Тема 2. Закони та принципи риторики

1. Закони сучасної загальної риторики сприяють ефективності мовлення й успіху мовного спілкування в різних ситуаціях.

Закон гармонізувального діалогу: ефективне (гармонізувальне) мовленнєве спілкування можливе тільки під час діалогічної взаємодії учасників мовленнєвої ситуації.

Поняття «гармонізувальне», «ефективне», «впливаюче» мовлення завжди передбачають, що розглядається мовленнєва ситуація, в якій, крім мовця, є й інша особа, інші учасники. Мовлення в його риторичному аспекті не може бути звернене «в нікуди». Цей закон реалізується через такі принципи:

• увага до адресата та принцип мовленнєвої поведінки: готуючись до публічного мовлення, професійної або особистої бесіди, перш за все, необхідно уявити собі слухача, співрозмовника. Для цього необхідно скласти «соціальний портрет слухача (аудиторії)».

Соціальний портрет слухача містить такі компоненти:

1. кількісний склад аудиторії (2-4 людини; 12-15 осіб; 40-50 і більше осіб);

2. вік;

3. коло інтересів і набір «заборонених тем»; особисті особливості співрозмовника (характер, освіта, виховання, смаки тощо);

4. чому і навіщо люди зібралися?, що будуть робити за результатами конференції, зборів?;

5. соціальна роль слухача щодо вас (керівник, учитель, колега, адміністратор та ін.);

6. зв'язок повідомлення з адресатом: як повідомлення пов'язане з його потребами;

7. мета адресата: що він хоче отримати від промовця?, що промовець може йому запропонувати? Можливо, потрібна не стільки інформація, скільки підтримка чи зміцнення «почуття єдності», згуртованості колективу;

8. як слухач буде використовувати отриману від промовця інформацію?, коли?, як?

• принцип близькості: приблизно оцінивши і попередньо уявляючи собі аудиторію або співрозмовника, оратор зможе використовувати саме ті факти, ті приклади, ті образи, ті докази, які взяті з галузі, життєво важливої або добре знайомої, цікавої, доступної інформації вашому слухачеві.

• принцип конкретності.

Закон просування та орієнтації вимагає, щоб слухач за допомогою мовця був орієнтований «у просторі» промови і щоб він відчував, що разом з мовцем просувається до мети.

Необхідно продумати загальну структуру промови. Структура промови повинна бути зрозумілою не тільки для оратора, але й для адресата. Добре, коли переходи від однієї смислової частини до іншої створюють враження, що промовець рухається вперед.

Згідно з цим законом мова стає ефективною, якщо мовець ознайомлює адресата з тим, який «маршрут» спільного просування від початку промови до її кінця. Чим краще адресат уявляє собі, куди його веде мовець, скільки ще залишилося до кінця і в якому «пункті» «карти мови» він знаходиться у певний момент мовного спілкування, тим краще він сприймає повідомлюване. Отже, мовець повинен: а) інформувати адресата про те, яка «карта мовлення»; б) повідомляти про позицію на цій карті; в) створювати відчуття руху.

Закон емоційності мовлення вимагає, щоб мовець не тільки мислив, але й відчував, переживав емоційно те, про що він повідомляє. Ще у давніх риториках йшлося про те, що тільки особистісно пережите, відчуте можна переконливо повідомити, не залишивши слухача байдужим. Отже, закон вимагає від мовця суб'єктивного переживання щодо предмета мовлення та вміння виразити свої емоції в промові, зробити її виразною, експресивною. При цьому риторика як мистецтво вимагає і тут дотримання гармонії: ступінь, сила емоцій, що виражаються мовцем, повинні бути підпорядковані почуттю міри, а характер цих емоцій повинен відповідати характеру адресата й особливостям мовленнєвої ситуації.

Закон задоволення свідчить, що ефективна комунікація можлива тоді, коли одним із завдань мовця є принести радість слухачеві, зробити спілкування приємним. Це не означає, що адресата потрібно безперервно смішити, розважати. Приємно слухати мовлення, якщо слухати його легко. Саме останньому слугують принципи риторики, про які йшлося.

Під час публічного виступу не потрібно забувати про те, що адресат сприймає мовлення на слух, що він повинен постійно концентрувати увагу, щоб зрозуміти все, що говорить мовець. Незрозуміле, плутане, одноманітне мовлення стомлює слухача. Тому необхідно навчитися змінювати темп і ритм мовлення, висоту голосу.

2. Закони риторики, за Галиною Сагач.

