Графік самостійної роботи з навчальної дисципліни «Політична конфліктологія»

Години сам. роботи	Види сам. роботи	Тижні
		1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12	13	14	контроль
52	Підготовка до семінарських занять	52 години
	Підготовка до колоквіуму												6			І С П И Т
	Підготовка самостійної роботи											7
	Підготовка до іспиту														9

Питання до іспиту з дисципліни «Політична конфліктологія»

1. Предмет, категорії та методи політичної конфліктології

2. Місце політичної конфліктології в системі гуманітарних наук.

3. Природа конфліктології (теорія конфлікту), рівні та підходи.

4. Типологізація і розмаїття західних і пострадянських моделей теорії конфлікту.

5. Основні етапи еволюції соціально-політичних конфліктів.

6. Причини конфліктів і шляхи їх подоланнґ у давньокитайських філософів і політиків (Конфуцій, Мао Цзи, Сунь Цзи та ін.).

7. Концепція «священної війни» в А. Августина та Ф. Аквінського.

8. Розуміння конфліктів представниками англійської демократичної та французької просвітницької думки XVIIIст. (Д. Прістлі, Ш.-Л. Монтеск’є, Д. Дідро, Ж.-Ж. Руссо та ін.).

9. І. Кант та Г. Гегель про причини виникнення конфліктів та їх функції .

10. Л. Гумплович, Г. Зіммель – представники соціально-політичної конфліктології початку ХХ ст. – про значення конфлікту для суспільства.

11. Природа соціального конфлікту у працях Т. Мальтуса, Ч. Дарвіна, У. Саммнера.

12. Методи ПРІЗН (послідовні і реципрокні ініціативи в зниженні напруги), ІПР (інтегративне прийняття рішень) та інші прийоми міжконфліктної взаємодії.

13. Марксизм про природу соціально-політичного конфлікту.

14. Політична соціологія В. Парето, Г. Моски про значення конфліктів у суспільному житті.

15. Розвиток конфліктології в межах психологічного мислення З. Фрейда, К. Юнга, Е. Фромма.

16. Методологічні парадигми (підходи) у сучасній конфліктології

17. Структурний підхід – найбільш розповсюджена парадигма у соціології конфлікту.

18. Функціональний підхід дослідження соціології конфлікту.

19. Поведінковий (біхевіористичний) підхід в дослідженні конфліктів.

20. Резолюціоністський підхід у вирішенні суперечностей соціально-політичних конфліктів.

21. Складові елементи політичного конфлікту (суб’єкт, об’єкт, предмет).

22. Загальна типологія політичних конфліктів.

23. Функціоналізм і діалектика соціальних суперечностей у Л. Козера, Р. Дарендорфа, К. Боулдінга.

24. Типологія та особливості міжнаціональних та міжконфесійних конфліктів.

25. Особливості врегулювання та завершення політичного конфлікту.

26. Антиглобалізм як сучасний транснаціональний конфлікт.

27. Тероризм – загроза стабільності у світі в ХХІ ст.

28. Миротворчі міжнародні та регіональні організації.

29. Рівні і засоби консенсусу як методи досягання згоди а процесі подолання конфлікту.

30. Концепція стримування міжнародних конфліктів (2 етапи).

31. Методи запобігання конфліктів в країнах ліберальної демократії.

32. Запобігання і прогнозування конфліктів в сучасних умовах (на прикладі України).

33. Компроміс між вищими гілками влади в Україні як засіб подолання політичного конфлікту.

34. Переговорний процес – одна з головних форм примирення конфліктуючих сторін.

35. Методи урегулювання політичних конфліктів в процесі управління ними.

36. Поняття суб’єкта та об’єкта управління політичним конфліктом.

37. Роль «третьої сторони» у розв’язання політичної кризи.

38. Типи стратегій управління політичним конфліктом.

