56.Конфлікти на Близькому Сході.

Терміном «Близькосхідний конфлікт» (конфлікт на Близькому Сході) позначається серія міжнародних конфліктів, що протікають із 1940-х років в цьому регіоні. В цих конфліктах брали та досі беруть участь численні арабські держави, Ізраїль, Іран, Туреччина, зовнішні актори – США, СРСР, Росія, ЄС, міжнародні організації. Важливість Близькосхідного конфлікту завжди обумовлюється стратегічним значенням регіону – на Близький Схід припадає 29% світового видобутку нафти; його комунікаційними та геостратегічними перевагами. На Близькому Сході співіснують три світові релігії – іудаїзм, християнство та іслам; тут також із процесом деколонізації розповсюдились різноманітні ідеологічні течії. Дивовижне культурне та, як популярно сьогодні говорити, цивілізаційне різноманіття зробили цей конфілкт одним із найбільш цікавих з точки зору дослідника.

 

Основний конфліктний потенціал регіону пов’язаний із арабо-ізраїльськими протиріччями. Вони виникли навіть до створення єврейської держави Ізраїль на території колишньої підмандатної британської території Палестини у 1948 році. Спочатку ці протиріччя між арабами та євреями в Палестині виливались у етнічні сутички; із звершенням дії британського мандату та утворенням на частині палестинських територій єврейської держави Ізраїль, конфлікт було інституціалізовано як територіальний. В цьому територіальному конфілкті взяли участь численні сусідні держави, мотиви яких включали як релігійні та ідеологічні, так і політичні, пов'язані із "дилемою безпеки". Пізніше нашарування ідеологічних, релігійних, етнічних та культурних мотивів; втручання в конфлікт зовнішніх акторів, в тому числі і великих держав, перетворило конфлікт на комплексний і надзвичайно ускладнило його врегулювання.

 



57.Нарада з питань безпеки і співробітництва в Європі.

Загальноєвропейська нарада. Була скликана за ініціативою СРСР та ін. соціалістичних країн та завдяки їхній багаторічній боротьбі за мирне і справедливе врегулювання проблем післявоєнної Європи, за зміцнення миру на європ. континенті і розвиток всебічного співробітництва між європ. д-вами, подолання розколу Європи на воєнно-політ. блоки. Проти такого курсу соціалістичних країн виступали мілітаристські та реваншистські кола зх. д-в, які намагалися переглянути наслідки розгрому гітлерівського фашизму, і кордони, які склалися на європ. континенті після війни, перешкодити зміцненню сил соціалізму в Європі. Політика розрядки міжнар. напруженості, двостороннє врегулювання важливих проблем між СРСР, ЧССР, ПНР, НДР, з одного боку, та ФРН — з другого, підписання Чотиристоронньої угоди по Західному Берліну між СРСР, США, Францією та Великобританією створили в 70-х рр. сприятливі умови для проведення загальноєвроп. наради. В нараді взяли участь 33 європейські д-ви (Албанія відмовилась), а також США та Канада, зважаючи на їхню роль у післявоєнному врегулюванні в Європі. Нарада мала З етапи. На першому етапі в Хельсінкі (3 — 7.VII 1973) було затверджено порядок денний, який передбачав обговорення питань про безпеку в Європі, співробітництво в галузі економіки, науки і техніки та навколишнього середовища, співробітництво в гуманітарних та ін. галузях та подальші кроки після наради. На другому етапі в Женеві (18.ІХ 1973 — 21.VII 1975) було вироблено й погоджено домовленості з усіх пунктів порядку денного. Перший етап був проведений на рівні міністрів закордонних справ, другий — на рівні делегатів та експертів, призначених д-вами-учасницями. Третій етап наради відбувався в Хельсін-кі ЗО. VII—1.VIII 1975 на рівні найвищих політ. та держ. керівників країн. Рад. делегацію очолював Генеральний секретар ЦК КПРС Л. I. Брежнев. Нарада підбила політ. підсумки 2-ї світової війни 1939— 45, зафіксувала непорушність політико-тер. статус-кво в Європі, внесла значний вклад у зміцнення європейської безпеки, миру в усьому світі. Нарада завершилася підписанням усіма її учасницями 1.УІІІ 1975 Заключного акта, в якому сформульовано принципи, що визначають правила і норми взаємовідносин та співробітництва д-в. На нараді було заплановано подальшу конкретизацію домовленостей, у т. ч. на спец. нарадах з окремих питань. У 1977—78 в Белграді, 1980—81 в Мадріді відбулися зустрічі, на яких розглядалися питання про хід реалізації Заключного акта. Рад. Союз виступає за втілення в життя всіх принципів і положень цього документа, за розвиток мирного співробітництва в Європі, за подальші заходи довір'я та роззброєння на європ. континенті. Реакційні кола імперіалістичних д-в всіляко порушують принципи і положення Заключного акта.