5.1. Поняття конституції

Термін "конституція " походить від латинського слова "constitution", що означає "встановлення", "впорядкування", "лад ". Конституція - це Основний Закон держави, що закріплює державний і суспільний лад, права, свободи й обов'язки людини та громадянина, форми прямого народовладдя, систему й принципи організації державної влади та місцевого самоврядування, територіальний устрій, а також складники держави й суспільства. Найважливішими ознаками конституції є такі: - засадничий характер, предметом конституційного регулю­вання є фундаментальні, найважливіші суспільні відносини, що визначають основні риси суспільства;

• народний характер — конституція має слугувати народу, створюватися ним та забезпечувати його участь в управлінні спра­вами суспільства та держави;

• реальний характер - відповідність фактично наявним суспільним відносинам;

• органічне поєднання стабільності та динамізму Конституції. Низка юридичних властивостей конституції характери­зують її як Основний Закон держави:

• конституція - це, насамперед, закон, тобто акт виключного значення;

• конституції властиве юридичне верховенство, найвища юридична сила, порівняно з іншими правовими актами: жоден акт не може перевищувати конституцію. За словами К. Маркса, конституція - це закон законів;

• конституція є основою правової системи країни, її поточного законодавства;

• конституція — це закон, який має підвищений ступінь стабіль­ності, особливий порядок прийняття, внесення змін і доповнень ,

— існує досить складний механізм реалізації конституції (на трьох рівнях: нарівні реалізації конституції загалом; на рівні реалізації певних конституційних інститутів, на рівні реалізації конституційних норм).

5.2. Історичні етапи становлення конституції як Основного Закону

Традиційно вважається, що термін "конституція" викори­стовується вже багато століть (від часу Стародавніх Греції та Риму) І походить від латинського слова "constitution"- "установлення", "над". Водночас побутує думка, що він бере початок від зворо­ту "rem publicum constitute ", з якого, зазвичай, розпочинались .акти римських імператорів. Однак у науковій літературі майже до кінця XVIII століття цей термін вживався, переважно, як си­нонім форми держави, а точніше її ладу. І лише в епоху буржуазно-демократичних революцій поступово утверджується трактування конституції як сукупності правових норм.

На різних етапах розвитку суспільства існувало неоднозначне ставлення до конституції, різними були зміст, структура та форма. Це дає підстави стверджувати, що конституція - це категорія історична, тому що кожному етапові розвитку держави та суспільства відповідає власна конституція. Першу в світі неписану конституцію започаткувала Англія. Це були два документи - Велика Хартія Вільностей 1215 р. і Біль про права 1689 р. Вони діють і нині, єдиного Основного Закону Великої Британії немає.

Першою офіційною конституцією вважається Конституція США, прийнята 1787р. Вона також діє і сьогодні з незначною кількістю змін, доповнень та поправок.

У Європі перша офіційна конституція з'явилася в Франції 1791 р. Потім були прийняті Конституції Польщі та Іспанії.

У XIX ст. Конституції були в більшості країн Європи. Тут зберіга­лася влада монархів, щоправда, з певними обмеженнями.

Початок XX ст. ознаменувався прийняттям перших консти­туцій в азійських країнах (Іран - 1906 p., Китай - 1912 p.).

Царська Росія, до складу якої належали й українські землі, І Іе мала власної Конституції. Та у Росії в 1832р. був виданий п'ятнадцятитомний Звід законів Російської імперії, перший том якого становили Основні державні закони, котрі після затвердження їхньої нової редакції 23 квітня 1906 р. утворили, фактично, конституційний акт.