Концептуальний закон – винайдення задуму, ідеї. Він передбачає пошук істини шляхом всебічного аналізу предмета. Уся мисленнєво-мовленнєва діяльність людини розпочинається саме із опанування нею концептуального закону. За допомогою цього закону людина вчиться виділяти головне від другорядного, логічно вибудовувати власну діяльність. Панівним у цьому законі є принцип пріоритету думки над дією.

Отже, концепція – це система знань про предмет, виражена у стислій, короткій формі. Будувати концепцію необхідно в такій послідовності:

• своє бачення суб’єктом предмета (теми);

• аналіз предмета, тобто вибір проблем для вивчення;

• «привласнення» суб’єктом чужого досвіду із вивчення обраної проблеми;

• пропускання чужого досвіду крізь призму свого бачення і навпаки;

• формування позиції.

Закон моделювання аудиторії передбачає системне вивчення аудиторії, тобто тих, на кого розрахований виклад концепції – один слухач чи група – на основі соціально-демографічних, соціально-психологічних, індивідуально-особистісних ознак.

Моделювання аудиторії означає, що промовець повинен добре знати слухачів (бажано всі ознаки і повністю), готуватися до зустрічі з нею, передбачити, де і коли можуть виникнути непорозуміння, а головне впливати на слухачів за допомогою матеріалу і майстерності мовлення так, щоб дисциплінарні мотиви змінювалися інтелектуально-пізнавальними та морально-етичними.

Соціально-демографічні ознаки спрямовані на розкриття зовнішньої оболонки людини. До цієї групи належать: вік, стать, національність, освіта, професія, склад сім’ї, належність до соціальних верств (селяни, інтелігенція, біженці) тощо.

Суспільно-психологічні ознаки вивчення аудиторії зумовлюються переважно соціально-демографічними, але не охоплюють усіх слухачів, а характеризують групи або окремих суб’єктів.

Індивідуально-особистісні ознаки вивчення аудиторії виявляють внутрішній зміст і властивості людини: тип нервової системи, темпераменту, особливості мислення тощо. До таких ознак Г. Сагач зараховує:

1. мотиви поведінки;

2. потреби;

3. ставлення до предмета мовлення та суб’єкта, який його викладає;

4. рівень розуміння предмета.

Мотиви поведінки – чинник, який зумовлює дії суб’єктів, тобто дає відповідь на питання, що спонукало суб’єкт до дії. Основні типи мотивів поведінки людини, що зумовлюються її потребами: дисциплінарні, емоційно-естетичні, пізнавально-інтелектуальні, морально-етичні.

Дослідниця виділяє три основні мотиви:

а) морально-дисциплінарний мотив – чинник, який не підкріплений бажанням суб’єкта (примусовий чинник спонукання): роблю так, оскільки вимагають, карають;

б) емоційно-естетичний мотив – чинник, який заснований на цікавості чи задоволенні (гарно, весело, приємно), але не підкріплений волею і бажанням суб’єкта;

в) інтелектуально-пізнавальний мотив – чинник, зумовлений бажанням і волею суб’єкта, спрямовує людину на пізнання світу і розвиток власного інтересу. Він формується міцною волею і внутрішнім бажанням, переконанням.

Морально-етичний мотив поведінки людини – це найвищий мотив, оскільки засвідчує в людині найвищу міру людяності: наявність совісті, моральних якостей, етичних норм. Цей мотив спрямований на збереження людського життя на планеті, на покращення довкілля, на благо всіх і кожного.

Потреби – це категорія, яка визначає вибір суб’єкта (відповідає на питання: Що це мені дає? Для чого мені це?).

Виділяють такі види усвідомлюваних потреб:

а) особисті – людина отримує інформацію тільки для себе, для задоволення власних інтересів;

б) професійні – спонукають людину шукати й отримувати знання для того, щоб збагатити власний професійний досвід і задовольнити особисті фахові потреби. Важливість їх у тому, що задовольняючи професійне зростання одної людини, вони сприяють професійному, культурному, духовному зростанню тих, хто залежить від фахової компетенції особи);

в) громадські – спонукають людину здобувати інформацію, яка корисна для широкого кола людей і навіть для всіх громадян держави. Це свідчить про те, що така людина усвідомлює свою залежність від інших людей у суспільстві та інших – від неї, що вона знає не тільки свої права, але й обов’язки.

Ставлення до предмета мовлення та суб’єкта, який його викладає є реакцією суб’єкта, котрий сприймає інформацію. Цю реакцію класифікують на такі типи:

Байдужа (інфантильна) реакція характеризується невключенням суб’єкта в предмет обговорення. Байдужа (інфантильна) реакція аудиторії свідчить, що промова не викликала інтересу в слухачів і вони не сприймають та не усвідомлюють дискурс.

