Питання для перевірки засвоєних знань

1. Класифікація природних небезпек.

2. Тектонічні стихійні лиха:землетрус, виверження вулканів, зсуви.

3. Топологічні стихійні лиха: повені, селі.

4. Метеорологічні стихійні лиха: урагани, смерчі, бурі.

5. Пожежі природного походження.

Література: основна [1, 3], додаткова [12, 13, 15].

САМОСТІЙНА РОБОТА № 7 (2 години)

Тема 14. Техногенні небезпеки Питання до самостійної роботи

1. Аварії з викидом СДОР.

2. Аварії з викидом радіоактивних речовин.

3. Аварії на транспорті.

4. Причини, що зумовлюють пожежі та вибухи.

5. Найбільші техногенні аварії та катастрофи, що сталися на території України.

Ключові терміни та поняття: аварія, катастрофа, сильнодіюча отруйна речовина, радіоактивність, ДТП, гідродинамічна аварія, пожежа, вибухи.

Аварія – це небезпечна подія техногенного характеру, що створює на об’єкті, території або акваторії загрозу для життя і призводить до руйнування, будівель, споруд, обладнання і транспортних засобів, порушення виробничого процесу чи завдає шкоди довкіллю.

Згідно з розмірами та завданою шкодою розрізняють легкі, середні, важкі та особливо важкі аварії. Особливо важкі аварії призводять до великих руйнувань та супроводжуються великими жертвами.

Аналіз наслідків аварій, характеру їх впливу на НПС обумовив розподіл їх за видами:

- аварії з витоком сильнодіючих отруйних речовин (СДОР) (аміаку, хлору, сірчаної та азотної кислот, чадного газу, сірчаного газу та інших речовин);

- аварії з викидом радіоактивних речовин;

- пожежі та вибухи;

- гідродинамічні аварії;

- аварії на транспорті.

Особливо важкі аварії можуть призвести до катастроф – великомасштабної аварії, яка призводить до важких наслідків для людини, тваринного й рослинного світу, змінюючи умови середовища їх існування. Глобальні катастрофи охоплюють цілі континенти, а їх розвиток ставить на межу існування усю біосферу.

Аварії з витоком СДОР і зараженням НПС виникають на підприємствах хімічної, нафтопереробної, целюлозно-паперової і харчової промисловості, водопровідних і очисних спорудах, а також при їх транспортуванні. До найголовніших джерел хімічних аварій та катастроф можна віднести:

- викиди та витоки небезпечних хімічних речовин;

- загорання різних матеріалів, обладнання, будівельних конструкцій, яке супроводжується забрудненням НПС;

- аварії на транспорті під час перевезення небезпечних хімічних речовин, вибухових та пожежонебезпечних вантажів.

Безпосередніми причинами цих аварій являються: порушення правил безпеки й транспортування, не дотримування техніки безпеки, вихід з ладу агрегатів, механізмів, трубопроводів, ушкодження ємностей тощо.

Головною особливістю хімічних аварій (на відміну від інших промислових катастроф) є їх здатність розповсюджуватись на значній території, де можуть виникати великі зони небезпечного забруднення довкілля. Повітряні потоки, які містять гази, пароподібні токсичні компоненти, аерозолі та інші частинки, стають джерелом ураження живих організмів не тільки в осередку катастрофи, а і в прилеглих районах.

До числа небезпечних для здоров’я людини газоподібних сполук, які забруднюють атмосферу при хімічних аваріях та катастрофах, можна віднести: Cl₂, HCL, HF, HCN, SO₃, SO₂, CS₂, CO, CO₂, NH₃, COCL₃, N_xO_y та ін.

Сильнодіючими отруйними речовинами (СДОР) називаються хімічні сполуки, котрі в певних кількостях, які перевищують ГДК, негативно впливають на людей, сільськогосподарських тварин, рослини та викликають у них ураження різного ступеню. СДОР можуть бути елементами технологічного процесу (аміак, хлор, сірчана й азотна кислоти, фтористий водень та інші), і можуть утворюватися при пожежах на об’єктах господарської діяльності (чадний газ, оксиди азоту та сірки, хлористий водень).

