- •Вищий навчальний заклад укоопспілки
- •Навчальна програма навчальної дисципліни
- •Тема 3. Організаційно-правові засади туристичної діяльності
- •Тема 4. Договірні відносини в сфері туризму
- •Тема 9. Правове регулювання оподаткування суб’єктів туристичної діяльності
- •Тема 5. Туристичні формальності та безпека туризму
- •Тема 6. Правове регулювання порядку виїзду з України і в’їзду в Україну з метою туризму
- •Модуль II. Правове регулювання окремих аспектів та видів туристичної діяльності
- •Тема 7. Правове забезпечення страхування в туристичній діяльності
- •Тема 8. Особливості правового регулювання окремих видів туризму
- •Тема 10. Правові засади здійснення державного нагляду (контролю) у сфері туристичної діяльності
- •Тема 11. Юридична відповідальність за порушення у сфері туристичної діяльності
- •Тема 12. Правові аспекти співробітництва України з Європейським Союзом у сфері туризму
- •Тематичний план навчальної дисципліни правове регулювання туристичної діяльності
- •Методичні рекомендації до самостійного вивчення навчальної дисципліни
- •Практичні завдання до самостійної роботи
- •Джерела і література
- •Тема 2 Суб’єкти туристичних правовідносин.
- •Методичні рекомендації до вивчення теми
- •Практичні завдання до самостійної роботи
- •Джерела і література
- •Тема 3 Організаційно-правові засади туристичної діяльності.
- •Методичні рекомендації до вивчення теми
- •Практичні завдання до самостійної роботи
- •Джерела і література
- •Тема 4 Договірні відносини в сфері туризму.
- •Методичні рекомендації до вивчення теми
- •Практичні завдання до самостійної роботи
- •Джерела і література
- •Тема 5 Туристичні формальності та безпека туризму.
- •Методичні рекомендації до вивчення теми
- •Практичні завдання до самостійної роботи
- •Джерела і література
- •Тема 6 Правове регулювання порядку виїзду з України і в’їзду в Україну з метою туризму.
- •Методичні рекомендації до вивчення теми
- •Практичні завдання до самостійної роботи
- •Джерела і література
- •Практичні завдання до самостійної роботи
- •Джерела і література
- •Тема 8 Особливості правового регулювання окремих видів туризму.
- •Методичні рекомендації до вивчення теми
- •Практичні завдання до самостійної роботи
- •Джерела і література
- •Тема 9 Правове регулювання оподаткування суб’єктів туристичної діяльності.
- •Методичні рекомендації до вивчення теми
- •Практичні завдання до самостійної роботи
- •Джерела і література
- •Тема 10 Правові засади здійснення державного нагляду (контролю) у сфері туристичної діяльності.
- •Методичні рекомендації до вивчення теми
- •Практичні завдання до самостійної роботи
- •Джерела і література
- •Тема 11 Юридична відповідальність за порушення у сфері туристичної діяльності.
- •Методичні рекомендації до вивчення теми
- •Практичні завдання до самостійної роботи
- •Джерела і література
- •Тема 12 Правові аспекти співробітництва України з Європейським Союзом у сфері туризму.
- •Методичні рекомендації до вивчення теми
- •Практичні завдання до самостійної роботи
- •Джерела і література
- •Індивідуальні навчально-дослідні завдання
- •Вказівки до виконання індивідуальних завдань
- •Рекомендована тематика для письмової доповіді (есе), реферату
- •Карта самостійної роботи студента
- •Перелік питань для підготовки до поточного та підсумкового модульного контролю Змістовий модуль і. Загальні засади правового регулювання туристичної діяльності
- •Змістовий модуль іі. Правове регулювання окремих аспектів та видів туристичної діяльності
- •Порядок і критерії оцінювання знань студентів поточне оцінювання знань студентів
- •Критерії оцінювання усної відповіді студента на семінарському (практичному) занятті:
- •Підсумкове оцінювання знань студентів
- •Порядок визначення підсумкової оцінки при вивченні дисципліни
- •Зразок екзаменаційного білета
- •Шкала нарахування підсумкових балів
- •Орієнтовна система нарахування балів за виконання навчальних завдань
- •Система нарахування додаткових балів за видами робіт
- •Порядок нарахування балів (за темами) за результатами вивчення дисципліни «Правове регулювання туристичної діяльності»
- •Термінологічний словник
- •Список основних джерел і літератури
Методичні рекомендації до самостійного вивчення навчальної дисципліни
Змістовий модуль І
ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ТУРИСТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Тема 1 Законодавчі засади регулювання туристичної діяльності.
