницькою.

Сьогодні надаються можливості й хлопчикам, і дівчаткам бути активними, показати свою унікальність, реалізувати свої здібності.

Загальноприйняті статеві ролі також є суттєвим компонентом психосексуальної культури суспільства. Оскільки поняття „статеві ролі” і „статеві стереотипи” дуже близькі за своїм змістом і вся вищевикладена інформація, що характеризує статеві стереотипи, характеризує й статеві ролі.

Щодо загальноприйнятої статеворольової поведінки відзначимо, що вона є механізмом реалізації статевих стереотипів і статевих ролей. Суттєву роль у формуванні моделей статеворольової поведінки молоді відіграють засоби масової комунікації. Телебачення – найдоступніше й найпопулярніше серед молодих людей джерело інформації про взаємини статей. Трансляція сцен насилля й еротики по телебаченню стала звичним явищем. Як свідчать дані В.Собкіна й Н.Кузнєцової, кожна четверта сцена телевізійного ефіру закінчується вбивством, кожна дванадцята – жорстким побиттям, а кожна сьома – відверта еротика. Частота показу таких сцен зростає ввечері (у 1,5 рази порівняно з ранком) і наприкінці тижня (у 2,4 рази порівняно з початком тижня), саме в той момент, коли в людини знижується контроль самосвідомості й поведінкові моделі сприймаються з телеекрану на підсвідомому рівні. Перше місце за чисельністю сцен насилля й еротики займають художні фільми (57% трансляцій), друге – реклама (23,3% трансляцій). Представлені в художній формі сцени переживаються телеглядачем і засвоюються ним. У рекламах такі сцени займають дуже малий проміжок часу, внаслідок чого вони не оцінюються критично на свідомому рівні, а діють на підсвідомість глядача.

Телевізійний ефір досить агресивний. На телеекранах можна побачити жорстку поведінку чоловіка по відношенню до чоловіка, жінки по відношенню до чоловіка, а також еротичну й фізично жорстку поведінку по відношенню до жінки [151]. Подібна інформація негативно впливає на статеворольову соціалізацію дітей. Неповага достоїнства й прав особистості, агресія до осіб своєї й протилежної статі може сприйматись ними як допустима в суспільстві поведінка.

Емпатія, увага до оточуючих, незалежність і впевненість повинні розглядатися як загальнолюдські якості, які можуть мати і чоловіки, і жінки. Процес статеворольової соціалізації буде більш ефективним, якщо підтримувати в дитини бажання показати свою унікальність, коли соціально значимі якості мужності й жіночності проявляться в індивідуальній, властивій саме цій людині формі; коли її поведінка при всій подібності до поведінки інших людей набуває рис неповторності.

Потреба в самовихованні є найвищою формою розвитку особистості. Про ефективність статевого виховання можна говорити в тому випадку, якщо дитина стає суб’єктом статеворольової соціалізації і її діяльність направлена на саморозвиток і самовдосконалення себе як представника чоловічої/жіночої статі.

Пункт 3.

Інструкції:

Прочитайте пункт 3, законспектуйте стислу характеристику третьої особливості процесу статеворольової соціалізації.

Дайте відповідь на запитання: „Чи можна, на Вашу думку, вважати специфічну направленість процесу статеворольової соціалізації однією з особливостей статеворольової соціалізації?”

Третю особливість визначає специфічна направленість процесу статеворольової соціалізації. Можна сказати, що, за великим рахунком, процес статеворольової соціалізації направлений на людські взаємини. При цьому людські стосунки мають тут абсолютну цінність, тобто важливі самі по собі, а не як засіб для досягнення певної мети.

Як стверджує В.М’ясищев, відносини людини – це елементи, з яких „складається” особистість. „Основним же об’єктом відносин людини є інша людина й суспільство” [118]. Успішність людських відносин багато в чому залежить від культури цих відносин. Культура відносин містить культуру спілкування й культуру поведінки. Людина як істота соціальна постійно відчуває потребу в спілкуванні. Люди, контактуючи один з одним за допомогою спілкування, обмінюються інформацією, знаннями, досвідом, здібностями, уміннями й навичками. Культура спілкування передбачає „духовно-моральну вихованість, індивідуальний стиль і манеру спілкування, виразність емоційних станів, культуру мовлення, уміння осягати стан іншої людини, її емоції й вчинки, правильно тлумачити внутрішній підтекст висловлювань, налаштовуватись „на хвилю” переживань, уміти слухати й розуміти” [105, 56]. Під культурою поведінки розуміють сукупність форм поведінки людини, відповідних моральним й естетичним нормам [148, 130].

Регулятором спілкування й поведінки людей виступають емоції. Без виховання культури емоцій неможлива й культура стосунків. Будь-які прояви активності людини супроводжуються емоційними переживаннями. Емоції виступають як внутрішня мова, як система сигналів, за допомогою якої суб’єкт дізнається про потребнісну значимість того, що відбувається. Емоції невіддільні від особистості. „Те, що радує людину, що її цікавить, засмучує, хвилює, що видається їй смішним, найбільше характеризує її сутність, її характер, індивідуальність” [83, 108].