Угодівська реакція характеризується тим, що суб’єкт поділяє погляди іншого і так само легко від них відмовляється, і вже підтримує погляди третьої особи. Такий тип реакції зумовлений відсутністю у суб’єкта своєї думки, можливо через слабку компетентність у предметі. Можливий ще інший варіант угодівської реакції: суб’єкт лише вдає, що слухає, а насправді зосереджений на своїх проблемах, тобто, людина може кивати головою, вдаючи, що слухає.

Конфліктна реакція характеризується спалахом негативних емоцій суб’єкта на дії інших суб’єктів; як наслідок – позиція конфронтації, нерозуміння один одного. Конфліктна реакція аудиторії виникає при розходженні фахових, моральних, громадянських, політичних позицій промовця і слухачів. Розрізняють такі форми конфліктної реакції аудиторії:

а) відкрита форма (грубі репліки, некоректні запитання);

б) прихована форма ( саботаж, невизнання позиції промовця, шум).

У конфліктній аудиторії ораторові слід рухатися поступово від аспектів згоди оратора з аудиторією до предмета розбіжностей. Джерела конфліктної ситуації бувають двох видів:

- зовнішні – зовнішній вигляд, манера говорити, неувага з боку промовця тощо;

- внутрішні – причина в самій людині (загострене самолюбство, висунення «я» на перший план тощо).

Конструктивна реакція – характеризується створенням у суб’єкта настанови на розуміння іншого; як наслідок – між людьми з’являється атмосфера інтелектуального й емоційного співпереживання, співтворчості.

Конструктивна реакція аудиторії свідчить про те, що промова досягла мети, між промовцем і аудиторією встановлений необхідний контакт, взаєморозуміння, емоційного переживання і задоволення. Слухачі ніби доповнюють оратора, дають пропозиції, пропонують варіанти, охоче виконують завдання і прохання.

Рівень розуміння предмета мовлення зумовлює підготовленість суб’єкта (закладена база): загальна культура, світогляд, професійна підготовка, інтелект тощо. Рівні розуміння предмета мовлення від найпростішого до найскладнішого:

• «про що» – суб’єкт має дуже туманне уявлення про предмет, бачить його в загальних рисах. Частіше за все це сприйняття лише назви предмета в загальних рисах, відповідно й викривлене, неістинне судження про предмет загалом.

• «про що + що» – суб’єкт вже проникає у зміст предмета, тобто одержує інформацію про нього з літератури та інших джерел, але не має власної позиції, а лише запам’ятовує чужі думки.

• «про що + що + як» – суб’єкт виходить на рівень осмислення змісту предмета, чужих думок, тобто пропускає їх через себе, формує власну позицію щодо предмета обговорення.

• «про що + що + як + навіщо» – суб’єкт здатний поставити собі питання : «Навіщо мені потрібно знати цей предмет, де і коли я зможу використати ці знання?» Тобто, суб’єкт виходить на рівень застосування отриманих знань про предмет на практиці.

Стратегічний закон передбачає систему впливу на конкретну аудиторію. Призначення стратегії – стратегія потрібна для того, щоб усю діяльність підпорядкувати концепції, уникнути відхилень і успішно досягти мети.

Стратегія – це варіант реалізації концепції. Основними ознаками стратегії є: динамічність, варіативність, гнучкість. Стратегія складається з двох компонентів:

1. завдання призначене для роз’яснення аргументів, позицій, тобто воно спрямоване на переконання аудиторії;

2. надзавдання спрямоване на те, щоб утримувати емоції слухачів протягом усього виступу, спонукати їх до дії (тобто воно має емотивно-спонукальний характер).

Тактичний закон – це система дій при підготовці ефективної реалізації стратегії. Складовими цього закону є аргументація й активізація мислення й почуттєво-емоційної діяльності аудиторії. Завдання тактичного закону – конкретизація дій для подальшої реалізації концепції.

Основою тактичного закону є аргументація. Основні критерії добору аргументів – міцний зв'язок з тезою – аргумент має бути спрямований саме на цю тезу, а не розпорошуватися на всі; істинність, вірогідність доказу; орієнтація на обрану аудиторію (аргумент може бути важливим для теми, але не переконати саме цю аудиторію, не «вразити» її); паралельне використання аргументів «за» і «проти», виваженість доказів для того, щоб переконатися в перевазі істинних; образна форма аргументації, оскільки вона сприяє інтенсивнішій активізації пізнавальної діяльності слухачів.

У ролі аргументів можуть використовуватися такі чинники: авторитет, впевненість, сумнів, обіцянка, погроза тощо.