Найнебезпечнішими за наслідками дії на людину і НПС є:

• аварії на АЕС з викидом в атмосферу радіоактивних речовин;

• аварії на атомних підводних човнах („Курск”, „Комсомолець”) з викидом радіоактивних речовин у світовий океан;

• сховища радіоактивних відходів у світовому океані і надрах Землі (наприклад, у відпрацьованих шахтах).

Для оцінки ядерних інцидентів та подій на АЕС з 1990 року використовується Міжнародна шкала ядерних подій (INES), яка є засобом для інформування суспільства про значимість (з точки зору безпеки) подій, які відбуваються на ядерних установках та об’єктах. Розроблена ця шкала міжнародною групою експертів разом з Міжнародним агентством з атомної енергії та Агентством з ядерної енергії Організації економічного співробітництва та розвитку. У відповідності зі шкалою події класифікуються за семи рівнями: від 1 до 3 – „інциденти”, від 4 до 7 рівня – „аварії”. Наприклад, аварія на ЧАЕС за міжнародною шкалою була віднесена до 7 рівня. В Україні всі аварії та порушення у роботі АЕС теж класифікуються за цією шкалою.

З аварій, які сталися на підприємствах атомної промисловості та енергетики найбільш резонансними стали:

- 1957 рік – аварія в Віндскейлі (Північна Англія) на заводі по виробництву плутонію (зона радіоактивного забруднення склала 500 км²);

- 1957 рік – вибух сховища радіоактивних відходів біля Челябінську (радіаційне забруднення переважно стронцієм-90 території, на якій мешкало 0.5 млн. осіб);

- 1961 рік – аварія на АЕС в Айдахо-Фолсі (в реакторі відбувся вибух), США;

- 1979 рік – аварія на АЕС „Три Майл Айленд” у Гарисберзі, США (відбулося зараження великих територій короткоживучими радіонуклідами, що призвело до необхідності евакуювати населення з прилеглої зони);

- 1986 рік – аварія на ЧАЕС сталася внаслідок грубих помилок правил експлуатації, помилок засобів захисту, невдосконаленості конструкції ядерного реактору.

Будь-який транспортний засіб – це джерело підвищеної небезпеки. Людина, що скористалась послугами транспортного засобу, знаходиться в зоні підвищеної небезпеки.

Автомобільний транспорт. За даними ВООЗ ДТП щорічно забирають життя 1.3 млн. осіб, а крім цього 50 млн. осіб залишаються інвалідами. Україна увійшла до списку держав із самими високими показниками смертності: на 1 млн. авто – 961 загиблих. За 2008 рік на дорогах України загинуло 7690 осіб (167 осіб на 1 млн. жителів). Більше того, в нашій країні враховуються тільки ті особи, які загинули безпосередньо на місці аварії (в більшості розвинених країн загиблими вважаються і ті, які померли в лікарні протягом 30 днів); облік померлих в лікарнях може збільшити дані смертності в результаті ДТП на 30-50%.

Основні фактори ризику: перевищення швидкості; водіння у нетверезому стані; невикористання ременів безпеки та дитячих сидінь в авто, шоломів водіями двухколесних транспортних засобів.

Велике значення при аваріях має психологічний чинник, зокрема емоційний стрес. Для пасажирів зовсім не підготовлених та необізнаних з обставинами можливих аварій, цей чинник відіграє негативну роль. Люди, які підготовлені, знають про можливі аварійні ситуації, а також про те, що робити при їх виникненні, скоять менше помилок під час дійсної аварійної ситуації, що може врятувати їм життя. Тому необхідно, щоб кожний пасажир, з метою підвищення особистої дорожньо-транспортної безпеки, знав потенційно аварійні ситуації, характерні для того чи іншого виду транспортного засобу, послугами якого він скористався. Крім того, був добре обізнаний із засобами індивідуального та колективного захисту, що знаходяться на транспортному засобі та знав способи їх використання.

Повітряний транспорт. В середньому щорічно в світі відбувається біля 60 авіаційних катастроф. У 35 з них гинуть усі пасажири та екіпаж. Загалом авіаційні катастрофи щорічно уносять із собою близько двох тисяч людських життів.

Залізничний транспорт. Пасажири залізничного транспорту також знаходяться в зоні підвищеної небезпеки – це: залізничні колії, переїзди, посадочні платформи та вагони, в яких пасажири здійснюють переїзди. Постійну небезпеку становить система електропостачання, можливість аварій, зіткнення, отримання травм під час посадки або висадки на потяг.