39. Попереджування, стримування та управління локальним конфліктом за Л. Блумфілдом, А. Лейсом, К. Холбрадом.

40. «Відкрита» стадія розвитку конфлікту.

41. «Латентна» стадія об’єктивного протиріччя.

42. Динаміка розвитку політичних конфліктів.

43. Моделі кризового розвитку політичних конфліктів.

44. Основні форми застосування збройного насильства.

45. Класифікація зовнішньополітичних конфліктів.

46. Проблеми співвідношення цілей, методів і засобів у політичній конфліктології.

47. Складові елементи внутрішньополітичних та міжнародних конфліктів.

48. Особливості світоглядних конфліктів (навести приклади).

49. Складові елементи внутрішньополітичних конфліктів.

50. Державно-правові (горизонтальні) конфлікти.

51. Статусно-рольові (вертикальні) конфлікти.

52. Конфлікти політичних культур.

53. Внутрішньополітичні конфлікти типу «політична криза».

54. Конфлікти типу «мирного співіснування» в період біполярної системи.

55. Конфлікти типу «міжнародна криза».

56. Конфлікти типу «балансування на межі війни».

57. Особливості зовнішньополітичних локальних, регіональних конфліктів.

58. Глобальні конфлікти ХХ ст. та небезпека їх виникнення у ХХІ ст.

МОДУЛЬ І

Тестові завдання до тем:

«Поняття та теоретичні засади політичної конфліктології. Теорія соціальної конфліктології. Сучасні теорії соціально-політичної конфліктології. Типологія соціальних конфліктів. Зміст та динаміка політичного конфлікту. Внутрішньополітичні державно-правові (горизонтальні) конфлікти. Внутрішньополітичні статусно-рольові (вертикальні) конфлікти»

1. Предметом політичної конфліктології як науки є:

а) конфлікт як політичне явище;

б) закони та категорії, які характеризують конфлікт як політичне явище;

в) методи дослідження політичних конфліктів;

г) причини виникнення політичних конфліктів.

2. Структура політичної конфліктології як науки об’єднує такі рівні:

а) емпіричний та ідеологічний;

б) ідеологічний та теоретичний;

в) емпіричний, теоретичний та ідеологічний;

г) теоретичний та емпіричний.

3. Теоретичний рівень політичної конфліктології містить:

а) загальні закони конфліктної поведінки (взаємодії);

б) методи діагностики політичних конфліктів та політичні технології, спрямовані на їх розв’язання;

в) правильні варіанти а) і б);

г) правильна відповідь відсутня.

4. Конфлікт – це:

а) зіткнення двох чи більше різнонаправлених сил з метою реалізації власних інтересів в умовах протидії;

б) боротьба за владу;

в) стан війни між суб’єктами політики;

г) відносини між людьми з приводу виникнення, розвитку, функціонування, модернізації та трансформації державно-політичної влади.

5. Під революцією слід розуміти:

а) дії або стан збройного відкритого опору владі або уряду, що управляє країною або її частиною;

б) форму насильницької або ненасильницької зміни влади, в результаті якої управління переходить до рук нових політичних сил;

в) швидку фундаментальні соціально-економічні та політичні зміни, що здійснюються переважно насильницьким шляхом;

г) суспільний процес, що спрямований на реставрацію та збереження попереднього стану.

6. Визначте правильне твердження:

а) компроміс – це загальна згода у спірних питаннях, до якої приходять учасники переговорів та яка характеризується відсутністю серйозних заперечень по суттєвих питаннях у більшості зацікавлених сторін;

б) об’єктом політичної конфліктології виступають закономірності та закони політичних конфліктів;

в) методи політичної конфліктології поділяються на теоретичні та емпіричні;

г) правильна відповідь відсутня.

7. Полемологія – це:

а) теорія, що передбачає вирішення конфліктів за допомогою складних нелінійних структур;

б) мистецтво ведення переговорів;

в) міждисциплінарний напрямок досліджень, що розвинувся у Франції та вивчає причини виникнення конфліктів і воєн й умови збереження миру;

г) мистецтво ведення війни.

