38.Драматургія і розвиток аматорського й професійного театру в Україні XIX століття.

Незважаючи на адміністративно-цензурні утиски царського уряду, українська драматургія

і театральне мистецтво досягли високого рівня розвитку. Це сталося завдяки подвижницькій

творчій діяльності видатних письменників і майстрів сцени. Українська драматургія розвивалася в

ході виникнення й становлення національного театру, була нерозривно зв’язана з ним загальними

інтересами. Українська драматургія спиралася на кращі здобутки усієї літератури, на

драматургічні традиції І. П. Котляревського, Т. Г. Шевченка.

Одним з драматургів був Кропивницький. У постійних творчих пошуках він ішов шляхом

поглиблення психологічних характеристик своїх героїв, використання скарбів усної народної

творчості, розширення жанрів української драматургії. Характерною особливістю драматурга є

незвичайне вміння добирати і майстерно представляти типові соціальні явища, створювати

характерні побутові сцени, малювати драматичні картини народного життя.

Багатогранним був також талант письменника і драматурга М. П. Старицького. У основі

своїй творчість Старицького реалістична, демократична змістом і спрямуванням, перейнята

гарячим почуттям любові до рідного народу та його героїчного минулого. Драматург широко

освітив тему пригноблення глитаями сільської бідноти, виступив проти темряви, що панувала в

українському селі, виражав думку про необхідність працювати на благо народові.

Найвизначнішою постаттю в українській драматургії другої половини XIX століття є І. К.

Карпенко-Карий. Він увійшов до історії української драматичної культури і як борець за

національний театр, і як творець гостро соціальної драми та комедії. Його драми та комедії поряд

із п’єсами Кропивницького і Старицького становили міцну основу репертуару українського

реалістичного театру. Творам драматурга притаманні незвичайна емоційність, ліричність,

напруженість ситуації, яскравість мови персонажів, показ органічних зв’язків людини з її

оточенням. «Я взяв життя», -говорив драматург і цим визначив основний принцип своєї творчості.

Франко -класичні зразки соціально-психологічної драми, народної комедії, романтичнолегендарних

творів на історичному матеріалі та ін. У своїх п’єсах Франко першим серед

західноукраїнських драматургів стверджував реалізм і народність.

Аматорський театр. Він підготував ґрунт для розвитку професійного українського театру.

Щоправда, у 70-ті роки він до кінця ще не сформувався через перепони, політики притиснень й

заборон, що чинилися царським урядом. У 1882 р. М. Кропивницький створив першу

українську професійну трупу. У 1883 році директором трупи став М.Старицький, а

М.Кропивницький залишився режисером і актором. Безпосередню підготовку музичних та

вокальних сил трупи здійснював М.Лисенко. У 1885 р. трупа, яка налічувала близько ста осіб,

розділилася на дві – під керівництвом М.Кропивницького і під керівництвом М.Старицького.

Крім великих драматичних колективів, у 80-90-х роках на Україні діяло кілька десятків

українсько-російських труп, створених колишніми акторами. Українські провінціальні трупи

часто гастролювали за межами України. Розвивалося в Україні також і російське театральне

мистецтво. У великих містах, де існували спеціальні театральні приміщення, грали сезонні

російські трупи.

1891 р. у Києві був організований перший постійний російський театр М.Соловцова. Театр

відрізнявся високим професіоналізмом акторів. Він знайомив глядачів з кращими образами

російської драматургії – п’єсами М.В.Гоголя, Л.М.Толстого, А.П.Чехова.

У 60-90-ті роки значні зміни відбулися у розвитку театрального мистецтва Східної

Галичини. 29 березня 1864 р. у Львові засновано український професійний театр «Руська бесіда»,

який очолив О.Бачинський. Багато зусиль для розвитку театральної культури Східної Галичини

доклав І.Франко.

Загалом український театр другої половини XIX ст. досяг глибокої народності,

національної своєрідності, змістовності, великої критично-викривальної сили і високої

художньої довершеності.