Основні терміни та поняття: туризм, туристична діяльність, правове регулювання, система правового регулювання, етапи правового регулювання, Концепція системи правового регулювання туризму в Україні, правореалізація, законодавство, правова норма, закон, підзаконний акт, міжнародно-правові акти.
Методичні рекомендації до вивчення теми
Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про туризм» туризмом вважається тимчасовий виїзд особи з місця проживання в оздоровчих, пізнавальних, професійно-ділових чи інших цілях без здійснення оплачуваної діяльності в місці, куди особа від’їжджає.
Держава проголошує туризм одним з пріоритетних напрямів розвитку економіки та культури і створює умови для туристичної діяльності.
Реалізація державної політики в галузі туризму здійснюється шляхом:
визначення і реалізації основних напрямів державної політики в галузі туризму, пріоритетних напрямів розвитку туризму;
визначення порядку класифікації та оцінки туристичних ресурсів України, їх використання та охорони;
спрямування бюджетних коштів на розробку і реалізацію програм розвитку туризму;
визначення основ безпеки туризму;
нормативного регулювання відносин у галузі туризму (туристичного, готельного, екскурсійного та інших видів обслуговування громадян);
ліцензування в галузі туризму, стандартизації і сертифікації туристичних послуг, визначення кваліфікаційних вимог до посад фахівців туристичного супроводу, видачі дозволів на право здійснення туристичного супроводу;
встановлення системи статистичного обліку і звітності в галузі туризму та курортно-рекреаційного комплексу;
організації і здійснення державного контролю за дотриманням законодавства в галузі туризму;
визначення пріоритетних напрямів і координації наукових досліджень та підготовки кадрів у галузі туризму;
участі в розробці та реалізації міжнародних програм з розвитку туризму.
Державне регулювання в галузі туризму здійснюється іншими способами, визначеними законом.
Основними цілями державного регулювання в галузі туризму є:
забезпечення закріплених Конституцією України прав громадян на відпочинок, свободу пересування, відновлення і зміцнення здоров’я, на безпечне для життя і здоров’я довкілля, задоволення духовних потреб та інших прав;
безпека туризму, захист прав та законних інтересів туристів, інших суб’єктів туристичної діяльності та їх об’єднань, прав та законних інтересів власників або користувачів земельних ділянок, будівель та споруд;
збереження цілісності туристичних ресурсів України, їх раціональне використання, охорона культурної спадщини та довкілля, врахування державних і громадських інтересів при плануванні та забудові територій;
створення сприятливих умов для розвитку індустрії туризму, підтримка пріоритетних напрямів туристичної діяльності.
Основними пріоритетними напрямами державної політики в галузі туризму є:
удосконалення правових засад регулювання відносин у галузі туризму;
забезпечення становлення туризму як високорентабельної галузі економіки України, заохочення національних та іноземних інвестицій у розвиток індустрії туризму, створення нових робочих місць;
розвиток в’їзного та внутрішнього туризму, сільського, екологічного (зеленого) туризму;
розширення міжнародного співробітництва, утвердження України на світовому туристичному ринку;
створення сприятливих для розвитку туризму умов шляхом спрощення та гармонізації податкового, валютного, митного, прикордонного та інших видів регулювання;
забезпечення доступності туризму та екскурсійних відвідувань для дітей, молоді, людей похилого віку, інвалідів та малозабезпечених громадян шляхом запровадження пільг стосовно цих категорій осіб.