8. Л. Козер є представником:

а) біхевіористичного підходу;

б) структурно-функціонального підходу;

в) резолюціоністського підходу;

г) системного підходу.

9. Сутність структурно-функціонального підходу в конфліктології полягає у:

а) поясненні конфліктів соціально-психологічними причинами, що відображаються формулою «стимул-реакція»;

б) встановленні основних елементів конфліктної взаємодії, визначенні ролі кожного із них у процесі перебігу конфлікту;

в) розгляді інформації як ключового чинника у вивченні та розвитку конфліктів;

г) правильна відповідь відсутня.

10. Ідеографічний підхід у конфліктологічних дослідженнях орієнтований на:

а) вивчення специфічних рис та закономірностей, властивих лише даній конкретній конфліктній ситуації;

б) відкриття загальних законів, справедливих для будь-якої конфліктної ситуації;

в) дослідження конфлікту ідеологій;

г) моделювання конфліктних ситуацій.

11. Головна праця китайського мислителя Сунь-Цзи, присвячена дослідженню конфліктів, отримала назву:

а) «Мистецтво війни»;

б) «Лунь-Юй»;

в) «Про суспільний договір»;

г) «Держава».

12. Автором принципу: «Іти вперед туди, де не чекають; атакувати там, де не підготувалися» є:

а) Конфуцій;

б) Платон;

в) Сунь-Цзи;

г) Геракліт.

13. Вкажіть автора наведеного твердження: «Війна – батько усього і усього цар; одним вона визначила бути богами, а іншим – людьми; одних вона зробила рабами, а інших – вільними»:

а) Геракліт;

б) Конфуцій;

в) Т. Гоббс;

г) Сунь-Цзи

14. Вкажіть неправильне твердження:

а) Геракліт у своєму вченні критично оцінює демократію та виступає за правління кращих;

б) Геракліт виправдовує соціально-політичну нерівність як правомірний та справедливий результат всезагальної боротьби;

в) в основі концепції Геракліта лежить керування ворогом, що створює можливості легкої перемоги;

г) Геракліт розрізняє мудрих і нерозумних, кращих і гірших, які між собою конфліктують у питаннях морально-політичної оцінки.

15. Представником песимістичного розуміння конфлікту в епоху Нового часу був:

а) Ж.-Ж. Руссо;

б) Т. Гоббс;

в) Дж. Локк;

г) Т. Мальтус.

16. Згідно з Епікуром, причинами внутрішнього конфлікту особистості виступають:

а) страхи перед богами та смертю;

б) страхи перед неможливістю досягнення щастя та перед богами;

в) страхи перед смертю, богами та неможливістю досягнення щастя;

г) страхи перед неможливістю досягнення щастя, стражданням, богами та смертю.

17. Найбільш відома праця Т. Мальтуса, в якій він зробив спробу пояснити протиріччя суспільного розвитку «вічними» законами природи, має назву:

а) «Конфлікт та захист: загальна теорія»;

б) «Досвід про закон народонаселення»;

в) «Расова боротьба»;

г) «Сучасний соціальний конфлікт».

18. Причиною протиріч в суспільстві за Т. Мальтусом виступає:

а) зростання населення Землі в геометричній прогресії, а засобів для існування – в арифметичній;

б) агресивна людська природа;

в) природні катаклізми;

г) правильна відповідь відсутня.

19. Проблема конфлікту пронизує такі напрямки творчості М. Вебера:

а) соціологію політики, соціологію релігії, соціологію економічного життя;

б) соціологію політики;

в) соціологію релігії;

г) правильні відповіді б) і в).