Найбільшу небезпеку для пасажирів становлять пожежі у вагонах. Обумовлюється це тим, що у вагонах (замкненому просторі) завжди перебуває велика кількість людей. Температура в осередку пожежі дуже швидко підвищується з утворенням токсичних продуктів горіння. Особливо небезпечним є пожежі в нічний час на великих перегонах, коли пасажири сплять.

Морський транспорт. Як і всі інші види транспортних засобів, мореплавство також пов’язане з можливістю аварій, катастроф та ризиком для життя людини. Можливий ризик для життя людини на морських транспортних засобах значно вищий ніж на авіаційних та залізничних видах, але нижчий ніж на автомобільних.

В світовому морському транспорті щорічно зазнають аварій понад 8000 кораблів і гине з них понад 200 одиниць. Безпосередньої небезпеки для життя під час аварії зазнають понад 6000 людей, з яких близько 2000 гине.

В більшості випадків аварій на морському транспорті безпосередньою причиною стає колективна помилка капітана і команди. Людські помилки призвели до загибелі технічно справних кораблів „Михайло Ломоносов” та „Адмірал Нахімов” за спокійного моря та ясній погоді. Капітан „Петра Васєва” проігнорував попередження свого помічника про небезпечне зближення з „Адміралом Нахімовим”, що призвело до катастрофічних наслідків. Ігнорування попередження про шторм призвело і до трагедії в Керченській протоці у листопаді 2007 року, внаслідок чого затонуло 6 суден.

В процесі розвитку аварії при виникненні загрози загиблі корабля виникає необхідність вжити заходів по швидкій евакуації пасажирів.

Гідродинамічна аварія – це подія, пов’язана з виходом з ладу (руйнуванням) гідротехнічної споруди чи її частини некерованим переміщенням великих мас води, наслідками чого можуть стати руйнування і затоплення великих територій.

Причинами руйнувань гідротехнічних споруд можуть бути стихійні явища (землетрус, ураган); конструктивні дефекти чи помилки при проектуванні; стан гідротехнічних споруд – гребель, дамб, шлюзів, тобто інженерних споруд, за допомогою яких створюється і концентрується певний об’єм води.

Так, у Києві 13 березня 1961 року зі штучного озера в Бабиному яру зруйнувавши дамбу шириною 20-30 м хлинув грязьовий потік, руйнуючи все на своєму шляху: будинки, трамваї, дерева та інші споруди. Рухаючись від Бабиного яру до стадіону „Спартак”, лавина зупинилася, залишивши за декілька хвилин пласт бруду висотою до 2 м. Загинуло близько 1500 киян, але до сьогодні точної кількості загиблих назвати ніхто не може.

Всі гідротехнічні споруди (в Україні нараховується понад 1.1 тис. водосховищ, 28 тис. ставків, 7 великих каналів) є потенційно небезпечними об’єктами.

Вибухи та їх наслідки – пожежі, відбуваються на об’єктах, які виробляють вибухонебезпечні та хімічні речовини. Під час горіння багатьох матеріалів утворюються високотоксичні речовини, від дії яких люди гинуть частіше, ніж від вогню. Раніше, під час пожеж виділявся в основному чадний газ, але в останні десятиріччя горить багато речовин штучного походження: полістирол, поліуретан, вініл, нейлон, поролон, що призводить до виділення в повітря синильної, соляної й мурашкової кислот, метанолу, формальдегіду та інших високотоксичних речовин.

Найбільш вибухо- та пожежонебезпечні суміші з повітрям утворюються при витоку газоподібних та зріджених вуглеводних продуктів метану, пропану, бутану, етилену, пропилену тощо.

В останнє десятиріччя від третини до половини всіх аварій на виробництві пов’язано з вибухами технологічних систем та обладнання: реактори, ємності, трубопроводи тощо. Пожежі на підприємствах можуть виникати також внаслідок ушкодження електропроводки, та машин, які знаходяться під напругою, опалювальних систем.

На 01.01.2010 року в промисловому комплексі України функціонувало 1.5 тис. об’єктів, на яких зберігається або використовується у виробничій діяльності більше 350 тис. т небезпечних хімічних речовин, у тому числі: більше 12 тис. т хлору, 250 тис. т аміаку та близько 90 тис. т інших небезпечних хімічних речовин.