Регулювання в галузі туризму здійснюється Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, центральним органом виконавчої влади в галузі туризму, Верховною Радою Автономної Республіки Крим та Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування, а також іншими органами в межах їх компетенції.
Студентам слід ознайомитися з функціями та повноваженнями, які, відповідно до законодавства, покладаються на кожен із вищевказаних органів відповідно до Конституції та Законів України (зокрема, відповідно до ЗУ «Про туризм»).
Однією із правових форм державного керівництва економікою загалом, і туристичною сферою зокрема, є нормативне регулювання, яке можна розглядати як встановлення універсальних норм, розрахованих на багаторазове застосування у випадках, що підпадатимуть під їх дію. Інакше кажучи, мова йде про встановлення ефективної системи правового регулювання.
Правове регулювання – це здійснюване державою за допомогою права і сукупності правових засобів упорядкування суспільних відносин, їх юридичне закріплення, охорона і розвиток. За допомогою правового регулювання відносини між суб’єктами набувають певної правової форми, яка має споконвічно державно-владний характер, тобто в юридичних нормах держава вказує міру можливої та належної поведінки [Скакун, с. 489-490]. Правове регулювання має цілеспрямований характер – спрямоване на задоволення законних інтересів суб’єктів права, здійснюється за допомогою правових засобів, які забезпечують його ефективність, гарантує доведення норм права до їх виконання.
Сфера правового регулювання – це сукупність суспільних відносин, яку можна і необхідно впорядкувати за допомогою права і правових засобів. Слід звернути увагу, що під час здійснення туристичної діяльності складається надзвичайно різноманітне коло правовідносин, які неможливо віднести виключно до однієї правової галузі. Саме тому не можна говорити про існування «туристичного права». Можна говорити досліджувати правове регулювання туристичної діяльності. Здійснюється таке регулювання нормами різних галузей права, передусім – цивільного, господарського, адміністративного тощо.
Зворотним боком такої різноманітності правовідносин, що складаються під час здійснення туристичної діяльності є доволі широка джерельна база, яку слід розглянути, опановуючи навчальну дисципліну. Ви маєте послідовно, відповідно до пунктів плану практичного заняття (за аналогією з лекційним заняттям) проаналізувати пропоновані джерела на предмет наявності у них норм, що мають пряме або опосередковане відношення до регулювання туристичної діяльності.
Автори навчального «Правове регулювання туристської діяльності» (Харків, 2010 р.) пропонують усі нормативно-правові акти у галузі туризму умовно поділити на дві групи:
Першу групу складають нормативно-правові акти загального значення:
Конституція України.
Цивільний кодекс України.
Господарський кодекс України.
Закон України «Про захист прав споживачів».
Закон України «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України»
Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності».
Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність»
Другу групу складають нормативно-правові акти, що відносяться до спеціального законодавства з питань регулювання туристичної діяльності:
Закон України «Про туризм».
Державна програма розвитку туризму на 2002-2010 роки.
Положення про Міністерство культури і туризму України.
Положення про Державну службу туризму і курортів.
Порядок організації виїзду дітей за кордон на відпочинок та оздоровлення.
Ліцензійні умови здійснення туроператорської та турагентської діяльності [6, с. 21-22].
Особливу увагу слід приділити спеціальному законодавству про туризм (зокрема, це ЗУ «Про туризм», «Про курорти» «Про ліцензування…» тощо).
Особливе місце в правовому забезпеченні туризму займають підзаконні нормативно-правові акти. Це насамперед Укази Президента України, Постанови Верховної Ради України, Постанови Кабінету Міністрів України, накази міністерств та відомств. З-поміж таких актів, зокрема, варто звернути увагу на програми розвитку туризму – комплекси взаємозв’язаних норм, економічних та організаційних заходів, спрямованих на реалізацію конституційних прав громадян і розвиток туристичної галузі (наприклад, Державна програма розвитку туризму на 2002 – 2010 роки, затверджена постановою Кабінету міністрів України від 29 квітня 2002 р. № 583).