20. Вкажіть твердження, яке характеризує погляди М. Вебера:

а) кожен конфлікт має два аспекти – статичний та динамічний;

б) сучасний конфлікт – це конфлікт між ресурсами та запитами населення;

в) в основі конфлікту – біосоціальна нерівність рас;

г) успіх кожної зі світових релігій став результатом тривалої боротьби та конфліктів.

21. Гострота конфлікту в теорії Л. Козера визначається такою залежністю:

а) чим більше емоцій викликає конфлікт, тим він гостріший;

б) чим більшими є групи, залучені до конфлікту, тим він гостріший;

в) чим більше конфлікт в групі пов’язаний з найістотнішими цінностями та проблемами, тим він гостріший;

г) всі відповіді правильні.

22. Друга стадія розвитку конфліктної ситуації за Р. Дарендорфом отримала назву:

а) «конфлікт, що сформувався»;

б) «вихідний стан структури»;

в) «кристалізація»;

г) «переговори».

23. Статичний аспект аналізу конфліктів за К. Боулдінгом передбачає:

а) розгляд інтересів сторін як рушійних сил у конфліктній поведінці людей;

б) аналіз сторін конфлікту та відносин між ними;

в) аналіз переговорного процесу;

г) всі відповіді правильні.

24. Ключовими факторами, що впливають на характер протікання конфлікту, Г. Зіммель називає:

а) чисельність груп, що залучені до конфлікту;

б) інстинкти любові та ненависті (ворожості);

в) економічні інтереси сторін;

г) політичні інтереси сторін.

25. Найгостріші конфлікти за К. Г. Юнгом відбуваються між:

а) логіками та сенсориками;

б) етиками та інтуїтами;

в) логіками та етиками, сенсориками та інтуїтами;

г) етиками та сенсориками.

26. Згідно з теорією З. Фрейда, особистість приречена на конфлікт, оскільки:

а) вона має агресивну, конфліктну природу;

б) основніїї життєві цілі, як правило, представляють собою звичайні фікції, що не витримують прямого співставлення з дійсністю;

в) особистість в системі всезагального панування ринкових відносин та відчуження роздвоюється;

г) він виникає черезконфліктні «взаємовідносини» трьох компонентів структури особистості: Ід, Его, Супер-Его.

27. Критерієм типології конфліктів на локальні, регіональні та глобальні виступає:

а) рівень масштабності;

б) сфера суспільного життя;

в) умови перебігу;

г) підґрунтя їх причин.

28. За ступенем застосування примусу соціальні конфлікти типологізуються на:

а) латентні та відкриті;

б) інтенсивні та тихоплинні;

в) військові та мирні;

г) насильницькі та ненасильницькі.

29. У. Юрі розподілив конфлікти за ступенем застосування примусу на:

а) насильницькі; насильницькі, але керовані; ті, що загрожують насильством; потенційно насильницькі; ненасильницькі;

б) насильницькі та потенційно насильницькі;

в) керовані та некеровані;

г) насильницькі некеровані, насильницькі керовані, ненасильницькі.

30. За суб’єктами здійснення соціальні конфлікти поділяються на:

а) внутрішньоособистісні та міжособистісні;

б) міжособистісні та міжгрупові;

в) внутрішньоособистісні, міжособистісні, конфлікти між особистістю та групою, міжгрупові;

г) двосторонні та багатосторонні.

31. К. Мітчелл виділяє в структурі конфлікту такі складові:

а) зміщення, проекція, раціоналізація;

б) конфліктна ситуація, конфліктна установка, конфліктна поведінка;

в) об’єкт та суб’єкт політичного конфлікту;

г) усі відповіді правильні.

32. Конфліктна установка – це:

а) ситуація, в якій дві чи більше конфліктуючих сторін усвідомлюють, що вони переслідують несумісні цілі;

б) виправдання власних дій у конфліктній ситуації кращими спонуканнями;

в) дії, до яких вдається одна з конфліктуючих сторін з наміром примусити іншу сторону відмовитися від своїх цілей або змінити їх;

г) загальні зразки очікувань, емоційних орієнтацій, умов і процесів сприйняття, які супроводжують конфліктну ситуацію.

