Методичні рекомендації до вивчення теми

Відповідно до статті 5 Закону України «Про туризм» в новій редакції туристичним оператором є «юридична особа, створена згідно із законодавством України, для яких виключною діяльністю є організація та забезпечення створення туристичного продукту, реалізація та надання туристичних послуг, а також посередницька діяльність із надання характерних та супутніх послуг і які в установленому порядку отримали ліцензію та туроператорську діяльність». Туроператори можуть займатися і турагентською діяльністю без отримання ліцензії на турагентську діяльність.

Туристичними агентами є «юридичні особи, створені згідно із законодавством України, а також фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності, які здійснюють посередницьку діяльність з реалізації туристичного продукту туроператорів та туристичних послуг інших суб’єктів туристичної діяльності, а також посередницьку діяльність щодо реалізації характерних та супутніх послуг і які в установленому законодавством порядку отримали ліцензію на турагентську діяльність».

До набрання чинності вищевказаного закону статус туристичної фірми не закріплювався в засновницьких документах, і міг змінюватися залежно від конкретної ситуації реалізації туристичного продукту чи послуг. В одному випадку туристична фірма могла виступати туроператором, а в іншому – турагентом. З 01 січня 2004р. така ситуація можлива не завжди – туроператор може виступати турагентом, а турагент туроператором – ні.

Новою редакцією Закону України «Про туризм» здійснено чіткий розподіл туристичних фірм на туроператорів та турагентів, яким надано різні можливості та, відповідно, яких наділено різними обов’язками.

Аналіз норм Закону України «Про туризм» дозволяє зробити висновок, що туроператор не обмежений при виборі видів туристичних послуг для реалізації. Він може продавати як власний туристичний продукт, так і турпродукт, сформований іншим туроператором. Однак, він обмежений при виборі організаційно-правової форми господарювання (може бути виключно юридичною особою), та обмежений у здійсненні інших видів діяльності, крім туристичної (туристична діяльність є його винятковою діяльністю, про що має бути зазначено у установчих документах).

Турагента обмежено у виборі видів турпослуг, що реалізуються (не має права формувати та реалізовувати власний турпродукт), але не обмежено у виборі організаційно-правової форми господарювання (може бути як юридичною, так і фізичною особою – суб’єктом підприємницької діяльності).

Ще один фактор, що суттєво впливає на вибір туристичної фірми бути туроператором чи турагентом – суттєва різниця в мінімальному розмірі гарантії банку або будь-якої іншої кредитної установи, регламентованому статтею 15 Закону України

«Про туризм» в новій редакції. Законодавство зобов’язало всіх туроператорів та турагентів здійснити фінансове забезпечення своєї цивільної відповідальності перед туристами гарантією банку або іншої кредитної установи. Дане нововведення обумовлене бажанням законодавців захистити права та законні інтереси туриста у випадку, якщо туроператор чи турагент причинять йому збитки, що можуть бути заподіяні туристу в разі неплатоспроможності чи внаслідок порушення процесу про визнання туроператора чи турагента банкрутом. Такі збитки пов’язані з невиконанням туроператором чи турагентом зобов’язань перед туристом у вигляді ненадання або неналежного надання туристичних послуг у відповідності з умовами договору на туристичне обслуговування. В таких випадках банки чи інші кредитні установи, що видали гарантію, зобов’язані при представленні туристом всіх передбачених законодавством документів, відшкодувати йому витрати на повернення до місця постійного проживання (перебування), вартість ненаданих послуг, передбачених договором.

Запровадження механізму фінансових гарантій та встановлення туроператорського виду діяльності як виключного проведено з метою досудового захисту прав туриста як споживача в багатьох країнах світу, в тому числі і в Україні. Це пов’язано з тим, що замовлення, оплата та користування турпослугами можуть бути розірвані за місцем і в часі – як правило, місце продажу та місце надання туристичних послуг не співпадають і спочатку відбувається оплата, а потім споживання туристичних послуг. Тобто турист виступає своєрідним кредитором туроператора. А така специфіка діяльності потребує певного законодавчого захисту туриста.

