122. Поняття дипломатичного права та його джерела.

Дипломатичним правом є сукупність принципів і норм, які регулюють правовий статус і діяльність дипломатичних представництв держав.

Дипломатичне право необхідне для здійснення державою права посольства, яке включає активне право посольства (тобто право направляти посольства) і пасивне право посольства (тобто право приймати посольства).

Ця галузь міжнародного права є однією з найстародавніших. Її витоки можна знайти ще на стадії родоплемінного розвитку людської цивілізації, коли те або інше плем’я було вимушене направляти своїх представників для ведення переговорів із сусідніми племенами з питань війни і миру, вирішення долі полонених одноплемінників, визначення меж територій полювання та збір плодів і т. ін. Зрозуміло, ці міжплемінні відносини не регулювалися юридичними нормами, а базувалися на віруваннях, традиціях, звичаях. З появою держави і права міждержавні відносини почали регулюватися правовими нормами. Серед перших таких норм і був інститут послів, що регулював відносини між державами у зв’язку з періодичним відсиланням одна до одної послів для вирішення офіційних державних завдань. Недоторканність послів була важливою складовою цього інституту з часів глибокої старовини. Зокрема, в давньоіндійських Законах Ману (IV—II ст. до н. е.) містилося положення про недоторканність послів, що пізніше міцно затвердилося в міжнародних конвенціях і національному законодавстві держав.

Джерелами дипломатичного права є, перш за все, звичаєві норми міжнародного права. Вони кодифіковані і доповнені у ряді універсальних конвенцій: Віденська конвенція про дипломатичні зносини 1961 р. (Україна бере участь), Конвенція про спеціальні місії 1969 р. (Україна не бере участь), Конвенція про запобігання і покарання злочинів проти осіб, які користуються міжнародним захистом, зокрема дипломатичних агентів 1973 р. (Україна бере участь).

123. Порядок встановлення дипломатичних зносин

Встановлення дипломатичних відносин і створення представництв здійснюється за угодою держав. Встановлення дипломатичних відносин не завжди спричиняє за собою створення представництва.

Дипломатичне представництво — орган однієї держави що знаходиться на території іншої держави для здійснення з ним офіційних відносин. Існує два види дипломатичних представництв: 1) посольства і 2) місії.

Процедура призначення і ухвалення дипломатичного представника називається акредитацією. До офіційного призначення глави представництва держава повинна отримати агреман.

Агреман - це згода країни перебування на призначення певної особи Главою дипломатичного представництва.

Країна перебування може відмовити в агремані без пояснення мотивів відмови. Після отримання агремана глава представництва стає persona grata (буквально - бажаною особою).

На листі паперу з вказівкою прізвища, імені, по батькові, року народження і послужного списку кандидата на пост глави дипломатичного представництва не ставляться ніяких підписів або печаток. Якщо протягом максимум трьох тижнів з дня передачі паперу на ту, що представляється кандидатуру відповіді немає, це означає, що держава, яка приймає не бажає мати дану особу главою дипломатичного представництва. Причини можуть бути різні. Найбанальніша з них — особа допускала недружні вислови відносно приймаючої держави.

Відсутність мотивування з боку приймаючої держави вважається нормою в дипломатичній практиці. В такому випадку акредитуючи держава має запропонувати іншу особу на призначення главою дипломатичного представництва.

Після отримання агремана на представлену кандидатуру, глава акредитуючої держави підписує указ (або інший документ) про призначення даної особи главою дипломатичного представництва в державі перебування.

Після цього глава акредитуючої держави підписує вірчі грамоти, завізовані главою зовнішньополітичного відомства які адресовані главі приймаючої держави. У документі міститься прохання «вірити» всьому тому, що висловлюватиме від імені акредитуючої держави глава дипломатичного представництва.

Акредитація завершується врученням грамот главі держави призначення, після чого представник може приступити до виконання своїх функцій.

Місія дипломатичного представника припиняється за ініціативою його держави (відставка, нове призначення, хвороба) або за ініціативою країни перебування у разі визнання даної особи persona non grata (небажаною особою), для чого мають бути достатньо серйозні підстави. Такими є: припинення дипломатичних відносин, стан війни, припинення існування однієї із сторін в таких відносинах.