33. Непряма конфліктна поведінка передбачає:

а) прямий вплив однієї сторони на сторону супротивника;

б) вплив на третю сторону, яка має можливість вплинути на супротивника;

в) відмову від участі у конфлікті;

г) правильна відповідь відсутня.

34. Структура конфлікту – це:

а) сукупність його частин, елементів і зв’язків, співвідношення між ними, що забезпечує його цілісність;

б) мікро- та макросередовище конфлікту;

в) індивіди, соціальні групи, організації та держави, що беруть участь у конфлікті;

г) послідовність стадій розвитку конфліктної ситуації.

35. Можливість, але не дійсність конфлікту, що визріває поступово, називається:

а) передконфліктною ситуацією;

б) ескалацією конфлікту;

в) приводом до конфлікту;

г) інцидентом.

36. Вкажіть неправильне твердження:

а) інцидент – це випадок, коли відбувається ініціювання відкритого протиборства сторін;

б) привід – це ще не конфлікт, а інцидент – це вже його початок;

в) ескалація конфлікту характерна для стадії зародження політичного конфлікту;

г) для ескалації політичного конфлікту характерним є демонстрація сили та загроза її застосування.

37. Координація як спосіб вирішення конфлікту передбачає:

а) пошук рішень, що можуть задовольнити інтереси обох сторін шляхом взаємних поступок;

б) вирішення умов, що породили конфлікт;

в) винесення проблеми на всезагальний розгляд, обговорення;

г) узгодження тактичних цілей та поведінки в інтересах головної мети чи вирішення спільної задачі.

38. Виокремлення таких ключових стадій політичного конфлікту, як суперечка, довоєнна фаза, воєнна фаза та післявоєнна фаза, було здійснене:

а) К. Мітчеллом;

б) Р. Баррінджером, Л. Блумфельдтом, А. Лейсом;

в) Г. Калаханом;

г) Л. Козером та К. Боулдінгом.

39. Вкажіть твердження, що характеризує проекцію як спосіб конструювання «образу ворога» у конфлікті:

а) дії своєї сторони виправдовуються кращими спонуканнями;

б) всі негативні явища приписуються супротивнику;

в) якщо «наша сторона» негативно ставиться до іншої сторони і готова на будь-які форми боротьби з нею, то передбачається, що й супротивники так само розглядають нашу сторону;

г) правильна відповідь відсутня.

40. Ескалація конфлікту – це:

а) конструювання «образу ворога»;

б) застосування насильства;

в) найбільш напружена стадія конфлікту, коли відбувається загострення суперечносте між його учасниками і використовуються усі можливі для перемоги в протиборстві засоби;

г) перехід конфлікту з латентного стану у відкритий.

41. Стадія конфлікту, на якій відбувається застосування конфліктної поведінки для досягнення цілей у теорії К. Мітчелла має назву:

а) конфлікт, що зароджується;

б) латентний конфлікт;

в) ізоляція;

г) маніфестуючий конфлікт.

42. Державно-правові внутрішньополітичні конфлікти ще мають назву:

а) горизонтальних;

б) вертикальних;

в) статусно-рольових;

г) асиметричних.

43. Предметом суперечки між суб’єктами горизонтальних конфліктів є:

а) розподіл владних повноважень між різними політико-державними сегментами правлячої еліти, протиріччя всередині політичних інститутів;

б) співвідношення повноважень між владними суб’єктами різних рівнів управління;

в) недосконалість конституції держави;

г) усі відповіді правильні.

44. До конституційних способів вирішення конфліктів між гілками влади належать:

а) розпуск парламенту;

б) вотум недовіри уряду;

в) імпічмент президента;

г) усі відповіді правильні.