Крім цього по залізничних коліях перевозяться небезпечні вантажі: від палива та нафтопродуктів до радіоактивних відходів та вибухових речовин. Достатньо пригадати аварію в липні 2007 р. на Львівщині (на перегоні Красне – Ожидов): зійшов з рельсів товарний поїзд, який слідував з Казахстану (м. Джамбул) до польської станції „Оклеса”. 15 цистерн ємністю по 50 т (!!!) з жовтим фосфором перевернулися, останній вступив в реакцію з киснем і почав горіти. Дим від пожежі і реакції був метр заввишки; 20 осіб постраждали в результаті загоряння цистерн; в зону зараження потрапили 14 населених пунктів з населенням 11 тис. осіб; тимчасово було відселено 800 мешканців; було пошкоджено 50 м залізничної колії.

Історія людства ще не знала такої аварії, яка була б настільки згубною за своїми наслідками для довкілля, здоров’я та життя людей як аварія на ЧАЕС. За оцінками спеціалістів, відбулись викиди 50 МКі небезпечних ізотопів і 50 МКі хімічно інертних радіоактивних газів. Сумарне радіоактивне забруднення еквівалентне випадінню радіоактивних речовин від вибуху 500 атомних бомб, таких, які були скинуті над Хіросімою. Внаслідок цього викиду були забруднені води, ґрунти, рослини, дороги на десятки й сотні квадратних кілометрів. Під радіоактивне ураження підпали території України, Білорусії, Росії, де зараз проживає 5 млн. осіб. Всього в Україні була забруднена територія 12 областей загальною площею 50 тис. км²; 116 000 осіб було евакуйовано та 31 особа загинула. В країні нараховується 3.2 млн. потерпілих від катастрофи на ЧАЕС, у тому числі 942 тис. дітей.

Один з наслідків аварії на ЧАЕС – довгострокове опромінення малими дозами іонізуючого випромінювання за рахунок надходження в організм радіоактивних речовин, які містяться в продуктах харчування та воді. За впливу малих доз іонізуючого випромінювання відбувається поступовий розвиток патологічних процесів. На сьогодні ніхто практично не застрахований від впливу наслідків цієї аварії чи будь-якої іншої аварії на об’єктах атомної промисловості. Навіть сотні і тисячі кілометрів від АЕС не можуть бути гарантією безпеки.

Внаслідок аварії на ЧАЕС у зоні відчуження та обов’язкового відселення утворилась значна кількість радіоактивних відходів (РАВ), які є надзвичайно різноманітними за станом радіонуклідів та рівнями питомої активності. Загальний обсяг цих РАВ (без об’єкта „Укриття” та відходів зняття з експлуатації ЧАЕС – близько 2.8. млн. м³). Головними суб’єктами господарювання та поводження з РАВ у зоні відчуження є державні спеціалізовані підприємства (ДСП) „Комплекс” та „Техноцентр”. Зокрема, ДСП „Техноцентр” виконує роботи з будівництва виробничого комплексу „Вектор”, який має у майбутньому забезпечувати захоронення короткоіснуючих РАВ, що утворилися внаслідок аварії на ЧАЕС (І черга відповідно до затвердженого проекту); переробку та тривале зберігання довгоіснуючих РАВ; захоронення короткоіснуючих РАВ, що утворилися внаслідок експлуатації об’єкта „Укриття”, внаслідок експлуатації АЕС, і тих, що утворюватимуться під час виведення з експлуатації всіх АЕС; РАВ, що утворюються на промислових підприємствах, НДІ, медичних закладах; зберігання високоактивних РАВ, що утворюватимуться під час переробки в Російській Федерації відпрацьованого ядерного палива українських АЕС (ІІ черга).

В Україні, як і в інших країнах світу, широко застосовуються джерела іонізуючого випромінювання (більше 25 тис. джерел). У промисловості, медицині, НДР тощо. Наприклад, за допомогою таких джерел усі нафтопроводи контролюються на якість зварних з’єднань, вони використовуються в технологічних процесах на цукрових заводах, тютюнових фабриках, заводах безалкогольних напоїв, застосовуються для діагностики та лікування онкозахворювань тощо.