Багатостороннє співробітництво у сфері туризму реалізується в формі широких міжнародних форумів з питань туризму. Для прикладу можна навести Римську конвенцію ООН з міжнародного туризму і подорожей (1963 р.), Нараду з питань безпеки і співробітництва в Європі (Гельсінкі, 1975 р.), Всесвітню конференцію з туризму (Маніла, 1980 р.), Міжпарламентську конференцію з туризму (Гаага, 1989 р.).
За роки еволюції масового міжнародного туризму були розроблені й широко застосовуються різноманітні й ефективні форми співпраці в цій сфері. Міжнародне співробітництво в сфері туризму розвивається на двосторонній та багатосторонній основі.
Двостороннє співробітництво виникає тоді, коли дві сторони домовляються між собою щодо довгострокових дій відносно розвитку взаємних туристських зв’язків. Цілі, форми і методи співробітництва закріплюються в спеціальних договорах, які зазвичай мають назву міждержавних (міжурядових) угодами про співпрацю в сфері туризму. Такі угоди являють собою найбільш доступну й ефективну форму міжнародного співробітництва, тому що для їх узгодження й реалізації не потрібно створювати якихось складних організаційних структур. Тому практика двосторонніх угод широко застосовується багатьма країнами в тому числі й Україною. Нині наша країна уклала більше тридцяти двосторонніх міжнародних угод. Зокрема, з Білоруссю (1993 р.), Киргизстаном (1993 р.), Литвою (2004 р.), Естонією (1994 р.), Польщею (1994 р.), Туреччиною (1994 р.), Єгиптом (1995 р.), Ізраїлем (1995 р.), Тунісом (1995 р.), Узбекистаном (1995р.), Болгарією (1996 р.), Грецією (1996 р.), Хорватією (1996 р.), Грузією (1997 р.), Кубою (1997 р.), Туркменістаном (1998 р.), Азербайджаном (1999 р.), Бразилією (1999 р.), Вірменією (1999 р.), Росією (1999 р.), В’єтнамом (2000 р.), Македонією (2000 р.), Китаєм (2001 р.), Сербією і Чорногорією (2003 р.), Республікою Молдовою (2006) та багатьма ін. (понад 25). Готуються до підписання ще кілька десятків подібних міжнародних угод.
Перевага надається встановленню договірних відносин з країнами, які є перспективними для України туристськими ринками. Вивчається міжнародний прогресивний досвід щодо впровадження практики створення нормативно-правової бази туризму, організації функціонування високорентабельної туристської індустрії, державного регулювання та стимулювання галузі. Конкретні заходи цієї співпраці передбачають:
широку підтримку діяльності і співробітництва туристських організацій обох країн;
спрощення (по можливості) прикордонних, митних і інших туристських формальностей;
сприяння зростанню групових та індивідуальних подорожей між двома країнами;
обмін туристською інформацією;
надання допомоги в підготовці професійних кадрів для сфери туризму;
координацію співробітництва туристських адміністрацій в рамках ЮН ВТО та інших міжнародних туристських організацій;
погодження на відкриття туристських рекламно-інформаційних бюро на території один одного.
Контроль за виконанням таких угод, як правило, покладається на національні туристські адміністрації, делегації яких регулярно зустрічаються для підведення підсумків виконаної роботи і її планування на наступний період.
Багатостороннє співробітництво передбачає координацію спільних дій щодо розвитку міжнародного туризму між кількома країнами. Така співпраця здійснюється на основі регулярного скликання міжнародних нарад, форумів з питань туризму і подорожей, а також створення і роботи різних міжнародних туристських організацій [106, с. 152-156.].
Саме тому велику кількість нормативно-правових актів з питань туризму становлять міжнародні правові акти (МПА), а саме: Міжнародні договори, Міжнародні конвенції, Рекомендаційні акти Всесвітньої туристичної організації (ВТО), Рішення (декларації) міжнародних конференцій з туризму, Рекомендації міжнародних організацій та ін. (наприклад, Хартія туризму від 1 січня 1985 р., прийнята ВТО; двосторонні угоди про співробітництво в галузі туризму з понад 20‑ма державами; багатостороння Угода про співробітництво в галузі туризму від 23 грудня 1993 р. між країнами СНД тощо).