45. Путч – це:

а) збройний виступ групи змовників з метою вчинити державний переворот;

б) розбіжність процесів політичних та соціально-економічних перетворень у різних регіонах країни;

в) зіткнення протилежних сил, яке обумовлене взаємодією політичних цілей та інтересів;

г) прояв боротьби в суспільстві між великими групами.

46. Дії або стан відкритого збройного опору владі або уряду, що управляє країною або її частиною – це:

а) путч;

б) заколот;

в) переворот;

г) революція.

47. До головних «ударів» влади по опозиційних силах можна віднести:

а) обмеження присутності опозиції в інформаційному просторі;

б) обмеження можливості проводити масові заходи;

в) обмеження впливу опозиції на органи державної влади;

г) усі відповіді правильні.

48. «Зміною еліт» революцію назвав:

а) Г. Моска;

б) К. Маркс;

в) В. Парето;

г) Р. Міхельс.

49. До горизонтальних внутрішньополітичних конфліктів не належать:

а) конфлікти між державними та партійними лідерами;

б) конфлікти між державними органами влади та органами місцевого самоврядування;

в) конфлікти між ланками управлінського апарату;

г) конфлікти всередині правлячої еліти.

50. До конфліктів всередині правлячої еліти належать:

а) перевороти та путчі;

б) путчі та акції громадянської непокори;

в) перевороти, путчі та заколоти;

г) заколоти і революції.

51. До горизонтальних внутрішньополітичних конфліктів належать:

а) конфлікти між державними органами влади та органами місцевого самоврядування;

б) конфлікти між центральними та регіональними політичними елітами;

в) конфлікти між правлячими та опозиційним елітами;

г) правильна відповідь відсутня.

52. Статусно-рольові політичні конфлікти ще мають назву:

а) горизонтальних;

б) вертикальних;

в) державно-правових;

г) асиметричних.

53. До статусно-рольових політичних конфліктів не належать:

а) конфлікти типу «політична криза»;

б) конфлікти між центральними органами влади та органами місцевого самоврядування;

в) конфлікти між правлячими та опозиційними елітами;

г) правильна відповідь відсутня.

54. До конфліктів між органами державного управління та населенням належать:

а) революції;

б) заколоти

в) путчі;

г) революції, путчі та заколоти.

55. Вкажіть неправильне твердження:

а) революція – це консервативний, 55раво радикальний заколот чи державний переворот;

б) конфлікти між центральними та регіональними політичними елітами є різновидом вертикальних політичних конфліктів;

в) державно-правові та статусно-рольові конфлікти є різновидами внутрішньополітичних конфліктів;

г) правильна відповідь відсутня.

56. До об’єктивних факторів виникнення політичних конфліктів належить:

а) психологічні домінанти поведінки особи;

б) обмеженість ресурсів, що підлягають розподілу;

в) установки особистості;

г) усі відповіді правильні.

57. До об’єктивних факторів виникнення політичних конфліктів не належить:

а) неузгодженість цілей різних ланок управління;

б) погана комунікація;

в) цілі та установки конкретного політичного суб’єкта;

г) нечіткий розподіл прав та обов’язків.

58. Функції політичних конфліктів поділяються на:

а) латентні та явні;

б) конструктивні та деструктивні;

в) насильницькі та ненасильницькі;

г) правильні варіанти а) і б).

59. Внутрішньополітичні конфлікти найповніше можна розподілити на:

а) горизонтальні та вертикальні;

б) конфлікти типу «політична криза» та конфлікти політичних культур;

в) державно-правові (горизонтальні), статусно-рольові (вертикальні), конфлікти типу «політична криза», конфлікти політичних культур;

г) ідеологічні, світоглядні, конфлікти політичного мислення, конфлікти цивілізацій.

60. Серед наведених функцій політичного конфлікту до конструктивних можна віднести:

а) мобілізація групової енергії;

б) стабілізація соціальної системи;

в) інтегративна функція;

г) усі відповіді правильні.