50.Кубинська революція 1959 р.

На Кубі боротьбу проти військово-політичної диктатури американського ставленика Батісти розпочали молоді революціонери на чолі з Фіделем Кастро, які організували напад на казарму Монкада 26 липня 1953 р.

2 грудня 1956 р. на шхуні "Гранма" невеликий озброєний загін під керівництвом Кастро висадився на узбережжя Куби у провінції Ор'єнте. Озброєну боротьбу проти режиму Батісти Кастро продов­жував до 1 січня 1959 р. —дати повалення диктатури. 1 січня 1959 р. революція перемогла. Ф. Кастро став прем'єр-міністром Куби.

Своє завдання як голова уряду Ф. Кастро вбачав у зміцненні незалежності Куби від США. Але, наразившись на опір США, націоналізував усю американську власність і пішов на зближення з СРСР, що сприяло швидкому перетворенню Ф. Кастро на рев­ного комуніста, а Куби — на типову тоталітарну соціалістичну країну. Збереглася традиційна залежність кубинської економіки від експорту цукру, але тепер не до США, а до СРСР і країн Східної Європи. СРСР став головним кредитором Куби. Проте це не вирішило основних економічних, соціальних і політичних проблем. США, зі свого боку, під впливом кубинської революції змінили своє ставлення до країн Латинської Америки.

51. Японське «економічне диво». Розвиток Японії на сучасному етапі.

Категорія: Всесвітня історія ХХст. (загальний курс)

Опубліковано: Середа, 20 вересня 2006, 00:00

Японське «економічне диво» — це перетворення, які відбулися у цій країні в галузі народного господарства і перетворили її за декілька деся­тиліть на найрозвиненішу країну світу.

 

Які ж причини такого «економічного дива»?

Після підписання акту про капітуляцію Японії (2 вересня 1945 р.) аме­риканці розпустили збройні сили Японії. За статтею 9 нової Конституції (листопад 1946 p.), Японія відмовлялася від війни як суверенного права нації, а також від загрози або застосування збройної сили як засобу розв'язання міжнародних суперечок.

Концепція Сігеру Йосіда (1946 р.) післявоєнного розвитку Японії також сприяла економічному успіху. Основна суть доктрини — відновлення та посилення позицій Японії у міжнародній торгівлі. Енергію японського наро­ду слід направити на розбудову економіки, використовуючи дешеву привізну сировину, а зовнішню політику проводити під захистом США.

Для перетворення Японії на економічно могутню державу урядом було зроблено ряд послідовних кроків. Здійснено прогресивні реформи: розпущено найбільші монопольні концерни; реформу податкової систе­ми (зменшені податки на підприємницьку діяльність); встановлено твер­дий обмінний курс єни; земельну реформу (держава викупила у поміщи­ків і продала селянам 80% сільськогосподарських угідь, це привело до скорочення частки населення, зайнятого у сільському господарстві з 48% до 8% на сучасну пору).

Впроваджено трудове законодавство: встановлено восьмигодинний робочий день, обумовлено охорону праці, систему оплачуваних відпусток.

Реформовано освіту: запроваджено 12-річний термін навчання у серед­ній школі, з шкільних програм вилучені матеріали, пов'язані з ідеологією мілітаризму, запроваджено спільне навчання хлопчиків та дівчаток.

Сан-Франциським мирним договором (вересень 1951р.) у повній мірі було відновлено суверенітет Японії. Також було укладено систему договорів (про торгівлю і навігацію, угоду про допомогу у взаємній обороні та інші), яка зробила Японію союзницею США. У 1956 р. Японію прийнято до ООН, таким чином вона стала повноправним членом міжнародного співтовариства.

У середині 60-х рр. японський парламент прийняв резолюцію, яка про­голошувала «три неядерні принципи» — не виробляти ядерної зброї, не во­лодіти нею, не розміщувати її на власній території.

Відбувалося активне становлення нових галузей промисловості та технічне переозброєння старих. Японська металургія досягла найвищих у світі показників ефективності завдяки таким нововведенням і застосуванням новаторської кисне­во-конверторної виплавки сталі з безперервним розливом, встановлення потуж­них автоматизованих прокатних станів, впровадження матеріале- та енергоеко-номної технології, розвиток електрометалургії. Завдяки цьому виплавка чавуну зросла у 7 разів, а сталі — у п'ятеро. Японія наприкінці 70-х років перетвори­лась на один з найпотужніших світових центрів металургії.

Розмах конкурентної боротьби змушував японські фірми постійно вдос­коналювати технологічні процеси, запровадити перспективне конструюван­ня, використовувати найновіші, у першу чергу американські винаходи, запо­чаткувати електронну промисловість.

Критерієм гідності у японському суспільстві визнавалося ставлення до праці і навчання. Кожен японець прагнув стати висококваліфікова­ним фахівцем.

Японці запровадили систему довічного найму. Фірми самі шукають собі робітників, дбають про постійне підвищення їх кваліфікації, про умови від­починку і добробут. У суспільстві перехід робітника на іншу фірму сприйма­ється осудливо.

У промисловості Японія взяла курс на використання дешевої сировини та вивіз до розвинених країн готової продукції, з 80-х років — на експорт технічних проектів та технологій.

На сучасному етапі Японія є одним із трьох центрів сучасного рин­кового світу поряд із США та Західною Європою. Наприкінці 70-х років на американському ринку було 40% японських автомобілів, 16% прокату чор­них металів, 30% радіоприймачів і магнітофонів. Частка Японії у світовому валовому продукті в середині 80-х років сягнула 10%. Середньорічні темпи приросту виробництва були найвищими у світі — 4,1%. Сьогодні Японія — економічно квітуча, демократична, миролюбна держава.