Сукупність принципів і норм, що регулюють діяльність держав у галузі туризму та міжнародних подорожей з метою задоволення великого кола культурних та духовних потреб людини, складає інститут міжнародного туристського права.
Норми, що входять в даний інститут, забезпечують найбільш ефективне співробітництво держав у галузі туризму й закріплюють взаємну зацікавленість в їх розвитку учасників туристського обміну. У зв’язку з цим більшість норм міжнародного права в галузі туризму було прийнято на міжнародних конференціях та нарадах з туризму. Серед великого кола міжнародних нормативно-правових актів найбільш вагомими є:
1954 року в Нью-Йорку відбулася конференція ООН, на якій було прийнято конвенцію про митні пільги для туристів;
1963 року в Римі конвенцією ООН було прийнято «Загальну резолюцію з розвитку туризму». Ця резолюція сприяла спрощенню установлених формальностей щодо міжнародного туризму;
1967 року в Брюсселі прийнято Конвенцію про уніфікацію деяких правил щодо перевезення морем пасажирів і вантажу;
1969 року в Софії відбулася міжнародна конференція ООН, на якій було прийнято резолюцію про виникнення Всесвітньої туристської організації (ВТО);
1980 року на Філіппінах відбулася Всесвітня конференція з туризму. Результатом роботи стала «Манільська декларація з всесвітнього туризму;
1982 року в Мексиці відбулася Всесвітня нарада з туризму при ВТО, на якій було затверджено «Документ Акапулько»;
1985 року на VІ сесії Генеральної Асамблеї ВТО в Софії була схвалена «Хартія туризму», частину якої склав «Кодекс туриста». У цьому документі закріплено основні завдання держав у сфері туризму, а також основні права й обов’язки туристів;
1989 року на Міжнародній конференції з туризму, яка проводилась ВТО і Міжпарламентською спілкою в Гаазі було прийнято «Гаазьку декларацію з туризму», в якій було заявлено місце туризму в соціально-економічному житті усіх країн та народів;
1995 року в Швеції пройшла Перша Міжнародна конференція з безпеки туризму та зменшенню ризиків при здійсненні подорожей;
1995 року в Іспанії відбувся міжнародний форум з метою привернути увагу парламентів і місцевих органів влади до основних проблем туризму;
2000 року в Мадриді в рамках міжнародної туристської виставки ВТО пройшов міжнародний семінар з проблем підготовки кадрів в галузі туризму. Було прийнято декілька рекомендацій щодо розвитку кадрових ресурсів.
Якщо міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, передбачені інші правила, ніж ті, що встановлені законодавством України, застосовуються правила міжнародного договору.
Ретельне вивчення теми дасть можливість правильно визначати нормативні акти, що підлягають застосуванню для регулювання тих чи інших правовідносин.
План лекційного заняття:
Туристична діяльність як об’єкт правового регулювання.
Правовідносини, що виникають при здійсненні туристичної діяльності.
Конституція України як правова основа розвитку туризму. Законодавство України про туризм загальної дії.
Спеціальне законодавство України про туризм.
Міжнародно-правові акти у сфері туризму.
План практичного заняття № 1:
Туристична діяльність як об’єкт правового регулювання.
Правовідносини, що виникають при здійсненні туристичної діяльності.
Концепція системи правового регулювання туризму в Україні та проблеми правореалізації.
Конституція України як правова основа розвитку туризму. Законодавство України про туризм загальної дії.
Спеціальне законодавство України про туризм.
Міжнародно-правові акти у сфері туризму.
Самостійна робота:
Понятійний апарат у сфері туризму за законодавством України.
Концепція системи правового регулювання туризму в Україні та проблеми правореалізації.
Міжнародно-правові акти у сфері туризму.