У процесі статеворольової соціалізації особливе значення для людини набуває вміння не просто взаємодіяти з людьми, а взаємодіяти з людьми іншої статі, яке залежить від сформованості культури стосунків статей. За визначенням І.Мезері, „культура стосунків статей – це „система свідомих взаємозв’язків, у які вступають представники протилежної статі і які відтворюються в спілкуванні на основі засвоєння й присвоєння норм моралі, що відповідають загальнолюдській тенденції морального прогресу. Культура ставлень до протилежної статі свідчить, яким чином здійснюються в стосунках статей моральні вимоги, якою мірою органічно моральні вимоги стали повсякденними життєвими правилами стосунків статей, наскільки глибоко засвоєно культурну спадщину людства в цій галузі” [105, 58]. Л.Столярчук визначає культуру взаємин статей як систему взаємин статей, яка „прилучає школярів до виконання різних статевих ролей, усвідомлення, утвердження себе як представника певної статі й до відповідної статеворольової поведінки” [157, 17].

Однією з найважливіших здібностей, яка дозволяє людині повноцінно брати участь у людських стосунках і отримувати задоволення від спілкування з іншими людьми, є здатність до інтимності. Під інтимністю розуміють близькі стосунки, яким притаманні глибоко особисті, потаємні й задушевні переживання. Такі стосунки є джерелом життєвої енергії, емоційного й фізичного добробуту. Дружба – початковий етап душевного зближення людей. Дружні відносини виникають між людьми й своєї, і протилежної статі. Такі відносини ґрунтуються на відкритості, довірі, спільності інтересів, взаєморозумінні, рівноправності, відданості [120, 601 – 605].

Вершину людської інтимності становить кохання. „Віддаючи в коханні свою життєву силу й енергію іншій істоті, людина ділить з нею свою життєву радість, збільшуючи й власну, розширюючи своє розуміння світу, збагачуючи особистий кругозір, свій досвід, знання й переживання, які разом становлять її духовне багатство. У коханні людина віддає, щоб отримувати, і отримує, щоб віддавати” [120, 605].

Кохати – означає наполягати на існуванні об’єкта свого кохання; „відкидати таке влаштування світу, при якому цього об’єкта могло б не бути... це, по суті те саме, що безперервно вдихати в нього життя, наскільки це доступно людині – в думках. Кохання – це одвічне дарування життя, створення й пестування в душі предмета кохання”. „Кохання – це відцентровий порив душі, яка безперервним потоком прагне до об’єкта й огортає його теплотою й задоволенням, перетворюючи нас з ним у єдине ціле й утверджуючи незаперечність його існування” [100, 236].

Глибокий моральний смисл статевого кохання, кохання чоловіка й жінки вдалося розкрити філософам В.Соловйову і М.Бердяєву. На думку В.Соловйова, усяка особистість являє собою зосередження егоїзму, який становить „реальну основу людського життя”. Єдиною силою, здатною скасувати цей егоїзм, не скасовуючи індивідуальності, а навпаки утверджуючи її, є статеве кохання. Саме статеве кохання має величезну моральну силу, зберігає рівність між люблячими й любимими, „приводить до єдності чоловіче й жіноче начало”, відновлює цілісність особистості [17, 5 – 6].

М.Бердяєв розглядає кохання як творчий акт. „У творчому акті кохання розкривається творча таємниця обличчя коханого. Люблячий прозріває любимого через оболонку любимого світу, через кору, яка лежить на всякому обличчі...Люблячий знає про обличчя любимого те, чого весь світ не знає, і люблячий завжди більш правий, ніж весь світ. Тільки люблячий дійсно сприймає особистість, розгадує її геніальність” [17, 92].

Здатність до інтимності, дружба й любов відіграють велику роль у людських стосунках і надають цим стосункам нічим іншим не замінної цінності. Як одну з особливостей статеворольової соціалізації ми виділили направленість цього процесу на людські стосунки; і тільки в тому випадку, якщо в цих стосунках будуть присутні й інтимність, і дружба, і любов, людина зможе відчути повноту життя й зрозуміти її смисл.

Питання для самоконтролю

1. У чому сутність першої особливості статеворольової соціалізації?

2. Яким чином психосексуальна культура впливає на процес статеворольової соціалізації?

3. Чим визначається специфіка спрямованості процесу статеворольової соціалізації?

Висновки

Таким чином, основними особливостями процесу статеворольової соціалізації є: по-перше, пряма залежність цього процесу від біологічної статі людини; по-друге, зумовленість процесу статеворольової соціалізації психосексуальною культурою суспільства; по-третє, специфічна направленість процесу статеворольової соціалізації, а саме направленість його на людські стосунки.

ДОДАТОК 1.

(Кравець В.П. Гендерна педагогіка. Навчальний посібник. – Тернопіль: Джура, 2003)