Варто пам’ятати, що ефективність аргументації залежить від:

- компетентності того, хто аргументує в обговорюваних питаннях;

- наявність в оратора відповідної теоретичної підготовки та логічного мислення;

- керування власними емоціями та почуттями, які повинні використовуватися для підкріплення і підсилення, а не перекривати логічну діяльність;

- знання промовцем особливостей аудиторії, її здатності до сприйняття аргументації: наміри, потреби, інтелект тощо.

Активізація передбачає таку послідовність дій:

- зацікавити аудиторію;

- спонукати аудиторію до роздумів;

- вивести аудиторію на рівень обговорення.

Перший етап – зацікавити аудиторію – має за мету включити емоційно-естетичний мотив у слухача. Таке включення може бути реалізоване за допомогою використання різних прийомів, зокрема:

а) аудіовізуальних – графіки, таблиці, схеми (статичні) та відеоматеріали тощо (динамічні). Така група прийомів дає 20% засвоєння інформації;

б) психологічних – реклама, шокова терапія (створення несподіваного ефекту, який дозволяє швидко переключити увагу слухачів, концентрувати її на потрібних промовцеві аспектах, знімати втому слухачів);

в) проблемного введення матеріалу, який дозволяє суб’єкту з перших хвилин спілкування оволодіти увагою аудиторії – використання доцільних афоризмів, яскравих прикладів, вдалих компліментів тощо;

г) прийом «опудало опонента» – це змодельована типова думка з питання, що обговорюється. Ритор повинен самостійно проаналізувати цю думку з обговорюваного питання, яке може переважати у цій аудиторії. Оратор повинен проаналізувати виявити всі плюси й мінуси, а потім запропонувати власний погляд. Цей прийом допомагає ораторові підтримувати інтерес аудиторії.

Завданням другого етапу – спонукати аудиторію до роздумів – є створення у слухачів потреби обміну думками з обговорюваних питань. Це завдання виконують за допомогою логічних і психологічних прийомів.

Третій етап передбачає пошук спільних поглядів. Такий пошук досягається за допомогою логіко-психологічних, психологічних та аудіовізуальних прийомів.

Мовленнєвий закон риторики передбачає вираження думки в дієвій словесній формі, що виявляється в стрункій системі комунікативних якостей мовлення: правильність, виразність, ясність, точність, ємність, багатство, образність, стислість, доцільність.

Закон ефективної комунікації передбачає дії оратора з метою налагодження контакту.

Контакт – це вищий рівень спілкування, який передбачає взаємодію двох поведінок – оратора та слухачів. Для того щоб контакт був дієвим, на думку Г. Сагач, необхідна така система дій:

- коригування продукту підготовчого етапу при спілкуванні;

- управління поведінкою аудиторії;

- управління власною поведінкою.

Системно-аналітичний закон передбачає аналіз якості й ефективності продукту мисленнєво-мовленнєвої ораторської діяльності.

Аналіз якості – як зроблений продукт – здійснюється на всіх на всіх етапах діяльності оратора: докомунікативному, комунікативному та посткомунікативному.

Системно-аналітичний закон передбачає два етапи аналізу критичної діяльності:

- самоаналіз – промовець сам аналізує власні дії;

- аналіз слухачів.

Отже, перший закон (концептуальний) формує і розвиває в людини уміння всебічно аналізувати предмет дослідження і вибудовувати систему знань про нього (задум і концепцію); другий закон (закон моделювання аудиторії) формує і розвиває в людини уміння вивчати в системі три групи ознак, які утворюють «портрет» будь-якої аудиторії: соціально-демографічні, соціально-психологічні, індивідуально-особистісні; третій закон (стратегічний) формує і розвиває в людини уміння розробляти програму діяльності на основі створеної концепції з урахуванням психологічного портрета аудиторії: визначення цільової настанови діяльності (навіщо?); виявлення і дослідження суперечностей у досліджуваних проблемах; формування тези (головної думки, власної позиції); четвертий закон (тактичний) формує і розвиває в людини уміння працювати з фактами й аргументами, а також активізує мисленнєву діяльність співрозмовників (аудиторії), тобто створює атмосферу інтелектуальної й емоційної співтворчості; п’ятий закон (мовленнєвий) формує і розвиває в людини вміння володіти мовленням (одягати свою думку в дієву словесну форму); шостий закон (закон ефективної комунікації) формує і розвиває в людини уміння встановлювати, зберігати й закріплювати контакт з аудиторією як необхідну умову успішної реалізації продукту мисленнєво-мовленнєвої діяльності; сьомий закон (системно-аналітичний) формує і розвиває в людини уміння рефлексувати (виявляти й аналізувати власні відчуття з метою навчитися робити висновки з помилок і збагачувати цінний життєвий досвід) і оцінювати діяльність інших.