Впровадження механізмів ліцензування туроператорської та турагентської діяльності, отримання банківських гарантій та значної відмінності розмірів фінансової відповідальності туроператора та турагента пояснюється різною межею їх відповідальності перед туристами. Адже туроператор за договором на туристичне обслуговування несе відповідальність перед туристом незалежно від того, надані послуги безпосередньо туроператором чи іншими особами, які перебувають з ними у договірних засадах. Турагент несе відповідальність виключно за власні дії і не несе відповідальності за якість турпродукту туроператора, туристичних послуг інших суб’єктів туристичної діяльності та правовідносини під час безпосереднього надання послуг.

Законом України «Про туризм» передбачено також обов’язковість страхування туристів (медичне та від нещасного випадку) суб’єктами туристичної діяльності. При цьому таке страхування повинно здійснюватися на підстав угод зі страховими компаніями. Туристи вправі самостійно укладати договори на страхування, але при цьому повинні обов’язково завчасно підтвердити туроператору чи турагенту наявність належним чином укладеного договору страхування.

При дослідженні питання законодавчого регулювання туристичної діяльності слід звернути увагу на те, що новою редакцією Закону України «Про туризм» виділено 2 організаційні форми туризму:

- внутрішній туризм;

- міжнародний туризм.

Внутрішнім туризмом є подорожі в межах території України громадян України та осіб, які постійно проживають на її території.

Визначення ж міжнародного туризму в Законі не подано, але подано поділ цієї організаційної форми туризму на в’їзний та виїзний. До в’їзного туризму включено подорожі в межах України осіб, які постійно не проживають на її території, до виїзного – подорожі громадян України та осіб, які постійно проживають на території України, до іншої країни [101].

Згідно з п. 30 ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» туроператорська діяльність відноситься до видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню.

Ліцензування – видача, переоформлення та анулювання ліцензій, видача дублікатів ліцензій, ведення ліцензійних справ та ліцензійних реєстрів, контроль за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов, видача розпоряджень про усунення порушень ліцензійних умов, а також розпоряджень про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування.

Ліцензія – документ державного зразка, який засвідчує право ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов.

Ліцензіат – суб’єкт господарювання, який одержав ліцензію на провадження певного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню.

Орган ліцензування – орган виконавчої влади, визначений Кабінетом Міністрів України, або спеціально уповноважений виконавчий орган для ліцензування певних видів господарської діяльності.

Суб’єкт господарювання, який має намір провадити певний вид господарської діяльності, що ліцензується, особисто або через уповноважений ним орган чи особу, звертається до відповідного органу ліцензування із заявою встановленого зразка про видачу ліцензії.

У заяві про видачу ліцензії повинні міститися такі дані:

1) відомості про суб’єкта господарювання – заявника:

- найменування, місцезнаходження, банківські реквізити,

ідентифікаційний код – для юридичної особи;

- прізвище, ім’я, по батькові, паспортні дані (серія, номер паспорта, ким і коли виданий, місце проживання), ідентифікаційний номер фізичної особи – платника податків та інших обов’язкових платежів – для фізичної особи;

2) вид господарської діяльності, вказаний згідно із ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» (повністю або частково), на провадження якого заявник має намір одержати ліцензію.

У разі наявності в заявника філій, інших відокремлених підрозділів, які провадитимуть господарську діяльність на підставі отриманої ліцензії, в заяві зазначається їх місцезнаходження.

До заяви про видачу ліцензії додається копія свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності або копія довідки про внесення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, засвідчена нотаріально або органом, який видав оригінал документа.

Для окремих видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, до заяви про видачу ліцензії також додаються документи, вичерпний перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування.

Органу ліцензування забороняється вимагати від суб’єктів господарювання інші документи.