Збирання, транспортування та зберігання РАВ, які утворюються при використання джерел іонізуючого випромінювання в народному господарстві, виконує Українське державне об’єднання „Радон” (УкрДО „Радон”), яке має у своєму складі 6 державних міжобласних спеціалізованих комбінатів.

Не слід забувати, що на території держави накопичено близько 2.5 млн. т боєприпасів, непридатних для подальшого використання. Стан їх зберігання та готовність сил до ліквідації наслідків НС, пов’язаних з ними, є незадовільними, що і підтвердили вибухи боєприпасів на військових складах поблизу с. Новобогданівки, де зберігалося 90 тис. тонн боєприпасів.

Останнім часом дає про себе знати жахливий стан житлово-комунального комплексу: достатньо пригадати жовтень 2007 року, коли у м. Дніпропетровську газ висадив у повітря багатоповерховий будинок.

Найбільше забруднюють оточуюче середовище підприємства гірничодобувної та збагачувальної галузей промисловості. За даними Міністерства охорони НПС, в Україні щорічно утворюється 550 – 560 млн. м³ відходів. Так на 1 т заліза припадає 1 т порожньої породи; на 1 т міді – до 200 т; на 1 т молібдену та вісмуту – до 2 тис. т відходів. Промисловими вважаються родовища уранових руд, в яких вміст урану складає не менше 0.1%, решта – відходи.

Протягом 2006 р. шкідливі викиди у повітряний басейн країни здійснювали понад 10 тис. підприємств. Від їх діяльності в атмосферу надійшло більше 4.5 млн. т забруднюючих речовин; скинуто 8.606 млрд.м³ зворотних стічних вод, при цьому збереглася тенденція до зростання скидів неочищених та не доведених до норм очистки зворотних вод.

Значний „внесок” у забруднення НПС роблять теплові електростанції, металургійні й хімічні заводи. На долю теплових електростанцій припадає 35% сумарного забруднення води, промисловості і 46% повітря. Вони викидають сполуки сірки, вуглецю й азоту, споживають велику кількість води: для отримання 1 кВт/год електроенергії теплові електростанції витрачають близько 3 л води (атомні – ще більше: 6-8 л!). Стічні води теплових електростанцій мають високу температуру, що створює не лише хімічне, а й теплове забруднення.

Металургійні підприємства відрізняються високим споживанням ресурсів, зокрема води, і великою кількістю відходів, серед яких пил, оксид вуглецю, сірчаний газ, коксовий газ, фенол, сірководень, вуглеводні (в тому числі бензапирен).

Різноманітними видами виробництва характеризується хімічна промисловість. Найбільш небезпечними є виробництва аміаку, кислот, анілінових фарб, фосфорних добрив, хлору, пестицидів, синтетичного каучуку, каустичної соди, ртуті, карбіду кальцію, фтору.

Значний „внесок” у забруднення атмосфери вкладає автомобільний транспорт, який дає 70-90% забруднень в містах. Якщо врахувати, що в містах мешкає близько половини населення Землі, то стане зрозумілим вирішальне значення автотранспорту щодо безпосереднього впливу на людей. У вихлопних газах автомобілів переважають оксид вуглецю, діоксид азоту, свинець, токсичні вуглеводні (бензол, толуол, ксилол тощо). Взаємодія вуглеводнів та оксидів азоту при високій температурі призводить до утворення озону (О₃). Якщо в шарі атмосфери на висоті 25 км достатньо високий вміст озону конче необхідний для захисту органічного життя від жорсткого ультрафіолетового випромінювання, то біля земної поверхні його підвищений вміст викликає пригнічення рослинності, подразнення дихальних шляхів й ураження легень.

Суттєво впливає на довкілля і целюлозно-паперова промисловість. За об’ємом забруднених стоків вона займає перше місце (більше 15%), в яких нараховується більше 500 компонентів, причому ГДК визначені лише для 55. Найбільшу небезпеку складають сполуки сірки та хлору, розчинені органічні сполуки.

Досить значна кількість забруднюючих речовин потрапляє в природне середовище в процесі сільськогосподарської діяльності. Найбільші збитки викликає застосування пестицидів, з яких лише 1% безпосередньо впливає на шкідників сільськогосподарських культур, решта – впливає на інші організми, вимивається в ґрунти, водоймища та моря, розноситься вітром.