Заяву про видачу ліцензії і документи, що додаються до неї, приймають за описом, копія якого видається заявнику з відміткою про дату прийняття документів органом ліцензування та підписом відповідальної особи.

Сертифікація товарів, робіт, послуг у сфері туристичної діяльності проводиться з метою:

• попередження реалізації товарів, робіт, послуг, небезпечних для життя, здоров’я людей, майна і довкілля;

• сприяння споживачам у свідомому виборі товарів, робіт, послуг;

• забезпечення дотримання обов’язкових норм, правил, вимог з охорони довкілля, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки;

• гармонізації стандартів, норм і правил з міжнародними стандартами, рекомендаціями, нормами і правилами, що стосуються вимог до об’єктів відвідування та туристичних послуг, взаємодія туроператорів, використання обмежених туристичних ресурсів, якості й видів туристичних послуг.

Згідно із ч.1 ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачеві повинна надаватися інформація про сертифікацію послуг, які підлягають обов’язковій сертифікації.

На території України діє «Перелік продукції, яка підлягає обов’язковій сертифікації в Україні», затверджений наказом Держспоживстандарту України від 1 лютого 2005 року № 28. Пункт 30 цього Переліку визначив, що готельні послуги й послуги харчування підлягають обов’язковій сертифікації.

Обов’язкова сертифікація послуг з тимчасового розміщення (проживання)

Правила обов’язкової сертифікації послуг з тимчасового розміщення (проживання) є обов’язковими для виконання органами із сертифікації послуг з тимчасового розміщення (проживання) акредитованими в державній системі сертифікації (Система сертифікації УкрСЕПРО).

Обов’язкову сертифікацію послуг з тимчасового розміщення (проживання) здійснюють органи із сертифікації послуг з тимчасового розміщення, призначені Національним органом України з сертифікації – Державним комітетом України з питань технічного регулювання та споживчої політики на виконання в Системі робіт із сертифікації таких послуг.

Об’єктами обов’язкової сертифікації є послуги з розміщення, що надаються суб’єктами туристичної діяльності в колективних та індивідуальних засобах розміщення (готелях, молодіжних туристичних базах і гірських притулках, кемпінгах і майданчиках для автофургонів, дитячих і студентських літніх таборах, центрах і будинках відпочинку, санаторних та курортних закладах оздоровчо-профілактичного характеру, в мебльованих приміщеннях, морських і річкових суднах).

Процедура проведення обов’язкової сертифікації послуг з розміщення передбачає:

• подання і розгляд заявки на сертифікацію послуг з розміщення;

• прийняття рішення за заявкою із зазначенням схеми сертифікації;

• проведення комплексу робіт, визначених обраною схемою сертифікації;

• аналіз одержаних результатів і прийняття рішення про можливість видачі сертифіката відповідності;

• прийняття рішення про можливість присвоєння певної категорії (за потреби);

• видачу сертифіката відповідності, присвоєння певної категорії, занесення сертифікованої послуги з розміщення до Реєстру державної системи сертифікації;

• технічний нагляд за наданням сертифікованих послуг, відповідністю готелю або аналогічного йому засобу розміщення присвоєній категорії, сертифікованою системою управління якістю щодо надання послуг з розміщення;

• інформування центрального органу виконавчої влади в галузі туризму про результати робіт із сертифікації послуг з розміщення.

Сертифікація системи управління якістю щодо надання послуг з розміщення проводиться за ініціативи заявника органами із сертифікації систем управління якістю, що призначені на право проведення цих робіт.

У разі прийняття рішення про проведення сертифікації системи управління якістю щодо надання послуг з розміщення заявник згідно з рішенням органу із сертифікації послуг з розміщення направляє заявку до органу із сертифікації систем управління якістю. За позитивними результатами сертифікації системи управління якістю щодо надання послуг з розміщення органом із сертифікації систем управління якістю видається заявнику сертифікат відповідності на систему управління якістю, який надається заявником органу із сертифікації послуг з розміщення для подальшого проведення робіт із сертифікації.

Термін дії сертифіката відповідності, виданий за схемою, що передбачає сертифікацію системи управління якістю, не може бути більше п’яти років за умови наявності чинного сертифіката на систему управління якістю.

Категорію засобу розміщення визначають символом – * (зірка).

Кількість зірок збільшується згідно з підвищенням рівня якості обслуговування. При цьому готелі класифікують за п’ятьма категоріями, мотелі за чотирма.

Вища категорія готелів визначається – ***** (п’ять зірок), нижча – * (одна зірка).

Вища категорія мотелю визначається – **** (чотири зірки, нижча – * (одна зірка)

Якщо орган із сертифікації приймає рішення про відмову у видачі сертифіката відповідності обов’язковим вимогам нормативних документів, то рішення з обов’язковим зазначенням причин відмови направляється заявникові в термін, що не перевищує 3 днів з дня підписання акта обстеження засобу розміщення, а заявка анулюється.

Повторна перевірка засобу розміщення з метою сертифікації може бути проведена тільки після подання нової заявки до органу із сертифікації та документально засвідчених даних заявника щодо вжиття ним заходів для усунення причин, що спричинили невідповідність.

Орган із сертифікації оформляє сертифікат відповідності згідно з ДСТУ 3498-96 «Система сертифікації УкрСЕПРО. Бланки документів. Форма та опис» і реєструє його в Реєстрі Системи в строк, що не перевищує 10 днів з дня подання акту обстеження. Оформлений за встановленим порядком оригінал сертифіката відповідності орган із сертифікації видає заявнику. У разі присвоєння готелю або аналогічного йому засобу розміщення певної категорії ознака цієї категорії (зірки) обов’язково розміщується на фасаді засобу розміщення поряд з його назвою.

Не пізніше ніж за місяць до закінчення терміну дії сертифіката відповідності заявник подає нову заявку до органу із сертифікації для отримання сертифіката відповідності на наступний період.

Орган із сертифікації визначає необхідний обсяг робіт за новою заявкою з урахуванням результатів технічного нагляду.

Технічний нагляд за сертифікованими послугами з розміщення під час їх надання здійснює орган із сертифікації, який видав сертифікат відповідності, або за його дорученням – інша організація згідно з ДСТУ 3413-96 «Система сертифікації УкрСЕПРО. Порядок проведення сертифікації продукції».

Технічний нагляд проводять протягом усього терміну дії сертифіката відповідності у формі планових та позапланових перевірок.

З урахуванням міжнародної практики планові технічні нагляди за сертифікованими послугами з розміщення проводять один раз на рік.

План лекційного заняття:

1. Сутність організаційно-правового регулювання туристичної діяльності.

2. Ліцензування туристичної (туроператорської) діяльності.

3. Стандартизація і сертифікація у сфері туризму.

4. Категоризація об’єктів туристичної інфраструктури.

План практичного заняття № 4:

1. Сутність організаційно-правового регулювання туристичної діяльності.

2. Ліцензування туристичної (туроператорської) діяльності.

3. Законодавство України, що встановлює вимоги до провадження туроператорської та турагентської діяльності. Ліцензійні умови.

4. Органи ліцензування туроператорської та турагентської діяльності. Перелік документів, які додаються до заяви про видачу ліцензії для туроператорської та турагентської діяльності.

5. Стандартизація у сфері туризму.

6. Сертифікація у сфері туризму.

7. Категоризація об’єктів туристичної інфраструктури.

Самостійна робота:

1. Законодавство України, що встановлює вимоги до провадження туроператорської та турагентської діяльності. Ліцензійні умови.

2. Органи ліцензування туроператорської та турагентської діяльності. Перелік документів, які додаються до заяви про видачу ліцензії для туроператорської та турагентської діяльності.

3. Стандартизація у сфері туризму.

4. Сертифікація у сфері туризму.